Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.06.2018 року у справі №136/1207/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2020 року

м. Київ

справа № 136/1207/17

провадження № 61-36662 св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі -Липовецька центральна районна бібліотека, Відділ культури і туризму Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу директора Липовецької центральної районної бібліотеки на постанову апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року в складі колегії суддів Медяного В. М., Матківської М. В., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Липовецької центральної районної бібліотеки, Відділу культури і туризму Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила поновити її на посаді методиста І категорії Липовецької ЦРБ, а також стягнути на її користь з Липовецької ЦРБ та Відділу культури і туризму Липовецької районної ради Вінницької області 40 746,16 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04 липня 2017 року по 17 січня 2018 року.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що згідно з наказом Липовецької ЦРБ від 03 липня 2017 року № 21-ОС вона звільнена з посади методиста І категорії з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України, за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

Позивач уважала своє звільнення незаконним, оскільки вона не є працівником, який за посадою виконує виховні функції, а тому не може бути звільнена на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України.

Указувала, що згода профспілкового комітету на її звільнення не має юридичної сили, оскільки за годину до проведення засідання всі члени профспілкового комітету були присутні на зборах трудового колективу, на яких обговорювали позивача, при цьому деякі члени профспілки перебувають з позивачем у неприязних стосунках.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 18 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 , працюючи на посаді методиста бібліотеки, яка передбачає виконання виховних функцій, учинила аморальний проступок, а тому роботодавець звільнив її із дотриманням установленого законом порядку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 18 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено:

- визнано незаконним і скасовано наказ директора Липовецької центральної районної бібліотеки від 03 липня 2017 року № 21-ОС про звільнення ОСОБА_1 із посади методиста І категорії згідно з пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України;

- поновлено ОСОБА_3 на посаді методиста І категорії Липовецької центральної районної бібліотеки;

- стягнуто з Липовецької центральної районної бібліотеки на користь ОСОБА_1 40 746,16 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд виходив із того, що посада методиста І категорії бібліотеки не належить до переліку посад, із яких працівника може бути звільнено на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки виконання виховної функції посадовою інструкцією позивача не передбачене, а тому наявні правові підстави для задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21 травня 2018 року директор Липовецької центральної районної бібліотеки подав до Верховного Суду касаційну скаргу на зазначене судове рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року дана справа призначена до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив на дану касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала на посаді методиста І категорії Липовецької центральної районної бібліотеки.

Постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 11 травня 2017 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Вінницької області від 16 червня 2017 року, в справі № 136/606/17 ОСОБА_1 визнано винною в учиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП.

У вказаній справі суди встановили, що 31 березня 2017 року в 10:00 год. у приміщенні Липовецької ЦРБ ОСОБА_1 . висловлювалася нецензурною лайкою та образливо чіплялась до ОСОБА_2 , на зауваження останньої припинити хуліганські дії не реагувала, чим порушила громадський порядок і спокій громадян.

Наказом виконувача обов`язків директора Липовецької ЦРБ ОСОБА_5 від 03 липня 2017 року за погодженням із профспілковою організацією трудовий договір із ОСОБА_1 розірваний із підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України в зв`язку з учиненням працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.

У постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-248цс14 зроблено висновок, що звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію. Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті). Зокрема, аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.

У постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-3135цс16 зроблено висновок працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь - зобов`язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Тому якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП. З підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням такої роботи, можуть бути звільненні лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів. Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Відповідно до статті 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 від 22 червня 1982 року «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Згідно з «Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників бібліотеки, централізованої бібліотечної системи», затвердженим наказом міністерства культури і мистецтв України та Міністерства праці і соціальної політики України від 14 квітня 2000 року № 16, існує професія «методист (бібліотечна справа)» і саме на підставі даного Довідника була створена «Посадова інструкція методиста 1 категорії Липовецької ЦРБ ОСОБА_1 ».

У вказаній інструкції відсутні обов`язки працівника з виконання виховної чи педагогічної функції.

Установивши, що посада ОСОБА_1 не належить до учасників навчально-виховного процесу та до її повноважень не входить виконання педагогічної чи виховної функції, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на посаді, оскільки позивач не є суб`єктом звільнення з роботи з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених апеляційним судом обставин і незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною першою саттті 410 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу директора Липовецької центральної районної бібліотеки залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

І. О. Дундар

М. М. Русинчук