Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.06.2020 року у справі №127/15246/19

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 127/15246/19

провадження № 61-9042св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Жданової В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які є законними представниками ОСОБА_7,

третя особа - служба у справах дітей Вінницької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_8 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2020 року в складі судді Романюк Л. Ф. та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2020 року в складі колегії суддів: Сопруна В. В., Марчук В.

С., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які є законними представниками ОСОБА_7, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у березні 2019 року були проведені прилюдні торги, на яких позивач стала переможцем на придбання квартири в АДРЕСА_1, загальною площею 66,9 кв. м.

26 квітня 2019 року приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Конюк В. О. видала їй свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів. Цього ж дня приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Конюк В. О. внесено запис про перехід права власності та відповідно виготовлено витяг з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Того ж дня вона здійснила реєстрацію свого місця проживання за вищевказаною адресою, одночасно знявши з реєстрації ОСОБА_8. На початку травня позивачка приїхала до своєї квартири для того, щоб вселитися, але відповідачі по справі відмовились в добровільному порядку виселитись.

З врахуванням збільшених позовних вимог просила суд, усунути їй перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення з квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2020 року позов задоволено. Усунено завдані ОСОБА_1 перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення з квартири АДРЕСА_2: ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач є власником спірної квартири, право власності на яке зареєструвала у встановленому законом порядку, а тому вправі розпоряджатися цим майном на свій розсуд. Відповідачі не реагують на вимоги позивача звільнити це майно, чим порушують її право власності, тому підлягають виселенню без надання іншого житла. Також судом враховано, що предметом спору є іпотечне житло, а у відповідачів наявне інше житло, за адресою якого вони прописані. Зокрема, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_7 є зареєстрованими за адресою: АДРЕСА_3, а ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_4.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_8, ОСОБА_6 залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки відповідачі не є ані членом сім'ї ОСОБА_1, ані наймачем, ані іншою особою, що має право на користування квартирою, порушують право позивача володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй майном на власний розсуд.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2020 року ОСОБА_5, ОСОБА_8 звернулись до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2020 року, в якій просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення або передати справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявники зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року в справі № 6-1049цс15,21 жовтня 2015 року в справах № 6-1484цс15, № 6-1033цс15,02 березня 2016 року в справі № 6-3064цс15,22 червня 2016 року в справі № 6-197цс16, Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 14-317цс18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України). Крім того, посилаються на те, що судами не досліджені зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389, стаття 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 27 жовтня 2011 року відповідачі придбали спірну квартиру за 384 000,00 грн., що було еквівалентно 48 000,00 дол. США, з них 200 000,00 грн були надані ОСОБА_8, що є її особистими коштами, а 184 000,00 грн було отримано в кредит, у зв'язку із чим ними укладався договір іпотеки №РМЬ-ВОЗ/1594/11 від 27 жовтня 2011 року. При цьому, за умовами договору, 200 000,00 грн ними передано до підписання договору купівлі-продажу, а решту 184 000,00 грн - має бути сплачено протягом двох банківських днів з моменту підписання цього договору. Таким чином, суди при вирішенні питання про виселення з іпотечного майна повинні окрім статті 40 Закону України "Про іпотеку" враховувати також положення статті 109 ЖК Української РСР, якою вимагається, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Також зазначали, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 квітня 2017 року з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 солідарно стягнуто на користь публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором від 27 жовтня 2011 року в розмірі 126 172,11 грн, проте Замостянським відділом державної виконавчої служби м. Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області через електронні торги продано спірну квартиру за 601 865,00 грн без врахування податку на додану вартість, що є більшим від боргу, який підлягав стягненню на вимогу банку.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У серпні 2020 року позивач подав до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на те, що на час розгляду справи, свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 26 квітня 2019 року не скасоване, як і не оскаржено самі прилюдні торги та заборгованість за кредитним договором, а тому висновок судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1, яка придбала житло на прилюдних торгах, не може користуватися своєю власністю, оскільки попередній власник та члени його сім'ї, які втратили право власності на житло, відмовляються виселятися з нього, є правильним.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 127/15246/19 з Вінницького міського суду Вінницької області.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У серпні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року справу № 127/15246/19 призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 27 жовтня 2011 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № PML-B03/1594/11 на суму 184 000,00 грн.

Цього ж дня укладено договір іпотеки № PML-B03/1594/11 між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_3, предмет іпотеки: квартира за адресою: АДРЕСА_1.

27 жовтня 2011 року також укладено договори поруки між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_5, ОСОБА_4.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2011 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10 продали, а ОСОБА_3 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1, продаж вчинено за 384 000,00 грн, що еквівалентно 48000,00 дол. США, з них 200 000,00
грн отримано продавцями від покупця до підписання договору, а 184 000,00 грн мало бути сплачено протягом двох банківських днів.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 квітня 2017 року з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 солідарно стягнуто на користь публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором від 27 жовтня 2011 року в розмірі 126 172,11 грн та судові витрати.

Відповідно до свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 26 квітня 2019, на підставі статті 61 Закону України "Про виконавче провадження", статті 41 ЗУ "Про іпотеку" та на підставі акта про проведені прилюдні торги, затвердженого 27 березня 2019 року начальником Замостянського відділу державної виконавчої служби м. Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Совик Р. С., ОСОБА_1 належить на праві власності майно, що складається з квартири вартістю 614 000,00 грн, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яке придбано ОСОБА_1 за 614 000,00 грн, що раніше належало ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. 27 жовтня 2011 року за реєстровим № 3262, і зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно Комунальним підприємством "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" 27 жовтня 2011 року за номером запису 32558261.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджується, що ОСОБА_1 є власником квартири, загальна площа 66,9 кв. м, житлова 38,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, дата та час державної реєстрації 26 квітня 2019 року.

Згідно довідки МКП "УК "Замостя" в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_8 та ОСОБА_1

23 травня 2019 року майстром МКП "УК "Замостя" Карпенком О. Д. складено акт опиту сусідів, а саме: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які підтвердили, що в квартирі АДРЕСА_2 проживають наступні особи: ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7.

Відповідно до копії договору купівлі - продажу від 01 липня 2005 року ОСОБА_8, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 продали ОСОБА_14 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_5.

Згідно висновку виконавчого комітету Вінницької міської ради № 01-00-011-37153 від 24 липня 2019 року, орган опіки та піклування вважає недоцільним виселення дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири АДРЕСА_2.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.

Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення є стаття 109 ЖК УРСР.

Відповідно до частини 2 статті 109 ЖК УРСР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц (провадження № 29115сво18) зазначила, що тлумачення частини 2 статті 109 ЖК Української РСР з урахуванням змісту статті 379, глави 26 ЦК України свідчить, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі якщо за кредитні кошти було набуто інший об'єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц ( № 14-93цс19) зроблено висновок, що "частина 2 статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Велика Палата Верховного Суду вважає, що статтю 109 ЖК УРСР викладено в саме в такій редакції з урахуванням економічної та соціальної ситуації в державі з метою захисту суспільних інтересів, зокрема незахищених верст населення, які в силу об'єктивних обставин мають ризики втратити право користування житлом. Разом з тим, відповідно до практики ЄСПЛ вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й обмеження мирного володіння майном, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Державний виконавець зобов'язаний був надавати інформацію про обтяження майна, яке реалізується на електронних торгах. Зокрема, зазначити, що в ній зареєстрований та проживає власник, який передав майно в іпотеку, разом з членами його сім'ї. А покупець такого майна, в свою чергу, мав оцінити ризики та обмеження пов'язані з його придбанням. Неповне інформування учасників електронних торгів про обтяження майна, яке реалізується, є підставою для відшкодування збитків, що свідчить про наявність альтернативних способів захисту прав нового власника. Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статей 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України "Про іпотеку", є передбачуваними. З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК УРСР.".

Суд першої інстанції не встановлював обставини придбання відповідачами квартири АДРЕСА_2, не з'ясовував джерела коштів, за які її було придбано, та не пов'язував своє рішення з зазначеними обставинами.

Як вбачається зі змісту постанови Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2020 року зазначене питання не було предметом дослідження і апеляційного суду.

На порушення вимог статей 263, 264 ЦПК України апеляційний суд не навів жодних доказів на яких ґрунтуються його висновки, в цій частині.

Встановлення вищезазначених обставин справи має суттєве значення для правильного вирішення цього спору, враховуючи, що відповідачі зазначали, що спірне майно придбане ними частково за особисті кошти.

Вищенаведені порушення судами норм процесуального права призвели до передчасних висновків щодо суті спору, отже рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За приписами частин 3 , 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме щодо забезпечення справедливого розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. ЖдановаСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов