Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.01.2019 року у справі №523/9367/17

Постанова

Іменем України

08 липня 2019 року

м. Київ

справа № 523/9367/17

провадження № 61-47074св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Північтранс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фомічова Ігора Олеговича на рішення Суворовського районного суду Одеської області від 14 лютого 2018 року у складі судді Бузовського В.В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю.І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до Публічного акціонерного товариства «Північтранс» (далі - ПАТ «Північтранс») про стягнення коштів.

Також ОСОБА_1 було подано ще п`ять позовів до ПАТ «Північтранс» з аналогічними вимогами, тому ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2017року ці позови були об`єднані в одне провадження.

Позовні заяви мотивовані тим, щоміж ним та ПАТ «Північтранс» були укладені попередні договори купівлі-продажу транспортного засобу № 0509/6/12 від 05 вересня 2012 року, (далі - Договір № 1) на придбання автобусу пасажирського марки «БАЗ», модель А079.14, р/н НОМЕР_1 (далі -автобус р/н НОМЕР_1 ) за ціною 530 813,43 грн; № 0509/5/12 від 05 вересня 2012 року, (далі - Договір № 2) на придбання автобусу пасажирського марки «БАЗ», модель А079.14, р/н НОМЕР_2 (далі - автобус р/н НОМЕР_2 ) за ціною 530 813,43 грн; № 509/4/12 від 05 вересня 2012 року, (далі - Договір № 3) на придбання автобусу пасажирського марки «БАЗ», модель А079.14, р/н НОМЕР_3 (далі - автобус р/н НОМЕР_3 ) за ціною 53 813,43 грн.; № 2705-4213 від 27 травня 2013 року, (далі - Договір № 4) на придбання автобусу пасажирського марки «I-VAN», модель А07А-30, р/н НОМЕР_4 (далі - автобус р/н НОМЕР_4 ) за ціною 432 640,11 грн; №2705-4235 від 27 травня 2013 року, (далі - Договір № 5) на придбання автобусу пасажирського марки «I-VAN», модель А07А-30, р/н НОМЕР_5 (далі - автобус р/н НОМЕР_5 ) за ціною 432 640,11 грн.; № 0103-4211 від 01 березня 2013 року, (далі Договір № 6) на придбання автобусу пасажирського марки «I-VAN», модель А07А-30, р/н НОМЕР_6 (далі автобус р/н НОМЕР_6 ) за ціною 462 902,72 грн.

Зазначав, що попередніми договорами було передбачено внесення коштів щомісячно відповідно до графіку платежів Додаток № 1 до кожного Договору. За Договором № 1 оплата мала здійснюватися з вересня 2012 року по травень 2017 року, із встановленням розміру завдатку у сумі 18 442,36 грн, за Договором №2 - з вересня 2012 року по травень 2017 року, із встановленням розміру завдатку у сумі 18 442,36 грн, за Договором № 3 - з вересня 2012 року по травень 2017 року, із встановленим розміром завдатку у сумі 18 442,36 грн, за Договором № 4 - з травня 2013 року по січень 2018 року, із встановленим розміром завдатку у сумі 14 309,89 грн, за Договором № 5 з травня 2013 року по січень 2018 року, із встановленим розміром завдатку у сумі 18 442,36 грн, за договором № 6 - з березня 2013 року по листопад 2017 року, із встановленим розміром завдатку у сумі 15 578,63 грн.

Звертав увагу на те, що після здійснення всіх платежів, між ним та ПАТ «Північтранс» мали бути укладені договори купівлі-продажу зазначених автобусів. Здійснивши оплату за Договором № 1 на загальну суму 222 943,21 грн, за Договором № 2 на загальну суму 216 356,34 грн, за Договором № 3 на загальну суму 278 551,17 грн, за Договором № 4 на загальну суму 107 951,00 грн, за Договором № 5 на загальну суму 140 951,00 грн, та за Договором № 6 на загальну суму 145 966,00 грн, у зв`язку із скрутним матеріальним становищем не мав можливості продовжувати виконання умов договорів, та не мав можливості вчасно і в повному обсязі здійснювати належні платежі.

З 18 вересня 2014 року дізнався, що попередні Договори були розірвані ПАТ «Північтранс» в односторонньому порядку. Враховуючи те, що основні договори купівлі-продажу укладені не були, сплачені ним суми за попередніми договорами є авансом, який повертається у тому самому розмірі, в якому був отриманий, не залежно від того, яка сторона відмовилася від укладання договору та з яких причин.

Ураховуючи наведене, просив стягнути з ПАТ «Північтранс» на його користь суму авансу виплаченого відповідачу на підставі попередніх договорів купівлі продажу транспортних засобів: № 0509/6/12 від 05вересня 2012 року у розмірі 222 943,21 грн, № 0509/5/12 від 05.09.2012 року, у розмірі 216 356 грн, № 0509/4/12 від 05 вересня 2012 року у розмірі 278 551 грн, № 2705-4213 від 27 травня 2013 року у розмірі 107 951 грн, № 2705-4235 від 27 травня 2013 року у розмірі 140 951 грн, № 0103-4211 від 01 березня 2013 року у розмірі 145 966 грн.

У листопаді 2017 року ПАТ «Північтранс» пред`явило зустрічний позов до ОСОБА_1 , про стягнення збитків (упущеної вигоди), завданих неналежним виконанням попередніх договорів та просило стягнути кошти у розмірі 1 242 067,06 грн. В обґрунтування вимог представник ПАТ «ПІВНІЧТРАНС» посилався на те, що від підприємств на адресу товариства надходили комерційні пропозиції щодо придбання пасажирських автобусів, але з урахуванням укладення попередніх договорів з ОСОБА_1 , ПАТ «Північтранс» відмовилось від продажу автобусів. У випадку продажу автобусів, товариство мало б змогу покласти кошти на депозитний рахунок та отримати прибуток від продажу автобусу р/н НОМЕР_1 в сумі 84 265,69 грн, крім того, за зазначений час відбулося знецінення автобусу - втрата товарної цінності на 220 517,43 грн, отже збитки складають 304 783,12 грн. Аналогічно розраховані збитки завдані ПАТ «Північтранс» від не продажу автобусу р/н НОМЕР_4 у розмірі 67 743,00 грн, автобусу НОМЕР_3 у розмірі 308 393,12 грн, автобусу НОМЕР_2 у розмірі 305 876,12 грн, автобусу НОМЕР_6 у розмірі 166 724,19 грн, автобусу НОМЕР_5 у розмірі 88 547,51 грн, що становить загальну суму збитків від не продажу зазначених автобусів у розмірі 1 242 067,06 грн.

Ураховуючи наведене, просило стягнути з ОСОБА_1 збитки у вигляді упущеної вигоди у сумі 1 242 067, 06 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні позову ПАТ «Північтранс» до ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , не здійснював авансові платежі за попередніми договорами купівлі-продажу.

Надані фіскальні чеки, у яких зазначено призначення платежу - «фінансова допомога» та «орендна плата» суд не взяв до уваги, оскільки вони не містять інформацію щодо предмета доказування та є неналежними доказами.

Суд зазначив, що ОСОБА_1 не доведено, що у період 2012-2013 років, між ним та ПАТ «Північтранс» не існували договори оренди рухомого або нерухомого майна, щодо виконання яких сплачувалися кошти із призначенням платежу - «орендна плата». Крім того, частина фіскальних чеків (як оригінали так і копії) у неналежному стані, з яких не можливо встановити призначення платежу та інші реквізити.

Щодо вимог ПАТ «Північтранс» суд прийшов до висновку, що сума збитків, яку просить стягнути власник автобусів, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання ним прибутку у результаті випадкового збігу обставин. Суд зазначив, що звертаючись із позовом про стягнення упущеної вигоди, необхідно врахувати, що за таких обставин наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення. Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Оскільки ПАТ «Північтранс» не довело належними і допустимими доказами наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, тому і ця вимога не підлягає задоволенню.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської областівід 10 жовтня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фомічова І. О. залишено без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2018 року у частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову до ПАТ «Північтранс» про стягнення грошової суми (авансу) за попередніми договорами купівлі-продажу транспортних засобів, залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що апелянтом не доведено, що у період 2012-2013 років між ОСОБА_1 та ПАТ «Північтранс» не існували договори оренди рухомого або нерухомого майна, а з фіскальних чеків, поданих на підтвердження доводів апеляційної скарги, не можливо встановити призначення платежу, на який рахунок, коли, в якій сумі перелічені кошти, на фіскальних чеках відсутнє посилання на номер договору, за яким здійснюється авансовий платіж, не зазначено реквізитів платника тощо.

Апеляційний суд відхилив доводи представника ОСОБА_1 стосовно того, що доказами сплати апелянтом авансових платежів є сплата коштів на користь підприємства за призначенням платежу «орендна плата», «фінансова допомога», «авансовий платіж», не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення, оскільки у вказаних фіскальних чеках відсутні реквізити договорів, як це передбачено наказом Міністерства фінансів України від 21січня 2016 року № 13, тому вони не підтверджують сплату саме за цими договорами.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, з`ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 . Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Фомічов І. О.,посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2018 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати, постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2018 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували усіх доводів ОСОБА_1 та не дослідили належним чином подані ним докази.

Вказує, що мотиви відмови у позові, зазначені судом першої інстанції, є необґрунтованими у частині відмови у прийнятті фіскальних чеків, як доказів виконання зобов`язань за попередніми договорами, та судом не здійснено посилання на норму законодавства, вимогам якої не відповідають зазначені докази. Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на наказ Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року № 13, оскільки той був прийнятий через два роки після виникнення спірних правовідносин.

Заявник зазначає про відсутність виключних вимог до форми та змісту фіскального чеку щодо сплати за договором через касу підприємства та неоднозначне трактування судами вимог до фіскальних чеків, вважає, що така невизначеність закону повинна трактуватися на користь звичайного громадянина.

Доводи особи, яка подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У лютому 2019 року ПАТ «Північтранс» подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що ОСОБА_1 було порушено обов`язок щодо щомісячного внесення суми забезпечення виконання зобов`язання за договорами купівлі-продажу, що спричинило розірвання цих договорів. Крім того, посилається на те, що фіскальні чеки із зазначенням призначення платежу «фінансова допомога» та «орендна плата», на які посилається заявник, є неналежними доказами, що не містять інформацію щодо предмета доказування.

Вважає, що оскаржувані рішення прийняті без будь-яких порушень норм матеріального чи процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 08 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2019 року у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Пророка В. В. справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Фомічова І. О. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

З огляду на матеріали справи оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статтях3, 6, 203, 626, 627 ЦК Українивизначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК Українипередбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 635 ЦК Українивстановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Судами встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Північтранс» були укладені попередні договори купівлі-продажу транспортного засобу № 0509/6/12 від 05 вересня 2012 року, (далі - Договір № 1) на придбання автобусу пасажирського марки «БАЗ», модель А079.14, р/н НОМЕР_1 (далі -автобус р/н НОМЕР_1 ) за ціною 530 813,43 грн; № 0509/5/12 від 05 вересня 2012 року, (далі - Договір № 2) на придбання автобусу пасажирського марки «БАЗ», модель А079.14, р/н НОМЕР_2 (далі - автобус р/н НОМЕР_2 ) за ціною 530 813,43 грн; № 509/4/12 від 05 вересня 2012 року, (далі - Договір № 3) на придбання автобусу пасажирського марки «БАЗ», модель А079.14, р/н НОМЕР_3 (далі - автобус р/н НОМЕР_3 ) за ціною 53 0813,43 грн.; № 2705-4213 від 27 травня 2013 року, (далі - Договір № 4) на придбання автобусу пасажирського марки «I-VAN», модель А07А-30, р/н НОМЕР_4 (далі - автобус р/н НОМЕР_4 ) за ціною 432 640,11 грн; №2705-4235 від 27 травня 2013 року, (далі - Договір № 5) на придбання автобусу пасажирського марки «I-VAN», модель А07А-30, р/н НОМЕР_5 (далі - автобус р/н НОМЕР_5 ) за ціною 432 640,11 грн.; № 0103-4211 від 01 березня 2013 року, (далі Договір № 6) на придбання автобусу пасажирського марки «I-VAN», модель А07А-30, р/н НОМЕР_6 (далі автобус р/н НОМЕР_6 ) за ціною 462 902,72 грн.

Попередніми договорами було передбачено внесення коштів щомісячно згідно до графіку платежів Додаток № 1 до кожного договору та після здійснення всіх платежів, повинні були бути укладені договори купівлі-продажу зазначених автобусів.

Підстава позову ОСОБА_1 полягає у вимозі повернення грошових коштів, сплачених ним як попередньою оплатою у рахунок суми за основними договорами, проте через розірвання договору в односторонньому порядку відповідачем, основні договори не були укладені.

Отже, між сторонами виникли правовідносини щодо авансу, а тому спірні правовідносини регулюються статтею 570 ЦК України, положеннями якої суди першої та апеляційної інстанцій правильно керувалися при вирішенні спору.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК Українивиконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно із статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

З огляду на викладене, на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

Правиластатті 570 ЦК Українипоширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

Оскільки договорів купівлі-продажу, які за своєю формою та змістом відповідали би вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такі договори у майбутньому, сплаченіпозивачем ОСОБА_1 відповідачу ПАТ «Північтранс» грошові суми, у випадку зазначення призначення платежу «аванс за договором», можна було б визнати авансом, який підлягав би поверненню.

Доводи заявника, що ОСОБА_1 здійснював авансові платежі за попередніми договорами купівлі-продажу не підтвердилися належними та допустимими доказами. Суди попередніх інстанцій надали правильну оцінку та визнали неналежними доказами фіскальні чеки, надані позивачем, у яких зазначено призначення платежу - «фінансова допомога», «орендна плата» та «авансовий платіж».

Частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12 та частин першої та першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог і на підставі цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права.

Усі доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 фактично зводяться до його незгоди із оцінкою судами попередніх інстанцій наданих ним документів, які не були визнані належними та допустимими доказами, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фомічова Ігора Олеговича залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк