Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.04.2018 року у справі №465/5939/16

Постанова

Іменем України

11 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 465/5939/16

провадження № 61-11989св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2016 року у складі судді: Ванівського О. М. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 03 січня 2017 року у складі судді: Ванівського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

20 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -ПАТ КБ «Приватбанк» виплатити йому компенсацію моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн, з підстав, викладених у позовній заяві.

У зв'язку з невідповідністю поданої позовної заяви статті 119 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення) ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 21 жовтня 2016 року позивачу був наданий п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2016 року позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про компенсацію моральної шкоди визнано неподаною та повернуто позивачу.

Не погоджуючись із ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2016 року, ОСОБА_2 оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2016 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків - п'ять днів з дня отримання ухвали суду, зокрема для сплати судового збору за подання апеляційної скарги на увалу суду.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2016 року визнано неподаною та повернуто ОСОБА_2

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 03 січня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом норм процесуального права. Також ОСОБА_2 вказує, що суддя апеляційного суду Львівської області Ванівський О. М. не розглянув заяву про відвів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 грудня 2017 року справа призначена до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху, зокрема для сплати судового збору за подання апеляційної скарги на увалу суду.

Відповідно до частини другої статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень) до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Згідно підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень) за подання апеляційної скарги на ухвалу суду фізичною особою підлягає сплату судовий збір за ставкою - 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу про повернення позовної заяви сплачується на загальних підставах. Посилання ОСОБА_2 на те, що він є особою із інвалідністю третьої групи, суд вважає безпідставним. Оскільки відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень)від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди I та II груп.

Таким чином ухвала апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2016 року постановлена із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2, апеляційний суд вказав, що із надісланої ОСОБА_2 рекомендованої кореспонденції вбачається, що копію ухвали він отримав 17 грудня 2016 року, однак у встановлений судом строк вимоги ухвали не виконав. Натомість скерував заяву про відвід судді Ванівського О. М. Відповідно до положень частини другої статті 24 ЦПК України заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Таким чином необхідною умовою для вирішення питання про відвід судді є розгляд цим суддею справи, однак у даному випадку справа по суті не розглядається, а вирішується питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, отже заявлення відводу за таких обставин є передчасним, а відповідну заяву про відвід слід залишити без розгляду.

Проте із цим висновком погодитися неможливо, з таких підстав.

В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_2 про відвід судді Ванівського О. М., яка 20 грудня 2016 року надійшла до апеляційного суду Львівської області (а.с. 25).

У статті 20 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень) визначені підстави для відводу судді. У статті 24 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень) встановлено порядок вирішення питання про відвід (самовідвід) і вказано, що заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

Згідно частини першої статті 25 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень) у разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому частиною третьою статті 11-1 цього Кодексу.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що до вирішення суддею заяви про відвід цей суддя не може вчиняти будь-яких інших процесуальних дій, пов'язаних із подальшим процесуальним рухом заяви.

Крім того, відповідно до вимог частини другої статті 24, частини четвертої, п'ятої статті 209 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень) ухвала за наслідками розгляду питання про відвід викладається окремим документом.

Вказані вимоги закону при постановленні оскарженої ухвали дотримано не було. За таких обставин, ухвала апеляційного суду Львівської області від 03 січня 2017 року підлягає скасуванню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду Львівської області від 03 січня 2017 року постановлена без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену ухвалу скасувати і передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 03 січня 2017 року скасувати.

Справу № 465/5939/16 передати до апеляційного суду Львівської області для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

З моменту прийняття постанови ухвала апеляційного суду Львівської області від 03 січня 2017 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. І. Крат

В. П. Курило