Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.05.2019 року у справі №198/67/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 198/67/17

провадження № 61-8010св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Фермерське господарство "Сонячне",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фермерського господарства "Сонячне" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Фермерського господарства "Сонячне" (далі - ФГ "Сонячне), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про визнання договору оренди землі недійсним.

Позов мотивувала тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 січня 2016 року вона є власником земельної ділянки площею 10,9439 га (кадастровий номер 1225955100:04:001:0128), розташованої на території Юр'ївської селищної ради Юр'ївського району Дніпропетровської області, яка на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії I-ДП № 070640, виданого Юр'ївською селищною радою народних депутатів Юр'ївського району Дніпропетровської області 12 квітня 2002 року, належала її діду - ОСОБА_2

10 лютого 2016 року вона з Селянським фермерським господарством "НаІр" (далі- СФГ "НаІр") уклала договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 7 років.

Однак, у грудні 2016 року їй стало відомо, що 25 квітня 2011 року ОСОБА_2 з ФГ "Сонячне" уклав договір оренди цієї ж земельної ділянки строком на 10 років, який зареєстровано відділом Держкомзему Юр'ївського району Дніпропетровської області, про що 10 лютого 2012 року зроблено відповідний запис у Державному реєстрі земель.

Позивач вказувала, що ОСОБА_2 вказаний договір оренди не укладав, оскільки підпис у договорі вчинено не ОСОБА_2, а іншою особою. Крім того, у порушення статті 15 Закону України "Про оренду землі" договір не містить істотних умов, відсутність яких є підставою для відмови у його державній реєстрації.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір оренди землі, укладений ОСОБА_2 та ФГ "Сонячне" 25 квітня 2011 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 6 липня 2018 року, ухваленим у складі судді Гайдар І. О., у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказував на те, що позивач належними і допустимими доказами не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Також суд першої інстанції зазначив, що висновок посмертної судової почеркознавчої експертизи № 1582-17 від 27 жовтня 2017 року не є належним та допустимим доказом.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 6 липня 2018 року скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним договір оренди землі від 25 квітня 2011 року, укладений ОСОБА_2 з ФГ "Сонячне", зареєстрований 10 лютого 2012 року у відділі Держкомзему Юр'ївського району Дніпропетровської області за № 122680004000454.

Стягнено з ФГ "Сонячне" на користь ОСОБА_1 7 552 грн у відшкодування судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд вказував на те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_2 на укладення договору оренди землі, оскільки підпис у договорі оренди належної йому земельної ділянки виконаний не ним, а іншою особою, що підтверджується висновком посмертної судової почеркознавчої експертизи № 1582-17 від 27 жовтня 2017 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2019 року ФГ "Сонячне" подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року скасувати і залишити в силі рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 6 липня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не обґрунтував врахування висновку посмертної судової почеркознавчої експертизи № 1582-17 від 27 жовтня 2017 року, який не є належним і допустимим доказом у справі.

Позиція інших учасників справи

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала на безпідставність її доводів. Зазначала, що апеляційний суд повно і всебічно з'ясував обставини справи, надав належну оцінку зібраним у справі доказам, зокрема, висновку посмертної судової почеркознавчої експертизи № 1582-17 від 27 жовтня 2017 року, і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення. З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року у справі № 198/67/17 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 25 квітня 2011 року ОСОБА_2 з ФГ "Сонячне" уклав договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець надав орендарю в строкове платне користування належну йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 10,9439 га, розташовану на території Юр'ївської селищної ради Юр'ївського району Дніпропетровської області, строком на 10 років.

10 лютого 2012 року вказаний договір зареєстровано відділом Держкомзему Юр'ївського району Дніпропетровської області та зроблено відповідний запис у Державному реєстрі земель.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після ОСОБА_2 відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 10,9439 га кадастровий номер 1225955100:04:001:0128, розташованої на території Юр'ївської селищної ради Юр'ївського району Дніпропетровської області, яка належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-ДП № 070640, виданого головою Юр'ївської селищної ради народних депутатів Юр'ївського району Дніпропетровської області 12 квітня 2002 року.

За заповітом, посвідченим 11 березня 2014 року приватним нотаріусом Юр'ївського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Григор'євою О. Л., зареєстрованим у реєстрі за № 122, вказану земельну ділянку успадкувала ОСОБА_1

27 січня 2016 року приватним нотаріусом Юр'ївського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Григор'євою О. Л. спадкоємцю видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 14, та здійснено державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно
13066619.

Апеляційним судом також установлено, що 10 лютого 2016 року ОСОБА_1 з СФГ "НаІр" укладено договір оренди цієї ж земельної ділянки строком на 7 років, речове право за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 березня 2016 року, номер запису про інше речове право 13797594.

Ухвалою Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 6 березня 2017 року у справі призначено посмертну судову почеркознавчу експертизу.

Відповідно до висновку посмертної судової почеркознавчої експертизи № 1582-17 від 27 жовтня 2017 року підписи від імені ОСОБА_2 у графах "орендодавець" договору оренди землі від 25 квітня 2011 року, укладеного ОСОБА_2 з ФГ "Сонячне", та додатках № 1 та № 2 до вказаного договору виконані не ОСОБА_2, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.

Вказану судову експертизу проведено старшим судовим експертом лабораторії криміналістичних досліджень Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Ніколайчук Т. В., яка попереджалася судом про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384, 385 Кримінального кодексу (далі - КК) України, та допитана у судовому засіданні в суді першої інстанції.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов до таких висновків.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 січня 2016 року є власником земельної ділянки площею 10,9439 га (кадастровий номер undefined), розташованої на території Юр'ївської селищної ради Юр'ївського району Дніпропетровської області, яка належала її діду - ОСОБА_2.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилалась на те, що оспорюваний нею договір оренди земельної ділянки її дід - ОСОБА_2 не підписував.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції вказував, що з метою дослідження підпису від імені ОСОБА_2 у оспорюваному договорі оренди земельної ділянки судом призначено посмертну почеркознавчу експертизу, за висновком якої підписи від імені ОСОБА_2 у графах "орендодавець" договору оренди землі від 25 квітня 2011 року, укладеного ОСОБА_2 з ФГ "Сонячне", та додатках № 1 та № 2 до вказаного договору виконані не ОСОБА_2, а іншою особою. Вказана експертиза проведена експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз та складений 27 жовтня 2017 року.

5 грудня 2017 року судом першої інстанції за клопотанням представника відповідача призначено повторну посмертну судову почеркознавчу експертизу, оскільки при проведенні посмертної почеркознавчої експертизи, за результатами якої складений висновок від 27 жовтня 2017 року, експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз допущено порушення вимог підрозділу 1 "Почеркознавча експертиза" розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень і мотивувальна частина експертного висновку не відповідає його ілюстраційному матеріалу та суперечить кінцевому висновку експерта.

Експерт Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. заслуженого професора М. С. Бокаріуса Міністерства юстиції України, якому доручено проведення повторної експертизи, повідомив про неможливість надання висновку через недостатність наданих для дослідження вільних та умовно-вільних зразків підпису і почерку ОСОБА_2 з посиланням на пункти 2.1., 2.2., 4.11 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої відповідним наказом Міністерства юстиції України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції оцінив вказані докази та дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд вказував на неналежну оцінку судом першої інстанції наданих сторонами доказів і дійшов висновку, що оспорений договір оренди земельної ділянки ОСОБА_2 не підписував, що підтверджується висновком посмертної судової почеркознавчої експертизи № 1582-17 від 27 жовтня 2017 року, який суд вважав належним доказом, врахувавши показання допитаного у суді експерта. Встановивши відсутність волевиявлення ОСОБА_2 на укладення оспорюваного договору, апеляційний суд вважав наведені обставини підставою для визнання недійсним договору оренди землі.

З такими висновками суду апеляційної інстанції касаційний суд повністю погодитись не може з огляду на наступне.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення, - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині 1 статті 215 ЦК України, так і у статтях 229, 230, 231, 232, 233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною 1 статті 627 ЦК України і відповідно до частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частиною 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

За частиною 1 статті 14 Закону України "Про оренду землі" у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за частиною 1 статті 14 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Частина 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі визначає: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог Частина 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що такий спосіб захисту як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Звертаючись з відповідним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що договір оренди земельної ділянки від 25 квітня 2011 року ОСОБА_2 не підписував, а, відтак, його волевиявлення не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції на підставі повно і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, встановив, що спірний договір оренди ОСОБА_2 не підписував, і, відповідно, з істотними умовами цього договору не погоджувався.

При встановлені таких обставин апеляційний суд дотримався норм процесуального права, мотивовано оцінив докази, що стосуються фактів, на які посилались учасники справи.

Переглядаючи у касаційному порядку рішення апеляційного суду, суд касаційної інстанції порушень норм процесуального права не встановив.

Проте, встановивши, що ОСОБА_2 договір оренди землі не підписував, апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, дійшов помилкового висновку про його недійсність.

З урахуванням наведених у постанові правових висновків Великої Палати Верховного Суду касаційний суд вважає, що договір оренди земельної ділянки від 25 квітня 2011 року, сторонами якого вказані ОСОБА_2 і ФГ "Сонячне", є неукладеним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам 2 , 3 статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Отже у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення. Належним способом захисту порушеного права позивача є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, але така вимога заявлене не була.

За таких обставин постанова Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги стосовно невстановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення, яке містить встановлені фактичні обставини і оцінку поданих сторонами доказів.

Відхиляє касаційний суд і доводи щодо того, що висновок посмертної судової почеркознавчої експертизи № 1582-17 від 27 жовтня 2017 року є неналежним і не допустимим доказом з огляду на наступне.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Статтею 81 ЦПК України.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Частина 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статті 110 ЦПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Апеляційний суд оцінив висновок посмертної судової почеркознавчої експертизи № 1582-17 від 27 жовтня 2017 року і показання допитаного у суді першої інстанції експерта, яка проводила це дослідження, мотивував його врахування, що відобразив у оскаржуваному рішенні, а отже виконав свій процесуальний обов'язок, встановлений ЦПК України.

Оскільки касаційний суд погодився з висновками апеляційного суду у частині неналежної оцінки судом першої інстанції наданих сторонами доказів, ухвалене судом першої інстанції рішення залишеним в силі бути не може.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частиною 1 статті 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини 4 статті 412 ЦПК України у тій же редакції Кодексу зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 6 липня 2018 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалення касаційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, а також часткове задоволення касаційної скарги ФГ "Сонячне", з ОСОБА_1 на користь ФГ "Сонячне" підлягає стягненню судовий збір, сплачений при поданні касаційної скарги, у розмірі 3 842 грн.

Щодо поновлення виконання рішення

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки касаційним судом рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 6 липня 2018 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року скасовані і у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, підстав для поновлення дії постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року у суду немає.

Керуючись статтями 400, 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 416, 436 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Сонячне" задовольнити частково.

Рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 6 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства "Сонячне" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства "Сонячне" судові витрати в розмірі 3 842 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді: В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов