Історія справи

Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа № 753/1150/17

провадження № 61-12176св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), КратаВ.І., КурилоВ. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року у складі судді Комаренцевої Л. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2017 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є.,

встановив:

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив визнати незаконними й скасувати наказ (розпорядження) від 22 грудня 2016 року № 756-ос/тр філії «Центр транспортного сервісу «Ліски» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» щодо безпідставного його звільнення за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України та наказ публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 22 грудня 2016 року № 2425/ос щодо безпідставного звільнення за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, поновити його на посаді заступника начальника «Центр транспортного сервісу «Ліски» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що на підставі наказу від 15 квітня 2016 року № 194ос/тр його було прийнято заступником начальника філії «Центр транспортного сервісу «Ліски» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

22 грудня 2016 року його звільнено з роботи у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

В цей же день він отримав трудову книжку та одноразову вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України.

Вважає, що, працюючи на посаді заступника начальника філії, він не був посадовою особою у розумінні пункту 5 статті 41 КЗпП України, у зв'язку з чим вважає своє звільнення протиправним та просив суд поновити його на роботі.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ (розпорядження) від 22 грудня 2016 року № 756-ос/тр філії «Центр транспортного сервісу «Ліски» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про звільнення ОСОБА_3 за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 22 грудня 2016 року № 2425/ос публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про звільнення ОСОБА_3 за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника начальника філії «Центр транспортного сервісу «Ліски» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з 22 грудня 2016 року.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 судовий збір за вимогу про відшкодування моральної шкоди пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у сумі 160 грн.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір за три вимоги немайнового характеру, що становить 1 920,00 грн.

У решті вимог відмовлено.

Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 не є посадовою особою у розумінні пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а тому застосування відповідачем цієї норми для припинення дії трудового договору та звільнення позивача з роботи є неправомірним.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2017 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що звільнення позивача проведено без дотримання вимог трудового законодавства.

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, зокрема статті другої Закону України «Про акціонерні товариства», пункту 5 частини першої статті 41, частини першої статті 235, частини другої статті 237 КЗпП України, та порушення норм процесуального права, а саме: статей 212-214 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про наявність підстав для визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі.

У вересні 2017 року ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 подали заперечення, а в січні 2018 року - доповнення до заперечень, у яких просять залишити без задоволення касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та залишити без змін оскаржувані судові рішення як такі, що ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зазначають, що суди повно і всебічно дослідили та оцінили обставини справи й дійшли обґрунтованого висновку про порушення відповідачем норм трудового законодавства при звільненні позивача.

У статті 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 753/1150/17 передано до Касаційного цивільного суду.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що на підставі наказу 02 червня 2014 року №601-ос ОСОБА_3 був прийнятий на посаду заступника директора державного підприємства «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски».

У зв'язку з реорганізацією державного підприємства «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» та утворенням філії «Центр транспортного сервісу «Ліски» наказом від 15 квітня 2016 року №194ос/тр позивача було прийнято на посаду заступника начальника філії «Центр транспортного сервісу «Ліски».

Наказом (розпорядженням) філії «Центр транспортного сервісу «Ліски» № 756-ос/тр та наказом публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 22 грудня 2016 року №2425/ос ОСОБА_3 було звільнено з роботи у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України з виплатою одноразової вихідної допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України.

Пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України визначено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Норму частини першої статті 41 КЗпП України доповнено пунктом 5 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року № 1255-VII, який набрав чинності 01 червня 2014 року.

Доповнення КЗпП України пунктом 5 статті 41 КЗпП України було обумовлено нагальною потребою у вдосконаленні законодавчих актів, що регулюють припинення повноважень та звільнення посадових осіб виконавчих органів юридичної особи та посилення їх матеріальної відповідальності і відповідно не можуть бути застосовані для звільнення інших працівників юридичної особи, окрім працівників, які входять до її виконавчих органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735 «Питання публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» затверджено Статут публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», згідно з яким для забезпечення функціонування товариства утворюються органи товариства, а також апарат управління товариством.

Відповідно до статті 52 Статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» органами товариства є: загальні збори, наглядова рада, правління, ревізійна комісія.

Статтею 81 Статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» встановлено, що колегіальним виконавчим органом товариства, який здійснює управління його поточною діяльністю, є правління.

Згідно з Положенням про філію «Центр транспортного сервісу «Ліски» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженим наказом від 26 лютого 2016 року № 131, філія є відокремленим підрозділом публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця», який не має статусу юридичної особи та не є органом товариства в розумінні статей 51, 52 Статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та пункту 15 статті 2 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства», який створений для забезпечення функціонування діяльності відповідача і є лише підрозділом юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину функцій господарського підприємства.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на момент процесуальної дії), встановивши, що ОСОБА_3 не є посадовою особою у розумінні пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що при його звільненні відповідачем допущені порушення трудового законодавства.

Так, у пункті 5 частини першої статті 41 КЗпП України однією з підстав звільненняз ініціативи власника або уповноваженого ним органу зазначено припинення повноважень посадових осіб.

Як у назву вказаної вище норми, зокрема статтю 41 КЗпП України «Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов», так і у її зміст закладені певні особливості розірвання трудового договору з працівником, який є посадовою особою.

Вказівка на звільнення «за певних умов» у пункті 5 цієї норми закону такою умовою вказує «припинення повноважень».

Тобто, розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи.

Отже поняття «розірвання трудового договору з посадовою особою» і «припинення повноважень посадової особи» не є ідентичними.

Визнавши наказ про звільнення позивача незаконним, суди дійшли правильного висновку про те, що він підлягає поновленню на роботі, оскільки він не є особою, з якою можна розірвати трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2017 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В. П. Курило