Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.07.2018 року у справі №161/5605/17

Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 161/5605/17

провадження № 61-37540св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Луцька міська рада Волинської області,

відповідачі: ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Луцької міської ради Волинської області на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2018 року у складі головуючого-судді Плахтій І. Б. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 02 травня 2018 року у складі суддів: Русинчука М. М., Осіпука В. В., Матвійчук Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року Луцька міська рада Волинської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») про визнання недійсним договору іпотеки.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Господарського суду Волинської області від 23 квітня 2008 року будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 визнано об'єктом комунальної власності. Рішенням Луцької міської ради Волинської області № 58/154 від 28 квітня 2010 року гуртожиток прийнято в комунальну власність, а рішенням № 11/111 від 29 червня 2011 року передано на баланс Житлово-комунального підприємства № 7 (далі - ЖКП № 7). Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 квітня 2013 року витребувано з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь Луцької міської ради Волинської області секцію гуртожитку № 9 в будинку АДРЕСА_1.

У подальшому стало відомо, що 06 липня 2007 року ОСОБА_5 на підставі договору іпотеки, передала в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк» секцію № 19 в будинку АДРЕСА_1.

Ураховуючи те, що іпотекодавець відповідач ОСОБА_4 не є законним власником нерухомого майна та не може здійснювати його відчуження, Луцька міська рада Волинської області просила визнати укладений 06 липня 2007 року між відповідачами договір іпотеки недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом пропущено позовну давність, про застосування якого відповідачами заявлено відповідні клопотання.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 02 травня 2018 року апеляційну скаргу Луцької міської ради Волинської області залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2018 року Луцька міська рада Волинської області подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій незаконно застосовано позовну давність та відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним з цих підстав, оскільки тривалість порушеного права власності, не пов'язаного з позбавленням володіння не перешкоджає задоволенню такої вимоги.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому 18 вересня 2018 року відзиві на касаційну скаргу, ПАТ «УкрСиббанк» посилаючись на безпідставність доводів скарги просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення, які вважає обґрунтованими та такими, що постановлені з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, залишити без змін. Відповідач зазначив, що про порушення своїх прав Луцька міська рада Волинської області дізналася у 2009 році вживаючи заходи щодо позбавлення права власності ОСОБА_4 на спірну нерухомість, а про осіб, які уклали оскаржуваний договір іпотеки у жовтні 2013 року, з вимогами про визнання такого договору недійсним, позивач звернувся у квітні 2017 року, тобто зі спливом загального трирічного строку позовної давності, про застосування якого банком до ухвалення судового рішення було подане відповідне клопотання до суду першої інстанції.

20 вересня 2018 року надійшов відзив ОСОБА_4, у якому вона просила касаційну скаргу Луцької міської ради Волинської області залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції беручи до уваги подане нею клопотання правомірно застосував позовну давність до спірних правовідносин і відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні апеляційної скарги й залишив рішення суду першої інстанції без змін, як законне і обґрунтоване.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 11 липня 2007 року з ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Грушицькою В. В., ОСОБА_4 придбала нерухоме майно, яке складається з секції № 19 у будинку АДРЕСА_1 та зареєструвала своє право власності на вказану нерухомість у встановленому законом порядку.

11 липня 2007 року ОСОБА_4 уклала з відповідачем ПАТ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту № 11179682000, у забезпечення якого того ж дня уклала договір іпотеки, предметом якого є секція № 19 у будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 23 квітня 2008 року будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 визнано об'єктом комунальної власності.

Вказаним рішенням суду встановлено, що виконуючи повноваження керівника, ліквідатор закритого акціонерного товариства «Лізинг нерухомість» ОСОБА_8 не передав у комунальну власність територіальної громади міста Луцька, а відчужив належні банкруту об'єкти житлового фонду, визначені в переліку секції гуртожитку АДРЕСА_1. Секція № 19 у вказаному гуртожитку 30 травня 2007 року з аукціону продана ОСОБА_6 за ціною 36 900 грн.

Рішенням Луцької міської ради Волинської області від 28 квітня 2010 року № 58/154 «Про прийняття у міську комунальну власність гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1» надано згоду на прийняття будівлі гуртожитку у комунальну власність.

29 червня 2011 року Луцька міська рада Волинської області прийняла рішення № 11/111, згідно якого об'єкт комунальної власності - гуртожиток, що розташований по АДРЕСА_1, передано на баланс ЖКП № 7.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 09 жовтня 2013 року, задоволено позов прокурора, який подано в інтересах держави та територіальної громади в особі Луцької міської ради Волинської області та витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_9 та передано у комунальну власність міської ради приміщення секції № 19 в будинку АДРЕСА_1. Під час розгляду даної справи встановлено, що ОСОБА_4 придбавши 11 липня 2007 року у ОСОБА_6 секцію № 19 в будинку АДРЕСА_1, у цей же день уклала з ПАТ «УкрСиббанк» договір іпотеки, предметом якого є вказана нерухомість.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України). Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК Українипри здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно зі статтею 16 ЦК Українивизнання правочину недійсним є одним з передбачених закономспособів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Так, відповідно до частин першої-третьої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про іпотеку»іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

За правилами частини другої статті 7 Закону України «Про іпотеку»якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом (стаття 5 Закону України «Про іпотеку»).

За відсутності зазначених ознак договір іпотеки може біти визнаний недійсним.

Луцькою міською радою Волинської області заявлена вимога про визнання недійсним іпотечного договору № 2904, укладеного 11 липня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4, предметом якого є секція 19 в будинку АДРЕСА_1, посилаючись на те, що іпотекодавець не є законним власником переданого в іпотеку нерухомого майна.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції до ухвалення рішення відповідачі ОСОБА_4 та ПАТ «УкрСиббанк» подали заяви про застосування позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК Україниза загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Факт обізнаності позивача про наявність оскаржуваного договору іпотеки з жовтня 2013 року підтверджується змістом рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 09 жовтня 2013 року.

Отже, перебіг позовної давності за вимогами Луцької міської ради Волинської області почався у жовтні 2013 року, позов подано у квітні 2017 року.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення ЄСПЛ від 20 грудня 2007 року за заявою № 23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, до ухвалення ним рішення.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що оскаржуваний договір іпотеки суперечить інтересам законного власника майна , оскільки було відсутнє його вільне волевиявлення на укладення такого договору, натомість власник спірної нерухомості - Луцька міська рада Волинської області звернулася до суду з позовом про визнання договору іпотеки недійсним поза межами строку позовної давності, про застосування якого були заявлені відповідні клопотання відповідачами, що в силу вимог частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Передбачених частиною п'ятою статті 267 ЦК Українипідстав для поновлення пропущеного строку не встановлено.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

Доводи касаційної скарги Луцької міської ради Волинської області в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Луцької міської ради Волинської області залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 02 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик