Історія справи

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 566/1073/20

провадження № 61-6453св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Рівненського апеляційного суду від 14 червня 2022 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 22 квітня 2008 року між ним та відповідачем укладений договір про іпотечний кредит № ROMWG40000007064 (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 90 000,00 грн зі сплатою за користування кредитом 15,00 відсотків річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 22 квітня 2026 року.

Згідно із заявою ОСОБА_1 від 17 липня 2008 року, кредитний договір від 22 квітня 2008 року № ROMWG40000007064 переведено з національної валюти - гривні в іноземну валюту - долари США,та укладено додаткову угоду до кредитного договору. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку склав 19 578,80 доларів США зі сплатою 14,04 відсотків річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору у нього виникла заборгованість, яка станом на 13 травня 2020 року становить 54 653,27 доларів США, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 17 353,93 доларів США, заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 12 495,57 доларів США, комісія за користування кредитом - 2 649,01 дол. США, пеня - 22 154,76 доларів США.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з відповідача на погашення заборгованості за кредитним договором заборгованість у розмірі 54 653,27 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України (далі - НБУ) станом на 13 липня 2020 року еквівалентно 1 472 905,62 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 24 грудня 2021 року в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не було дотримано, визначеної пунктами 5.2.4, 6.3 кредитного договору від 22 квітня 2008 року № ROMWG40000007064, а також пунктом 2.3.3. додаткової угоди до кредитного договору процедури направлення позичальнику вимоги щодо дострокового повернення суми кредиту та інших платежів, а тому вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про дострокове повернення усієї суми кредиту є необґрунтованими.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 14 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 24 грудня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 54 653,27 доларів США, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 17 353,93 доларів США, заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 12 495,57 доларів США, комісія за користування кредитом - 2 649,01 дол. США.

У задоволенні вимоги про стягнення пені у розмірі 22 154,76 долари США відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що кредитний договір № ROMWG40000007064 та додаткова угода до нього містять умову, яка передбачає право позикодавця вимагати достроково повернення позики, яке може здійснюватися, в тому числі шляхом направлення відповідної вимоги, але не виключно. Ураховуючи, що відповідачем не надано достовірних та належних доказів виконання зобов'язання перед банком щодо повернення кредитних коштів сплати процентів та інших передбачених кредитним договором платежів, не спростовано наданого банком розрахунку заборгованості, тоді як наявна у матеріалах виписка з банківських операцій безспірно свідчить про використання позичальником кредиту, його часткове погашення та наявність заборгованості, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, зі сплати відсотків за користування кредитними коштами та комісії.

Вирішуючи позов АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення пені, суд урахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц про те, що пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві визначені Законом України «Про захист прав споживачів», її нарахування та стягнення пені має бути здійснене в національній валюті України, а тому оскільки вимога банку про стягнення пені заявлена в доларах США вона не підлягає задоволенню.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк», у якій заявник просив скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 14 червня 2022 року в частині відмови взадоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 22 154,76 доларів США, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц; у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 192/1361/15-ц.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» у межах доводів та вимог, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована тим, що суд апеляційної інстанції правильно застосував при вирішенні справи правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц щодо нарахування пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у національній валюті - гривні, однак невірно його розтлумачив, а тому необґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги банку про стягнення пені. Суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 192/1361/15-ц про те, що: «пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, а тому нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України». Аналогічний правовий висновок, викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Справа надійшла до суду касаційної інстанції у липні 2022 року.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що 22 квітня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір про іпотечний кредит № ROMWG40000007064, за умовами якого кредитор зобов`язався надати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти в розмірі 90 000,00 грн, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит у розмірі 90 000,00 грн, сплатити 15,00 відсотків річних за користування кредитом, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором, та сплатити винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 3,00 відсотки від суми виданого кредиту у момент надання кредиту. Детальний опис загальної вартості кредиту вказаний у пунктах 1.1., 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3, 2.4, 4.1, 5.2, 5.3.3, 5.3.12, 6.3, 6.5., а також у додатку № 1 до цього договору, а саме: сум кредиту, відсотків за користування кредитом, винагород, неустойки, затрат на укладення договорів страхування та договорів забезпечення. Кредит надано на строк до 22 квітня 2026 року на поліпшення якості квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 6.4. кредитного договору, при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання, передбаченого пунктами 2.4., 6.2. договору, кредитор має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити кредитору пеню у розмірі 0,15 від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день просрочки. Сплата пені здійснюється в гривні.

17 липня 2008 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про зміну валюти кредиту за договором кредиту № ROMWG40000007064, за саме просив конвертувати залишок заборгованості у розмірі 93 483,81 грнв долари США.

Відповідно до п. 1.1 копії додаткової угоди від 07серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит № ROMWG40000007064 від 22 квітня 2008 року, банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений у пункті 8.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором, зазначені у розділі 8 Договору.

Банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом їх перерахування на рахунок № НОМЕР_1 на строк з 07серпня 2008 року до 22 квітня 2026 року включно, у вигляді строкового кредиту в розмірі 19 578,80 доларів США на наступні цілі: на придбання нерухомості, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17відсоткана місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 0 відсотків від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 3,00 відсотки річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 7.2. договору.

Відповідно до пункту 5.1. додаткової угоди, у випадку несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором, позичальник сплачує банку пеню в розмірі, зазначеному в пункті 8.4 договору за кожний день прострочення виконання зобов`язання. При цьому відсотки за користування кредитом на суму простроченої заборгованості додатково до вищезазначеної пені банком не нараховуються. Сплата пені здійснюється в гривні, у випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату сплати.

Відповідно до наданого банком розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 станом на 13 липня 2020 року становить 54 653,27 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 1 472 905,62 грн, та складається із: заборгованості за тілом кредиту - 17 353,93 доларів США, заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом - 12 495,57 доларів США, комісії за користування кредитом - 2 649,01 дол. США, пені - 22 154,76 доларів США.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Постанова суду апеляційної інстанції переглядається лише в частині вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення пені, в іншій частині не оскаржується заявником, а отже, не переглядається.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарг та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як на підставу перегляду вкасаційному порядку постанови Рівненського апеляційного суду від 14 червня 2022 року в частині вирішення вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені, заявник посилався на неврахування апеляційним висновків, викладениху постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц; у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 192/1361/15-ц щодо застосування частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме визначення суми пені в гривні.

Перевіряючи наведені заявником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, Верховний Суд зауважує, що відповідно до положень зазначеної норми процесуального законукасаційний перегляд із указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справи є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних з правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Задля юридичної визначеності в застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо подібності правовідносин, зазначивши таке.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 101 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі справа № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21).

Урахувавши висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц; у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 192/1361/15-ц, на які посилається позивач у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

У справі, що переглядається, між сторонами виникли договірні правовідносини з позики, відповідач неналежним чином не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором, наслідком чого стало застосування банком до позичальника відповідальності, передбаченої умовами договору. Отже, правовою підставою для нарахування банком позичальнику пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором є положення укладеного між сторонами кредитного договору № ROMWG40000007064 та додаткової угоди, за змістом яких сплата пені здійснюється в гривні, а у випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату сплати.

Положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не регулюють спірні правовідносини, а тому безпідставними є аргументи заявника про неурахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц та у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 192/1361/15-ц щодо застосування зазначеної норми права у правовідносинах, що стосуються нарахування пені, передбаченої Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено висновок щодо виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті. Відповідно до цієї постанови як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, в розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні трьох відсотків річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд приходить до висновку, що хоча правовідносини у справах № 566/1073/20 та № 373/2054/16-ц і є подібними, однак фактичні обставини у них є відмінними, оскільки висновок, сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц стосується можливості виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, та нарахування трьох процентів річних в іноземній валюті, визначених статтею 625 ЦК України, які входить до складу грошового зобов`язання та мають компенсаційний характер.

Зважаючи на наведене, посилання заявника на неурахування апеляційним судом висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц є неспроможними.

Таким чином, аргументи АТ КБ «ПриватБанк» про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема неврахування висновків щодо застосування частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц; у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 192/1361/15-ц, не підтвердилися.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк».

Щодо вирішення питання розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини другої вказаної статті), у разі відмови в позові - на позивача (пункт 2 частини другої вказаної статті).

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 14 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко