Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 242/3602/19

провадження № 61-9652св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України,

третя особа - Державне підприємство "Селидіввугілля",

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, третя особа - Державне підприємство "Селидіввугілля", про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційною скаргою Міністерства енергетики України на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 21 жовтня 2019 року у складі судді Черкова В. Г. та постанову Донецького апеляційного суду від 14 травня 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко Т. Б., Баркова В. М., Мальцевої Є. Є., та за касаційною скаргою Державного підприємства "Селидіввугілля" на постанову Донецького апеляційного суду від 14 травня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позову

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив поновити строк на звернення до суду, визнати незаконним наказ від 12 грудня 2018 року № 119 к/к про його звільнення з посади генерального директора Державного підприємства "Селидіввугілля" (далі - ДП "Селидіввугілля", підприємство), поновити його на посаді генерального директора ДП "Селидіввугілля", стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав про те, що він є переможцем конкурсного відбору на посаду генерального директора ДП "Селидіввугілля".

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва визнано протиправною бездіяльність Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі - Міненерговугілля) щодо наймання ОСОБА_1 на посаду генерального директора ДП "Селидіввугілля". На виконання рішення суду 29 жовтня 2018 року відповідач видав наказ № 7-в/18 про призначення позивача на посаду генерального директора ДП "Селидіввугілля" та уклав з ним контракт терміном дії з 30 жовтня 2018 року до 29 жовтня 2019 року.

Проте 12 грудня 2018 року без правових підстав, що передбачені контрактом, позивача звільнено з посади генерального директора ДП "Селидіввугілля" та припинено дію контракту. Копію наказу про звільнення позивач отримав у червні 2019 року.

Вважаючи, що його звільнення проведено без законних на те підстав, під час тимчасової непрацездатності та без згоди профспілки підприємства, позивач просив позов задовольнити.

Справу суди розглядали неодноразово

Селидівський міський суд Донецької області рішенням від 21 жовтня 2019 рокупозов ОСОБА_1 задовольнив. Скасував наказ Міненерговугілля від 12 грудня 2018 року № 119-к/к, яким ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення 12 грудня 2018 року генерального директора ДП "Селидіввугілля".

Поновив ОСОБА_1 з 12 грудня 2018 року на посаді генерального директора ДП "Селидіввугілля ". Стягнув з ДП "Селидіввугілля" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 446 377,71 грн. Допустив негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Стягнув з Міненерговугілля на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 900,00
грн. Стягнув з Міненерговугілля на користь держави судовий збір у розмірі 4
463,70 грн

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП України є таким, що здійснено без законної підстави.

Доказів звернення відповідача до Голови Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військово-цивільної адміністрації з проханням погодити звільнення позивача з посади генерального директора ДП "Селидіввугілля" не надано, хоча при призначенні ОСОБА_1 таке погодження відбувалося, що підтверджено самим контрактом.

Донецький апеляційний суд постановою від 13 лютого 2020 року апеляційні скарги міністра енергетики та захисту довкілля, голови комісії з проведення реорганізації Міненерго ОСОБА_2 та голови комісії з реорганізації ДП "Селидіввугілля" ОСОБА_3 задовольнив. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 21 жовтня 2019 року скасував, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 Компенсував Міненерговугілля судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду в розмірі 7 848,27 грн за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Компенсував ДП "Селидіввугілля" судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду в розмірі 7 848,27 грн за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у день звільнення ОСОБА_1 знаходився на лікарняному, а тому був звільнений з порушенням частини 3 статті 40 КЗпП України. ОСОБА_1 про порушення його трудових прав стало відомо у грудні 2018 року, позов до Селидівського міського суду Донецької області пред'явлено 24 червня 2019 року, тобто з пропуском місячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Верховний Суд постановою від 13 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Донецького апеляційного суду від 13 лютого 2020 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що на відміну від інших трудових спорів, коли строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Початком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі слід вважати день вручення наказу про звільнення або день видачі належно оформленої трудової книжки.

Донецький апеляційний суд постановою від 14 травня 2021 року рішення Селидівського міського суду Донецької області від 21 жовтня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав незаконним наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12 грудня 2018 року № 119-к/к "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1" та поновив ОСОБА_1 на посаді Генерального директора ДП "Селидіввугілля" з 12 грудня 2018 року. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міненерговугілля про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовив. Стягнув з Міненерговугілля на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, які складаються із судового збору в розмірі 768,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 450,00
грн. Стягнув з Міненерговугілля в дохід держави судовий збір, у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі 768,40 грн. Компенсував Міненерговугілля судовий збір, понесений у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 6 695,55 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Компенсував ДП "Селидіввугілля" судовий збір, понесений у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 5 543,07 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції скасував наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12 грудня 2018 року № 119-к/к про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора ДП "Селидіввугілля", поновив позивача на посаді генерального директора ДП "Селидіввугілля" та з ДП "Селидіввугілля", яке залучене до участі у справі як третя особа на стороні відповідача, стягнув на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 446 377,71 грн, чим вийшов за межі заявленого позову, оскільки вимог про скасування оскаржуваного наказу позивач не заявляв та вирішив питання про обов'язки ДП "Селидіввугілля", яке не було залучене до участі у справі як відповідач.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 11 червня 2021 року, Міністерство енергетики України просить скасувати рішення Селидівського міського суду Донецької області від 21 жовтня 2019 року і постанову Донецького апеляційного суду від 14 травня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми

права у подібних правовідносинах.

На обґрунтування касаційної скарги Міністерство енергетики України указує на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Позивач при зверненні до суду з цим позовом пропустив строки встановлені статтею 233 КЗпП України, адже наказ про звільнення позивач отримав 12 грудня 2018 року до 16:45 год, що підтверджуються його зверненням з позовом до Шевченківського районного суду м. Києва про скасування наказу № 119-к/к, який суд 17 грудня 2018 року прийняв до розгляду (справа № 761/48096/18), одночасно до позову були надані завірені належним чином копії документів, у тому числі наказ № 119-к/к.

Тобто є очевидним, що позивач навмисно уникав процедури ознайомлення з наказом, хоча фактично мав копію наказу № 119-к/к ще у грудні 2018 року, однак суди на це не звернули уваги, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Інститут строків сприяє досягненню юридичної визначеності у правовідносинах, а також стимулює суд і учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Крім цього, про те, що позивач перебуває на лікарняному відповідач дізнався 13 грудня 2018 року, тобто вже після наказу Міненерговугілля від 12 грудня 2018 року № 119-к/к "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1".

Підставою для звільнення позивача стало те, що він усупереч рішенню органу управління, відомостям з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не допускає ОСОБА_3 до виконання своїх обов'язків та продовжує незаконно розпоряджатися майном ДП "Селидіввугілля", коштами і печатками.

ОСОБА_1 своїми діями порушив наказ Міненерговугілля від 07 листопада 2018 року № 557, зі змінами, внесеними наказом від 30 листопада 2018 № 609, умови Статуту ДП "Селидіввугілля" та контракту, оскільки він був обізнаний із зазначеним наказом.

Позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що він є членом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 24 червня 2021 року, ДП "Селидіввугілля" просить скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 14 травня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 292/449/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 336/4364/17, від 30 серпня 2018 року у справі № 463/3091/15, від 05 грудня 2018 року у справі № 719/348/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 522/10592/17, від 14 березня 2018 року у справі № 753/18013/14.

На обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України предметом касаційного перегляду є судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Міністерства енергетики України та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

29 червня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ДП "Селидіввугілля".

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 вересня 2018 року в адміністративній справі № 826/10496/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до Міненерговугілля про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Міненерго щодо найняття ОСОБА_1 на роботу генерального директора ДП "Селидіввугілля"; зобов'язано Міненерго вчинити дії щодо наймання ОСОБА_1 на роботу генерального директора ДП "Селидіввугілля".

Контрактом з генеральним директором ДП "Селидіввугілля" від 29 жовтня 2018 року (реєстраційний № 7-в/18) (далі - Контракт), укладеним між Міненерговугілля в особі Державного секретаря Немчинова М. О. (уповноважений орган управління) і ОСОБА_1 (керівник), передбачено, що ОСОБА_1 призначається на посаду генерального директора ДП "Селидіввугілля" (Підприємство) на термін 1 рік з 30 жовтня 2018 року до 29 жовтня 2019 року включно.

Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 29 жовтня 2018 року № 102-к/к ОСОБА_1 з 30 жовтня 2018 року призначено на посаду генерального директора ДП "Селидіввугілля" на умовах укладеного з ним контракту як такого, що успішно пройшов конкурсний відбір.

Відповідно до наказу Міненерговугілля від 07 листопада 2018 року № 557 ДП "Селидіввугілля" перебуває в реорганізації шляхом приєднання до Державного підприємства "Національна вугільна компанія".

Наказом Міненерговугілля від 30 листопада 2018 року № 609 внесено зміни до складу комісії з реорганізації, головою комісії призначено ОСОБА_3.

Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 12 грудня 2018 року № 119-к/к ОСОБА_1 притягнено до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення 12 грудня 2018 року відповідно до пункту 1 статті 41 КЗпП України. Контракт, укладений з ОСОБА_1 від 29 жовтня 2018 року № 7-в/18, вважати припиненим на підставі підпункту "м" пункту 25 цього контракту (з інших підстав, передбачених законодавством).

Підставою для звільнення позивача стали: доповідна записка директора Департаменту корпоративних та майнових відносин В. Кальніченко від 10 грудня 2018 року № 12.3-ВН/1647-18, доповідна записка голови комісії з реорганізації ДП "Селидіввугілля" ОСОБА_3 від 06 грудня 2018 року, пояснення ОСОБА_1 від 12 грудня 2018 року.

Згідно з доповідною запискою директора Департаменту корпоративних та майнових відносин В. Кальніченко від 10 грудня 2018 року № 12.3-ВН/1647-18, відповідно до наказу Міненерго від 07 листопада 2018 року № 557 ДП "Селидіввугілля" перебуває в реорганізації шляхом приєднання до Державного підприємства "Національна вугільна компанія", та наказом Міненерго від 30 листопада 2018 року № 609 призначено головою комісії з реорганізації ОСОБА_3, а ОСОБА_1 всупереч рішенню органу управління, відомостям з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не допускає ОСОБА_3 до виконання своїх обов'язків та продовжує незаконно розпоряджатися майном ДП "Селидіввугілля", коштами і печатками. Висловлено пропозицію щодо звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора ДП "Селидіввугілля" та розірвання з ним контракту у зв'язку з невиконанням рішень уповноваженого органу управління.

На пропозицію уповноваженої особи відповідача 12 грудня 2018 року ОСОБА_1 надав особисті пояснення, в яких зазначив, що підприємством в установленому законом порядку (вх. № 2299 від 09 листопада 2018 року) був доведений наказ Міненерговугілля від 07 листопада 2018 року № 557 з додатками, згідно з пунктами 2,3 якого утворено комісію з реорганізації підприємства та затверджено її персональний склад (керівник, працівники, голови профспілок), а також затверджено План заходів з реорганізації. Іншої інформації чи рішень Міненерговугілля щодо питань здійснення реорганізації підприємства, в тому числі наказу від 30 листопада 2018 року № 609, до його відома не доводилося, з 30 листопада 2018 року та до 10:00 год 12 грудня 2018 року зазначений наказ на адресу підприємства не надходив. З огляду на наведене, пояснив, що до 11 грудня 2018 року він взагалі не мав можливості допустити або не допустити голову комісії з реорганізації підприємства ОСОБА_3 до виконання обов'язків, оскільки не був ознайомлений зі змістом наказу від 30 листопада 2018 року № 609. Крім того, зазначеним наказом на генерального директора взагалі ніяких обов'язків не покладалось і немає положень щодо визначення голови комісії робочого місця саме на території підприємства.

Доводи позивача щодо ненадходження з 30 листопада 2018 року до 11 грудня 2018 року до ДП "Селидіввугілля" наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 30 листопада 2018 року № 609 підтверджуються довідкою завідувача канцелярії ДП "Селидіввугілля" ОСОБА_4; поясненнями свідка ОСОБА_3 в апеляційному суді, який пояснив, що копію вказаного вище наказу він направив на адресу ДП "Селидіввугілля" шляхом поштового зв'язку 07 грудня 2018 року, та наданим ним і оглянутим апеляційним судом повідомленням ОСОБА_3, з якого видно, що копію наказу Міненерговугілля від 30 листопада 2018 року № 609 отримано та зареєстровано ДП "Селидіввугілля" 12 грудня 2018 року за вх. № 2604.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 12 грудня 2018 року ОСОБА_1 (на умовах укладеного контракту) зазначений як керівник та голова комісії з припинення або ліквідатор ДП "Селидіввугілля".

ОСОБА_1 перебував на робочому місці 12 грудня 2018 року, виконував свої обов'язки, підписував накази від 12 грудня 2018 року № 175-к, № 176-к, № 177-к про відрядження працівників до м. Києва, Міненерговугілля з 18 до 20 грудня 2018 року для участі у розгляді виробничо-господарської діяльності підприємства, надав письмові пояснення міністерству та о 16:45 год звернувся до чергового лікаря приймального відділення Комунального некомерційного підприємства "Селидівська центральна міська лікарня Селидівської міської ради" (далі - КНП "Селидівська центральна міська лікарня").

Відповідно до листа непрацездатності серії АДК № 881341, виданого КНП "Селидівська центральна міська лікарня", ОСОБА_1 з 12 грудня 2018 року знаходився на лікарняному.

13 грудня 2018 року на адресу Міненерго надіслано повідомлення в. о. начальника відділу кадрів ДП "Селидіввугілля" про неможливість ознайомлення генерального директора підприємства ОСОБА_1 зі змістом наказу Міненерговугілля від 12 грудня 2018 року № 119-к/к, оскільки він з 12 грудня 2018 року знаходиться на лікарняному.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

Пунктом 1 частини 1 статті 41 КЗпП України передбачено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Встановивши, що на дату звільнення ОСОБА_1 займав посаду генерального директора ДП "Селидіввугілля" і виконував обов'язки керівника підприємства, суди обґрунтовано вважали, що ОСОБА_1 є суб'єктом дисциплінарної відповідальності, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 41 КЗпП України.

Під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме разово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків тривале, неналежне "керування" роботою установи, ослаблення контролю за робою підлеглих тощо.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що відповідач не надав допустимих доказів доведення до відома в установленому законом порядку позивача наказу Міненерговугілля від 30 листопада 2018 року № 609 до 12 грудня 2018 року про припинення його повноваження як керівника ДП "Селиліввугілля" та призначення головою комісії з реорганізації ДП "Селидіввугілля" ОСОБА_3, ОСОБА_1 на день звільнення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань значився як керівник та голова комісії з припинення ДП "Селидіввугілля", апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачем норм трудового законодавства України при звільненні ОСОБА_1 з роботи за одноразове грубе порушення.

Частиною 1 статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У статті 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Скасовуючи попереднє рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції вказав, що суди не встановили обставин та часу вручення позивачу копії наказу про його звільнення або належно оформленої трудової книжки. Висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову з підстав ймовірної обізнаності позивача зі змістом зазначеного наказу та, у зв'язку з цим, пропуску строку, передбаченого частиною 1 статті 233 КЗпП України, є помилковим, адже у справах про звільнення відлік місячного строку починається саме з дня вручення/отриманнякопії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Повторно переглядаючи справу в апеляційному порядку апеляційний суд встановив, що у грудні 2018 року представник ОСОБА_5 від імені та в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Міненерговугілля про визнання протиправним та скасування наказу Міненерговугілля від 12 грудня 2018 року № 119-к/к (справа № 761/48096/18), до якого додав копію наказу Міненерговугілля від 12 грудня 2018 року № 119-к/к.

Отже, встановивши, що звертаючись у грудні 2018 року до суду з позовом, позивач додав до нього копію наказу Міненерговугілля від 12 грудня 2018 року № 119-к/к, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про вручення ОСОБА_1 вказаного наказу лише 13 червня 2019 року, оскільки вказані обставини свідчать про отримання позивачем спірного наказу ще у грудні 2018 року.

Встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Ураховуючи, що до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся у червні 2019 року (через п'ять місяців після вручення йому наказу про звільнення), тобто після спливу встановленого статтею 233 КЗпП України місячного строку, поважних причин пропущення цього строку не надав, позовні вимоги не можуть бути задоволені.

З огляду на викладене Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні спірних правовідносин.

Частинами 1 , 3 статті 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Вирішуючи спір, суди неправильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалення незаконних рішень, що відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для їх скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо судових витрат у справі

За правилом частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6 статті 141 ЦПК України).

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення вимог касаційних скарг, судові витрати, понесені Міністерством енергетики України та ДП "Селидіввугілля" у зв'язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають компенсації за рахунок держави.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Міністерства енергетики України, Державного підприємства "Селидіввугілля" задовольнити.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 21 жовтня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 14 травня 2021 року скасувати,

ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, третя особа - Державне підприємство "Селидіввугілля", про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Судові витрати, понесені Міністерством енергетики України у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 16 775,67 грн (шістнадцять тисяч сімсот сімдесят п'ять гривень 67 коп. ) компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судові витрати, понесені Державним підприємством "Селидіввугілля" у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 18 372,62
грн (вісімнадцять тисяч триста сімдесят дві гривні 62 коп. ) компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов