Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.06.2018 року у справі №552/6132/17

Постанова

Іменем України

13 січня 2020 року

м. Київ

справа № 552/6132/17

провадження № 61-34514св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовами) - ОСОБА_1 ,

відповідачі за первісним позовом (позивачі за зустрічними позовами): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач за зустрічними позовами - виконавчий комітет Київської районної в м. Полтаві ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 січня 2018 року у складі судді: Турченко Т. В. та постанову апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2018 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Кузнєцової О. Ю.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі рішення виконавчого комітету міської ради народних депутатів міста Полтави від 03 березня 1994 року на їхню сім`ю з 4-х осіб було надано 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , де вони мешкали з березня 1994 року.

Мати позивача ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батько позивача ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після їх смерті він залишився проживати і постійно проживає в квартирі АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є його зведеним братом і з 15 жовтня 1996 року є зареєстрованим у цій квартирі, але ще з початку 2000 року за цією адресою не проживає, житлом взагалі не користується, виїхавши разом з речами на постійне місце проживання до іншого міста, його речі у житловому приміщенні відсутні.

ОСОБА_1 вказував, що ОСОБА_3 з 02 вересня 2003 року є зареєстрованою у цій квартирі, але починаючи з січня 2017 року за цією адресою не проживає, житлом не користується, виїхавши разом з речами на постійне місце проживання до іншого жилого приміщення, її речі у житловому приміщенні відсутні. Таким чином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тривалий час понад 6 місяців не проживають у спірній квартирі, а проживають в іншому місці. ОСОБА_2 за період з 2000 року і по цей час, а відповідач ОСОБА_3 за період з січня 2017 року і по цей час жодного разу не з`являлися у квартирі АДРЕСА_1 , де проживає ОСОБА_4 , і всі обов`язки згідно договору найму житлового приміщення, покладені тільки на нього. Відповідачі відсутні за місцем своєї реєстрації, без поважних на то причин, будь-якої домовленості щодо збереження за ними цього житлового приміщення немає. Враховуючи, що відсутність відповідачів у житловому приміщенні без поважних причин становить понад 6 місяців, ОСОБА_1 вважав, що відповідачі втратили право на користування цим житлом.

ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням (житлом) квартирою АДРЕСА_1 .

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись із зустрічними позовними заявами до ОСОБА_1 , виконавчого комітету Київської районної в місті Полтаві ради, про визнання права власності, вселення та усунення перешкод у користуванні майном.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 перешкоджає їм у проживанні у спірній квартирі, змінив замки на вхідних дверях, вони позбавлені можливості користуватися квартирою, сплачувати за квартиру та комунальні послуги.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 просили:

- визнати за ОСОБА_3 , ОСОБА_2 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 кожному;

- зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 , ОСОБА_2 права користування квартирою АДРЕСА_1 ;

- вселити ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 передати комплект ключів від вхідних дверей ОСОБА_3 , ОСОБА_2 від квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 29 січня 2018 року первісний позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням (житлом) квартирою АДРЕСА_1 . У задоволенні інших позовних вимог за первісним позовом відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права користування квартирою АДРЕСА_1 . Вселено ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 передати комплект ключів від вхідних дверей ОСОБА_3 від квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні інших позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 з 2010 року у спірній квартирі не проживає, а проживає за адресою: АДРЕСА_2 разом зі своєю другою дружиною ОСОБА_6 та молодшою донькою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , тому є таким, що втратив право користування житловим приміщенням (житлом) квартирою АДРЕСА_1 .

Разом із тим, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 проживала у спірній квартирі, але була змушена залишити квартиру через неприязні відносини з родичами та студентом денного відділення фізико-математичного факультету державної форми навчання Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, що згідно абзацу 2 пункту 3 частини 3 статті 71 ЖК є підставою для збереження за нею жилого приміщення. ОСОБА_3 зверталася в органи місцевого самоврядування, правоохоронні органи з приводу порушення її житлових прав з боку ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_8 , то суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_3 необхідно усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вселення та зобов`язання ОСОБА_1 передати комплект ключів від вхідних дверей ОСОБА_3 .

Оскільки у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 перешкоджав ОСОБА_2 у користуванні спірною квартирою, а ОСОБА_2 звертався до ОСОБА_1 з вимогами про вселення у квартиру АДРЕСА_1 та порушував перед іншими державними органами питання щодо протиправної поведінки ОСОБА_1 щодо користування спірною квартирою, то суд першої інстанції зробив висновок, що у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Суд першої інстанції вказав, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання права власності по Ѕ частини кожному на спірну квартиру задоволенню не підлягають, оскільки ця квартира перебуває у комунальній власності і згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено інший порядок набуття права власності на спірну квартиру.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 січня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 у спірному житлі не проживає з 2010 року, тобто понад шість місяців без поважних причин, а ОСОБА_3 не проживає з січня 2017 року у зв`язку з перешкодами ОСОБА_1 у користуванні спірною квартирою, що підтверджується показаннями свідків.

Апеляційний суд відхилив посилання апеляційної скарги на показання свідків щодо напружених відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який чинив перешкоди у користуванні квартирою після смерті вітчима, оскільки строк не проживання ОСОБА_2 у спірному житлі понад шість місяців розпочався задовго до смерті вітчима, а тому вказані відносини не впливають на оцінку поважності причин відсутності у спірному житлі. Звернення ОСОБА_2 до КП «Житлово-експлуатаційна організація № 2» та до поліції у травні-червні, вересні 2017 року із заявами щодо перешкоджання йому в доступі до спірного житла також знаходяться поза передбаченим законом строком, протягом якого зберігається право користування житловим приміщенням.

Аргумент апеляційної скарги щодо поважності його відсутності у спірній квартирі з посиланням на наявну хронічну хворобу туберкульоз, у зв`язку з чим він є інвалідом, а періодична відсутність у спірній квартирі зумовлена його лікуванням колегія суддів відхилила, оскільки ці доводи не підтверджені належними доказами. Встановлений факт заміни ОСОБА_1 замка вхідних дверей спірної квартири відноситься до подій, що настали після смерті наймача квартири ОСОБА_5 , із приводу яких до поліції зверталася ОСОБА_3 , заявляючи про порушення саме її права користування спірним житлом.

Аргументи учасників справи

У квітні 2018 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду повністю, а рішення суду першої інстанції у частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 . При цьому посилається на те, що суди неправильно застосували норми матеріального та порушили норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені рішення у частині задоволення первісного позову ґрунтуються лише на показаннях свідків і суди не оцінили письмові докази, які підтверджують поважність причин не проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі. Зазначає, що суди надали хибну оцінку показанням свідків зі сторони позивача, допитаних в судовому засіданні, оскільки вони перебувають у родинних відносинах з позивачем та є заінтересованими особами. Натомість суди не врахували показання свідків: ОСОБА_9 , яка підтвердила його проживання у спірному житлі до дня смерті вітчима ІНФОРМАЦІЯ_2 ; свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які пояснили про напружені відносини між позивачем та відповідачем та перешкоди у користуванні квартирою після смерті вітчима. Суди неправильно застосували статтю 405 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 створювалися перешкоди у користуванні спірним житлом. Апеляційний суд не врахував пояснення представника КП «Житлово-експлуатаційна організація № 2» Акулініної І. В., яка повідомила, що ОСОБА_2 чинились перешкоди у доступі до спірного житла, та не взяв до уваги звернення ОСОБА_2 до КП «Житлово-експлуатаційна організація № 2» та поліції стосовно перешкоджання йому у доступі до житла. Заперечує висновки судів про його не проживання у спірній квартирі з 2010 року та проживання у кімнаті АДРЕСА_2 з дружиною ОСОБА_6 та молодшою донькою, оскільки шлюб між сторонами було розірвано у 2006 році, а кімнату у гуртожитку колишня дружина отримала лише у 2015 році.

У травні 2018 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду повністю, а рішення суду першої інстанції у частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 . При цьому посилається на те, що суди неправильно застосували норми матеріального та порушили норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені рішення у частині задоволення первісного позову ґрунтуються лише на показаннях свідків і суди не оцінили письмові докази, які підтверджують поважність причин не проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі. На користь ОСОБА_1 свідчили виключно зацікавлені особи -родичі дружини ОСОБА_8 (дружина ОСОБА_1 ), які зацікавлені у штучному позбавленні житла ОСОБА_3 і ОСОБА_2 Свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 підтвердили факт проживання у квартирі ОСОБА_3 і ОСОБА_2 . Вказує, що ОСОБА_2 створювалися перешкоди у проживанні у спірному житлі.

Аналіз касаційних скарг свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржуються у касаційному порядку у частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 . Рішення судів першої та апеляційної інстанції у частині задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 у касаційному порядку не оскаржуються, а тому не переглядаються.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 надав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Відзив мотивований тим, що ОСОБА_2 з 2010 року не проживає у спірній квартирі та згідно статті 72 ЖК УРСР є таким, що втратив право користування житлом.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 надав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Відзив мотивований тим, що ОСОБА_2 з 2010 року не проживає у спірній квартирі та згідно статті 72 ЖК УРСР є таким, що втратив право користування житлом.

У серпні 2018 року управління майном комунальної власності Полтавської міської ради звернулося із заявою, у якій вказує, що при вирішенні справи покладається на розсуд суду та просить повідомити про прийняте рішення.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційних скаргах, з таких мотивів.

Суди встановили, що 03 березня 1994 року ОСОБА_4 було видано ордер на жиле приміщення НОМЕР_1 на склад сім`ї з чотирьох осіб: ОСОБА_5 чоловік, ОСОБА_2 син, ОСОБА_1 син, на квартиру АДРЕСА_1 . Будинок, в якому знаходиться спірна квартира, знаходиться на балансі КП «Житлово-експлуатаційна організація № 2», форма власності квартири - комунальна.

Згідно довідки № 7478 від 06 липня 2017 року КП «Житлово-експлуатаційна організація № 2» Полтавської міської ради особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_1 жилою площею 37,1 кв. м відкрито на ОСОБА_5 За цією адресою згідно наданих заявником документів зареєстровані три особи, у тому числі: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 квартиронаймач - ІНФОРМАЦІЯ_2 помер; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 син, зареєстрований 09 березня 1994 року; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 син, зареєстрований 15 жовтня 1996 року; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 підопічна, зареєстрована 02 вересня 2003 року.

Рішенням виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради від 25 лютого 2003 року № 89 «Про призначення опіки над неповнолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 » ОСОБА_4 призначено опікуном над неповнолітньою онукою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 03 квітня 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_17 було позбавлено батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та передано її на виховання та утримання опікуну - ОСОБА_4 .

Рішенням виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради від 27 травня 2003 року № 251 «Про призначення опіки, а з 15-ти років - піклування над неповнолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 » вирішено вважати неповнолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 без батьківського піклування. Призначено ОСОБА_4 опікуном, а з 15-ти років неповнолітньої - піклувальником над онукою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Дозволено відділенню громадянства, паспортної та імміграційної служби Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області зареєструвати неповнолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за постійним місцем проживання у опікуна ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 . Згідно статей 70, 128, 136, 145 КпШС України, відповідно до статті 71 ЖК України встановлено опіку над дитячою часткою житла неповнолітньої, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в особі опікуна (піклувальника) ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Рішенням виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 09 червня 2015 року № 156 «Про припинення піклування та влаштування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 » припинено піклування над дитиною, позбавленою батьківського піклування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв`язку зі смертю її піклувальника ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Влаштовано тимчасово неповнолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в сім`ю діда ОСОБА_5 , який проживає за одною адресою з неповнолітньою та з яким у дитини склалися родинні відносини. Покладено персональну відповідальність за життя та здоров`я неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на ОСОБА_5 .

Рішенням виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 23 червня 2015 року № 174 «Про призначення піклувальника над неповнолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 » призначено ОСОБА_5 , піклувальником над дитиною, позбавленою батьківського піклування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Збережено за неповнолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 право користування житловою площею, де вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (квартира перебуває у державній власності). Покладено відповідальність за збереження права користування житловою площею неповнолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на піклувальника ОСОБА_5 . Зобов`язано піклувальника ОСОБА_5 у разі приватизації житла за адресою: АДРЕСА_1 , включено ОСОБА_3 до свідоцтва про право власності.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.

Згідно статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Встановивши, що ОСОБА_2 не проживає у спірному житлі понад шість місяців без поважних причин, суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення первісного позову.

Оскільки ОСОБА_2 визнаний таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням, тому відсутні правові підстави для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності, вселення та усунення перешкод у користуванні майном. При цьому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що спірна квартира перебуває у комунальній власності і згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено інший порядок набуття права власності на спірну квартиру.

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги ОСОБА_3 з таких підстав.

Згідно частини першої статті 2, частини першої статті 13 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем за первісним позовом є ОСОБА_1 , а відповідачами - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Оскарженими рішеннями відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 . У касаційній скарзі ОСОБА_3 , яка є відповідачем у справі за первісним позовом, просить скасувати оскаржені рішення у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - виконавчий комітет Київської районної в м. Полтаві ради, про визнання права власності, вселення та усунення перешкод у користуванні майном

Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_3 не навела переконливих доводів, яким чином оскаржені рішення, якими задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , порушують її права та інтереси як відповідача до якого відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про те, що рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення в оскарженій частині -без змін, а тому судовий збір за подання касаційних скарг покладається на осіб, які подали касаційні скарги.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2018 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - виконавчий комітет Київської районної в м. Полтаві ради, про визнання права власності, вселення та усунення перешкод у користуванні майном, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков