Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.09.2023 року у справі №587/1641/21
Постанова КЦС ВП від 13.09.2023 року у справі №587/1641/21
Постанова ВССУ від 11.02.2026 року у справі №587/1641/21

Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 587/1641/21

провадження № 61-1473св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Манзюка Тараса Юрійовича на постанову Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про зміну формулювання підстав для звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та вихідної допомоги при звільненні, стягнення моральної шкоди.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що відповідно до наказу відповідача від 16 березня 2021 року № 3 її прийнято на роботу на посаду продавця непродовольчих товарів і вона фактично приступила до виконання своїх посадових обов`язків.

У період з 16 березня 2021 року по 26 липня 2021 року позивач працювала у відповідача продавцем непродовольчих товарів. У період її роботи з 16 березня 2021 року по 26 липня 2021 року відповідач жодного разу не сплатив їй заробітної плати, посилаючись на те, що немає грошей та достатнього виторгу.

Отже, це стало підставою для того, щоб позивач з 26 липня 2021 року розірвала трудовий договір з відповідачем на підставі пункту 3 статті 38 КЗпП України через невиконання власником законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.

Наказом від 26 липня 2021 року відповідач звільнив її з посади продавця непродовольчих товарів на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін). Разом з тим, позивач вказувала, що звільнивши її, відповідач не провів з нею остаточного розрахунку, зокрема, не виплатив заробітну плату за весь період роботи та не виплатив вихідну допомогу при звільненні, не видав трудову книжку та наказ про звільнення.

ОСОБА_1 вважала такі дії відповідача протиправними та такими, що не відповідають чинному законодавству та порушують її трудові права, просила суд:

- змінити формулювання підстав звільнення з пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) на частину третю статті 38 КЗпП України (невиконання власником законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору);

- стягнути 29 040,00 грн заборгованості із заробітної плати;

- стягнути 19 500,00 грн вихідної допомоги;

- стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення;

- стягнути 8 000,00 грн на відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 06 жовтня

2022 року, ухваленим у складі судді Степаненка О. А., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за його необґрунтованістю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач була звільнена з роботи на підставі власноручно підписаної заяви за пунктом першим частини першої статті 36 КЗпП України, в той же день з нею було проведено розрахунок із заробітної плати. Позивач не довела обставину підписання бланку заяви про звільнення при прийомі на роботу. Суд вважав, що власноручний підпис позивача на заяві про звільнення та у повідомленні про проведення повного розрахунку однозначно свідчить про волевиявлення позивача на вчинення відповідних дій, зокрема, на звільнення за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Надаючи оцінку заяві позивача про звільнення 21 липня 2021 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України, зміну формулювання підстав звільнення, виплати боргу із заробітної плати та вихідної допомоги, суд першої інстанції зазначив, що фактично вказані заяви були направлені після звільнення, тобто 30 липня 2021 року, перед зверненням до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення боргу із заробітної плати, суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на те, що ФОП ОСОБА_2 не подав до державних органів звіт про нараховану та виплачену заробітну плату, а також не сплатив податки та збори, є безпідставним. Особи, які мають статус податкових агентів в даному випадку роботодавці, зобов`язані своєчасно нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується платнику податку та підлягає оподаткуванню до або під час такої виплати. Податкові агенти повинні подавати податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку. Такий розрахунок подається до фіскального органу за місцем розташування податкового агента у строки, встановлені для податкового кварталу. Даний порядок визначено підпунктом «б» пункту176.2 статті 176 ПК України.

Податковий розрахунок за формою № 1 ДФ подається окремо за кожний звітний квартал протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу. Кінцевий термін подання Податкового розрахунку за 3 квартал 2021 року - 09 листопада 2021 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на момент звільнення позивача з роботи 26 липня 2021 року - строк подання зазначеної звітності ФОП ОСОБА_2 ще не настав і формування бухгалтером відповідача розрахунково-платіжної відомості від 26 липня 2021 року, тобто в день звільнення позивача, було проведено відповідачем саме з метою підрахунку суми, яка підлягає виплаті при проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 . Отже, на момент звільнення позивача з роботи бухгалтером ФОП ОСОБА_2 сформовано розрахунково-платіжну відомість та сформовано повідомлення про проведення повного розрахунку при звільненні, який був підписаний саме позивачем, що нею не заперечується.

Суд указав, що позивач визнає факт підписання нею заяви на звільнення за пунктом 1 статті 36 КЗпП України. Крім того, позивач підписала повідомлення про проведення повного розрахунку при її звільненні, тому суд вважав, що відсутні будь-які заборгованості відповідача перед ОСОБА_1 , а у судовому засіданні встановлено відсутність підстав для зміни формулювання причин звільнення.

Виходячи з вищезазначеного, враховуючи, що позивачем визнається факт підписання заяви на звільнення за пунктом 1 статті 36 КЗпП України та нею підписано повідомлення про проведення повного розрахунку при її звільненні, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність будь-якої заборгованості відповідача перед ОСОБА_1 та відсутність підстав для зміни формулювання причин звільнення встановлена в судовому засіданні.

Суд першої інстанції також вказав, що вимоги про стягнення з відповідача вихідної допомоги також не підлягають задоволенню, оскільки вихідна допомога - це грошові кошти, які виплачуються працівнику, який звільнений з роботи не з власної ініціативи. Оскільки позивач звільнена з роботи на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін), підстави для нарахування та виплати грошової допомоги відсутні.

Відмовляючи у частині вимог про зобов`язання відповідача внести запис у трудову книжку про звільнення, суд першої інстанції послався на положення пункти 2.2.1, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказами Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту від 29 липня 1993 року № 58 та вказав, що запис про призначення робиться в трудові книжки тільки тих співробітників, які працюють з ФОП за трудовим договором більше 5 днів; запис про прийом на роботу працівника повинен бути зроблений протягом одного тижня після того, як людина приступить до роботи, після чого трудову книжку необхідно повернути назад працівнику. Під час роботи трудова книжка зберігається у працівника.

Оспорюючи позовні вимоги, представник відповідача зазначив, що трудова книжка знаходиться у позивачки і не передавалася відповідачу. Будь-яких доказів на підтвердження зворотного позивачка не надала. Крім того, позивач до позовної заяви додала фотокопії її трудової книжки, які зроблені нею 30 липня 2021 року - після звільнення, що спростовує факт знаходження у відповідача трудової книжки позивачки.

Суд першої інстанції вказав, що відсутні підстави для задоволення позову у повному обсязі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 06 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 задоволено частково.

Змінено формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 за наказом (розпорядженням) № 8 від 26 липня 2021 року ФОП ОСОБА_2 з посади продавця-консультанта з 26 липня 2021 року з пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) на частину третю статті 38 КЗпП України (через невиконання власником умов трудового договору про виплату заробітної плати).

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 100,00 грн заборгованості із заробітної плати за квітень 2021 року, 5 032,82 грн - заборгованості із заробітної плати за липень 2021 року, 1 960,74 грн - компенсація за невикористану відпустку, а всього заборгованості із заробітної плати у сумі 13 093,56 грн з наступним утриманням податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 35 000,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 липня 2021 року по 29 грудня 2022 року з наступним утриманням податків та обов`язкових платежів, 18 300,00 грн вихідної допомоги та 1 500,00 грн компенсації за завдану невиплатою заробітної плати моральної шкоди.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 454,00 грн судового збору за подання позову та 681,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь держави 1 362,00 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції, встановивши факт підписання бланків заяви про звільнення та бланк повідомлення про розрахунок, вважав достатньою цю обставину для висновку, що ОСОБА_1 погодилась на звільнення за пунктом частини першої статті 36 КЗпП України, проте жодних висновків та мотивів щодо обставин проставляння дати звільнення не навів. За змістом наведених місцевим судом мотивів відмови у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вбачав, що обставина проставляння дати звільнення ні на що не впливає, а визначальним є власноручний підпис у заяві про звільнення та у повідомленні про розрахунок. Суд апеляційної інстанції вважав, що вказані висновки суду першої інстанції прямо суперечать вимогам закону, встановленим у справі обставинам та судовій практиці суду касаційної інстанції.

Відсутність у заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною угодою сторін.

Задовольняючи позов у частині зміни формулювання звільнення, суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 у позовній заяві зазначила, що просила звільнити її за частиною третьою статті 38 КЗпП України у заяві від 21 липня 2021 року, проте відповідач звільнив її за пунктом першим частини першої статті 36 КЗпП України, тобто, на думку заявниці, є законні підстави для зміни формулювання підстав для звільнення.

На думку апеляційного суду, позивач довела факт звернення до роботодавця з вимогою про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки заява про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України від 21 липня 2021 року була направлена на адресу ФОП ОСОБА_2 . Крім того, 30 липня 2021 року позивач направила заяву на адресу відповідача про зміну підстав розірвання трудового договору з пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України на частину третю статті 38 КЗпП України, видачу трудової книжки, копії наказу про звільнення, проведення повного розрахунку та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку та вихідної допомоги.

Проте відповідач проігнорував вказані у заявах вимоги та не змінив формулювання підстав звільнення, про яке просила позивач.

При цьому висновки суду першої інстанції про те, що про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України ОСОБА_1 просила вже після її звільнення 26 липня 2021 року, правового значення не мають, оскільки, як зазначалось вище, волевиявлення за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України у позивача не було і про поновлення на роботі вона не просить. Таким чином, заявниця погоджується з рішенням роботодавця про припинення трудових правовідносин 26 липня 2021 року (останній робочий день), але не погоджується з формулюванням підстав звільнення.

Роботодавець не має права самостійно змінювати визначену працівником у заяві причину звільнення з роботи.

Оскільки передумовою для задоволення позову про зміну формулювання підстави звільнення є прохання працівника про звільнення, тобто волевиявлення особи на звільнення за конкретною підставою, яке ігнорується роботодавцем та зазначається інша підстава звільнення, тому у даному випадку роботодавець порушив вимоги закону та право позивачки на звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України.

Спростовуючи доводи суду першої інстанції про доведення відповідачем нарахування заробітної плати за період березень-червень 2021 року та частково задовольняючи позов у цій частині, суд апеляційної інстанції встановив, що ФОП ОСОБА_2 нарахував та виплатив ОСОБА_3 заробітну плату з якої нараховано пенсію та утримано відповідні податки у березні - 3 025 грн, у травні - 6 100 грн, у червні - 6 100 грн. Проте за квітень та липень 2021 року кошти не нараховувались та не виплачувались.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що за відсутності доказів виплати позивачу заробітної плати за квітень 2021 року у розмірі 6 100 грн та за липень 2021 року у сумі 6 993,56 грн (5 032,82 грн основної заробітної плати + 1 960,74 грн додаткової заробітної плати), позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати слід задовольнити у сумі 13 093,56 грн (6100 + 5032,82 + 1960,74).

Оскільки з позивачем припинено трудовий договір через порушення роботодавцем законодавства про працю та умов трудового договору в частині невиконання відповідачем обов`язку щодо виплати заробітної плати (за квітень та липень 2021 року), укладеним 16 березня 2021 року між сторонами трудового договору, розмір вихідної допомоги не передбачено, тому, ураховуючи обумовлений сторонами розмір місячного заробітку на рівні 6100 грн, на підставі статті 44 КЗпП України з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 18 300 грн (6 100 грн * 3) вихідної допомоги.

Загальна тривалість затримки у проведенні остаточного розрахунку з 27 липня 2021 року, тобто з наступного дня після звільнення, по 29 грудня 2022 року становить 368 робочих днів.

Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 липня 2021 року по 29 грудня 2022 року становить 118 128 грн (368 робочих днів * 321 грн).

Суд апеляційної інстанції врахував, що сума заборгованості заробітної плати та вихідної допомоги, яка підлягає стягненню на користь позивача становить 31 393,56 грн, позовні вимоги майнового характеру задовольняються частково, тому на підставі частини другої статті 117 КЗпП України позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню на суму 35 000 грн, враховуючи пропорційність між сумою заборгованості та розміром середнього заробітку за затримку розрахунку. Також суд апеляційної інстанції враховує, що розгляд справи в суді першої інстанції відкладався неодноразово, в тому числі за заявами сторони позивача.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено порушення трудових прав позивача, зокрема у частині невиплати заробітної плати при звільненні, тому вимога про стягнення 8 000 грн компенсації моральної шкоди за несвоєчасну виплату заробітної плати, з огляду на часткове задоволення вимог майнового характеру, також підлягає частковому задоволенню на суму 1 500 грн, яка відповідає обсягу заподіяних заявниці моральних страждань та їх тривалості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

30 січня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Манзюк Т. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року, а рішення Сумського районного суду Сумської області від 06 жовтня 2022 року залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Манзюка Т. Ю. залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Манзюка Т. Ю. на постанову Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

26 липня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку зібраним доказам, що призвело до скасування законного рішення суду першої інстанції.

Надаючи оцінку зібраним судом першої інстанції докази, суд апеляційної інстанції порушив частину першу статті 12 ЦПК України, надав перевагу твердженням позивача, не підкріплених доказами, ухвалив судове рішення на припущеннях.

Судом апеляційної інстанції в мотивувальній частині рішення зазначено про те, що позивач довела факт звернення до роботодавця з вимогою про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки заява про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України від 21 липня 2021 року була направлена (не встановлено яким способом) на адресу ФОП ОСОБА_2 .

Позивач не довела наступні факти, які судом апеляційної інстанції покладено в основу рішення:

- відсутність волевиявлення на звільнення її з посади саме на підставі пункту 1 частини першої статті 38 КЗпП України, за наявності підписаної нею відповідної заяви;

- відсутність факту проведення повного розрахунку при звільненні, за наявності підписаного нею відповідного повідомлення.

Заявник вказує, що висновок суду апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову є необґрунтованим. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона, без належного їх доведення, сама по собі не є підставою задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.

Суд апеляційної інстанції, з порушенням норм статті 367 ЦПК України, в мотивувальній частині постанови послався на докази, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції, а саме: фотокопії бланків приймання-здавання товару за травень, червень та липень 2021 року, у яких міститься прізвище позивачки.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 757/24269/15-ц (провадження № 61-40088св18), від 22 травня 2020 року у справі № 806/1231/17 (провадження № К/9901/20324/18), від 27 жовтня 2020 року у справі № 905/1531/19, від 05 жовтня 2022 року у справі № 904/8532/21, та у постанові Вищого господарського суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 905/743/16.

Апеляційним судом не враховано практику Верховного Суду щодо належності та допустимості доказів, викладену у постановах від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 (провадження № 61-4970св21), від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20, від 16 червня 2021 року у справі № 915/2222/19, від 11 липня 2022 року у справі № 264/5462/18 (провадження № 61-12846св21).

Посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, заявник вказує, що суд не забезпечив відповідачу права на правову допомогу і право на участь в судовому засіданні, передбачене статтею 54 Конституції України та статтею 43 ЦПК України. Порушення прав відповідача полягає в тому, що під час повномасштабної повітряної тривоги судом не вжиті заходи щодо відкладення розгляду справи. Обставини оголошення сигналу «повітряна тривога» у певному регіоні слід вважати загальновідомими, тобто такими, що не потребують доказування, а неявка у судове засідання учасників справи може бути спричинена такою надзвичайною ситуацією, яка об`єктивно унеможливлює завчасне подання клопотання про відкладення розгляду справи з цих причин.

Враховуючи той факт, що суди зобов`язані забезпечувати реалізацію прав сторін у провадженні, суди, у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів зобов`язані оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення або відкладення розгляду справ.

29 грудня 2022 року на території м. Суми та Сумської області було оголошено повітряну тривогу з 05:34 год до 10:40 год (що підтверджено скріншотом з офіційного сайту повітряних тривог https://mep.ukrainealarm.соm). На території м. Кропивницького та Кіровоградської області, саме там, де здійснює адвокатську діяльність представник відповідача, оголошено повітряну тривогу з 06:03 год до 10:46 год (що підтверджено скріншотом з офіційного сайту повітряних тривог https://alarm mep.onlibe/district/9).

29 грудня 2022 року о 10:35 год Сумський апеляційний суд розпочав судове засідання у режимі відеоконференції та розглянув справу без участі представника відповідача. Доказом зазначеного є протокол судового засідання від 29 грудня 2022 року.

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 березня 2021 року ОСОБА_4 уклала з ФОП ОСОБА_2 трудовий договір, за умовами якого працівниця зобов`язалась стати до роботи 17 березня 2021 року для виконання обов`язків продавця непродовольчих товарів, а роботодавець зобов`язався виплачувати щомісячно оклад у розмірі 6 100,00 грн, але не менше встановленого законом мінімального розміру заробітної плати за виконану місячну норму праці. Також сторони узгодили 40 годинну тривалість робочого часу на тиждень, 2 дні вихідних на тиждень та 24 календарних дні щорічної оплачуваної відпустки за домовленістю. Договір підписаний сторонами 16 березня 2021 року. Крім того, ОСОБА_4 підписала пункт договору, у якому йдеться про його розірвання, проте у договорі відсутня відмітка про дату і підстави розірвання договору, а також відповідний підпис роботодавця.

25 червня 2021 року ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_5 .

Заявою від 21 липня 2021 року ОСОБА_4 просила відповідача звільнити її з посади продавця непродовольчих товарів за угодою сторін, пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 26 липня 2021 року.

Заявою від 21 липня 2021 року ОСОБА_1 просила ФОП ОСОБА_2 розірвати з нею трудовий договір з 21 липня 2021 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України через невиплату заробітної плати, а також просила видати трудову книжку, копію наказу про звільнення та провести повний розрахунок.

Повідомленням про проведення повного розрахунку при звільненні від 26 липня 2021 року ОСОБА_4 підтвердила факт отримання 5 629,01 грн при звільненні.

До вказаного повідомлення додана розрахунково-платіжна відомість № 7 за липень 2021 року з підписом ФОП ОСОБА_2 , у якій зазначено про нарахування 5 032,82 грн основної заробітної плати, 1 960,74 грн додаткової заробітної плати, а за вирахуванням податків сума до сплати становить 5 629,01 грн.

Наказом від 26 липня 2021 року № 8 ФОП ОСОБА_2 звільнив ОСОБА_4 з посади продавця-консультанта за угодою сторін за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України на підставі заяви від 26 липня 2021 року.

З наказом ОСОБА_4 ознайомлена 26 липня 2021 року.

Заявою від 30 липня 2021 року ОСОБА_1 просила ФОП ОСОБА_2 змінити в трудовій книжці підставу розірвання трудового договору з пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України на частину третю статті 38 КЗпП України, видати трудову книжку та копію наказу про звільнення, провести повний розрахунок, зокрема, виплатити заробітну плату з 16 березня 2021 року, середній заробіток за час затримки розрахунку та виплатити вихідну допомогу відповідно до статті 44 КЗпП України.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 09 вересня 2021 року, ФОП ОСОБА_2 нарахував та виплатив ОСОБА_1 заробітну плату за березень 2021 року у розмірі 3 025 грн, з яких нараховано та перераховано 544,50 грн податку, дата прийому на роботу зазначена 17 березня 2021 року. У травні та червні 2021 року ФОП ОСОБА_2 нарахував та виплатив ОСОБА_1 заробітну плату у розмірі по 6 100 грн, а також з цих сум нарахував та перерахував податок у розмірі по 1 098 грн.

Відповідно до довідок форми ОК-5 від 06 серпня 2021 року та від 21 жовтня 2021 року за 2021 звітний рік ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплатив ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заробітну плату, з якої буде нараховано пенсію, у березні - 3 025 грн, у квітні - 0 грн, у травні - 6 100 грн, у червні - 6 100 грн, у липні - 0 грн. Страхові внески за працівника ОСОБА_4 ФОП ОСОБА_2 сплачені за березень, травень, червень 2021 року, не сплачені за квітень, липень 2021 року.

Матеріали справи містять фотокопії бланків приймання-здавання товару за травень, червень та липень 2021 року, у яких міститься прізвище позивачки.

Загальна тривалість затримки у проведенні остаточного розрахунку з 27 липня 2021 року, з наступного дня після звільнення, по 29 грудня 2022 року становить 368 робочих днів.

Середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 321 грн та розрахований виходячи із заробітку за два останні повні місяці у сумі 12 200 грн (6100 + 6100) та 38 робочих днів у травні (18 робочих днів) та червні (20 робочих днів) 2021 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є:

- угода сторін (пункт 1);

- розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України працівник має право

у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 753/20243/16-ц (провадження № 61-36489св18) зазначено, що за змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв`язку з допущеним щодо нього порушенням законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну норму закону.

Аналогічний висновок зазначений у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 681/1629/18 (провадження № 61-14424св18) вказано, що розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору.

Проте зазначене залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції.

Так, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов у частині зміни формулювання підстав звільнення, не встановив, чи була доведена до відома роботодавця (ФОП ОСОБА_2 ) і коли була доведена в письмовому вигляді ініціатива працівника ( ОСОБА_1 ) про намір припинити трудові відносини.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Встановлено, що до матеріалів справи долучено оригінал заяви ОСОБА_1 від 21 липня 2021 року, адресованої ФОП ОСОБА_2 , про розірвання трудового договору з 21 липня 2021 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України через невиплату їй заробітної плати та оригінал фіскального чеку про поштове відправлення, датований 30 липня 2021 року (а.с.68 - 69), та оригінал заяви ОСОБА_1 від 30 липня 2021 року, адресованої роботодавцю з проханням змінити у трудовій книжці підстави розірвання трудового договору з пункту 1 частини першої статті 36 на частину третю статті 38 КЗпП України, до якої долучено оригінал фіскального чеку про поштове відправлення, датований 30 липня 2021 року (а.с.66 - 67).

Отже, вказавши у своєму судовому рішенні про відсутність права роботодавця самостійно змінювати визначену у заяві працівником причину звільнення з роботи, суд апеляційної інстанції не встановив, чи довела до відома роботодавця ОСОБА_1 заяву про розірвання трудового договір за власним бажанням за частиною третьою статті 38 КЗпП України, (невиконання роботодавцем законодавства про працю), перед тим, як роботодавець видав наказ про розірвання трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

З`ясування вказаних обставин справи має значення для правильного вирішення спору.

Формальний підхід до вирішення справи та ухвалення судового рішення за відсутності встановлених судом фактичних обставин справи суперечить фундаментальним принципам цивільного судочинства та не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на ухвалення законних та справедливих рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.

Крім того, надаючи оцінку доказам, якими сторони обґрунтовували виплату/невиплату ОСОБА_1 заробітної плати та розрахункових сум за липень 2021 року (дві довідки форми ОК-5 від 06 серпня 2021 року та від 21 жовтня 2021 року, надані позивачем, розрахунково-платіжна відомість № 7 за липень 2021 року, надана відповідачем (а. с. 8, 46, 63-64)), суд апеляційної інстанції не врахував положення підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України щодо порядку та періоду внесення податковим агентом відомостей про податковий розрахунок сум доходу, дійшов передчасного висновку про наявність доказів про порушення вимог статей 115 116 КЗпП України в цій частині.

Як наголошено у Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи.

За встановлених у цій справі обстави, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про доведеність порушення відносно позивача законодавства про працю, і, як наслідок, наявність підстав для задоволення позовних вимог про зміну формулювання причини звільнення та стягнення вихідної допомоги, заборгованості із заробітної плати за липень 2021 року.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57 - 60 131-132 137 177 179 185 194 212-215 ЦПК України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову, зокрема, надати оцінку доказам, долученим до матеріалів справи та про які позивач зазначала у касаційній скарзі.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанцій не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, судове рішення суду апеляційної інстанцій підлягає скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 402 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Манзюка Тараса Юрійовича задовольнити частково.

Постанову Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець