Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.11.2018 року у справі №483/704/17

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 483/704/17

провадження № 61-27888св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., ШтеликС.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - Державна казначейська служба України,

треті особи: Державна фіскальна служба України, Генеральна прокуратура України, Прокуратура Миколаївської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної фіскальної служби України на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 червня 2017 року у складі судді Казанлі Л. І. та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., Яворської Ж. М. та Стинки Сергія Олександровича в інтересах ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб: Державної фіскальної служби України, Генеральної прокуратури України, Прокуратури Миколаївської області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового слідства та прокуратури.

Позовна заява мотивована тим, що 21 січня 2015 року у службовому приміщенні Миколаївської митниці йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, у присутності керівництва та всіх співробітників відділу.

У зв'язку з кримінальним провадженням його з 14 лютого 2015 року було призначено на посаду з меншим обсягом роботи та суттєво нижчими кваліфікаційними вимогами, а саме - провідного спеціаліста сектору чергових Миколаївської митниці.

27 січня 2015 року до позивача було застосовано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 80 мінімальних заробітних плат та покладено обов'язки, передбачені частиною п'ятою статті 194 КПК України.

Тривалий час він та його родина були позбавлені права користуватися своїми коштами, оскільки їх було внесено в рахунок застави. У зв'язку з порушенням кримінального провадження погіршились його відносини з оточуючими, факт пред'явлення обвинувачення спричинив йому моральні страждання.

Це призвело до появи негативних змін у стані здоров'я, таких як швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, образливість, чутливість, замикання в собі, фіксованість на негативних переживаннях, невпевненість у собі.

Вироком Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 травня 2016 року, який набрав законної сили 12 грудня 2016 року, його було виправдано за відсутністю в діянні складу злочину. Таким чином, упродовж майже двох років він був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 75 266,00 грн на відшкодування майнової шкоди, що становить вартість витрат на правову допомогу, інфляційні збитки від знецінення суми застави, вартість витрат на проїзд і проживання та витрати на банківські послуги, а також 150 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданих внаслідок незаконних рішень і дій органів слідства та прокуратури.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 червня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_3 75 266,40 грн на відшкодування майнової шкоди, а також 120 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів зі спеціального рахунка, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

У задоволенні решти вимог відмовлено. Судові витрати віднесені на рахунок держави.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач незаконно перебував під слідством та судом за підозрою і звинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, що встановлено виправдувальним вироком суду, а тому має право на відшкодування в повному обсязі шкоди як майнової, так і немайнової (моральної), спричиненої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та прокуратури.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2017 року рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 червня 2017 року змінено. Позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_3 18 042,40 грн на відшкодування майнової шкоди та 36 800,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Судові витрати віднесено на рахунок держави.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що розрахунок витрат на правову допомогу відповідає вимогам законодавства, а витрачений на надання допомоги час підтверджується дослідженими судом першої інстанції матеріалами кримінальної справи та доданими до розрахунку копіями процесуальних документів, запитів та інших матеріалів, які готував адвокат. Стягнення інфляційних втрат від знецінення суми внесеної позивачем застави як запобіжного заходу у кримінальному провадженні, оплати банківських послуг при внесенні та поверненні суми застави, витрат на проживання та харчування позивача та його адвоката законом не передбачено, а з наданих позивачем документів щодо витрат на проживання у м. Києві не встановлено, що такі витрати були пов'язані саме з кримінальним провадженням стосовно нього. У частині вимог про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції безпідставно здійснював розрахунок моральної шкоди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», оскільки розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру розрахункової величини на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Державна фіскальна служба України просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що діями Державної фіскальної служби України не було завдано шкоди здоров'ю позивача, відсутній причинно-наслідковий зв'язок, позивач не надав доказів спричинення йому моральної шкоди; висновки судів щодо часу роботи адвоката не підтверджені належними доказами.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що законом передбачено відшкодування інфляційних втрат від знецінення суми внесеної позивачем застави як запобіжного заходу у кримінальному провадженні, оплати банківських послуг при внесенні та поверненні суми застави, витрат на проживання та харчування позивача та його адвоката. Наданими позивачем документами підтверджено, що витрати на проживання у м. Києві пов'язані саме з кримінальним провадженням стосовно нього. Суд апеляційної інстанції неправильно визначив розмір моральної шкоди.

У жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу, у яких Прокуратура Миколаївської області просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційні скарги слід задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Суд встановив, що 21 січня 2015 року старший слідчий з ОВС 2-го відділу слідчого управління кримінальних розслідувань Головного слідчого управління фінансових розслідувань Державної фіскальної служби України повідомив ОСОБА_3 про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, тобто у зловживанні службовим становищем, а саме у наданні податкової пільги громадянину ОСОБА_5 при проведенні митного контролю та митного оформлення ввезення на митну територію моторної яхти Sealine F46 «Catrine» та спричиненні тяжких наслідків у вигляді ненадходження до Державного бюджету України мита і податку на додану вартість на загальну суму 1 060 593,50 грн (а. с. 81-83).

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2015 року до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 80 мінімальних заробітних плат та покладено певні обов'язки, зокрема, не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та здати на зберігання слідчому паспорт для виїзду за кордон (а. с. 96-99).

11 березня 2015 року до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області з Генеральної прокуратури України надійшов обвинувальний акт стосовно ОСОБА_3, який обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, а також цивільний позов про стягнення з позивача 1 060 593,50 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (а. с. 103-113).

Вироком Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 12 грудня 2016 року, ОСОБА_3 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, та виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України у зв'язку з відсутністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення (а. с. 8-11, 12-17).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно зі статтею 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду; вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Суди встановили, що позивач незаконно перебував під слідством та судом за підозрою і звинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, що встановлено виправдувальним вироком суду, суд вірно дійшов висновку, що останній має право на відшкодування в повному обсязі шкоди як майнової, так й немайнової (моральної), спричиненої такими незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та прокуратури.

Суди попередніх інстанцій встановили, що для захисту від обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_3 користувався послугами адвоката ОСОБА_4, який діяв на підставі договору від 22 січня 2015 року № 22/01-2014 (а. с. 78-80).

Згідно з наданим адвокатом розрахунком витрати на правову допомогу за вказаним вище договором становлять 18 042,40 грн, які були сплачені адвокату позивачем, що підтверджено відповідним товарним чеком від 04 січня 2017 року № 12 (а. с. 19-24, 25).

Цей розрахунок відповідає Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (у редакції, чинній на час надання правової допомоги), а витрачений на надання допомоги час підтверджено дослідженими судом першої інстанції матеріалами кримінальної справи та доданими до розрахунку копіями процесуальних документів, запитів та інших матеріалів, які готував адвокат ОСОБА_4 (а. с. 81-155).

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача здійсненої ним оплати правової допомоги під час незаконного кримінального провадження.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Законом № 266/94-ВР не передбачено стягнення інфляційних втрат від знецінення суми внесеної позивачем застави як запобіжного заходу у кримінальному провадженні, оплати банківських послуг при внесенні та поверненні суми застави, витрат на проживання та харчування позивача та його адвоката, а також про відсутність доказів на підтвердження того, що витрати на проживання у м. Києві були пов'язані саме з кримінальним провадженням стосовно нього.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами п'ятою, шістою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Наслідком перебування позивача під слідством і судом стало завдання ОСОБА_3 моральних та душевних страждань, пов'язаних з кримінальним провадженням, необхідністю захищатися від звинувачень, змінами у можливості реалізувати свої звички та бажання, порушенням звичайних зв'язків та способу життя, негативним впливом на честь, гідність та ділову репутацію.

Наведеним вище спростовуються доводи касаційної скарги Державної фіскальної служби України про недоведеність спричинення позивачу моральної шкоди.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами поміркованості, розумності, справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Разом з тим, змінюючи розмір моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600,00 грн.

Такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими та свідчать про неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках.

Крім того, згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВРрозмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто законом прямо передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Вищевикладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір - є мінімальним, який гарантований державою, а суд, виходячи з обставин конкретної справи, може визначити і більший розмір відшкодування.

Так, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року, на який послався суд апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи, передбачено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600,00 грн.

Однак, відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а отже, підстави для застосування цієї норми до спірних правовідносинах відсутні.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18).

Тому помилковими є висновок апеляційного суду про те, що для визначення розміру відшкодування позивачу моральної шкоди необхідно брати як розрахункову величину мінімальну заробітну плату у розмірі 1 600,00 грн.

З огляду на зазначене апеляційний суд помилково змінив рішення суду першої інстанції зменшивши суму відшкодування позивачу моральної шкоди.

Суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди, виходячи з не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством, у порядку, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги задовольнити частково, скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині вимог про відшкодування моральної шкоди та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

В іншій частині рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 червня 2017 року у незміненій частині та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2017 року залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2017 року в частині вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 червня 2017 року в цій частині залишити в силі.

В іншій частині рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 червня 2017 року у незміненій частині та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька Судді: А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик