Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.07.2025 року у справі №129/2185/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2025 року

м. Київ

справа № 129/2185/24

провадження № 61-2654св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа- Служба у справах дітей Гайсинської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Гайсинського районного суду Вінницької області від 20 листопада 2024 року, постановлену у складі судді Капуша І. С., та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2025 року, прийняту у складі колегії суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю., Шемети Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Гайсинської міської ради, в якому просив суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , почергово з кожним із батьків:

- два тижні з батьком ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 ;

- два тижні з матір`ю ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 .

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щоз 19 липня 2019 року до 03 серпня 2023 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , у якому народився син ОСОБА_3 , який після розірвання шлюбу залишився проживати з матір`ю.

Вказував на те, що він намагається підтримувати особисте спілкування із сином, брати участь у його вихованні, зокрема у порядку, встановленому органом опіки і піклування відповідно до рішення Виконавчого комітету Гайсинської міської ради від 21 червня 2023 року, але мати дитини йому у цьому перешкоджає.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 22 липня 2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні.

Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 20 листопада 2024 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2025 року, клопотання ОСОБА_2 про залишення позовної заяви без розгляду задоволено.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Гайсинської міської ради, про застосування спільної батьківської опіки над малолітньою дитиною залишено без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України.

Залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що на час подання позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Гайсинської міської ради, про застосування спільної батьківської опіки над малолітньою дитиною (справа № 129/2185/24) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Гайсинської міської ради, відділ «Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації» Виконавчого комітету Гайсинської міської ради, про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без письмової згоди батька, визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів (справа № 129/831/23) 09 березня 2023 року вже було відкрито провадження. Про те, що ця справа перебувала на розгляді ОСОБА_1 було достовірно відомо, неодноразово судом в межах пункту 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України йому роз`яснювалось право подання зустрічного позову. 24 липня 2024 року в цій справі було закрите підготовче провадження, тобто у відповідача ОСОБА_1 був один рік і чотири місяці для розпорядження своїми правами в частині статті 194 ЦПК України.

Установивши, що вимоги ОСОБА_1 у справі, яка переглядається, та вимоги ОСОБА_2 у справі № 129/831/23 є тотожними, спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення позову без розглядуна підставі пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що предмет і підстави позовів у справах № 129/831/23 та № 129/2185/24 різні, а тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, помилково залишив його позов без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

У травні 2025 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм процесуального права, а також ОСОБА_2 подала заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У травні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд із прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70).

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України).

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Підстави для залишення позову без розгляду законодавцем визначено у статті 257 ЦПК України.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення по суті спору у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Приписи пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України направлені на виключення випадків одночасного розгляду декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав.

Залишення позову без розгляду у цьому разі можливе лише за умови, що позов у справі, яка перебуває у провадженні цього чи іншого суду, є тотожним щодо позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав, зокрема, залишати позов без розгляду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

Отже, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за суб`єктним складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду, такі позови є тотожними і в такому разі суд залишає позов без розгляду з дотриманням правового механізму, передбаченого положеннями статті 257 ЦПК України.

Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав, зокрема залишати позов без розгляду.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування вимог пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України та залишення позову без розгляду викладено в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 755/16267/17, від 23 листопада 2022 року у справі № 759/2532/22-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 520/97/18, від 30 червня 2023 року у справі № 522/13894/22.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що у березні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Гайсинського районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Гайсинської міської ради, відділ «Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації» Виконавчого комітету Гайсинської міської ради, про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без письмової згоди батька, визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів. Зокрема ОСОБА_2 просила суд визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею.

Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 09 березня 2023 року відкрито провадження у справі № 129/831/23. Підготовче засідання призначено на 10 травня 2023 року.

Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 липня 2024 року у справі № 129/831/23 закрито підготовче провадження у справі і призначити її до розгляду по суті в судовому засіданні на 10 вересня 2024 року.

04 липня 2024 року (до завершення підготовчого засідання у справі № 129/831/23) ОСОБА_1 подав позов до ОСОБА_2 , в якому просив визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , почергово з кожним з батьків: два тижні з ним та два тижні з матір`ю ОСОБА_2 .

Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою Гайсинського районного суду Вінницької області 05 липня 2025 року головуючою у справі визначено суддю Бондар О. В.

07 липня 2024 року суддя Бондар О. В. заявила самовідвід, який задоволено ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області того ж дня, а справу за результатами повторного автоматизованого розподілу передано судді Дєдову С. М.

17 липня 2024 року самовідвід заявив суддя Дєдов С. М., 18 липня 2024 року він був задоволений, справа 19 липня 2024 року передана судді Капушу І. С.

Ухвалою судді Гайсинського районного суду Вінницької області Капуша І. С. від 22 липня 2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні.

Залишаючи позов ОСОБА_1 без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що вимоги ОСОБА_1 у справі, яка переглядається, та вимоги ОСОБА_2 у справі № 129/831/23 є тотожними, спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

З таким висновком судів погодитись не можна.

Сторонами у справі № 129/831/23 та у справі, яка переглядається, є колишнє подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У справі № 129/831/23 позивачем є ОСОБА_2 , у справі, яка переглядається, позивачем є ОСОБА_1 .

Предметом позову у справі № 129/831/23 є визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю, у той час як у справі, яка переглядається, предметом позову є встановлення спільної фізичної опіки обох батьків. Тобто позовні вимоги та підстави позову ОСОБА_1 у справі, яка переглядається, та позовні вимоги ОСОБА_2 у справі № 129/831/23 не є тотожними і у суду першої інстанції були відсутні підстави для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки оскаржені судові рішення не відповідають нормам процесуального права та перешкоджають подальшому провадженню у справі, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Гайсинського районного суду Вінницької області від 20 листопада 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець