Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.04.2019 року у справі №761/22687/17

Постанова

Іменем України

11 січня 2019 року

м. Київ

справа № 761/22687/17

провадження № 61-6502св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Медичне Консалтингове Агентство»,

третя особа - приватне підприємство «Ерідан»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 вересня 2018 року у складі судді: Савицького О. А., та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Медичне Консалтингове Агентство» (далі - ТОВ «Медичне Консалтингове Агентство»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватне підприємство «Ерідан» (далі - ПП «Ерідан»), про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 червня 2011 року ПП «Ерідан» в особі директора підприємства Хорт С. В., та ТОВ «Медичне Консалтингове Агентство» уклали між собою договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень, розташованих на третьому поверсі адміністративної будівлі, що знаходиться у АДРЕСА_1 , загальною площею 654,5 кв. м, за умовами якого ПП «Ерідан» гарантувало ТОВ «Медичне Консалтингове Агентство», що нерухоме майно, яке є предметом купівлі-продажу, не є предметом позовів чи претензій з боку третіх осіб сторін.

Позивач вказував, що на момент укладення вказаного договору купівлі-продажу директору ПП «Ерідан» було відомо, що підприємство має невиконані зобов`язання щодо передачі йому частини площ 3-го поверху будівлі згідно договору будівництва № 3-06 від 16 травня 2006 року. Окрім тієї обставини, що у договорі на момент його укладення неправдиво було вказано щодо відсутності спорів стосовно об`єкту купівлі-продажу, спосіб оплати, обраний сторонами, свідчить про те, що за цим договором взагалі здійснювалася будь-яка оплата його ціни, адже за згодою сторін 91,45 відсотків всієї ціни договору не було сплачено у передбачений законом спосіб, а було зараховано згідно з попереднім договором. При цьому, факт належної оплати покупцем придбаної нерухомості нотаріусом Копійкою В. В. не перевірявся, а «попередній договір», що за змістом є невід`ємною частиною договору, не посвідчувався. Тому даний правочин не був направлений на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

ОСОБА_1 просив

визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу б/н від 30 червня 2011 року, укладений між ПП «Ерідан» та ТОВ «Медичне Консалтингове Агентство», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Копійкою В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3797 30 червня 2011 року;

зобов`язати відповідача відшкодувати йому витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у повному обсязі.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову до ТОВ «Медичне Консалтингове Агентство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ПП «Ерідан», про визнання договору недійсним.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що відповідачем у справі було перераховано на користь ПП «Ерідан» загальну вартість об`єкту нерухомості, що є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, в розмірі 5 292 800 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи. Зважаючи на наявність в матеріалах справи копій попереднього договору, основного договору та відповідних платіжних доручень, є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності посилання позивача у своєму позові на відсутність розрахунків за договором купівлі-продажу, а також нотаріальної форми попереднього договору, який є частиною основного оспорюваного правочину.

Для визнання правочину недійсним з підстав, встановлених статтею 230 ЦК України необхідно встановити факт введення в оману однією стороною правочину іншу сторону. Позивач, в обґрунтування недійсності договору, вказує про те, на момент укладення вищенаведеного договору купівлі-продажу директору ПП «Ерідан» було відомо, що підприємство має невиконані зобов`язання щодо передачі йому частини площ 3-го поверху будівлі згідно договору будівництва № 3-06 від 16 травня 2006 року. Тобто, на думку позивача, ПП «Ерідан» свідомо було приховано факт того, що частина приміщень, які були предметом оспорюваного договору, належать позивачу на підставі договору будівництва №03-06 від 16 травня 2006 року. Однак, вказані посилання позивача спростовуються наявною в матеріалах справи копією договору №1/09 від 16 лютого 2009 року до договору № 3/06 на будівництво від 16 травня 2006 року, яким позивач та ПП «Ерідан» досягли згоди про розірвання договору №3/06 на будівництво від 16 травня 2006 року. При цьому, факт укладення між сторонами вказаного договору також встановлений постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2017 року. Разом з тим, обумовлене договором купівлі-продажу нерухоме майно перейшло у власність відповідача та належним чином у передбаченому законом порядку зареєстроване за ним. Отже, цим спростовуються доводи позивача про те, що оспорюваний правочин не був направлений на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Також матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили що позивач ОСОБА_1 був стороною договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеного між ПП «Ерідан» та ТОВ «Медичне Консалтингове Агентство», а отже відсутні підстави вважати, про наявність умислу введення в оману особи, яка не є стороною правочину з боку сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї.

Аргументи учасників справи

У березні 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати та передати дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції із врахуванням висновків Верховного Суду. При цьому посилався на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що звертаючись до суду, позивач стверджував, що при укладанні даного оспорюваного правочину мав місце обман однієї сторони іншою стороною договору, що згідно вимог статті 230 ЦК, імперативно має наслідком визнання такого правочину судом недійсним. Окрім того, позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що даний правочин був спрямований на свідоме порушення його сторонами законних прав та інтересів позивача, як третьої особи - зокрема на незаконне заволодіння майном та коштами позивача ОСОБА_1 . Для визначення наявності обману, в частині істотності його впливу на процес прийняття рішення, суду було необхідно визначити чи відповідна прихована інформація мала б істотне значення для учасників правочину (у даному випадку - для покупця). На переконання позивача, у даному випадку це було саме так, якби ПП «Ерідан», пропонуючи до продажу 654,5 кв. м нерухомості не приховало доведеного факту наявності судового спору між ним та ОСОБА_3 щодо 500 кв. м, а також - наявності невиконаного договору № 3/06 на користь позивача іще на 150 кв. м, добросовісний набувач напевне б утримався від покупки до того часу, поки відповідний судовий спір не було вирішено. Інформація про наявність спору та претензій з боку позивача за відповідним договором значно знижувала цінність або можливість використання за цільовим призначенням, право використання відповідної речі - придбаного відповідачем нерухомого майна. суди не застосували положень статті 228 ЦК України. У позовній заяві та під час судового засідання, у якому суд прийняв оскаржуване рішення, позивач наголошував, що відповідач у даному процесі діє протиправно, проти законних інтересів позивача, і очевидно - у попередній змові із ПП «Ерідан». Тобто на думку позивача має місце не лише документально підтверджений обман покупця продавцем, але й обман обома сторонами правочину третьої особи - позивача, ОСОБА_1 . У момент укладення правочину продавцю було відомо про наявність судового спору між ОСОБА_3 та ПП «Ерідан» щодо площ третього поверху, що він у тексті договору приховав.

Акцентує увагу на тому, що у додатку № 5 до позовної заяви ОСОБА_1 надав суду доказ дійсності зобов`язання ПП «Ерідан» щодо передачі йому відповідних площ третього поверху за інвестиційним договором, а саме копію додаткової угоди до Договору № 3-06 від 08 квітня 2010 року, згідно якої його сторони продовжили дію інвестиційного договору до 25 грудня 2011 року. Суди послалися при цьому на висновок господарського суду у справі № 910/11045/14 щодо розірвання інвестиційного договору між позивачем та ПП «Ерідан» всупереч положенням частин четвертої, п`ятої та сьомої статті 82 ЦПК України. Проте звільнення особи від обов`язку доказування тих чи інших обставин, не означає обов`язковості визнання судом позиції сторони, що посилається на відповідні обставини, як беззаперечної, а відповідної обставини визнання встановленою та доведеною. ПП «Ерідан» не приймало участі у розгляді справи (його представників не було у жодному із судових засідань), а відповідач, який не брав участі у справі про банкрутство ПП «Ерідан», мало право лише спростувати дійсність договору № 1-09 про розірвання інвестиційного договору, а не підтверджувати його дійсність, оскільки не було його стороною.

У червні 2019 року ТОВ «Медичне Консалтингове Агентство» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що правовідносини між ПП «Ерідан» та ТОВ «Медичне консалтингове агентство» щодо купівлі-продажу приміщення за адресою АДРЕСА_1 » тривали з 07 грудня 2010 року в рамках попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлового офісного приміщення, за яким ТОВ «Медичне консалтингове агентство» сплатило на користь ПП «Ерідан» майже 90 % вартості приміщення, ще до укладення основного договору купівлі-продажу. Тобто,

безпосереднім учасником оспорюваного договору купівлі-продажу були виключно ПП «Ерідан» та ТОВ «Медичне консалтингове агентство». Отже, заявити про наявність обману при укладені оспорюваного договору купівлі-продажу могли виключно сторони цього правочину, адже саме вони, як сторони правочину, були обізнані про всі обставини укладення цього правочину та про наявність обману, якщо б такий мав місце. Таким чином, доводи позивача про наявність обману при укладені оспорюваного договору купівлі-продажу ґрунтуються виключно на його припущеннях. Отже, Позивач, не будучи стороною правочину, наполягає на тому, що оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено під впливом обману, в той час, як сторони цього правочину наявність такого обману заперечують. Позиція позивача про необхідність застосування положень статті 228 ЦК України до спірних правовідносин з`явилася виключно на стадії касаційного оскарження. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо».

Звертає увагу, що факт розірвання договору № 3/06 на будівництво від 16 травня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Ерідан» встановлено ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 червня 2017 року, яка залишена без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2017 року, що також наявна в матеріалах справи. В касаційному порядку вказані судові рішення позивач не оскаржував, а отже погодився із встановленими судом обставинами. Договір № 1/09 від 16 лютого 2009 року, яким було розірвано договір № 3/06 на будівництво від 16 травня 2006 року покладено в основу вищевказаних судових рішень господарських судів та на підставі саме цього договору № 1/09 від 16 лютого 2009 року ОСОБА_1 було визнано кредитором по відношенню до ПП «Ерідан» на суму 1 136 250 грн. Посилання позивача на ту обставину, що за наслідком завершення процедури банкрутства ПП «Ерідан» він не отримав відшкодування, у зв`язку із відсутністю у ПП «Ерідан» майна, не впливає на правильність зроблених судами попередніх інстанцій висновків та встановлених у справі обставин. Заявляючи вимогу про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним позивач не наводить жодних обґрунтувань стосовно того, яким чином задоволення такої позовної вимоги відновить його порушені права та які матеріально-правові блага останній отримає у разі задоволення позову. Пред`явлений позивачем позов не направлений на захист прав та інтересів останнього, і заявлення позивачем позову, який не направлений на поновлення (захист) його права, суперечить основним завданням цивільного судочинства, у зв`язку з чим, такий позов задоволенню не підлягає.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 вересня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 07 грудня 2010 року між ПП «Ерідан» та ТОВ «Медичне Консалтингове Агентство» було укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлового офісного приміщення, предметом якого було зобов`язання укласти та нотаріально посвідчити основний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, що розташоване в АДРЕСА_1 , на 3-му поверсі. Попередній договір було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Копійкою В.В. та зареєстрований в реєстрі за №7734.

30 червня 2011 року ПП «Ерідан» та ТОВ «Медичне Консалтингове Агентство» уклали між собою договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень, розташованих на третьому поверсі адміністративної будівлі, що знаходитьсяу АДРЕСА_1 , загальною площею 654,5 кв. м, згідно пункту 3.1 якого ціна продажу майна становить 4 410 666,67 грн, крім того ПДВ (20%) у розмірі 882 133,33 грн.

У пунктах 3.2, 3.3. договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30 червня 2011 року передбачено порядок сплати вартості майна, відповідно до якого: 4 840 000,00 грн, в тому числі ПДВ (20%) у розмірі 806 666,67 грн, сплачені покупцем згідно з попереднім договором, зараховуються у часткову оплату ціни майна; 226 400,00 грн, в тому числі ПДВ - 37 733,33 грн, сплачується покупцем протягом 5 банківських днів з моменту підписання та нотаріального посвідчення даного договору; 176 400 грн, в тому числі ПДВ 29 400 грн, сплачується протягом 10 банківських днів з моменту підписання та нотаріального посвідчення даного договору; 50 000 грн, в тому числі ПДВ 8 333,33 грн, сплачується протягом 3 банківських днів після недоліків, визначених Актом приймання-передачі майна.

ТОВ «Медичне Консалтингове Агентство» було перераховано на користь ПП «Ерідан» загальну вартість об`єкту нерухомості, що є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу на суму 5 292 800,00 грн.

Суди встановили, що відповідно до договору № 1/09 від 16 лютого 2009 року ОСОБА_1 та ПП «Ерідан» досягли згоди про розірвання договору № 3/06 на будівництво від 16 травня 2006 року.

У постанові Київського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2017 року в справі № 910/11045/14 встановлено, що «звертаючись до місцевого господарського суду із кредиторською заявою до боржника, ОСОБА_1 просив визнати його кредитором ПП «Ерідан» на суму 4 727 658 грн. Вказані вимоги ґрунтуються на укладеному між ОСОБА_1 та боржником договорі від 16 травня 2006 року № 3/06 на будівництво частини офісних приміщень адміністративної будівлі пункту технічного обслуговування з офісними приміщеннями по АДРЕСА_1 та підписаному між сторонами договору № 1/09 від 16 лютого 2009 року про розірвання договору № 3/06 на будівництво частини офісних приміщень адміністративної будівлі пункту технічного обслуговування з офісними приміщеннями по АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 3 договору №1/09 від 16 лютого 2009 року про розірвання договору № 3/06 на будівництво частини офісних приміщень адміністративної будівлі пункту технічного обслуговування з офісними приміщеннями по АДРЕСА_1 , ПП «Ерідан» зобов`язалося повернути ОСОБА_1 1 136 250 грн. (в т.ч. ПДВ - 189 375 грн), які останній перерахував на будівництво частини офісних приміщень адміністративної будівлі пункту технічного обслуговування з офісними приміщеннями по АДРЕСА_2 в термін до 30 грудня 2009 року. Загальний розмір заборгованість боржника за вказаним договором перед ОСОБА_1 становить 1 136 250 грн, яку суд першої інстанції правомірно визнав обґрунтованою. Крім того, згідно наявних в матеріалах справи доказів, зазначена сума визнана ліквідатором банкрута у повному обсязі, а відтак, судова колегія визнає ОСОБА_1 кредитором боржника на суму 1 137 468 грн. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження решти заявлених ОСОБА_1 вимог на суму 3 590 190 грн, не надано відповідних доказів і апеляційному суду, а відтак, слід відмовити у їх визнанні в зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю».

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що«недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

У постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15 зроблено висновок, що: «статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок. Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо».

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що «обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю».

Встановивши, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30 червня 2011 року, укладеного між ПП «Ерідан» та ТОВ «Медичне Консалтингове Агентство», суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

При цьому колегія суддів враховує, що ухвалою господарського суду м. Києва від 05 листопада 2018 року в справі № 910/11045/14, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27 лютого 2019 року; затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ПП «Ерідан»; ліквідовано банкрута - ПП «Ерідан» як юридичну особу у зв`язку з банкрутством; дію мораторію припинено; провадження у справі про банкрутство № 910/11045/14 закрито. Згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до реєстру внесено запис 21 листопада 2018 року, № 0731170024025829, про те, що ПП «Ерідан» припинено згідно судового рішення про припинення юридичної особи у зв`язку з визнанням її банкрутом від 05 листопада 2018 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков