Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.08.2025 року у справі №523/2373/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 523/2373/20

провадження № 61-10406св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Суворовського районного суду

м. Одеси від 21 квітня 2021 року у складі судді Мурманової І. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2024 рокуу складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України у неповнолітньому віці станом на 1991 рік.

Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України та є уродженцем с. Таніне Первомайського району Автономної Республіки Крим, паспорта не отримував. Фактично станом на 1991 рік заявник проживав на території України разом з матір`ю ОСОБА_2 за адресою:

АДРЕСА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заявнику було відмовлено у наданні паспорта громадянина України, у зв`язку

з відсутністю доказів проживання на території України станом на 24 серпня

1991 року.

ОСОБА_1 просив встановити юридичний факт його постійного проживання

у неповнолітньому віці на території України станом на 1991 рік, у тому числі станом на 24 серпня 1991 року і 13 листопада 1991 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2021 року заяву задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Таніне Первомайського району Автономної Республіки Крим, Україна, у неповнолітньому віці на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на

13 листопада 1991 року, суд першої інстанції врахував наявність правових підстав для встановлення юридичного факту постійного проживання заявника ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на

13 листопада 1991 року та доведеність такого факту.

Постановою Одеського апеляційного суд увід 18 червня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області) задоволено частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2021 року змінено.

Заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України станом на 24 серпня 1991 року.

У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Постанову мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України». Належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення (подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі

№ 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20)). Представленими заявником документами чітко підтверджується, що на час проголошення Україною незалежності 24 серпня 1991 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не досяг 4-річного віку і проживав разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою:

АДРЕСА_1 .

Оскільки метою встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року є отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина України, особу якого встановлено офіційним органом, який представляє Україну у Республіці Молдова - Посольством України в Республіці Молдова, а органом ГУ ДМС України в Одеській області після звернення заявника рекомендовано звернутися до суду із заявою про встановлення факту проживання (постійного проживання) на території України, апеляційний суд не вбачав спору про право та зазначив про наявність підстав для розгляду заяви

в порядку окремого провадження (аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2020 року у справі № 521/21665/18 (провадження № 61-23379св19)).

Суд також зробив висновок про те, що оскільки встановлення факту постійного проживання громадянина колишнього СРСР, який на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживав на території України, є самостійною і достатньою підставою для встановлення належності до громадянства України, то немає необхідності встановлення факту проживання заявника на території України станом на 13 листопада 1991 року, що є окремою підставою для встановлення належності до громадянства України.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

15 липня 2024 року ГУ ДМС України в Одеській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану

і ЦПК України, оскільки досліджені судами докази не підтверджують факт проживання ОСОБА_1 на території України у неповнолітньому віці безпосередньо станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року. Звертає увагу на те, що заявник може звернутись до органів ДМС України із заявою про набуття громадянства України. Також вказує, що не можуть бути встановлені в судовому порядку факти щодо, зокрема, належності до певної національності; набуття громадянства України громадянином іншої держави. Крім того, заявник в касаційній скарзі зазначає, що у цій справі наявний спір про право, який має вирішуватися у порядку позовного провадження.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі

№ 757/44694/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Інші аргументи учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Суворовського районного суду м. Одеси.

04 вересня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з постановою Одеського апеляційного суду від 18 червня 2024 року в частині відмови в задоволенні заяви про встановлення юридичного факту постійного проживання ОСОБА_1

у неповнолітньому віці на території України станом на 13 листопада 1991 року,

а тому оскаржуване судове рішення в цій частині відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволенняз таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

Згідно з копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначено місце народження: Україна, Автономна Республіка Крим, Первомайський район, село Таніне, про що 22 вересня 1987 року складено відповідний актовий запис про народження № 35. Батьками ОСОБА_1 зазначені ОСОБА_3 і ОСОБА_2 . Місце реєстрації: Виконавчий комітет Олексіївської сільської ради Первомайського району Автономної Республіки Крим. Свідоцтво про народження видане повторно Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 13 серпня 2019 року серія НОМЕР_1 (а. с. 8).

Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 ,

28 листопада 1990 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 шлюб розірвали шлюб, про що складено актовий запис № 334 (а. с. 11).

Згідно із свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 ОСОБА_2 померла

ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 24 березня 1997 року зроблено актовий запис про смерть № 68. Місце смерті: м. Армянськ, Автономна Республіка Крим, Україна

(а. с. 12).

Відповідно до копії рішення Республіки Молдова м. Стрешень від 27 березня 1998 року № 3.1 на підставі розглянутої заяви громадянки ОСОБА_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , про призначення опікунства постановлено: призначити громадянку ОСОБА_4 опікуном над племінниками: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 80). Переклад з румунської на російську мову виконаного перекладачем Юрій Георгієм Петровичем на одному екземплярі, засвідчено нотаріусом Балабан Галиною , зареєстровано за № 3552.

ОСОБА_1 звертався до Суворовського районного відділу ГУ ДМС України

в Одеській області з приводу оформлення паспорта громадянина України.

Листом начальника відділу, ОСОБА_1 роз`яснено про право на звернення до суду з приводу встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на

13 листопада 1991 року (а. с. 7).

Згідно з відповіддю консульського відділу Посольства України в Республіці Молдова від 15 січня 2018 року № 6136/24-530-84 на ім`я директора бюро по міграції і біженців Міністерства внутрішніх справ Республіки Молдова

О. Поалелунжь - ОСОБА_1 , в Херсонській області зареєстрованим або знятим з реєстраційного обліку не значиться. Також у відповіді зазначено, що його мати ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 1 статті 13 Закону України «Про громадянство України» (редакція 1997 року) ОСОБА_1 є громадянином України (а. с. 9, 10).

Згідно з посвідченням про взяття на облік № 8588 ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження АР Крим, перебуває на обліку в центрі обліку бездомних осіб, як особа, яка не має постійного місця проживання / місця перебування може бути зареєстрованим за юридичною адресою: АДРЕСА_4 КУ «Обласний центр обліку бездомних громадян». Посвідчення видане 09 серпня 2019 року (а. с. 14).

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення,

в порядку окремого провадження передбачений, зокрема, главами 1 і 6 розділу

IV ЦПК України.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України)

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає

в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Факти, що підлягають встановленню судом, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.

Метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення,

є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України, але через неможливість документального підтвердження не може бути реалізованим. Мета дозволяє визначити коло заінтересованих осіб, а також докази, які мають бути досліджені під час судового розгляду справи.

Отже, сутність справ окремого провадження полягає в підтвердженні судом наявності чи відсутності певних юридичних фактів (станів), що є умовами здійснення прав і реалізації інтересів осіб або підставами для їх обмеження.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду у цій справі, ОСОБА_1 вказував, що звертався до Суворовського районного відділу ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про оформлення паспорта громадянина України, проте отримав відмову з рекомендацією звернутися до суду для підтвердження факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 та встановлюючи факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, врахував доведеність цього факту, який має юридичне значення, під час оформлення належності до громадянства України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності законом про громадянство є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України».

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом про громадянство проживали

в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України

з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону про громадянство).

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, тому вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України».

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 16 квітня

2025 року у справі № 295/6717/24 (провадження № 61-15666св24) і така практика є сталою, а тому аргументи касаційної скарги про те, що не можуть бути встановлені в судовому порядку факти щодо, зокрема, належності до певної національності; набуття громадянства України громадянином іншої держави та те, що ця справа має розглядатися у порядку позовного провадження є безпідставними.

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами

і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року

№ 215/2001 (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада

1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту.

Згідно із пунктом 10 цього Порядку для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону належності до громадянства України особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію свідоцтва про народження; в) один із таких документів: довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи

в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на

13 листопада 1991 року; довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на

13 листопада 1991 року; документ, що підтверджує факт перебування особи

в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року; копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала, проживала на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці

в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Якщо документи про встановлення належності до громадянства України подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада

1991 року була неповнолітньою та проживала в Україні не з батьками (одним із них), а з іншим законним представником, подається також копія документа про встановлення опіки чи піклування.

Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України», що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).

Тобто в таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року.

Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до

24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України»

і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 лютого

2023 року у справі № 517/445/19.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду у цій справі, на підтвердження своїх вимог надав ряд письмових доказів, які підтвердили факт його постійного проживання станом на 24 серпня 1991 року разом із своєю матір?ю у м. Армянськ АР Крим, що є невід?ємною територіальною частиною України.

Крім того, у відповіді консульського відділу Посольства України в Республіці Молдова від 15 січня 2018 року № 6136/24-530-84 на ім`я директора бюро по міграції і біженців Міністерства внутрішніх справ Республіки Молдова

зазначено, що мати заявника ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 1 статті 13 Закону України «Про громадянство України» (редакція 1997 року) ОСОБА_1 є громадянином України.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija

v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Доводи касаційної скарги висновків судівне спростовують, значною мірою зводяться до незгоди зі встановленими судами обставинами та необхідністю переоцінки доказів Верховним Судом, в той час як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від

16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, арішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2021 року у незміненій його частині та постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України

в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2021 року

у незміненій його частині та постанову Одеського апеляційного суду від

18 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська