Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.12.2023 року у справі №522/3587/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 522/3587/20

провадження № 61-12360св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2021 року в складі судді Бондар В. Я., та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Комлевої О. С.,Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просив здійснити поділ в натурі спільної часткової власності - готельного комплексу за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що сторони є співвласниками вищевказаного нерухомого майна, втім не можуть спільно ним розпоряджатися, у зв`язку з відсутністю взаєморозуміння, що стало підставою для судових спорів. Фактично сторони вже здійснили поділ майна і кожний з них використовує свою частку. З метою отримання висновку щодо технічної можливості поділу об`єктів нерухомого майна він звернувся до ТОВ «Одеське регіональне БТІ». Запропонований варіант поділу його влаштовує, незважаючи на те, що частка ОСОБА_2 більша на 125,9 кв. м.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про закриття провадження залишено без задоволення.

Виділено ОСОБА_1 в натурі частку зі спільної часткової власності готельного комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , а саме приміщення, загальною площею 1 075,4 кв. м.

Виділено ОСОБА_2 в натурі частку зі спільної часткової власності готельного комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , а саме приміщення загальною площею 1 175,3 кв. м.

В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 172,50 грн. В іншій частині заяви ОСОБА_2 відмовлено.

Постановами Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року залишено без змін рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2021 року та додаткове рішення цього ж суду від 20 грудня 2021 року.

Частково задовольняючи вимоги про виділ у натурі часток спірного домоволодіння, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження технічної можливості виділення в натурі належної йому частини домоволодіння, а тому наявні правові підстави, передбачені статтею 364 ЦК України, для такого виділу. Водночас суди виходили із того, що висновком експерта передбачена можливість спільного користування трансформаторною підстанцією літ. С, тому вона не підлягає виділенню жодній із сторін, оскільки її діяльність необхідна для забезпечення обох частин спірного нерухомого майна - готельного комплексу.

Крім того, суди керувались тим, що даний спір виник з приводу готельного комплексу, який перебуває у спільній власності сторін саме як фізичних осіб, а не як суб`єктів підприємницької діяльності, отже відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

05 грудня 2022 року ОСОБА_2 подав засобами електронного зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17, від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17; пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 16 181 364 367 ЦК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - не дослідження письмових доказів; пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України - суди попередніх інстанцій необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, оскільки спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що спір між сторонами виник з приводу нерухомого майна - готельного комплексу, яке використовується ними у підприємницькій діяльності. Крім того, суди не врахували, що спірне нерухоме майно належить двом співвласникам на праві спільної часткової власності, у зв`язку з чим виділ частки у ньому лише для позивача є неможливим, а можливий поділ цього майна в натурі між сторонами, у разі якого право спільної часткової власності припиняється. Водночас позивач заявив вимогу саме про виділ належної йому частки у праві спільної часткової власності за правилами статті 364 ЦК України і не заявляв позовних вимого про поділ готельного комплексу в натурі між сторонами в порядку статті 367 ЦК України.

Суди також не врахували, що позивач здійснив реконструкцію готельного комплексу без дозвільних документів, що свідчить про неможливість поділу спірного майна, до складу якого входять самочинно збудовані об'єкти нерухомості.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У січні 2023 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності є власниками готельного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2 276,7 кв. м, про що свідчить свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 08 жовтня 2014 року (а. с. 7, т. 1).

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень готельний комплекс складається з таких складових частин: готельний корпус № 5 літера В; готельний корпус № 2 літера В1; готельний корпус № 4 літера Г; готельний корпус № 3 літера Д; готельний корпус № 6 літера К; готельний корпус № 1 літера И; готельний корпус № 7 літера С, трансформаторна підстанція (а. с. 8-10, т.1).

Сторони є фізичними особами-підприємцями, одним з видів діяльності є діяльність готелів та подібних засобів тимчасового розміщення.

Спірний готельний комплекс сторони використовують у своїй господарській діяльності шляхом надання послуг з розміщення в готельних номерах.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень готельний комплекс складається з таких складових частин: готельний корпус № 5 літера В; готельний корпус № 2 літера В1; готельний корпус № 4 літера Г; готельний корпус № 3 літера Д; готельний корпус № 6 літера К; готельний корпус № 1 літера И; готельний корпус № 7 літера С, трансформаторна підстанція.

Згідно із висновком експерта № 21-2510/219 за результатами судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 16 червня 2020 року виділення в натурі частини об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 технічно можливо у максимальному наближенні до ідеальних часток співвласників (по кожному).

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Згідно із частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Представник відповідача у суді першої інстанції (судове засідання від 06 грудня 2021 року) вказував суду на правові висновки щодо юрисдикційності спору між цими ж сторонами, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року в справі № 916/1261/18.

Зокрема у цій справі Одеська міська рада просила відшкодувати збитки за землекористування ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 земельною ділянкою, на якій розміщений готельний комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_1 ).

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «ухвалюючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд мотивовано послався на те, що діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування з метою отримання прибутку є одним із видів підприємницької діяльності. Позивач довів обставини користування відповідачами земельною ділянкою з метою здійснення господарської діяльності; готель « ІНФОРМАЦІЯ_1 » функціонує шляхом надання послуг з резервування та розміщення в готельних номерах. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі за суб`єктним складом учасників та характером правовідносин підлягає вирішенню в господарських судах».

Також як в суді першої інстанції, так і на стадії апеляційного перегляду справи відповідач просив суд закрити провадження у справі, оскільки спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Відхиляючи ці доводи, суд апеляційної інстанції вказав, що сторони є співвласниками спірного готельного комплексу саме як фізичні особи, а не як суб`єкти підприємницької діяльності, тому цей спір не стосується діяльності сторін як фізичних осіб-підприємців і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони не враховують, що сторони у спірних правовідносинах виступають саме як суб'єкти господарювання, а не фізичні особи.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках є власниками готельного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та визнають факт використання готельного комплексу у своїй господарській діяльності шляхом надання послуг з розміщення в готельних номерах.

Відповідно до наявних у матеріалах справи копій витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані як ФОП із 13 серпня 2004 року та 03 грудня 2015 року відповідно.

Згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 12 грудня 2023 року ОСОБА_2 (з 2004 року) та ОСОБА_1 (з 2015 року) зареєстровані як фізичні особи-підприємці (основний вид економічної діяльності: 55.10 Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування).

Відомості про припинення їх підприємницької діяльності відсутні.

У пропозиції щодо досудового врегулювання спору адвокат позивача зазначав, що кожний із співвласників користується часткою майна, намагаючись не втручатися в діяльність іншої сторони (а. с. 39, т.1).

Фактичне користування кожним із співвласників готельного комплексу приміщеннями готельних корпусів, підвалами, холодильними камерами, гардеробами, тощо враховано у висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , від 02 грудня 2019 року (а. с. 29, т.1).

Про те, що розподіл має проводитись по існуючому плануванню приміщень будівель з метою максимального виділу окремих (самостійних) будівель за співвласниками для зручності їх експлуатації і технічного обслуговування зазначено і у висновку експерта від 16 червня 2020 року (а. с. 158-183, т.1).

Частково задовольняючи вимоги про виділ у натурі часток спірного готелю, суди попередніх інстанцій узяли до уваги надані позивачем докази на підтвердження технічної можливості виділення в натурі належної йому частини готельного комплексу, проте не врахували особливості поділу майна, яке використовується сторонами у підприємницькій діяльності.

Таким чином, у справі, що переглядається, спір між сторонами виник з приводу нерухомого майна - готельного комплексу, яке використовується ними у підприємницькій діяльності, та який на вимогу позивача має бути поділений між співвласниками в натурі з урахуванням особливостей здійснення господарської діяльності у сфері діяльності готелю.

Правовий статус сторін як ФОПів в галузі діяльності готелів, характер спірних правовідносин щодо поділу в натурі готельного комплексу у спосіб, який враховує господарську діяльність кожної із сторін вказує на господарський характер спірних правовідносин, які підлягають вирішенню в господарських судах.

Сама по собі реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як фізичними особами не змінює господарського характеру спірних правовідносин, які полягають у використанні цього майна для здійснення господарської діяльності.

До схожих висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року в справі № 916/1261/18, вказавши, що посилання на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками земельної ділянки, на якій розміщений готельний комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 », не впливає на питання визначення юрисдикції справи та не змінює господарського характеру спірних правовідносин (пункт 36 постанови).

Проте суди попередніх інстанцій цих висновків не врахували та дійшли безпідставного висновку, що цей спір виник між фізичними особами і не пов`язаний із здійсненням ними господарської діяльності як фізичними особами-підприємцями, неправильно визначилися із характером спірних правовідносин та при вирішенні спору помилково керувалися тим, що він має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України.

Враховуючи те, що додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення, колегія суддів дійшла також висновку про скасування додаткового рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2021 року.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Керуючись статтями 256 409 410 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2021 року, додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ майна в натурі закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд вказаної справи віднесено до суду господарської юрисдикції.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд за заявою позивача вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович