Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.11.2019 року у справі №431/6282/18

Постанова

Іменем України

14 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 431/6282/18

провадження № 61-19753св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області,

відповідачі: ОСОБА_1 ,приватний нотаріус Старобільського районного округу Луганської області Ганшин Володимир Олександрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на постанову Луганського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Яреська А. В., Дронської І. О., Єрмакова Ю. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - УВДФСС України у Луганській області) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 і приватного нотаріуса Старобільського районного округу Луганської області Ганшина В. О. (далі - приватний нотаріус Ганшин В. О.) про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Позовна заява мотивована тим, що 14 квітня 2017 року приватний нотаріус Ганшин В. О. видав свідоцтво про право на спадщину за законом № 423, згідно

з яким на підставі статті 1261 ЦК України спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 , 1954 року народження, який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . До складу спадщини входить право на суми недоотриманих страхових виплат у розмірі

34 276,61 грн., які належали спадкодавцю ОСОБА_2 , що підтверджується листом УВДФСС України у Луганській області від 30 листопада 2017 року

№ 03/2583. 30 березня 2018 року Старобільске відділення УВДФСС України

у Луганській області отримало копію цього свідоцтва про право на спадщину за законом як додаток до заяви ОСОБА_1 про виплату недоотриманих страхових виплат за померлого батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . УВДФСС України у Луганській області посилалось на те, що потерпілий ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ровеньки Луганської області, яке на даний час знаходиться на тимчасово окупованій території і не здійснило переміщення у населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження

в повному обсязі, у зв`язку з чим нарахування та виплату страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у відділенні м. Ровеньки Луганської області припинено з 01 грудня 2014 року, а справи потерпілих, які знаходились на обліку у цьому відділенні, та всі інші документи залишились у приміщенні відділення

у м. Ровеньки Луганської області. Вважає, що право на одержання страхових виплат мають особи за умови переміщення в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, що має бути підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Водночас потерпілий за життя не звертався до робочих органів УВДФСС України у Луганській області, розташованих на території, підконтрольній владі України, та не скористався своїм правом на отримання призначених страхових виплат відповідно до чинного законодавства України, тому в УВДФСС України

у Луганській області щомісячні страхові виплати з 01 грудня 2014 до дня смерті ОСОБА_2 не нараховувались.

З урахуванням уточнених позовних вимог, просилосуд визнати свідоцтво про право на спадщину за законом від 14 квітня 2017 року № 423, видане приватним нотаріусом Ганшиним В. О. недійсним в частині включення до складу спадщини щомісячних страхових виплат з 01 грудня 2014 року до 06 листопада 2016 року, враховуючи перерахунок щомісячних страхових виплат з 01 березня 2017 року та доплату по перерахунку щомісячних страхових виплат з 01 березня 2014 року на суму 28 885,73 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 01 липня

2019 року позов УВДФСС України у Луганській області в особі Старобільського відділення УВДФСС України у Луганській області до приватного нотаріуса Ганшина В. О. та ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом задоволено.

Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом від 14 квітня 2017 року

№ 423, видане приватним нотаріусом Ганшиним В. О., недійсним у частині включення до складу спадщини щомісячних страхових виплат з 01 грудня

2014 року до 06 листопада 2016 року, враховуючи перерахунок щомісячних страхових виплат з 01 березня 2017 року та доплату по перерахунку щомісячних страхових виплат з 01 березня 2014 року на суму 28 885,73 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що приватний нотаріус

Ганшин В. О. неправомірно включив кошти у сумі 34 276,61 грн до складу спадщини. За життя ОСОБА_2 не набув права на щомісячні страхові виплати

в сумі 28 885,73 грн за період з 01 грудня 2014 року до 13 травня

2017 року, оскільки не звертався до Фонду соціального страхування України на території, підконтрольній владі України, а спадкоємець ОСОБА_1 не мав права на отримання зазначеної суми страхових коштів, яка не входить до складу спадщини.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Луганського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Ганшина В. О. задоволено.

Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 01 липня

2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог УВДФСС України у Луганській області в особі Старобільського відділення УВДФСС України у Луганській області відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 не був зобов`язаний переміщуватися з тимчасово окупованої території України для звернення про продовження страхових виплат, відсутність такого звернення не є підставою для припинення страхових виплат, а тому приватний нотаріус правомірно видав свідоцтво про право на спадщину.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2019 року УВДФСС України у Луганській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент смерті спадкодавця щомісячні страхові виплати за період з 01 грудня 2014 року до 13 травня 2017 року йому нараховані не були, а отже сума зазначених страхових виплат в розумінні статті 1227 ЦК України не може належати спадкодавцю та не може входити до складу спадщини. Крім того, свідоцтво про право на спадщину за законом видане приватним нотаріусом Ганшиним В. О. 14 квітня 2017 року, а ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також апеляційний суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки в рамках справи не мав повноважень щодо надання правової оцінки діям органів Фонду соціального страхування України щодо припинення нарахування щомісячних страхових виплат потерпілому ОСОБА_2 .

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи

УхвалоюВерховного Суду від 18 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з довідкою УВДФСС України у Луганській області від 30 листопада

2017 року № 03/2583, наданою на запит приватного нотаріуса Ганшина В. О., ОСОБА_2 не виплачено: щомісячні страхові виплати за червень - листопад 2014 року на загальну суму 5 390,88 грн. Також необхідно донарахувати страхові виплати з 01 грудня 2014 року до 06 листопада 2016 року, враховуючи перерахунок щомісячних страхових виплат з 01 березня 2017 року та доплату по перерахунку щомісячних страхових виплат з 01 березня 2014 року на суму

28 885,73 грн. Загальна сума недоотриманих страхових виплат становить

34 276,61 грн.

14 квітня 2017 року приватний нотаріус Ганшин В. О. на підставі статті 1261 ЦК Українизасвідчив, що спадкоємцем майна ОСОБА_2 , 1954 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син ОСОБА_1 . Спадщина складається із суми недоотриманих у зв`язку зі смертю страхових виплат у сумі 34 276,61 грн, які належали спадкодавцю ОСОБА_2 , що підтверджується листом УВДФСС України у Луганській області від 30 листопада 2017 року № 03/2583.

ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати

у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ровеньки Луганської області.

Рішення про припинення страхових виплат потерпілому ОСОБА_2 не приймалось.

Відповідно до положень статей 1216, 1218, 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліменти, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань

у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18) зроблено висновок, що: «про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України від

18 січня 2018 року №2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (далі - Закон № 2268-VIII).

У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України. Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України […]. Відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується

з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими наведені в касаційній скарзі доводи щодо неврахування судами того, що позивач належить до осіб, які до теперішнього часу не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади, тобто не мають статусу внутрішньо переміщених осіб,

а виплата заборгованості зі страхових виплат покладена на те відділення, де потерпілий зареєстрований як тимчасово переміщений при написанні заяви про виплату заборгованості до відділення, де на теперішній час отримує страхові виплати, а також щодо неможливості виконання рішення через відсутність фінансування. […] Позивач сам має право вирішувати про необхідність звернення до Фонду про продовження страхових виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволенні позову. Реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням бюджетних коштів, і яке ґрунтується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена

в залежність від наявності бюджетних асигнувань».

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження

№ 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі

№ 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що: «у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування: відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо».

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства

є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений

в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19).

За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального

і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову апеляційного суду ? без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом

на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області залишити без задоволення.

Постанову Луганського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат