Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.04.2019 року у справі №642/1839/18

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 642/1839/18-ц

провадження № 61-7562св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - Прокуратура Харківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 04 липня 2018 року у складі судді Шрамко Л. Л. та постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Кіся П. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2018 року Харківська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що Харківською міською радою здійснені заходи самоврядного контролю з питань використання та охорони земель територіальної громади, додержання вимог земельного законодавства. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 13 лютого 2018 року № 113795224 право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 415,5 кв. м на АДРЕСА_1 , з 02 грудня 2013 року зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 03 грудня 2013 року № НОМЕР_2. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 13 лютого 2018 року № 113795224, листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради, речові права відповідача на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , не зареєстровані. Отже, враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням статей 12, 80, 83 ЗК України, земельна ділянка площею 0,7074 га на АДРЕСА_1 , перебуває у власності територіальної громади міста Харкова. Відповідач у період із 01 квітня 2015 року по 31 березня 2018 року не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, унаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти, які підлягають стягненню у судовому порядку.

Посилаючись на викладене, Харківська міська рада просила стягнути з ОСОБА_1 безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 6 309 518,49 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 04 липня 2018 року у задоволенні позову Харківської міської ради відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що набуття відповідачем у власність вказаної будівлі на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно є юридичним фактом, який породжує у відповідача в майбутньому цивільний обов`язок оформлення правових підстав користування земельною ділянкою. Отже, відповідач набув майно на правових підставах, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству. Сам по собі факт відсутності оформлення права на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна відповідача у справі (користувача земельною ділянкою), не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, оскільки право на користування земельною ділянкою в силу приписів статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України набувається у момент набуття права власності на будівлю, розташовану на цій земельній ділянці. Неодержана орендна плата є упущеною вигодою, яку особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Отже, до спірних правовідносин положення статей 1212-1214 ЦК України не застосовуються, а застосовуються положення закону щодо відшкодування збитків. Такі висновки повністю узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 922/1340/17, від 16 березня 2018 року у справі № 922/2661/16 та від 13 червня 2018 року у справі № 922/2973/17. Доказів використання відповідачем земельної ділянки у більшому розмірі, ніж розташована під будівлею, також суду не надано. В той же час встановлено наявність на земельній ділянці військового майна: воріт та огорожі.

Постановою Харківського апеляційного суду від 12 березня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що з довідки, виданої Головним Управлінням ДФС у Харківській області Державної фіскальної служби України, вбачається, що станом на 30 травня 2018 року ОСОБА_1 не має заборгованості із земельного податку за адресою: АДРЕСА_1 . Розмір орендної плати повинен бути встановлений договором оренди, виходячи з розміру земельної ділянки, якою користується орендар. Договір оренди земельної ділянки між сторонами не укладався. Розрахунок орендної плати, зроблений позивачем, виходячи з розміру ділянки у 7074 кв. м. Матеріали справи свідчать про те, що загальна площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , становить 0,7076 га. Встановлено, що відповідач має право не оформлене у визначеному законом порядку на користування ділянкою площею 415,5 кв. м. Будь-яких відомостей про те, що у відповідача виникло право на користування земельною ділянкою у іншому розмірі або про фактичне користування ним такою ділянкою суду надано не було. Розрахунку орендної плати за користування ділянкою площею 415,5 кв. м позивачем надано не було. Суд позбавлений можливості зробити такий розрахунок, а тому позовні вимоги не можуть бути задоволені.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2019 року заступник прокурора Харківської області подав до Верховного Судукасаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 04 липня 2018 рокута постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що розрахунок проведено з урахуванням площі земельної ділянки 7074 кв. м, ставки річної орендної плати - 8,0 %, та нормативної грошової оцінки за 1 кв. м, яка складала у 2015 році - 3 011,67 грн, 2016 - 4 315,72 грн, 2017 році - 3 659,73 грн, у 2018 році - З 659,73 грн. Позивач довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами використання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,7076 га. Судом зроблено необґрунтований висновок про неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права. Внаслідок бездоговірного використання ОСОБА_1 у період із 01 квітня 2015 року по 31 березня 2018 спірної земельної ділянки зменшено її вартість на розмір орендної плати за землю в загальній сумі 6 309 518,49 грн, а також що наведена обставина підтверджується належними та допустимими доказами: актом обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки, складеним Департаментом територіального контролю Харківської міської ради на виконання самоврядних повноважень позивача, визначених приписами ЗК України та Закону України «Про місцеве самоврядування», розрахунки розміру безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 0,7074 га на АДРЕСА_1 , у розмірі орендної плати за період із 01 квітня 2015 року - 31 травня 2018 року.

У травні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що судами попередніх інстанцій здійснено всебічний розгляд справи та надано повну оцінку всім доказам, наданим кожною стороною. При цьому посилання прокурора у касаційній скарзі на незастосування судами положень статей 1212-1214 ЦК України є абсолютно недоречним, оскільки для застосування вказаних положень необхідним є попереднє встановлення під час судового розгляду факту наявності між сторонами кондикційних правовідносин, тобто фактичного використання відповідачем земельної ділянки саме площею 0,7074 га та надання обґрунтованого розрахунку суми стягнення.

У червні 2019 року заступник прокурора Харківської області подав до суду письмові пояснення, у яких зазначено, що речові права відповідача на земельну ділянку не реєструвались, він не набув належних прав власності або користування щодо земельних ділянок, а тому використовує земельні ділянки без достатніх правових підстав. Отже, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Для кондикційних зобов`язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

У своїй касаційній скарзі заступник прокурора Харківської області просив розгляд справи здійснювати у судовому засіданні за участі Генеральної прокуратури України.

Підстави для задоволення такого клопотання відсутні, виходячи з такого.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Разом із тим, як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У квітні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду клопотання про повернення касаційної скарги.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що прокурором не дотримано вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», якою передбачено обов`язок прокурора попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. Подання прокурором, який не був учасником справи у суді першої інстанції, апеляційної скарги на рішення, яке набуло законної сили, а після - й касаційної скарги, порушує права відповідача, які гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема право на справедливий судовий розгляд.

Підстави для задоволення такого клопотання відсутні, оскільки у справі, що переглядається, прокурор на виконання статті 56 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у тексті апеляційної та касаційної скарг обґрунтував підстави для звернення до суду із скаргами.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру право власності на нерухоме майно від 13 лютого 2018 року № 113795224, право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 415,5 кв. м на АДРЕСА_1 , з 02 грудня 2013 року зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 03 грудня 2013 року № НОМЕР_2.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру право власності на нерухоме майно від 13 лютого 2018 року № 113795224, листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 14 вересня 2016 року № 19-20.08-3-4056/20-16 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 12 вересня 2016 року № 6407/0/225-16 речові права відповідача на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , не зареєстровані, станом на 29 грудня 2012 року в управлінні не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування на земельну ділянку на АДРЕСА_1 .

Згідно з технічним паспортом, складеним 04 листопада 2008 року Харківським міським бюро технічної інвентаризації на нежитлову будівлю літ. «А-1» на АДРЕСА_1 , та наданому попередньому власнику цієї будівлі - приватному підприємству «ФАГОТ-2000», та згідно з експлікацією, розмір зайнятої земельної ділянки під будівлею становив 415, 5 кв. м.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 13 лютого 2018 року складений акт обстеження земельних ділянок, визначення їх меж, площ та конфігурації, згідно з яким земельна ділянка площею 0,7074 га на АДРЕСА_1 , використовується ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1», загальною площею 415,5 кв. м. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж паркану та нежитлової будівлі.

Позивачем складений розрахунок безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів у розмірі орендної плати на загальну суму 6 309 518,49 грн, у тому числі за період із 01 квітня по 31 грудня 2015 року - 1 278 273,24 грн, із 01 січня по 31 грудня 2016 року - 2 442 352,24 грн, із 01 січня по 31 грудня 2017 року - 2 071 114,40 грн, із 01 січня по 31 березня 2018 року - 517 778,61 грн. Розрахунок проведено з урахуванням площі земельної ділянки - 7074 кв. м, ставки річної орендної плати - 8,0 %, та нормативної грошової оцінки за 1 кв. м, яка складала у 2015 році - 3 011,67 грн, 2016 - 4 315,72 грн, 2017 році - 3 659,73 грн, 2018 році - 3 659,73 грн.

Згідно з наданими квитанціями, податковим повідомленням-рішенням Західної ОДПІЦ м. Харкова, довідкою ГУ ДФС у Харківській області від 30 травня 2018 року № 6599/Ф/20-40-13-10-21, листом ГУ ДФС в Харківській області від 05 вересня 2016 року № 2290/9/20-30-130-03, ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в Центральній ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області, як платник за землю. Відповідачем у 2015-2017 роках перераховано до бюджету 38 966,32 грн плати земельного податку під нежитловим приміщенням за вказаною адресою площею 415,5 кв. м, а заборгованість зі сплати земельного податку за земельну ділянку на АДРЕСА_1 , відсутня.

Відповідно до листа Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 29 травня 2018 року № 3174, земельна ділянка загальною площею 0,81 га військового містечка АДРЕСА_1 , перебувала на обліку КЕВ м. Харків до 2010 року та відносилась до земель оборони. Станом на 01 січня 2010 року ділянка знята з обліку на підставі рішення Міністра оборони України від 26 січня 2006 року № 804/з щодо припинення права користування земельною ділянкою площею 0,81 га та рішення Харківської міської ради від 03 жовтня 2007 року № 186/07, яким переведено земельну ділянку площею 0,7076 га на АДРЕСА_1 , із земель оборони до земель громадської забудови. За договором купівлі-продажу від 19 грудня 2005 року та актом прийому-передачі від 22 грудня 2005 року до договору комісії від 08 серпня 2005 року № 110 реалізовано нежитлову будівлю літ. «А-1». КПП та елементи благоустрою, а саме: ворота в`їзні - 1 шт. та огородження загальною довжиною 24 пог. м до переліку на реалізацію включені не були, не реалізовані та станом на сьогодні перебувають на балансі КЕВ м. Харків.

З акта обстеження військового містечка від 21 травня 2018 року, затвердженого ТВО начальника КЕВ м. Харків, вбачається, що на балансі КЕВ м. Харків перебувають споруди військового містечка АДРЕСА_1 , а саме: КПП, ворота в`їзні - 1 шт. та огородження загальною довжиною 24 погонних метри. Ворота в`їзні та огородження в наявності, у задовільному стані, пошкодження та руйнування відсутні.

Із фотознімків військового містечка, які є додатком до цього акта, вбачається, що земельна ділянка площею 0,7074 га на АДРЕСА_1 , знаходиться у покинутому стані, заросла травою. Відсутні будь-які ознаки її використання та розташування на ній будь-якого майна, крім вказаних воріт та огородження.

Відповідно до листа заступника Міністра оборони України на адресу Міністра оборони України від 27 січня 2006 року та протоколу № 14 засідання комісії з питань використання цілісних майнових комплексів, іншого нерухомого військового майна та земель оборони, які звільняються під реформування Збройних Сил України, 26 січня 2006 року комісією у складі, визначеному наказом Міністра оборони України від 11 травня 2005 року № 262 «Про постійно діючу комісію з питань використання цілісних майнових комплексів, іншого нерухомого військового майна та земель оборони, які звільняються під реформування Збройних Сил України» прийнято рішення клопотати перед Міністром оборони щодо передачі тринадцяти військових містечок до комунальної власності, передачі окремо визначеного майна трьох військових містечок, включення до додаткового переліку на реалізацію будівель та споруд і військового містечка, передачі тринадцяти земельних ділянок військових містечок до земель запасу та списання будівель у чотирьох військових містечках, у тому числі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,81 га.

Нормативно-правове обґрунтування

Предметом регулювання глави 83 ЦК Україниє відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом приписів Глави 83 ЦК України(див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).

За змістом глав 82 і 83 ЦК Українидля деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

До моменту оформлення власником об`єктів нерухомості права оренди земельних ділянок, на яких ці об`єкти розташовані, відносини з фактичного користування земельними ділянками без укладених договорів їх оренди та недоотримання їхнім власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі частини першої статті 1212 ЦК України(аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17).

У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що позивачем не надано доказів використання відповідачем земельної ділянки у більшому розмірі, ніж розташована під будівлею, належною ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Відхиляючи заявлені позивачем доводи щодо наявності підстав для застосування площі земельної ділянки 0,7074 га для розрахунку суми недоотриманих доходів органу місцевого самоврядування, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що Харківська міська рада під час розгляду справи не надала суду доказів використання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,7074 га для експлуатації та обслуговування належної йому на праві власності нежитлової будівлі літ. «А-1», загальною площею 415,5 кв. м на АДРЕСА_1 , без укладення відповідно договору оренди.

Судами надана правильна оцінка акту обстеження земельних ділянок, визначення їх меж, площ та конфігурації від 13 лютого 2018 року, складеного Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, який не підтверджує використання відповідачем земельної ділянки у розмірі 0,7074 га, оскільки акт та розрахунок збитків складений позивачем, а не комісією в складі представників районної державної адміністрації, власника земельної ділянки, представника відповідача, представників територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки, тобто вказаний акт складений з порушенням Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284.

Суди врахували те, що комплекс нежитлових будівель та споруд на АДРЕСА_1 , що розташовані на земельній ділянці орієнтовною площею 0,81 га є територією військового містечка № 27, як єдиного майнового комплексу. Частина цього комплексу, у тому числі й нежитлова будівля літ. «А-1», загальною площею 415,5 кв. м включена Міністерством оборони України у програму приватизації та передана у приватну власність.

Отже, та обставина, що ОСОБА_1 належить на праві власності нежитлова будівля літ. «А-1», загальною площею 415,5 кв. м, що розташована на території військового містечка № 27 , ще не є доказом використання ним земельної ділянки всього військового містечка площею 0,7074 га.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд погоджується висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем обставин на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 6 309 518,49 грн, оскільки доказів фактичного використання ОСОБА_1 земельної ділянки у розмірі 0,7074 га, позивачем не надано.

Отже, доводи касаційної скарги з огляду на встановлені судами фактичні обставини справи та необхідність дотримання принципу добросовісності поведінки сторін, не дають підстав для висновку про неправильне застосування та тлумачення судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент і це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» і «Трофимчук проти України»).

Поряд із цим, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Оскільки інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із судовим рішенням та оцінкою судом доказів, що є поза межами повноважень касаційної інстанції, то доводів на спростування цих доводів колегія суддів не наводить.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання заступника прокурора Харківської області про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін залишити без задоволення.

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про повернення касаційної скарги прокурору Харківської області відмовити.

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської областізалишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 04 липня 2018 рокута постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик