Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.05.2025 року у справі №335/11628/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року

м. Київ

справа № 335/11628/18

провадження № 61-1165св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Запорізька міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Желтобрюхов Володимир Володимирович, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Воробйова А. В. від 29 березня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду в складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кухаря С. В., Полякова О. З., від 12 листопада 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Запорізька міська рада, про визнання недійсними державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 18 травня 2015 року, виданого Реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції Запорізької області (далі - РС ЗМУЮ), їх належить земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:05:001:0788, загальною площею 0,11 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

На цій земельній ділянці розташований належний їй на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 30 грудня 2015 року, виданого ЗМУЮ, житловий будинок, літ. А-2, загальною площею 278,1 кв. м, якому присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .

Відповідно до робочого проєкту з водозабезпечення, каналізування житлового будинку, розробленого КП «Водоканал», здійснено прокладку трубопроводів з водопостачання та каналізування означеного житлового будинку.

У вересні 2018 року їй стало відомо, що частину земельної ділянки, на якій прокладено водопровід, шляхом укладення договору купівлі-продажу, набув у приватну власність ОСОБА_2 .

Вважає набуття ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:001:0561 загальною площею 0,0214 га за адресою: АДРЕСА_1 у приватну власність незаконним та таким, що порушує її речові права на належну їй земельну ділянку.

З огляду на це та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 27 травня 2019 року, ОСОБА_1 просила:

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 496647 від 25 квітня 2018 року, виданий на підставі рішення сесії Запорізької міської ради № 110/143 від 27 березня 2003 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності та право постійного користування землею, договорів оренди землі 25 квітня 2003 року за № 110;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_5 , що діє від імені ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 26 березня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом ЗМНО Морозовою В. М. та зареєстрований в реєстрі за № 410;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 02 квітня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом ЗМНО Кардаш Я. О. та зареєстрований в реєстрі за № 242.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:001:0561 загальною площею 0,0214 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка наразі належить ОСОБА_2 , видані відповідно до чинного законодавства України.

Спірна ділянка перебуває у приватній власності ОСОБА_2 як добросовісного набувача і таке право не може бути припинено за вимогою позивачки з підстав проходження по земельній ділянці інженерних комунікацій. Запорізька міська рада з відповідним позовом до суду не зверталась, ОСОБА_1 не позбавлена можливості встановлення сервітуту.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

24 січня 2025 року до Верховного Суду від імені ОСОБА_1 - адвокат Желтобрюхов В. В. подав через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2024 рокута постанову Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року відкрито касаційне провадження та витребувано справуіз суду першої інстанції.

У квітні 2025 року матеріали цивільної справи № 335/11628/18надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі адвокат Желтобрюхов В. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2024 рокута ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 187/687/16-а, від 18 травня 2023 року у справі № 759/23414/20, від 24 жовтня 2019 року у справі № 326/1062/16-а (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка є стороною правовідношення, пов`язаного із користуванням землями загального користування комунальної власності з правом прокладати на свою земельну ділянку водопровід через чужу земельну ділянку.

Оскільки станом на момент розробки та погодження робочого проекту та під час прокладання трубопроводів спірна земельна ділянка не належала на праві власності або користування будь-якій особі, то у позивачки був відсутній обов`язок щодо встановлення земельного сервітуту, а саме права прокладати на свою земельну ділянку водопровід через належну іншим особам земельну ділянку.

Протиправне оформлення прав на спірну земельну ділянку, якою вже прокладено водопровід позивачки, є порушенням її прав на відкрите, вільне використання її власності та використання земель комунальної власності, як складова частина конституційного права громадянина України, закріплена частиною першою статті 13 Конституції України, та полягає в реалізації права власності українського народу на землю.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

У місцевому фонді технічної документації із землеустрою Міськрайонного управління у Запорізькому районі та м. Запоріжжі Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області технічна документація із землеустрою (проект землеустрою), що стала підставою для державної реєстрації земельної ділянки 25 квітня 2003 року, площею 0,214 га, кадастровий номер 2310100000:05:001:0561, не зберігаються та не обліковуються, тобто відсутні. А тому така реєстрація є незаконною.

Згідно з відповіддю Міськрайонного управління у Запорізькому районі та м. Запоріжжі Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області №298-0.18-2286/117-18 від 01 жовтня 2018 року під кадастровим номером 2310100000:05:001:0561, але з іншими технічними характеристиками (власник, площа, адреса, фактичне розташування) обліковується та зберігається технічна документація з землеустрою щодо інших земельних ділянок, аніж спірна земельна ділянка.

Беручи до уваги, що Запорізькою міською радою питання щодо передачі у власність ОСОБА_4 та/або позивачу або будь-якій іншій особі, спірної земельної ділянки не розглядалось та не приймалось, державний акт на право власності на землю не був виданий, тобто державний акт оформлено з грубим порушенням чинного законодавства, цей акт на право власності на землю слід визнати недійсним.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у квітні 2025 року, ОСОБА_2 заперечував проти доводів представника ОСОБА_1 - адвоката Желтобрюхова В. В., просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відзив мотивовано тим, що спірна земельна ділянка площею 0,0214 га, кадастровий номер 2310100000:05:001:0561, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , до 2003 року перебувала у комунальній власності.

Позивачка набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:001:0788, загальною площею 0,11 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 18 травня 2015 року. Тобто ОСОБА_6 набула право власності на належну їй земельну ділянку у той час, коли спірна земельна ділянка вже 12 років не перебувала у комунальній власності.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку площею 0,0214 га, кадастровий номер 2310100000:05:001:0561, за адресою: АДРЕСА_1 , яка наразі належить ОСОБА_2 , видані відповідно до чинного законодавства України, що також не заперечує у своїх письмових поясненнях Запорізька міська рада.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 18 травня 2015 року, виданого РС ЗМУЮ, ОСОБА_6 належить земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:05:001:0788, загальною площею 0,11 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з індексним номером 37649810 від 18 травня 2015 року.

На зазначеній земельній ділянці розташований належний ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 30 грудня 2015 року, виданого ЗМУЮ, житловий будинок, літ. А-2, загальною площею 278,1 кв. м, якому присвоєно адресу: АДРЕСА_1 , що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з індексним номером 51245936 від 30 грудня 2015 року.

Відповідно до робочого проєкту з водозабезпечення, каналізування житлового будинку (шифр: В-2015.106-00НВК), розробленого КП «Водоканал», здійснено прокладку трубопроводів з водопостачання та каналізування належного ОСОБА_1 житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 2 Дозволу КП «Водоканал» (м. Запоріжжя) від 10 квітня 2015 року № 74 власнику будинку у відповідності до статті 46 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» заборонено відключати трубопроводи водопроводу та каналізації, що проходять по його ділянці від сусідніх ділянок, та подають питну воду та відводять стоки від сусідніх ділянок, а також перешкоджати в обслуговуванні вказаних мереж.

Відповідно до схеми водомірного вузла холодної води вказано заборону на складування та нагромадження різних предметів задля вільного доступу до мереж.

Проєкт водопостачання та каналізації житлового будинку на АДРЕСА_2 , розроблено на підставі дозволу КП «Водоканал» від 10 квітня 2015 року № 74, а також на підставі ДБН В.2.5-74:2013 «Водопостачання. Основні положення», ДБН В.2.5-75:2013 «Каналізація. Основні положення»

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02 квітня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО Кардаш Я. О. та зареєстрованого у реєстрі за № 242, ОСОБА_3 продав та передав у власність, а ОСОБА_2 купив та прийняв у власність земельну ділянку, що розташована: АДРЕСА_3 , площею 0,0214 га, кадастровий номер 2310100000:05:001:0561.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 березня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО Морозовою В. М. та зареєстрованого у реєстрі за № 410, ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_4 , від імені якого діяв ОСОБА_5 , земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0,0214 га, кадастровий номер 2310100000:05:001:0561.

Відповідно до пункту 3 договору земельної ділянки від 26 березня 2018 року відчужувана земельна ділянка належала продавцю ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 496647, виданого Запорізькою міською радою 25 квітня 2003 року на підставі рішення сесії Запорізької міської ради № 110/143 від 27 березня 2003 року. Державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 110 від 25 квітня 2003 року.

Згідно з витягом з державного земельного кадастру НВ-9901465402021 від 02 вересня 2021 року відомості про обмеження у використанні земельної ділянки з кадастровий номером 2310100000:05:001:0561, яка належить ОСОБА_2 , встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, не зареєстровані.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 294730582 від 14 січня 2022 року на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:05:001:0561 за адресою: АДРЕСА_1 , розташований об`єкт нерухомого майна: фундамент, який належить ОСОБА_2 .

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2022 року у справі призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено судовому експерту ТОВ «Регіональне судово- експертне бюро» м. Запоріжжя Майстренку І. О.

Згідно з висновком судового експерта ТОВ «Регіональне судово- експертне бюро» м. Запоріжжя Майстренку І. О. від 07 квітня 2023 року № 0063 запроектовані трубопроводи водопостачання та каналізування відповідно до Робочого проєкту з водозабезпечення, каналізування житлового будинку, що розташований за адресом: АДРЕСА_1 , розробленого КП «Водоканал», проходять територією земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 .

За фактом використання завідомо підробленого документа (оформлення права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:001:0561 загальною площею 0,0214 га за адресою: АДРЕСА_1 ) Вознесенівським відділенням поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 358 КК України за № 12018080060002354 від 17 вересня 2018 року.

Постановою про закриття кримінального провадження від 22 жовтня 2018 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080060002354 від 17 вересня 2018 року було закрито у зв`язку з відсутністю події злочину.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Предметом позову ОСОБА_1 є вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення сесії Запорізької міської ради № 110/143 від 27 березня 2003 року, про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 26 березня 2018 року та про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 02 квітня 2018 року.

Підставою позову зазначено неправомірне, на думку позивачки, набуття у приватну власність земельної ділянки, кінцевим набувачем якої шляхом укладення договорів купівлі продажу став ОСОБА_2 , на якій прокладено водопровід до належного їй житлового будинку.

Відмовляючи у позові, суди виходили з недоведеності позивачкою наявності у неї порушеного права діями відповідачів.

Верховний Суд погоджується з такими висновками.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 496647 від 25 квітня 2018 року, виданого на підставі рішення сесії Запорізької міської ради № 110/143 від 27 березня 2003 року

Звертаючись до суду з указаним позовом та уточнивши позовні вимоги, пред`явлені зокрема до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 акцентувала увагу на даті видачі вказаного державного акта саме 25 квітня 2018 року.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі рішення сесії Запорізької міської ради № 110/143 від 27 березня 2003 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 496647 від 25 квітня 2003 року, згідно з яким ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, площею 0,0214 га, кадастровий номер 2310100000:05:001:0561, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель в межах згідно з планом, за адресою: АДРЕСА_3 .

Вказаний державний акт зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності та право постійного користування землею, договорів оренди землі 25 квітня 2003 року за № 110.

Саме цей державний акт відображений в договорах купівлі-продажу, які також оспорює позивачка в межах цього позову, згідно з якими ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 , а останній - ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:001:0561.

За таких обставин, в контексті вирішення позову щодо визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, колегія суддів виходить з того, що таким актом є саме державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 496647 від 25 квітня 2003 року про належність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:001:0561 на праві приватної власності ОСОБА_4 .

Щодо питання обґрунтованості позову у цій частині слід зазначити таке.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина четверта статті 13, частина перша статті 55 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

У цій справі предметом дослідження, зокрема, є обґрунтованість вимог позивачки як щодо правомірності набуття у приватну власність ОСОБА_2 суміжної земельної ділянки, так і щодо порушення її права власності на належну їй земельну ділянку, у тому числі з урахуванням конституційних гарантій права власності (стаття 41 Конституції України).

Згідно зі статтею 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах - не більше 0,10 гектара (1000 м.кв.), для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара тощо.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про землеустрій» у разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).

Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Частиною першою статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно із частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженнінаявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд звертає увагу на те, що скасування державного акта має бути послідовним з урахуванням того, що його видачі передує рішення міської ради про передачу земельної ділянки у власність, розробка технічної документації на земельну ділянку, погодження землевпорядної документації.

Встановлено, що рішення сесії Запорізької міської ради № 110/143 від 27 березня 2003 року, на підставі якого ОСОБА_4 видано державний акт серії ЯЖ № 496647 від 25 квітня 2003 року на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:001:0561,у встановленому законом порядку не оскаржено та не визнано недійсним.

Отже, при вирішенні цього спору слід виходити з презумпції чинності рішення сесії Запорізької міської ради № 110/143 від 27 березня 2003 року щодо передачі у приватну власність земельної ділянки на АДРЕСА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Доводи касаційної скарги про те, що під кадастровим номером 2310100000:05:001:0561 у Головному управлінні Держгеокадастру в Запорізькій області обліковується та зберігається технічна документація з землеустрою щодо інших земельних ділянок, аніж спірна земельна ділянка, і власником цієї ділянки є ОСОБА_7 , - необґрунтовані. Суди вірно оцінили, що відповідні відомості могли виникнути унаслідок помилково перенесення даних до Державного земельного кадастру. Крім того, особа, якої стосуються указані відомості, а саме ОСОБА_7 , наявність у неї речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:001:0561 не оспорювала, тоді як у позивачки будь-які речові права на спірну земельну ділянку відсутні.

Матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка, площею 0,0214 га, кадастровий номер 2310100000:05:001:0561, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, розташована саме за вказаною адресою, є предметом договорів купівлі-продажу земельної ділянки, укладених ОСОБА_4 та ОСОБА_3 26 березня 2018 року та між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 02 квітня 2018 року.

Саме цю земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:001:0561 ОСОБА_4 як законний власник відчужив ОСОБА_9 , який в свою чергу відчужив її ОСОБА_10 .

Даних про те, що ОСОБА_4 набув у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:001:0561 з порушенням вимог законодавства України, матеріали справи не містять та позивачем суду не подано.

За таких обставинсуди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про недоведеність з указаних вище позивачкою підстав того, що правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку площею 0,0214 га, кадастровий номер 2310100000:05:001:0561, за адресою: АДРЕСА_4 , яка наразі належить ОСОБА_2 , видані з порушенням вимог чинного законодавства України.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 26 березня 2018 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 02 квітня 2018 року

Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивачка пов`язує необхідність визнання вказаних договорів недійсними з незаконністю набуття права власності на земельну ділянку, загальною площею 0,0214 га, кадастровий номер 2310100000:05:001:0561.

Як зазначено вище у цій постанові, аргументи позивачки про незаконність набуття фізичними особами у приватну власність земельної ділянки, загальною площею 0,0214 га, кадастровий номер 2310100000:05:001:0561, на підставі рішення Запорізької міської ради № 110/143 від 27 березня 2003 рокуне підтверджені жодними доказами.

За таких обставин, оскільки вимоги позивачки щодо оскарження договорів купівлі-продажу вказаної земельної ділянки є фактично похідними від вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, у задоволенні якої відмовлено, тому необхідно відмовити також і в їх задоволенні.

Зазначені позивачкою підстави, викладені у позовній заяві, жодним чином не спростовують правомірність переходу речових прав відповідачів на вказану земельну ділянку.

На переконання колегії суддів, суди попередніх інстанцій загалом дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові, оскільки на підставі наданих суду доказів неможливість встановити яким чином порушено право позивачки унаслідок дій відповідачів щодо відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:001:0561 загальною площею 0,0214 га за адресою: АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_2 .

Позивачка не довела належними, допустимими та достовірними доказами те, що правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:001:0561 загальною площею 0,0214 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка наразі належить ОСОБА_2 , видані з порушенням вимог чинного законодавства України.

Також ґрунтуються на матеріалах справи і вимогах закону висновки судів попередніх інстанцій про те, що знаходження на належній ОСОБА_10 земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:05:001:0561 інженерних комунікацій з водозабезпечення та каналізування належного ОСОБА_1 житлового будинку не може бути підставою для припинення права власності ОСОБА_11 на вказану земельну ділянку.

Як свідчать матеріали справи право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:001:0788, загальною площею 0,11 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 набула 18 травня 2015 року.

Проєкт водопостачання та каналізування розташованого на цій земельній ділянці житлового будинку на АДРЕСА_1 , який передбачав прокладення інженерних споруд через земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:001:0561, був розроблений у квітні 2015 року, тобто в той час, коли спірна земельна ділянка більш як 12 років перебувала у приватній, а не комунальній власності.

Встановлено, що ОСОБА_2 пропонував ОСОБА_1 оформити сервітут, відповідно до якого вона могла б безперешкодно користуватися водопроводом, як це передбачено пунктом «г» статті 99 ЗК України, проте ОСОБА_1 не прийняла дану пропозицію.

При цьому ОСОБА_1 також не довела належними, достовірними та допустимими доказами факт здійснення ОСОБА_2 перешкод у водозабезпеченні та каналізуванні належного їй будинку.

Спірна ділянка перебуває у приватній власності ОСОБА_2 як добросовісного набувача.

Прокладення через спірну земельну ділянку комунікацій до належного позивачці житлового будинку не є достатньою підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на цю ділянку.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачкою порушеного права діями відповідачів.

Підстави стверджувати про незаконність володіння ОСОБА_2 земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:05:001:0561 лише через те, що на частині цієї земельної ділянки за замовленням ОСОБА_1 прокладено труби водопостачання та водовідведення до належного їй житлового будинку, а також що вказана земельна ділянка входила була об`єктом права комунальної власності, - необґрунтовані.

Доводи касаційної скарги значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Доводи касаційної скарги про те, що судом не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 187/687/16-а, від 18 травня 2023 року у справі № 759/23414/20, від 24 жовтня 2019 року у справі № 326/1062/16-а, є безпідставними.

Правовідносини у наведених постановах та у справі, що переглядається, не є подібними ні за матеріально-правовими вимогами, ні за фактичними обставинами та характером спірних правовідносин.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку про неправильне застосуванням апеляційним судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Желтобрюхов Володимир Володимирович, залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович