Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.04.2019 року у справі №404/6606/15

Постанова

Іменем України

12 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 404/6606/15

провадження № 61-5479св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Весна»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда у складі судді Іванової Н. Ю. від 12 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Письменного О. А., Черненка В. В., від 11 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

03 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Весна» (далі - ПрАТ «Весна», товариство) про поновлення на посаді директора та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 18квітня 2014 року рішенням Наглядової ради товариства вона була призначена на посаду директора ПрАТ «Весна».

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців їй стало відомо, що 01 вересня 2015 року її було звільнено із займаної посади за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України на підставі рішення Наглядової ради товариства від 31 серпня 2015 року.

Вказане звільнення з посади вважає незаконним, виходячи з того, що у день звільнення вона перебувала у відпустці та була тимчасово непрацездатною.

Крім того, відповідач порушив порядок її звільнення, оскільки не ознайомив з наказом про звільнення та завчасно не попередив про звільнення.

Враховуючи викладене, позивач просила суд поновити її на посаді директора ПрАТ «Весна» з 01 вересня 2015 року. Доповнюючи позовні вимоги у лютому 2016 року, позивач просила також стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та зобов`язати відповідача надати довідку про її доходи.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надала доказів погодження її відпустки з товариством, тому не є порушенням її трудових прав звільнення під час відпустки.

Позивача звільнено в період її тимчасової непрацездатності, без завчасного попередження про таке звільнення, однак вона не підлягає поновленню на посаді директора, оскільки остання станом на 01 вересня 2015 року була директором ПрАТ «Весна» у зв`язку з визнанням судом недійсним рішення Наглядової ради товариства, на підставі якого її було звільнено з цієї посади.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 лютого 2019 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована безпідставністю позовних вимог про поновлення позивача на роботі, оскільки рішення, на підставі якого її було звільнено, визнано недійсним у судовому порядку. При цьому судом узято до уваги, що після звільнення позивача 01 вересня 2015 року рішеннями Наглядової ради товариства її неодноразово призначали та звільняли з посади директора товариства.

Доводи позивача щодо звільнення у період її перебування у відпустці та тимчасової непрацездатності мають оцінюватися лише при розгляді позову про визнання незаконним наказу про її звільнення, а з такою вимогою позивач до суду не зверталась.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що рішення Наглядової ради підприємства від 31 серпня 2015 року щодо її звільнення було визнано недійсним лише 17 лютого 2016 року, а до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернулась у вересні 2015 року, тому висновки судів про те, що станом на 01 вересня 2015 року позивач була директором

ПрАТ «Весна», є безпідставними.

Суди дійшли невірного висновку про відсутність порушення її трудових прав у зв`язку зі звільненням під час відпустки та тимчасової непрацездатності, оскільки відсутній спір з приводу правомірності її перебування у відпустці на підставі наказу від 28 серпня 2015 року.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що доводи позивача щодо її звільнення повинні оцінюватися лише в аспекті розгляду питання про визнання незаконним наказу про її звільнення, не відповідають нормам статті 235 КЗпП України.

У квітні 2019 року ПрАТ «Весна» подало відзив на касаційну скаргу, який мотивований незгодою з доводами касаційної скарги та законністю й обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом директора ПрАТ «Весна» № 6 від 18 квітня 2014 року ОСОБА_1 призначено директором ПрАТ «Весна» та цього ж дня укладено трудовий договір (контракт) строком на п`ять років.

Пунктом 2.3. контракту передбачено підстави його розірвання, серед яких є ініціатива ПрАТ «Весна» з наступним внесення на засідання Наглядової ради або на загальні збори акціонерів.

За ініціативою ПрАТ «Весна» контракт може бути розірваний у випадках: ліквідації або реорганізації ПрАТ «Весна» з дотриманням умов, встановлених законодавством; виявленої невідповідності директора займаної посади внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків, при відсутності дій з його сторони; одноразового грубого порушення директором своїх обов`язків у випадках, встановлених цим контрактом або законодавством; порушення директором умов контракту; на інших підставах, встановлених законодавством (пункт 2.5. контракту).

Відповідно до статуту ПрАТ «Весна» директор є посадовою особою.

Відповідно до виданого директором ПрАТ «Весна» ОСОБА_1 наказу № 10 від 28 серпня 2015 року, із вказаного дня вона відбула у планову відпустку строком на 12 днів.

Із копії листка непрацездатності вбачається, що ОСОБА_1 з

1 по 5 вересня 2015 року перебувала на домашньому лікуванні.

Наглядовою радою ПрАТ «Весна» рішенням позачергового засідання

31 серпня 2015 року вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади директора ПрАТ «Весна» у зв`язку з блокуванням нею роботи товариства та невиконання обов`язків директора, та обрано на посаду директора вказаного підприємства ОСОБА_2 .

На підставі вищевказаного рішення директором ПрАТ «Весна» ОСОБА_2 . 01 вересня 2015 року видано наказ № 2, яким звільнено ОСОБА_1 з посади директора ПрАТ «Весна» з 01 вересня 2015 року на підставі

пункту 5 статті 41 КЗпП України та наказано провести розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та видати трудову книжку.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 26 жовтня 2015 року, яке 17 лютого 2016 року набрало законної сили, визнано недійсним рішення позачергового засідання наглядової ради ПрАТ «Весна», оформлене протоколом від 31 серпня 2015 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Тлумачення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦК України свідчить, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.

Відповідно до положень статті 92 ЦК України дієздатність юридичної особи здійснюється через її органи. Поняття дієздатності є цивілістичним, а отже, формування, зміна та припинення органів юридичної особи регулюються цивільним законодавством. Той факт, що члени колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособовий його керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивілістичним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель «роботодавець - працівник», властива трудовим відносинам. Правовий статус членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню товариством.

Пред`являючи цей позов, позивач вважала свої трудові права порушеними у зв`язку з тим, що її звільнили в період відпустки та тимчасової непрацездатності, без попереднього попередження про звільнення та без ознайомлення з наказом про звільнення.

Щодо звільнення під час тимчасової непрацездатності

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування у відпустці.

Як вбачається з наказу директора ПрАТ «Весна» від 01 вересня 2015 року

№ 2 ОСОБА_1 звільнено з посади директора ПрАТ «Весна» саме на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України (а. с. 36 т. 1), отже, гарантії, передбачені частиною четвертою статті 40 КЗпП України, не поширюються на позивача як на посадову особу товариства.

Таким чином, ґрунтуються на вимогах закону і обставинах справи висновки судів попередніх інстанцій про відсутність порушення трудових прав позивача у зв`язку зі звільненням під час тимчасової непрацездатності, оскільки закон допускає звільнення посадової особи у зв`язку з припиненням її повноважень з ініціативи працедавця під час тимчасової непрацездатності такого працівника.

Щодо звільнення в період відпустки

Відповідно до положень статті 74 КЗпП України щорічні відпустки громадянам, які перебувають у трудових відносинах, надаються із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Порядок та підстави надання різних видів відпусток встановлений Законом України «Про відпустки», яким передбачено, що черговість надання відпусток визначається графіками, та які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну (частини перша, дев`ята - одинадцята

статті 10 Закону України «Про відпустки» ).

Відповідно до положень пунктів 7.1.3, 7.4 Статуту ПрАТ «Весна» та пунктів

1.5, 4.4.умов укладеного між сторонами трудового контракту, директор товариства є виконавчим органом товариства та його посадовою особою, підзвітним загальним зборам акціонерів та Наглядовій раді товариства, повноваження якого починаються та припиняються за рішенням Наглядової Ради, якому надається відпустка у будь-який час за згодою сторін із призначенням виконуючого обов`язки директора на період його відсутності

(а. с. 43-45, 226-237, т. 1).

Всупереч зазначеним нормам наказ директора ПрАТ ОСОБА_1

від 28 серпня 2015 року № 10 про її відбуття у планову відпустку з 28 серпня 2015 року на 12 календарних днів не був погоджений із іншими органами управління товариством, без призначення виконуючого обов`язки директора (а. с. 10, т. 1), тому суди правильно врахували, що відсутні підстави вважати, що станом на 01 вересня 2019 року ОСОБА_1 було надано відпустку у порядку, передбаченому законом, статутним документом та трудовим контрактом.

Наглядова рада товариства не знала і не могла знати про одноособове рішення директора товариства відбути у відпустку з 28 серпня 2015 року, отже, не допускала порушення її трудових прав внаслідок звільнення під час непогодженого органом управління часу відпочинку працівника.

Щодо звільнення без попереднього попередження

Відповідно до положень пунктів 2.8-2.9 укладеного між сторонами трудового договору (контракту), ПрАТ «Весна» зобов`язана попередити директора про майбутнє розірвання контракту не пізніше ніж за 2 місяці при ліквідації або реорганізації товариства, коли за директором не може бути збережена займана посада. Під час дії строку попередження надається 15 днів зі збереженням заробітку для пошуку нової роботи (а. с. 44 зворот, т. 1).

Із наведеного слідує, що обов`язок ПрАТ «Весна» попередити директора товариства про майбутнє розірвання контракту не поширюється на випадки звільнення його посадової особи з інших підстав, аніж ліквідація або реорганізація товариства.

З наказу директора ПрАТ «Весна» від 01 вересня 2015 року № 2 випливає, що ОСОБА_1 звільнено з посади директора ПрАТ «Весна» не у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією підприємства, а у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України та рішення Наглядової Ради товариства від 31 серпня 2015 року (а. с. 36 т. 1).

Враховуючи, що ані трудовим законодавством України, ані умовами трудового контракту не передбачено обов`язок товариства попередити його директора про звільнення у зв`язкуз припиненням органом управління його повноважень, доводи позивача про порушення його трудових прав у зв`язку зі звільненням без попередження є безпідставними.

Оскільки положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів, тому звільнення позивача відбулось відповідно до норм трудового законодавства, у зв`язку із чим суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Щодо інших доводів касаційної скарги

Відповідно до положень статей 10, 11, 60, 303 ЦПК України 2004 року та статей 11-13, 400 ЦПК України з метою реалізації принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства суди розглядають спір на підставі наданих сторонами доказів, в межах заявлених позовних вимог, вийти за межі яких можуть лише у випадках, передбачених законом.

З огляду на зазначені процесуальні норми, суди попередніх інстанцій правильно вирішували трудовий спір із заявлених позивачем підстав і не надавали оцінки законності наказу про звільнення позивача від 01 вересня 2015 року з підстав відсутності чинного рішення органу управління товариством про припинення повноважень позивача як його директора, оскільки з цих підстав позивач позов не пред`являв та не доповнював, відповідач не надавав докази на спростування цих обставин

(а. с. 1-4, 41-42, т. 1).

З аналогічних міркувань колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про порушення її трудових прав внаслідок невидачі трудової книжки та непроведення розрахунку при звільненні, ненадання відповідачем письмових пояснень звільнення. При цьому колегія суддів зауважує, що позивач не позбавлений права захищати вказані трудові права, в тому числі і в судовому порядку.

Неознайомлення позивача під підпис з наказом про її звільнення не вплинув на обсяг прав працівника щодо можливостей судового захисту своїх трудових прав, враховуючи, що позов поданий до суду через 2 дні після видачі оспорюваного наказу (а. с. 2-4, т. 1), тому саме по собі це порушення не свідчить про незаконність звільнення і не може слугувати підставою для поновлення позивача на займаній посаді.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за період з 01 вересня 2015 року по 08 лютого 2015 року до відомостей про ПрАТ «Весна» вносились численні (більше 25) зміни щодо керівника юридичної особи та складу підписантів (а. с. 59-79, т. 1).

Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що вказані обставини не можуть свідчити, що саме ОСОБА_1 є директором товариства і відповідні посилання судів попередніх інстанцій на вказані обставини як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог є необґрунтованими.

Разом з тим судами попередніх інстанцій правильно встановлено відсутність порушення трудових прав позивача у зв`язку зі звільненням 01 вересня

2015 року з підстави припинення повноважень директора товариства, правильно застосовано положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а тому доводи касаційної скарги про незаконність звільнення позивача є необґрунтованими і не можуть слугувати підставою для скасування правильних по суті і законних судових рішень в силу вимог частини другої статті 410 ЦПК України.

Відповідно до положень статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

За змістом цієї норми закону вирішення питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідним від вирішення питання про поновлення її на роботі, а тому суди обґрунтовано відмовили у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 лютого 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара