Історія справи

Постанова

Іменем України

08 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 188/1160/19-ц

провадження № 61-18771 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - адвокат Данильченко Михайло Сергійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Данильченка Михайла Сергійовича, на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2021 року у складі судді Битяка І. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л.,

Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 19 грудня 2017 року він надав у борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 18 500,00 доларів США,

а відповідач зобов`язався повернути кошти до 01 серпня 2018 року,

що оформлено письмовою розпискою. Однак до теперішнього часу відповідач борг не повернув.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 18 500,00 доларів США, що еквівалентно

502 090,00 грн. та відповідно до статті 625 ЦК України 3 % річних від простроченої суми у розмірі 30 125,00 грн., а також судові витрати, понесені ним при подачі позовної заяви.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2020 року вищевказану цивільну справу передано на розгляд за підсудністю до Васильківського районного суду Дніпропетровської області.

Заочним рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 19 грудня 2017 року у сумі 18 500,00 доларів США, що в еквіваленті становить 502 090,00 грн та 3 % річних в сумі 30 125,00 грн, а всього в сумі 532 215,40 грн; вирішено питання стосовно судових витрат.

Ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2021 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , задоволено, заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2021 року скасовано, призначено підготовче судове засідання.

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 19 грудня 2017 року у сумі 18 500,00 доларів США, що в еквіваленті становить 502 090,00 грн та 3 % річних в сумі 30 125,00 грн, а всього в сумі 532 215,40 грн; вирішено питання стосовно судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 не повернув ОСОБА_4 кошти за борговою розпискою (позика), а тому сума боргу з урахуванням трьох відсотків річних за період прострочення боргу в межах позовних вимог повинна бути стягнута з відповідача на користь позивача. Відповідач не довів своїх доводів про те, що грошові кошти не отримував, хоча і власноручно написав боргову розписку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , залишено без задоволення. Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд повно встановив фактичні обставини справи й ухвалив рішення на підставі поданих сторонами доказів, вірно застосувавши норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги про відсутність договору позики не свідчать про незаконність рішення суду, оскільки такі договірні правовідносини підтверджені письмовою розпискою, що узгоджується зі статтею 1047 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Данильченко М. С., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й відмовити ОСОБА_1 у позові або передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу

№ 188/1160/19-ц з Васильківського районного суду Дніпропетровської області, у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Данильченка М. С., про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень відмовленота надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2021року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули уваги на те, що наявна у справі копія письмової розписки, підписаної ОСОБА_2 , не містить дати отримання позики і який саме борг та в якій сумі має бути повернутий, а тому не створює юридичних наслідків у розумінні договору позики. Також судами не з`ясована дійсна природа спірних правовідносин між сторонами та фінансова спроможність відповідача такий великий борг повернути. Суд невірно застосували статтю 625 ЦК України при розрахунку 3 процентів річних від простроченої суми і такий розрахунок самостійно перевірити неможливо. Заявник посилається на відповідні судові рішення Верховного Суду, які судами не враховано.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень представника ОСОБА_2 - адвоката Данильченка М. С., посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім цього, апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката

Данильченка М. С., задоволенню не підлягає.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Згідно з вимогами частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судами вірно встановлено, що 19 грудня 2017 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 18 500,00 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути кошти до 01 серпня 2018 року, що оформлено письмовою розпискою (а. с. 8).

У зв`язку з викладеним доводи касаційної скарги про те, що розписка не містить дати отримання позики і який саме борг та в якій сумі має бути повернутий, є безпідставними, оскільки в ній чітко зазначено дату отримання позики і зобов`язання повернути зайняту суму до 01 серпня 2018 року. Тому посилання на постанову Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 274/202/16, провадження № 61-6666 св 18, є безпідставними, так як у ній дійсно не зазначено суму повернення позики.

Доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано той факт, що позивачем до суду не надано договір позики, який би підтверджував факт укладання між позивачем та відповідачем позики в сумі 18 500 доларів США, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки факт укладання договору позики підтверджується власноруч написаною відповідачем розпискою, що повністю узгоджується як з частиною другою статті 1047 ЦК України, так і з численною, незмінною судовою практикою (постанова Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс 13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79 цс 14, постанова Верховного Суду

від 19 травня 2021року у справі № 128/891/20-ц, провадження

№ 61-4560 св 21.

Зазначену судову практику представник відповідача - професійний адвокат не може не знати.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки».

При цьому, досліджуючи справжню правову природу укладеного на підставі розписки договору позики, суди вірно встановили, що між сторонами існували позикові договірні правовідносини. А посилання касаційної скарги на невстановлення цього факту є безпідставними, оскільки будь-яких інших доводів чи доказів відповідач не надав. Більше того, заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 взагалі заявляв, що грошові кошти від позивача не отримував (а. с. 107-110). Тому його подальші посилання про невстановлення справжньої правової природи договору (чим підтверджується його наявність), є бажанням уникнути цивільно-правової відповідальності і зловживання правом.

Посилання касаційної скарги на те, що суди невірно застосували положення статті 625 ЦК України при обчисленні 3 процентів річних, спростовуються матеріалами справи, так як суди погодилися з розрахунком, наведеним позивачем (а. с. 6, 17), а іншого контррозрахунку на підтвердження своїх тверджень відповідач не надав.

Відповідно до вимог статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається к на підставу своїх вимог або заперечень.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Данильченка Михайла Сергійовича, залишити без задоволення.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області

від 19 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 26 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць