Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.01.2019 року у справі №753/22659/15

Постанова

Іменем України

10 січня 2019 року

м. Київ

справа № 753/22659/15

провадження № 61-28077св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Ідея Банк»,

третя особа - Національний Банк України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 липня 2016 року у складі судді Сухомлінова С. М. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Українець Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі - ПАТ «Ідея Банк», третя особа - Національний Банк України, в якому просила визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язати ПАТ «Ідея Банк» надати певну інформацію, а саме: повідомити номер рахунку на який банк зарахував 34 998,00 грн кредитних коштів, надати копії меморіальних ордерів (заяви про видачу готівки) та/або платіжних доручень на оплату 34 998,00 грн на споживчі цілі, надати розрахунки суми погашеного кредиту, суми нарахованих відсотків (комісії), суми сплачених відсотків (комісії), суми нарахованих (з розрахунком) і сплачених штрафних санкцій, сальдо розрахунків на дату надання інформації та підтвердити повноваження особи, яка підписала договір про надання кредитних послуг від 28 серпня 2015 року № Р24.181.72205 від імені відповідача.

Позовна заява мотивована тим, що 25 серпня 2015 року між сторонами був укладений кредитний договір № Р24.181.72205, за умовами якого відповідач зобов'язався надати позивачу кошти в сумі 34 998,00 грн. Зазначала, що оскільки у неї немає жодного документу, які б вказували про перехід права власності на 34 998,00 грн від відповідача до позивача, представник останньої 23 листопада 2015 року направив на адресу ПАТ «Ідея Банк» запит в якому просив надати вже вищезгадану інформацію. Стверджувала, що відповідач не надав відповіді на запит, чим порушив права позивача.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 липня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що інформація, яку просив надати представник позивача у запиті від 23 листопада 2015 року, є інформацією щодо діяльності та фінансового стану клієнта відповідача, яка стала відома останньому в процесі обслуговування ОСОБА_4 при наданні банківських послуг. Суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог. При цьому роз'яснив, що ОСОБА_4 її право особисто звернутись до банку з відповідним запитом у порядку статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року апеляційну каргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 відхилено.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 липня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

19 червня 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 серпня 2015 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір

№ Р2Р24.181.72205.

23 листопада 2015 року представник ОСОБА_4 за довіреністю

ОСОБА_6 направив на адресу ПАТ «Ідея Банк» запит, в якому просив повідомити чи передавались права кредитора за кредитним договором

№ Р24.181.72205 від 25 серпня 2015 року третім особам, якщо передавались то просив направити правові підстави такої передачі. Також представник ОСОБА_4 просив повідомити про суми погашеного кредиту, нарахованих відсотків (комісії), сплачених відсотків (комісії), суми нарахованих (з розрахунком) і сплачених штрафних санкцій, сальдо розрахунків на дату надання інформації; підтвердити повноваження особи, яка підписала зазначений договір від імені банку; повідомити номер рахунку на який банк зарахував 34 998,00 грн кредитних коштів; надати копії меморіальних ордерів та/або платіжних доручень та/або заяви на видачу готівки на оплату

34 998,00 грн від 25 серпня 2015 року на споживчі цілі.

Відповіді на вказаний запит ПАТ «Ідея Банк» не надало.

Правила частини першої статті 1076 ЦК України передбачають, що банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

Згідно з частиною першою статті 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками: на письмовий запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи; за рішенням суду; органам прокуратури України, Служби безпеки України, Державному бюро розслідувань, Національної поліції, Національному антикорупційному бюро України, Антимонопольного комітету України, центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, органам державної виконавчої служби, приватним виконавцям, Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку у випадках самостійного подання банком інформації про банк як емітент та адміністративних даних відповідно до законів про цінні папери та фондовий ринок; за рішенням суду Національному агентству з питань запобігання корупції; іншим банкам у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»; центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Суди попередніх інстанцій встановили, що інформація, яку просив надати представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 у запиті від 23 листопада

2015 року є такою, що містить банківську таємницю. Видана ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_6 довіреність не містить повноважень на отримання інформації, яка містить банківську таємницю. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська