Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.01.2020 року у справі №643/4981/19

Постанова

Іменем України

02 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 643/4981/19

провадження № 61-23042св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В.

О.,

учасники справи:

заявник - приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Близнюков Юрій Володимирович,

стягувач - ОСОБА_1,

боржник - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником - адвокатом Аніщенко Катериною Михайлівною, на постанову Харківського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст подання

У квітні 2019 року приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Близнюков Ю. В. звернувся до суду з поданням, в якому просив з метою накладення арешту на майно боржника, звернення стягнення на нього та подальшої реалізації у виконавчому провадженні №57242960, визначити частку боржника ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1, що є об'єктом спільній сумісній власності.

Подання обґрунтовано тим, що в його провадженні знаходиться виконавче провадження № 57242960 з примусового виконання виконавчого листа № 642/854/18, виданого 15 серпня 2018 року на підставі рішення Ленінського районного суду м.

Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальноїшкоди у розмірі 189 241,57 грн, витрат з проведення та складання звіту № 37/2018 у розмірі 1000,00 грн, моральної шкоди у розмірі 3723,00 грн, судових витрат у розмірі 2052,43 грн.

Приватним виконавцем здійснювались виконавчі дії направлені на виконання судового рішення, однак судове рішення залишається невиконаним, боржник ухиляється від його виконання.

Посилаючись на те, що в ході виконавчого провадження було встановлено, що боржнику на праві спільної сумісної власності належить частина квартири спільного заселення АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Близнюков Ю. В. просив подання задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 06 червня 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 18 червня 2019 року, у задоволенні подання відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні подання, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем не вчинені всі можливі виконавчі дії та не в повній мірі вжито всіх заходів щодо розшуку майна боржника, не надано суду доказів щодо усіх співвласників квартири, що в свою чергу позбавляє можливості суд визначитись з колом заінтересованих осіб у даній справі та відповідно вирішити питання щодо виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Ю.

В. задоволено. Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 06 червня 2019 року скасовано та постановлено нове судове рішення. Подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Ю. В. задоволено. Визначено частку боржника ОСОБА_2 у спільному майні у загальному розмірі 70/100 частини в комунальній квартирі АДРЕСА_2, на яке може бути звернено стягнення, у розмірі 70/400 частки цього майна. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, виходив з того, що приватний виконавець до внесення подання про визначення частки майна боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, вчинив необхідні дії, які передбачені Законом, зокрема положеннями частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", для примусового виконання судового рішення, яке є обов'язковим для виконання, а тому суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника ОСОБА_2 у майні, яким він володіє спільно із ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, що є допустимим ступенем втручання до його прав та прав інших осіб, а також узгоджується з положеннями національного законодавства та практикою Європейського суду з прав людини, з метою забезпечення принципу верховенства права та обов'язковості виконання судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У грудні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Аніщенко К. М подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника, проте суд апеляційної інстанції не дослідив матеріали виконавчого провадження, в яких зазначено, що з пенсії боржника проводиться утримання коштів в рахунок погашення боргу перед стягувачем. Судом не взято до уваги, що частина квартири АДРЕСА_1 є єдиним житлом боржника, який є пенсіонером і в якій зареєстровані неповнолітні діти. Зі змісту подання встановлено, що приватним виконавцем не вказано конкретне майно, в якому слід визначити частку боржника, не розраховано частку боржника, не зазначено інших співвласників такого майна як заінтересованих осіб, не викладено обставин, якими державний виконавець обґрунтовує подання та в чому саме полягає складність визначення такої частки та виконання рішення суду. Крім того, приватним виконавцем перевірявся майновий стан боржника у 2018 році при відкритті виконавчого провадження, подальша перевірка майнового стану не здійснювалась, матеріали виконавчого провадження не містять відомостей щодо виконання постанови приватного виконавця про розшук транспортного засобу, з урахуванням того, що її винесено 01 жовтня 2018 року, хоча з цим поданням виконавець звернувся 01 квітня 2019 року.

Відзив до суду касаційної інстанції не поданий

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 643/4981/19 з Московського районного суду м. Харкова.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Ю. В. перебуває виконавче провадження № 57242960 з примусового виконання виконавчого листа № 642/854/18, виданого 15 серпня 2018 року на підставі рішення Ленінського районного суду м. Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 189 241,57 грн, витрат з проведення та складання звіту № 37/2018 у розмірі 1000,00 грн, моральної шкоди у розмірі 3723,00 грн, судових витрат у розмірі 2052,43 грн, провадження за яким відкрито 18 вересня 2018 року.

Постановою приватного виконавця від 18 вересня 2018 року накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2.

Згідно листа начальника Управління супроводження рахунків та розрахунків клієнтів Департаменту операційних розрахунків АТ "Укрсиббанк" Коломацької Н. В. від 23 жовтня 2018 року, в установі банку 16 жовтня 2018 року на ім'я ОСОБА_2 відкритий рахунок, на який постановою приватного виконавця від 01 листопада 2018 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунку.

Відповідно до листа начальника Управління супроводження рахунків та розрахунків клієнтів Департаменту операційних розрахунків АТ "Укрсиббанк" Коломацької Н. В. від 23 жовтня 2018 року залишки грошових коштів на вищезазначеному рахунку становлять 2568,70 грн.

Згідно відповіді Пенсійного Фонду України від 19 вересня 2018 року, ОСОБА_2 перебуває на обліку Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.

Харкова, розмір пенсії якого становить 1435,00 грн.

Згідно відповіді Пенсійного Фонду України від 19 вересня 2018 року на запит про осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами про останнє місце роботи, інформацію щодо ОСОБА_2 не знайдено.

Згідно листа Регіонального сервісного центру в Харківській області від 27 вересня 2018 року, згідно баз даних, які використовує РСЦ МВС в Харківській області, за ОСОБА_2 зареєстрований транспортний засіб ВАЗ 21011, (1976), реєстраційний номер НОМЕР_1.

Постановою приватного виконавця від 01 жовтня 2018 року накладено арешт на транспортний засіб ВАЗ 21011, (1976), реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2.

Постановою приватного виконавця від 01 жовтня 2018 року оголошено в розшук транспортний засіб ВАЗ 21011, (1976), реєстраційний номер НОМЕР_1.

Згідно відповіді ДФС України від 26 вересня 2018 року інформація стосовно ОСОБА_2 щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) податковим агентом та сум утриманого податку в ДРФО відсутня.

Відповідно до листа Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" Харківської регіональної філії № 07/1224 від 25 жовтня 2018 року, станом на 01 січня 2013 року інформація щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки ОСОБА_2 за архівними даними не обліковується.

Згідно листа Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" № 12103/04-08 від 25 жовтня 2018 року, станом на 31 грудня 2012 року на ім'я ОСОБА_2 зареєстрована на праві спільної сумісної власності частина квартири спільного заселення АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого 11 червня 1996 року Біржею "Право-Ріелтер", р. № 6-11-08.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу № 6-11-08 від 11 червня 1996 року, ОСОБА_6 передано у власність ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 70/100 часток квартири спільного заселення АДРЕСА_2.

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 07 вересня 2017 року вбачається, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно довідки Міського відділу реєстрації актів цивільного стану № 4-2 Харківського обласного управління юстиції № 43 від ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов'язаний вживати передбачених статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з частиною 2 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Відповідно до частиною 2 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно з частиною 1 статті 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) міститься висновок про те, що "поняття "визначення частки" і "виділення частки в натурі" є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 52 Закону про ВП 1999 (частина 6 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена". Частка у праві спільної часткової власності є самостійним об'єктом цивільних прав, яке може бути об'єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об'єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.

Судами установлено, що згідно договору купівлі-продажу № 6-11-08 від 11 червня 1996 року та листа Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" № 12103/04-08 від 25 жовтня 2018 року, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_2 (боржник) набули у спільну сумісну власність 70/100 часток квартири спільного заселення АДРЕСА_2.

Також судами установлено, що співвласники квартири ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_3.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено в судовому засіданні боржником ОСОБА_2 та представником іншого співвласника - ОСОБА_5, співвласниками не укладався договір про визначення іншого права кожного з них у спільній сумісній власності, ніж в рівних частках, як це передбачено частиною 1 статті 357 ЦК України.

Також апеляційний суд, зважуючи на пояснення боржника ОСОБА_2 та представника ОСОБА_5, встановив, що належна боржнику ОСОБА_2 частка не зменшилася і ним не відчужена.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність перешкод для встановлення частки боржника ОСОБА_2 у спільній сумісній власності на 70/100 частин квартири загального заселення АДРЕСА_2, яка набута чотирма особами, в т. ч. боржником ОСОБА_2, без визначення під час набуття цього нерухомого майна часток кожного з покупців, на яку приватним виконавцем може бути звернено стягнення з метою погашення заборгованості ОСОБА_2 перед стягувачем ОСОБА_1, у виді 70/400 частин квартири, з розрахунку 70/100: 4 = 70/400.

Апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи ОСОБА_2 про відсутність передбачених законом підстав для звернення стягнення на належну йому та іншим особам спільну сумісну власність з огляду на можливість відрахування з його пенсії певної суми для погашення заборгованості.

Задоволення подання державного виконавця не порушує прав інших співвласників майна, оскільки за ними залишається право власності на нерухоме майно.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 464/2227/17 (провадження № 61-14741св18).

Доводи касаційної скарги про те, що приватним виконавцем не зазначено інших співвласників такого майна як заінтересованих осіб спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником - адвокатом Аніщенко Катериною Михайлівною, залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов