Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.03.2021 року у справі №369/10161/19

Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа 369/10161/19

провадження № 61-3468св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2020 року, ухвалене у складі судді Дубас Т. В., та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів:

Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є власником житлового будинку, загальною площею 333,4 кв. м, та земельної ділянки площею 0,1633 га, кадастровий номер 3222482001:01:007:0214, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1, на якій розташований зазначений будинок.

Також він є власником житлового будинку, загальною площею 362,6 кв. м, та земельної ділянки площею 0,1372 га, кадастровий номер 3222482001:01:007:0411, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2, на якій розташований зазначений будинок.

За усною домовленістю між сторонами, відповідач (рідна сестра його матері) мала придбати для нього земельну ділянку площею 0,15 га, з кадастровим номером 3222482001:01:007:0238, яка розташована між земельними ділянками, на яких знаходяться житлові будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, які належать йому на праві приватної власності, а надалі переоформити право власності на цю земельну ділянку на нього.

На виконання цих домовленостей його мати ОСОБА_3 перерахувала відповідачу грошові кошти для придбання земельної ділянки.

На підставі договору купівлі-продажу 17 травня 2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, з кадастровим номером 3222482001:01:007:0238, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначав, що відповідач є його рідною тіткою, між сторонами була цілковита довіра, однак після оформлення права власності на спірну земельну ділянку, ОСОБА_2, всупереч попереднім домовленостям, своїх зобов'язань не виконує та відмовляється переоформлювати право власності на спірну земельну ділянку на нього.

Крім того, що його тітка на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 18 травня 2016 року також купляла для нього земельну ділянку та житловий будинок АДРЕСА_2, що свідчить про те, що між сторонами існували домовленості щодо придбання нерухомого майна саме для нього.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3222482001:01:007:0238, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав доказів того, що спірну земельну ділянку набуто у власність саме ним, а відповідач це право порушує, не визнає чи оспорює.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Осипенка В. Ю. залишено без задоволення, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують виникнення у нього права власності на спірну земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий судовий розгляд.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні його вимог, належним чином не встановили обставин справи, не надали оцінки панорамним фотознімкам, з яких вбачається, що спірна земельна ділянка розташована посередині житлових будинків, які належать йому на праві власності, земельні ділянки АДРЕСА_1, АДРЕСА_3, АДРЕСА_2 відокремлені від дороги єдиною огорожею, а будівлі фактично розташовані на обох ділянках.

Суди не надали належної правової оцінки випискам з його особистого рахунку в АТ "ОТП Банк", які підтверджують перерахування грошових коштів відповідачу для придбання спірної земельної ділянки.

У суді першої інстанції його представник заявляв клопотання про виклик свідків, проте суд відхилив це клопотання, незважаючи на те, що показання свідків мають важливе значення у цій справі. При цьому у рішенні суду першої інстанції, серед іншого, зазначено, що покази свідків зазначеного не спростовують.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд на вказані обставини уваги не звернув та помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

При цьому суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання його представника про відкладення розгляду справи, розглянув справу за його відсутності та за відсутності його представника, чим позбавив його можливості заявити повторно про виклик свідків.

Підставами касаційного оскарження рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме клопотання про допит свідків (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 травня 2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3222482001:01:007:0238, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3.

Вказана земельна ділянка придбана ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 травня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П. та зареєстрованого за №
3753.

18 травня 2016 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси, пов'язані із купівлею на його ім'я житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки, на якій він розміщений, з кадастровим номером 3222482001:01:007:0411, для чого склав довіреність, посвідчену нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лубніною Т. І. за реєстровим номером
546.

19 травня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок, загальною площею 362,6 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 541839032224, та земельну ділянку площею 0,1372 га, кадастровий номер undefined, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2, на якій розташований зазначений будинок.

27 травня 2019 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок, загальною площею 333,4 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1838053032224, та земельну ділянку площею 0,1633 га, кадастровий номер undefined, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1, на якій розташований зазначений будинок.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У частині 1 статті 15 та частині 1 статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд, відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина 1 та 2 статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача, може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

У частині 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частині 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частині 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Звертаючись до суду за захистом свого порушеного права, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, з кадастровим номером undefined, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3.

Згідно із статтею 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює згідно з законом по своїй волі, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_1 пред'явив позов про визнання права власності на земельну ділянку, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому, посилаючись на те, що ОСОБА_2 придбала спірну земельну ділянку для нього та за його кошти, ОСОБА_1 не звертався до суду з вимогами про визнання недійсним у частині покупця договору купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують виникнення у нього права власності на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спірну земельну ділянку.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги позову, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди попередніх інстанцій свої процесуальні дії належним чином обґрунтували, врахувавши при цьому, що доказування не може ґрунтуватися виключно на припущеннях.

Перевіряючи доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, колегія суддів виходить із такого.

Так, 19 січня 2021 року до апеляційного суду надійшло клопотання представника позивача - адвоката Осипенко В. Ю. про перенесення розгляду справи з тих підстав, що він не може бути присутнім на засіданні суду у зв'язку із відрядженням.

Відповідно до статті 372 ЦПК України підставою відкладення розгляду справи може бути неявка у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки представник позивача не додав до клопотання про відкладення розгляду справи доказів, що підтверджують поважність причин відсутності представника позивача (копії наказу про відрядження, транспортних квитків, тощо), апеляційний суд, керуючись положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України, визнав неявку представника позивача такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Верховний Суд виходить із того, що якщо сторони чи їх представники, чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.

Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторони чи її представника, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за її відсутності.

Верховний Суд не встановив порушень судами норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору по суті, оскільки судами оцінено докази за їх внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р.

А. Лідовець