Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.08.2025 року у справі №761/18760/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 761/18760/22

провадження № 61-10690св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,

відповідачі: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державне підприємство «Сетам»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2022 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня

2024 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Кириюк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам») про стягнення коштів, 3 % річних та інфляційних втрат.

Позов мотивовано тим, що рішенням Шевченківського районного суду

м. Києва від 20 вересня 2019 року у справі № 761/11216/17 визнано недійсними електронні торги від 14 грудня 2016 року з реалізації транспортного засобу КАМАЗ 65201-012, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 ; транспортного засобу КАМАЗ 65201, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , № кузова НОМЕР_4 ; визнано недійсним протокол № 219272 проведення електронних торгів від 14 грудня 2016 року з реалізації транспортного засобу КАМАЗ 65201-012, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 та протокол № 219270 проведення електронних торгів від 14 грудня 2016 року

з реалізації транспортного засобу КАМАЗ 65201, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , № кузова НОМЕР_4 ; визнано недійсним акти відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № 46794675 про проведені електронні торги з реалізації вказаних транспортних засобів.

Позивач вказував на те, що він як покупець майна за електронними торгами, які визнані недійсними, має право на повернення коштів, які були сплачені ним за платіжними дорученнями в загальному розмірі 724 755,00 грн на користь відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Посилався на те, що оскільки відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України користується вказаними коштами до теперішнього часу, чим порушує грошове зобов`язання, на підставі статті 625 ЦК України відповідач за період з 14 січня 2020 року (дата набрання рішенням суду від 20 вересня 2019 року у справі

№ 761/11216/17 законної сили) до 14 вересня 2022 року (дата звернення до суду) має сплатити 3 % річних в сумі 58 022,23 грн та інфляційні втрати в сумі 275 912,64 грн.

Вказував, що на користь ДП «Сетам», як організатора електронного аукціону, позивач сплатив гарантійний внесок в сумі в сумі 24 440,00 грн, який підлягає поверненню на його користь з урахуванням 3 % річних в сумі 2 196,78 грн та інфляційних втрат в сумі 10 446,35 грн.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив стягнути з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на свою користь кошти в розмірі 724 755,00 грн, 3 % річних в сумі 58 022,23 грн та інфляційні втрати в розмірі 275 912,64 грн; з ДП «Сетам» на свою користь стягнути гарантійний внесок в розмірі 27 440,00 грн, 3 % річних в сумі 2 196,78 грн та інфляційні втрати в розмірі 10 446,35 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року, занесеною до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі ОСОБА_2 , як правонаступника ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2022 року позов задоволено.

Стягнено з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 724 755,00 грн, 3 % річних

в сумі 58 022,23 грн, інфляційні втрати в розмірі 275 912,64 грн, судовий збір

в сумі 10 586,89 грн, а всього 1 069 276,76 грн.

Стягнено з ДП «Сетам» на користь ОСОБА_1 гарантійний внесок в розмірі 27 440,00 грн, 3 % річних в сумі 2 196,78 грн, інфляційні втрати в розмірі

10 446,35 грн, судовий збір в сумі 400,83 грн, а всього 40 483,96 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме:

у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти. За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог. Оскільки за встановленими в цій справі обставинами державна виконавча служба виступала від свого імені як продавець, то саме на неї покладається обов`язок повернути позивачеві оплачену загальну вартість придбаного на електронних торгах майна в сумі 724 755,00 грн, а тому є підстави для стягнення з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вказаних коштів. Сплачений позивачем гарантійний внесок

у розмірі 27 440,00 грн на рахунок ДП «Сетам» підлягає поверненню

у відповідності до положення пункту 2 Розділу Х Порядку № 2831/5, так як ці кошти надійшли від позивача і залишилися у розпорядженні вказаної юридичної особи, і внаслідок визнання електронних торгів недійсними підлягають поверненню. У цій справі між ОСОБА_1 і Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, ОСОБА_1

і ДП «Сетам» існували грошові зобов`язання, невиконання яких зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки після набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсними електронних торгів у відповідачів виникло зобов`язання повернути позивачеві сплачені грошові кошти. Зобов`язання за статтею 625 ЦК України виникає в цьому випадку з дня набрання чинності судовим рішення про визнання торгів недійсними (тобто з 31 жовтня 2019 року) і до дня звернення до суду (14 вересня 2022 року)

Постановою Київського апеляційного суду від 18 червня 2024 року апеляційну скаргу Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2022 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

25 липня 2024 року Міністерство юстиції України подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2024 року і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд не врахував те, що кошти були перераховані стягувачу Публічному акціонерному товариству «Державний ощадний банк України», яке не було залучено до участі у справі. Вказує, що підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків недійсності правочину, визначених абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України, немає та є підстави для застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України. Позивач не скористався своїм право звернутися до Міністерства юстиції із вимогою повернути кошти у зв`язку із набранням чинності рішення, що може бути розцінено як зловживання процесуальними правами.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі

№ 285/3523/18, від 02 червня 2021 року у справі № 552/5052/20, від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19, від 13 травня 2021 року у справі

№ 910/6360/20, від 27 листопада 2019 року у справі №396/29/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі

№ 686/21962/15-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 646/14523/15-ц,

від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 22 вересня 2020 року

у справі № 918/631/19, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17,

від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Інші аргументи учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва.

Зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 20 грудня 2022 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 червня 2024 року,до закінчення їх перегляду

в касаційному порядку.

18 вересня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволенняз таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

В Департаменті державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження № 467894675 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 13 лютого 2015 року № 910/14141/14 про стягнення з ТОВ «Союз Проект Менеджмент» на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованості по кредиту в розмірі 54 376 505,00 грн, процентів за користування кредитними коштами в сумі 5 517 036,54 грн, пені за непогашення кредиту у розмірі 4 091 961,63 грн, 3 % річних за непогашення кредиту в сумі 812 282,54 грн, інфляційних нарахувань за кредитну заборгованість в розмірі 5 996 738,13 грн, пені на проценти в сумі

287 672,47 грн, 3 % річних за несплату процентів в сумі 54 313,65 грн, інфляційних втрати за несплату процентів 410 986,82 грн, а також судового збору у розмірі 72 349,20 грн.

14 грудня 2016 року в межах вказаного виконавчого провадження ДП «Сетам» проведено електронні торги з реалізації майна боржника, на яких ОСОБА_1 придбав транспортний засіб КАМАЗ 65201-012, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , а також транспортний засіб КАМАЗ 65201, 2007 року випуску, реєстраційний номер

НОМЕР_3 , № кузова НОМЕР_4 .

26 грудня 2016 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурла В. Е. при примусовому виконанні виконавчого провадження № 467894675 склав акт № 46794675 про проведені електронні торги, переможцем зазначено ОСОБА_1 , від якого на рахунок Міністерства юстиції України надійшли кошти своєчасно та в повному обсязі згідно

з протоколом від 14 грудня 2016 року № 219272 в сумі 370 215,00 грн та протоколом № 219270 від 14 грудня 2016 року у розмірі 373 200,00 грн.

Вказані обставини також встановлено судовими рішеннями у справі

№ 761/11216/17.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2019 року у справі № 761/11216/17 позов ОСОБА_1 до ДП «Сетам», відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання недійсними електронних торгів, протоколів проведення торгів та актів про проведені електронні торги задоволено; визнано недійсними електронні торги від 14 грудня 2016 року

з реалізації транспортного засобу КАМАЗ 65201-012, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , транспортного засобу КАМАЗ 65201, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 ,

№ кузова НОМЕР_4 ; визнано недійсним протокол № 219272 проведення електронних торгів від 14 грудня 2016 року з реалізації транспортного засобу КАМАЗ 65201-012, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 та протокол № 219270 проведення електронних торгів від 14 грудня 2016 року з реалізації транспортного засобу КАМАЗ 65201, 2007 року випуску, реєстраційний номер

НОМЕР_3 , № кузова НОМЕР_4 ; визнано недійсним акти відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № 46794675 про проведені електронні торги

з реалізації транспортного засобу КАМАЗ 65201-012, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , та транспортного засобу КАМАЗ 65201, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 ,

№ кузова НОМЕР_4 .

ОСОБА_1 виконав свій обов`язок, сплатив у повному обсязі гарантійні внески в загальному розмірі 27 440,00 грн, однак після визнання недійсними прилюдних торгів продавець ДП «Сетам» кошти не повернув.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від

05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та / або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від

11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови

у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності

(постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі

№ 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду

в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Європейський суд з прав людини вказав, що підприємство-заявник звернулося з позовом до місцевого відділу Державної виконавчої служби України про повернення сплаченої за автокран суми та посилалося, зокрема, на статті 661 та 1212 ЦК України. Вищий господарський суд України залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій. Він зазначив, що підприємство-заявник помилково послалося на статті 661 та 1212 ЦК України, стверджуючи про невиконання Державною виконавчою службою України своїх договірних зобов`язань, тоді як завдана шкода була пов`язана з позадоговірними зобов`язаннями. Неповернення Державною виконавчою службою України коштів за автокран, сплачених підприємством-заявником на прилюдних торгах, після визнання останніх недійсними становить втручання, яке слід розглядати у контексті загального правила, наведеного в першому реченні першого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції (CASE OF FORTETSYA, MPP v. UKRAINE,

№ 68946/10, § 9, 40, ЄСПЛ, від 11 червня 2020 року).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України)

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином (пункт 1 частини третьої статті 1212 ЦК України).

Системне тлумачення змісту абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України

(постанова Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 396/29/17 (провадження № 61-29467св18)).

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник,

а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем, відповідно,

є переможець електронних торгів (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 910/856/17 (провадження № 12-128гс18)).

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 285/3523/18 (провадження № 61-19213св19) вказано, що: «суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у даному випадку продавцем арештованого майна виступає орган державної виконавчої служби, який цього не заперечував, й та обставина, що після реалізації цього майна кошти були перераховані на рахунок стягувача, не позбавляє виконавчу службу статусу продавця у спірних правовідносинах, дотримання передбачених законодавством умов і порядку проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності цього правочину та у разі визнання прилюдних торгів недійсними сторони договору повертаються у первісний стан шляхом реституції, а тому з виконавчої служби на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти, сплачені нею за придбане майно».

В постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19 (провадження № 61-6515св20) зазначено, що: «у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) прилюдних торгів за позовом учасника таких торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами прилюдних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти. За змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція та відшкодування збитків (додатковий наслідок). Правила статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину. […]

Встановивши, що при реалізації квартири на електронних торгах Перший відділ ДВС міста Луцьк виступав від свого імені як продавець і за рішенням суду такі електронні торги визнані недійсними, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що сплачена позивачем сума коштів за недійсним правочином підлягає стягненню на її користь саме з виконавчої служби

(в межах заявлених нею вимог до вказаного відповідача). […] З огляду на викладене, оскільки за встановленими в цій справі обставинами державна виконавча служба виступала від свого імені як продавець, то саме на неї покладається обов`язок повернути позивачу оплачену загальну вартість придбаного на прилюдних торгах майна в сумі 184 350 грн, незалежно від того, як ці кошти в подальшому були розподілені».

У постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 552/5052/20 (провадження № 61-3585св21), вказано, що: «у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти. Правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством. Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу (основне зобов`язання), суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми».

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу

з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня

2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року в справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23) вказано, що «Разом із тим, як убачається з висновків Касаційного цивільного суду у постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 344/2483/18 та від 12 квітня 2023 року у справі

№ 461/4066/21, зобов`язання повернути майно, отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), можна зробити висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним. Отже, Касаційний цивільний суд у наведених справах зробив правильний висновок про виникнення у особи обов`язку повернути майно з моменту визнання судом відповідного правочину недійсним».

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Обов`язок з повернення коштів на підставі оспорюваного правочину виникає з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання правочину недійсним (постанова Верховного Суду від 11 серпня 2021 року

у справі № 344/2483/18 (провадження № 61-14496св19)).

У справі, що переглядається установлено, що продавцем спірного майна на торгах був орган державної виконавчої служби, за рішенням суду визнано недійсними результати проведення електронних торгів, суд першої інстанції,

з яким погодився апеляційний суд, з урахуванням висновків касаційного суду

в подібних відносинах, зробив обґрунтований висновок про те, що обов`язок повернути кошти за встановлених у справі обставин покладається саме на ДВС. Суди установили, що у органу державної виконавчої служби виник обов`язок повернути позивачу кошти з урахуванням нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат, сплачені ним за придбані на електронних торгах транспортні засоби,

і відділ ДВС прострочив повернення грошових коштів. Тому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , правонаступником якого

є ОСОБА_2 , до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Також правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанції про стягнення з ДП «Сетам» на користь позивача гарантійного внеску в розмірі

27 440,00 грн разом з нарахованими 3 % річними та інфляційними втратами відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки пунктом 2 розділу Х Порядку

№ 2831/5 передбачено, що у разі набрання законної сили судовим рішенням щодо визнання електронних торгів недійсними гарантійний внесок підлягає поверненню переможцю електронних торгів протягом трьох робочих днів з дня надходження відповідного рішення на адресу Організатора.

Посилання заявника на пропуск строку позовної давності є безпідставними

з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (стаття 257 ЦК України).

Право на звернення із позовом про стягнення коштів, 3 % річних, інфляційних втрат виникло у позивача після набрання законної сили рішенням суду про визнання електронних торгів недійсними.

Враховуючи те, що повний текст заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2019 року у справі № 761/11216/17 виготовлено

30 вересня 2019 року, воно набрало законної сили 31 жовтня 2019 року.

З цим позовом ОСОБА_1 звернувся 14 вересня 2022 року, тобто в межах строку позовної давності (враховуючи дату набрання законної сили судовим рішенням у справі № 761/11216/17).

Аргументи заявника про те, що ОСОБА_1 не звертався до департаменту із вимогою повернення коштів не заслуговують на увагу, оскільки закон покладає обов`язок на продавця повернути грошові кошти, сплачені покупцем.

Також є необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що Департамент не може відповідати у даній справі, оскільки кошти, які надійшли від покупця на рахунок відділу, були перераховані стягувачу. Перерахування коштів на рахунок стягувача не позбавляє виконавчу службу статусу продавця у спірних правовідносинах. Дотримання передбачених законодавством умов і порядку проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності цього правочину та у разі визнання прилюдних торгів недійсними сторони договору повертаються у первісний стан шляхом реституції, а тому з виконавчої служби та організатора торгів на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти, сплачені ним за придбане майно.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від

24 лютого 2021 року у справі № 285/3523/18 (провадження № 61-19213св19).

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи фактично зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно установлених обставин справи та до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися

в оцінку доказів.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, арішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 червня 2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2024 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 20 грудня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська