Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.09.2018 року у справі №509/1696/18
Постанова КЦС ВП від 07.08.2025 року у справі №509/1696/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 509/1696/18

провадження № 61-3782св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 24 січня 2024 року у складі колегії суддів Сегеди С. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс» на постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року у складі колегії суддів Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк»), Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

(далі - ПАТ «Дельта Банк»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс» (далі - ТОВ «Укрдебт плюс»), про визнання договору купівлі-продажу прав вимоги частково недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Позовні вимоги, з урахуванням заяв про зміну підстав позову, мотивовано таким.

22 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 10/60/07-Zkln строком до 21 листопада 2022 року, виконання якого забезпечувалось договором поруки від 22 листопада 2007 року, укладеним між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 , а також іпотечним договором від 22 листопада 2007 року, укладеним між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 , предметом якого є житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час розгляду цивільної справи № 509/1591/15-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «Кредитпромбанк» про визнання зазначених правочинів припиненими позивачам стало відомо про укладення 27 вересня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Кредитпромбанк» відступило, а ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги до боржників за кредитними договорами та договорами забезпечення, зокрема, за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 10/60/07-Zkln та договорами забезпечення за ним.

Обґрунтовуючи підстави для задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 посилались на те, що:

на час укладення між відповідачами договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 27 вересня 2013 року була чинною ухвала Господарського суду м. Києва від 01 липня 2013 року у справі № 910/12352/13, якою накладено арешт на грошові кошти на рахунках ПАТ «Кредитпромбанк» у межах суми 217 461 956,56 грн та заборонено у будь-який спосіб відчужувати (в тому числі укладати правочини, які у подальшому можуть призвести до обтяження та/або відчуження) належного йому рухомого та нерухомого майна, у тому числі майнові права ПАТ «Кредитпромбанк» за будь-якими договорами та іншими правочинами, стороною яких є ПАТ «Кредитпромбанк»;

договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 27 вересня 2013 року (договір факторингу) був укладений в період дії обмеження і заборони на вчинення відступлення права вимоги за кредитними зобов`язаннями, встановлених пунктом 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 03 квітня 2009 року № 231;

відповідачі не повідомили позивачів про укладення договору купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року, чим порушили право боржника на інформацію, передбачене статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів»;

оскаржувана угода укладена між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» під час дії заборон у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, а саме під час накладених 24 травня 2012 року та 29 березня 2013 року арештів на все рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 ;

на день укладення між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк договору купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 10/60/07-Zkln була відсутня;

серед переліку переданих прав вимоги вказано право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 10/60/07-ZkІn_D на суму 6 642 025,94 грн, проте вказаний договір між сторонами ніколи не укладався.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд:

договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» 27 вересня 2013 року, в частині купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором № 10/60/07-Zkln, договором поруки № 10/60-П/07-Zkln та іпотечним договором від 22 листопада 2007 року, визнати недійсним з моменту його укладення із застосуванням наслідків недійсності правочину;

визнати ПАТ «Дельта Банк» таким, що не має прав кредитора щодо ОСОБА_2 за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 10/60/07-Zkln та щодо ОСОБА_1 за договором поруки від 22 листопада 2007 року № 10/60-П/07-Zkln, іпотечним договором від 22 листопада 2007 року;

повернути все стягнуте з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк»;

зняти заборону відчуження та вилучити записи про обтяження (у тому числі номери запису про обтяження 5178100 та 5178072) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи 5178041 та 5178010 про іпотеку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами і земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Справа розглядалась судами неодноразово.

Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 12 квітня 2019 року позов задовольнив частково.

Визнав договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» 27 вересня 2013 року, в частині купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором № 10/60/07-Zkln, договором поруки № 10/60-П/07-Zkln та іпотечним договором від 22 листопада 2007 року, недійсним з моменту його укладення із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Визнав ПАТ «Дельта Банк» таким, що немає прав кредитора щодо ОСОБА_2 за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 10/60/07-Zkln та щодо ОСОБА_1 за договором поруки від 22 листопада 2007 року № 10/60-П/07-Zkln та іпотечним договором від 22 листопада 2007 року.

Зняв заборону відчуження та вилучив запис про обтяження (у тому числі номери записів про обтяження 5178100 та 5178072) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, (де іпотекодержателем є ПАТ «Дельта Банк», іпотекодавцем - ОСОБА_1 , боржником - ОСОБА_2 ) з майна: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 318,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, кадастровий номер 5123755800:02:008:0626, для будівництва та обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Рішення суду мотивовано таким.

Місцевий суд вважав, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року суперечить ухвалі Господарського суду м. Києва від 01 липня 2013 року у справі № 910/12352/13, якою вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на рахунках ПАТ «Кредитпромбанк» та заборони ПАТ «Кредитпромбанк» відчужувати належне йому майно, у тому числі майнові права, тому відповідно до вимог статей 203 215 227 ЦК України договір підлягає визнанню недійсним.

ПАТ «Дельта Банк» не надало належних та допустимих доказів на підтвердження факту сплати ПАТ «Кредитпромбанк» грошових коштів за відступлення прав вимоги відповідно до договору купівлі-продажу від 27 вересня 2013 року.

Спірний договір купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року, який по суті є договором факторингу, був укладений в період дії обмеження і заборони на вчинення відступлення права вимоги за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 10/60/07-Zkln, на якому частково базується таке відступлення, до фізичної особи ОСОБА_2 та фізичної особи ОСОБА_1 , які не є суб`єктами господарювання.

Також вважав, що про неправомірність оспорюваного правочину свідчить те, що він укладений після набрання законної сили рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 серпня 2011 року у справі № 2-491/11 та за наявності виконавчого провадження з існуючими заборонами у вигляді арештів усього нерухомого майна ОСОБА_1 , а також фактичною зміною кредитора у зобов`язанні за кредитною угодою від 22 листопада 2007 року № 10/60/07-Zkln в порядку, непередбаченому чинним законодавством, тобто фактичною заміною стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка прав стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.

Станом на 27 вересня 2013 року у ПАТ «Кредитпромбанк» сплила загальна позовна давність за вимогами по кредитному договору від 22 листопада 2007 року № 10/60/07-Zkln, що свідчить про відсутність у останнього права на укладення договорів переуступки чи факторингу щодо вказаного зобов`язання.

Зазначив, що Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 19 квітня 2011 року у справі № 2-492/11 стягнув з позивачів заборгованість у розмірі 4 366 147,00 грн, що свідчить про відсутність права у ПАТ «Кредитпромбанк» переуступати заборгованість за кредитним зобов`язанням від 22 листопада 2007 року № 10/60/07?Zkln на суму 6 642 025,94 грн, яка значно перевищує стягнуту судом суму.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ПАТ «Дельта Банк» оскаржило його до апеляційного суду. В апеляційній скарзі просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 23 грудня 2020 року залучив до участі у справі правонаступника ПАТ «Дельта Банк» -ТОВ «Укрдебт плюс».

Одеський апеляційний суд постановою від 07 липня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Укрдебт плюс», задовольнив частково. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 квітня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що Господарський суд м. Києва ухвалою від 01 липня 2013 року заборонив укладати угоди не взагалі, а лише у межах розміру позовних вимог.

Враховуючи те, що позивачі не надали доказів на підтвердження того, що вказаною ухвалою накладено заборону на відчуження майнових прав саме за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 10/60/07-Zkln, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 27 вересня 2013 року в частині купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором № 10/60/07-Zkln, договором поруки № 10/60?П/07?Zkln та іпотечним договором від 22 листопада 2007 року.

Апеляційний суд вважав, що встановлення факту сплати ПАТ «Кредитпромбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк» грошових коштів за відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу від 27 вересня 2013 року не підлягає дослідженню в межах цієї справи.

Відхиляючи доводи позивачів про те, що фактично під виглядом договору купівлі?продажу прав вимог за кредитами, між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір факторингу, суд апеляційної інстанції зазначив, що оспорюваний правочин за своєю правовою природою є комбінованим договором, оскільки його предметом є як передача права грошової вимоги, так і права вимоги за договорами забезпечення (іпотеки, застави). Водночас договір факторингу відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України передбачає передання однією стороною виключно грошових коштів у розпорядження іншої за плату із зобов`язанням відступу прав грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Посилання суду першої інстанції на те, що розпорядженням Держфінпослуг від 03 квітня 2009 року № 231 на час укладення спірного договору встановлювалися обмеження щодо укладення договорів факторингу, за якими відступаються права грошової вимоги до боржників-фізичних осіб, апеляційний суд вважав безпідставним, оскільки зазначене розпорядження не містить обмежень на укладення договорів факторингу, а лише відносить сукупність певних операцій з фінансовими активами до фінансової послуги факторингу.

Верховний Суд постановою від 28 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Туманов Д. С., задовольнив частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 07 липня 2021 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У постанові суду касаційної інстанції зазначено, що апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду, надав оцінку лише підставам позову, наведеним у первісній позовній заяві, залишивши поза увагою те, що у письмових заявах від 13 липня та 30 серпня 2018 року позивачі змінювали (доповнювали) підстави позову.

Отже, під час апеляційного перегляду не в повній мірі було дотримано норм процесуального права, оскільки усупереч вимог частини першої статті 13 ЦПК України справу було розглянуто не в межах заявлених позовних вимог, зокрема без врахування змін (доповнення) позивачами підстав позову у заявах від 13 липня 2018 року та від 30 серпня 2018 року, з урахуванням яких суд першої інстанції задовольнив позов.

Одеський апеляційний суд постановою від 24 січня 2024 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Укрдебт плюс», задовольнив.Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 квітня 2019 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що місцевий суд помилково вважав, що Господарський суд м. Києва ухвалою від 01 липня 2013 року заборонив ПАТ «Кредитпромбанк» у будь-який спосіб відчужувати належне йому рухоме та нерухоме майно, у тому числі майнові права ПАТ «Кредитпромбанк» за будь-якими договорами та іншими правочинами, стороною в яких є ПАТ «Кредитпромбанк».

Також суд першої інстанції помилково зазначив, що ПАТ «Дельта Банк» не надав та не довів належними та допустимими доказами факт сплати ПАТ «Кредитпромбанку» коштів за відступлення прав вимоги за спірним договором купівлі-продажу та не довів факт існування у активах банку придбання прав вимоги до позивача.

Місцевий суд помилково вважав, що наявність арешту на все нерухоме майно ОСОБА_1 на стадії виконання судового рішення не дає права ПАТ «Кредитпромбанк» укладати договори купівлі-продажу майнових прав з ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Укрдебт плюс».

Та обставина, на яку посилались позивачі, що станом на момент укладення спірного договору купівлі-продажу прав вимоги у них була відсутня кредитна заборгованість перед ПАТ «Кредитпромбанк» не є предметом цього спору і не може слугувати підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 27 вересня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» і ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Укрдебт плюс». Водночас існування виконавчого провадження № НОМЕР_2, в якому накладались арешти на все рухоме майно ОСОБА_1 , свідчить про існування кредитної заборгованості.

Відхиляючи доводи позивачів про те, що фактично під виглядом договору купівлі-продажу прав вимог за кредитами, між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір факторингу, суд апеляційної інстанції зазначає, що оспорюваний позивачами правочин за своєю правовою природою є комбінованим договором, оскільки його предметом є як передача права грошової вимоги, так і право вимоги за договорами забезпечення (іпотеки, застави), тоді як договір факторингу, відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України передбачає передання однією стороною виключно грошових коштів у розпорядження іншої, за плату із зобов`язанням відступу прав грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За таких обставин договір купівлі-продажу не може бути віднесений до договору факторингу, оскільки не містить відповідних посилань щодо здійснення факторингової операції.

Також зазначив, що посилання суду першої інстанції на те, що розпорядженням Держфінпослуг від 03 квітня 2009 року № 231 на час укладення спірного договору встановлювалися обмеження щодо укладення договорів факторингу, за якими відступаються права грошової вимоги до боржників - фізичних осіб є неспроможними, оскільки зазначене розпорядження не містить обмежень на укладення договорів факторингу, а лише відносить сукупність певних операцій з фінансовими активами до фінансової послуги факторингу.

Короткий зміст заяви про поворот виконання рішення, зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

У лютому 2022 року ТОВ «Укрдебт плюс» звернулося до суду із заявою про поворот виконання рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 квітня 2019 року.

Заяву мотивувало тим, що внаслідок виконання рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 квітня 2019 року в Державних реєстрах іпотек, обтяжень та заборон відчуження об`єктів щодо нерухомого майна відсутні відомості про зазначений Іпотечний договір та обтяження предметів іпотеки, у зв`язку з чим було здійснено відчуження предмета іпотеки - земельної ділянки, площею 0,10 га, кадастровий номер 5123755800:02:008:0626, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 28 січня 2021 року, та житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, розташованими за тією ж адресою, на підставі договору купівлі-продажу від 28 січня 2021 року. Новим власником зазначеного майна є ОСОБА_3

Овідіопольський районний суд Одеської області ухвалою від 11 березня

2024 року заяву ТОВ «Укрдебт плюс» про поворот виконання рішення суду

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «Кредитпромбанк», ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Укрдебт плюс»,

про визнання договору купівлі-продажу прав вимоги частково недійсним

з моменту його укладення із застосуванням наслідків недійсності правочину, задовольнив.

Здійснив поворот виконання рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 квітня 2019 року, яке скасоване постановою Одеського апеляційного суду від 07 липня 2021 року, шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку, про обтяження нерухомого майна іпотекою та про заборону на нерухоме майно на підставі іпотечного договору, укладеного 22 листопада 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського РНО Одеської області Гурською В. С., зареєстрованого в реєстрі за № 816, предметами іпотеки за яким є житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами та земельна ділянка, площею 0,10 га, кадастровий номер 5123755800:02:008:0626, що знаходяться у АДРЕСА_1 .

Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку.

Одеський апеляційний суд постановою від 10 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 березня

2024 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким заяву

ТОВ «Укрдебт плюс» про поворот виконання рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 квітня 2019 року залишив без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні заяви про поворот виконання рішення, апеляційний суд керувався тим, що поворот виконання судового рішення є способом захисту майнових прав сторони, який не може бути застосований у справах, де предметом спору є немайнові права, зокрема право на визнання кредитного та іпотечного договорів чинними (визнання цих договорів недійсними), та право на вимогу про внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У цій справі предметом спору було внесення відповідних заборон та обтяжень до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у якого є новий власник, який не залучений до участі у справі.

Зазначив, що оскільки між ТОВ «Укрдебт плюс» та новим власником спірного нерухомого майна, яке ТОВ «Укрдебт плюс» вважає іпотечним, а себе - новим іпотекодержателем, існує невирішений спір, тому правові підстави для застосування повороту виконання рішення відсутні.

Виснував, що за наведених обставин спосіб захисту щодо визнання права на іпотеку є самостійною позовною вимогою, що вирішується у порядку позовного провадження.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 24 січня 2024 року і залишити в силі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 квітня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 923/945/13, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 908/1490/17.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що на час укладення оспорюваного правочину діяли обмеження щодо укладення правочину з відчуження прав вимоги за кредитним договором від 22 листопада 2007 року, оскільки ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову набрала законної сили 11 грудня 2013 року.

Вважає, що висновки апеляційного суду суперечать постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-56гс14, в якій зазначено, що при укладенні договору уступки права вимоги сторони у справі, яка переглядається, не замінюючи кредитора у зобов`язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.

Зазначає, що висновок апеляційного суду про те, що оспорюваний правочин за своєю правовою природою є комбінованим договором жодним чином не мотивовано.

Оскільки на час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_2 не мав заборгованості за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 10/60/07 ZKLN перед ПАТ «Кредитпромбанк», банк не мав права вимоги до ОСОБА_2 та відповідно не міг відступити право вимоги за відсутності заборгованості.

Також посилається на те, що наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про заборону відчуження майна перешкоджало ПАТ «Кредитпромбанк» відчужувати права на це майно.

У касаційній скарзі ТОВ «Укрдебт плюс» просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року і залишити в силі ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 березня 2024 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення відповідач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 2-2313/2010.

Також заявник підставою касаційного оскарження зазначає те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, а також встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Заявник мотивує скаргу тим, що апеляційний суд помилково вважав наявність спору між ТОВ «Укрдебт плюс» та новим власником іпотечного майна. Такі висновки жодним чином не мотивовані, посилання на практику Верховного Суду є нерелевантною.

ТОВ «Укрдебт плюс» скористався передбаченим процесуальним законодавством порядком захисту майнових прав шляхом повороту виконання рішення суду, яке скасоване.

У липні 2024 року на адресу Верховного Суду від ТОВ «Укрдебт плюс» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач зазначає про безпідставність доводів касаційної скарги, просить постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 22 листопада 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 10/60/07-Zkln, виконання якого забезпечувалося договором поруки № 10/60-П/07-Zkln, укладеним 22 листопада 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 , а також іпотекою нерухомого майна (житлового будинку з господарчими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельною ділянкою, що знаходиться за тією ж адресою) на підставі іпотечного договору, укладеного між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Гурською В. С. 22 листопада 2007 року за номером 816.

Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 19 серпня 2011 року у справі № 2-491/11 позовні вимоги ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за позовною заявою ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнив частково.

Стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 10/60/07?Zkln у розмірі 4 366 147,30 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат. Рішення суду набрало законної сили.

Господарський суд м. Києва ухвалою від 01 липня 2013 року у справі № 910/12352/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Практика» (далі - ТОВ «Компанія з управління активами «Практика») до ПАТ «Кредитпромбанк» про розірвання договору, стягнення коштів у розмірі та звернення стягнення на майно:

наклав арешт на грошові кошти на рахунках ПАТ «Кредитпромбанк» № НОМЕР_1 у ГУ НБУ у місті Києві та Київській області у межах розміру позовних вимог, а саме 217 391 416,06 грн;

заборонив ПАТ «Кредитпромбанк» у будь-який спосіб відчужувати (у тому числі укладати правочини, які у подальшому можуть призвести до обтяження та/або відчуження) належне йому рухоме та нерухоме майно, у тому числі майнові права ПАТ «Кредитпромбанк» за будь-якими договорами та іншими правочинами, стороною яких є ПАТ «Кредитпромбанк» у межах розміру позовних вимог, а саме 217 391 416,06 грн.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 15 серпня 2013 року у справі № 910/12352/13 апеляційну скаргу ПАТ «Кредитпромбанк» залишив без задоволення, ухвалу Господарського суду м. Києва від 01 липня 2013 року - без змін.

Господарський суд м. Києва ухвалою від 24 вересня 2013 року у справі № 910/12352/13 скасував заходи забезпечення позову, вжиті відповідно до ухвали Господарського суду м. Києва від 01 липня 2013 року.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 11 грудня 2013 року справі № 910/12352/13 апеляційну скаргу ТОВ «Компанія з управління активами «Практика» залишив без задоволення. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 24 вересня 2013 року залишив без змін.

27 вересня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та АТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Кредитпромбанк» відступило, а АТ «Дельта Банк» набуло права вимоги до боржників за кредитними договорами та договорами забезпечення, зокрема, за кредитним договором № 10/60/07-Zkln та договорами забезпечення за ним.

Овідіопольський районний суд Одеської області заочним рішенням від 06 квітня 2016 року у справі № 509/1591/15 позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «Кредитпромбанк» про визнання кредитного договору розірваним, договору поруки і іпотеки припиненими задовольнив.

Визнав кредитний договір № 10/60/07- ZkІn від 22 листопада 2007 року, укладений ОСОБА_2 з ПАТ «Крадитпромбанк», та 20 додаткових угод до нього розірваними з 12 листопада 2008 року. Визнав зобов`язання ОСОБА_2 за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 10/60/07- ZkІn припиненими з 12 листопада 2008 року. Визнав договір поруки від 22 листопада 2007 року № 10/60-П/07-ZkІn , укладений між ПАТ «Крадитпромбанк» та ОСОБА_1 , припиненими з 12 листопада 2008 року. Визнав договір іпотеки від 22 листопада 2007 року, укладений між ПАТ «Крадитпромбанк» та ОСОБА_1 , зареєстрований у реєстрі за № 816 приватним нотаріусом Овідіопольського нотаріального округу Одеської області Гурською В. С., припиненими з 12 листопада 2008 року.

Апеляційний суд Одеської області постановою від 07 лютого 2018 року у справі № 509/1591/15 апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задовольнив частково. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 квітня 2016 року скасував. У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «Кредитпромбанк» відмовив.

Верховний Суд постановою від 02 грудня 2019 року у справі № 509/1591/15 постанову Апеляційного суду Одеської області від 07 лютого 2018 року залишив без змін.

13 травня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт плюс» укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого останнє набуло статусу нового кредитора та отримало право вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спірних правовідносинах.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Під час вирішення цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, ніж закон. Більш того, керуючись положеннями ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

У частині першій статті 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства, а саме, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Згідно з пунктом першим частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

За статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частини перша та друга статті 203 ЦК України).

Обґрунтовуючи підстави позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з урахуванням заяв про зміну (доповнення) підстав позову посилались на те, що:

на час укладення спірного правочину була чинною ухвала Господарського суду м. Києва від 01 липня 2013 року у справі № 910/12352/13, якою накладено арешт на грошові кошти на рахунках ПАТ «Кредитпромбанк» у межах суми 217 461 956,56 грн та заборонено у будь-який спосіб відчужувати (в тому числі укладати правочини, які у подальшому можуть призвести до обтяження та/або відчуження) належного йому рухомого та нерухомого майна, у тому числі майнові права ПАТ «Кредитпромбанк» за будь-якими договорами та іншими правочинами, стороною яких є ПАТ «Кредитпромбанк»;

договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 27 вересня 2013 року (договір факторингу) був укладений в період дії обмеження і заборони на вчинення відступлення права вимоги за кредитними зобов`язаннями, встановлених пунктом 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 03 квітня 2009 року № 231;

оскаржувана угода укладена між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» під час дії заборон у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, а саме під час накладених 24 травня 2012 року та 29 березня 2013 року арештів на все рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 ;

на день укладення між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 10/60/07-Zkln була відсутня;

серед переліку переданих прав вимоги вказано право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 10/60/07-ZkІn на суму 6 642 025,94 грн, проте вказаний договір між сторонами ніколи не укладався.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вважав, що заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду м. Києва від 01 липня 2013 року у справі № 910/12352/13, спрямовані на забезпечення виконання рішення суду в межах позовних вимог про стягнення коштів у розмірі 217 391 416,06 грн та звернення стягнення на майно, заявлених ТОВ «Компанія з управління активами «Практика» до ПАТ «Кредитпромбанк».

Апеляційний суд виснував, що зазначеною ухвалою про забезпечення позову не вирішувалось питання щодо заборони ПАТ «Кредитпромбанк» укладати правочини, за виключенням тих, які в подальшому можуть призвести до обтяження та / або відчуження належного йому рухомого та нерухомого майна.

З огляду на те, що за оспорюваним правочином ПАТ «Кредитпромбанк» відступило ПАТ «Дельта Банк» право вимоги до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , зокрема, за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 10/60/07-Zkln у межах невиконаного грошового зобов`язання та договорами забезпечення, а у справі № 910/12352/13 Господарський суд м. Києва наклав заборону ПАТ «Кредитпромбанк» укладати правочини з відчуження майнових прав в межах розміру позовних вимог ТОВ «Компанія з управління активами «Практика», колегія суддів погоджується з апеляційним судом, що зазначеною ухвалою про забезпечення позову не встановлено заборони ПАТ «Кредитпромбанк» на відступлення прав вимоги за кредитним та забезпечувальними договорами, боржниками за якими є позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Щодо доводів позивачів про відступлення ПАТ «Кредитпромбанк» права вимоги ПАТ «Дельта Банк за кредитним договором, заборгованість за яким була відсутня, а також незгода із розміром заборгованості в цілому, колегія суддів зазначає таке.

Особливістю відступлення права на підставі правочину (договору) є те, що такий правочин одночасно: 1) змінює суб`єктний склад зобов`язання на стороні кредитора; 2) як договір купівлі-продажу регулює відносини між його сторонами, при цьому обов`язком боржника (первісного кредитора) є передача новому кредитору прав в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України), документів, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (стаття 517 ЦК України).

Cама лише недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору між первісним кредитором та новим кредитором. Недійсність вимоги зумовлює відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. У таких випадках передання недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу.

Наприклад, якщо вимога відступлена за договором купівлі-продажу, то передання вимоги, яка вже не існує внаслідок виконання зобов`язання боржником, може свідчити про порушення продавцем обов`язку передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 ЦК України).

У таких випадках покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, або вимагати розірвання договору (стаття 651 ЦК України).

Крім того, оскільки невиконання покупцем обов`язку з передання товару є істотним порушенням договору, покупець вправі вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору (частина п`ята статті 653 ЦК України).

Отже, недійсність вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями ЦК України.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 (провадження № 12-45гс22).

У постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 639/4836/17, від 07 лютого 2024 року в справі № 761/5658/18, від 08 січня 2025 року в справі № 752/6361/21, від 18 грудня 2024 року в справі № 758/4172/21 та інших зроблено висновок про те, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, з розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам собою факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

З огляду на викладене апеляційний суд правильно вважав, що доводи позивачів щодо відсутності у ОСОБА_2 на день укладення оспорюваного договору купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року заборгованості за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 10/60/07-Zkln не може бути підставою для визнання такого правочину недійсним.

Також колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що розпорядження Держфінпослуг від 03 квітня 2009 року № 231, на обмежувальну дію якого посилались позивачі як на підставу позову, не містить обмежень на укладення договорів факторингу, а лише відносить сукупність певних операцій з фінансовими активами до фінансової послуги факторингу.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд не врахував висновків постанови Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року, а також аналогічних висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 908/1490/17, колегія суддів зазначає таке.

У зазначеній постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року викладено висновок про те, що при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги сторони у справі, не замінюючи кредитора у зобов`язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.

Суд касаційної інстанції у справі № 3?56гс14 керувався тим, що предметом оспорюваного договору є уступка права вимоги (цесія) за рішенням господарського суду, а також тим, що умовами договору цесіонарію надано право вимагати від боржника належного виконання рішення суду.

На відміну від справи № 3?56гс14, у справі, шо переглядається, предметом оспорюваного договору купівлі-продажу є право вимоги за кредитним та забезпечувальними договорами, а не за судовим рішенням.

З огляду на викладене, правовідносини справи № 3?56гс14, та справи, що переглядається, не є подібними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 викладено висновок щодо дострокової зміни строку дії кредитного договору та наслідків припинення правовідносин сторін кредитного договору у разі наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора.

У справі № 310/11534/13, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, Верховний Суд погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, зазначивши, що з укладенням договору про відступлення права вимоги у генеральному договорі на здійснення кредитних операцій та кредитному договорі відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу, яка не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу. Отже, дійшов висновку, що оспорюваний правочин суперечить приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, то він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України.

Посилання заявниці на зазначену постанову Верховного Суду є безпідставною, оскільки у справі, що переглядається, за оспорюваним правочином право вимоги за кредитним та забезпечувальними договорами перейшло до ПАТ «Дельта Банк», яке є фінансовою установою у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи, оцінюючи їх у сукупності.

Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. До повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права. Верховний Суд не має права вдаватися до оцінки обставин справи, їх встановлювати, змінювати саме ту оцінку, яку здійснили суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені в касаційній скарзі ОСОБА_1 , не спростовують висновків суду.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.

Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).

На думку судової колегії, постанова Одеського апеляційного суду від 24 січня 2024 року є достатньо мотивованою.

Щодо касаційної скарги ТОВ «Укрдебт плюс»

Овідіопольський районний суд Одеської області ухвалою від 11 березня

2024 року заяву ТОВ «Укрдебт плюс» про поворот виконання рішення суду

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «Кредитпромбанк», ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Укрдебт плюс»,

про визнання договору купівлі-продажу прав вимоги частково недійсним

з моменту його укладення із застосуванням наслідків недійсності правочину, задовольнив.

Здійснив поворот виконання рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 квітня 2019 року, яке скасоване постановою Одеського апеляційного суду від 07 липня 2021 року, шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку, про обтяження нерухомого майна іпотекою та про заборону на нерухоме майно на підставі іпотечного договору, укладеного 22 листопада 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського РНО Одеської області Гурською В. С., зареєстрованого в реєстрі за № 816, предметами іпотеки за яким є житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами та земельна ділянка, площею 0,10 га, кадастровий номер 5123755800:02:008:0626, що знаходяться у селі Лиманці (Мізікевича), житловий масив «Совіньйон», Овідіопольський район, Одеська область.

Одеський апеляційний суд постановою від 10 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 березня 2024 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким заяву ТОВ «Укрдебт плюс» про поворот виконання рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 квітня 2019 року залишив без задоволення.

У касаційній скарзі ТОВ «Укрдебт плюс» просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року і залишити в силі ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 березня 2024 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Європейський суд з прав людини зауважував, що складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Відповідно до частини першої статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.

Ухвала суду першої інстанції про поворот виконання заочного рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду (пункт 29 частини першої статті 353 ЦПК України).

У пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал судів першої та апеляційної інстанцій, які є предметом оскарження у касаційному порядку, а саме: 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Отже, ухвала суду першої інстанції про поворот виконання заочного рішення суду після її перегляду в апеляційному порядку оскарженню в касаційному порядку не підлягає, оскільки це не передбачено пунктом другим частини першої статті 389 ЦПК України. Самостійним предметом перегляду у касаційному порядку не може бути і постанова апеляційного суду, прийнята за результатами апеляційного перегляду такої ухвали (див. також пункт 6.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року справа № 914/1570/20 (провадження № 12?90гс20)).

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки Верховним Судом відкрито касаційне провадження на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню, касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Укрдебт плюс» на постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року, прийняту за наслідком перегляду ухвали про поворот виконання рішення, підлягає закриттю.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 24 січня 2024 року - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Укрдебт плюс» на постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року підлягає закриттю.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження у справі № 509/1696/18 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс» на постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 24 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк