Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.04.2025 року у справі №753/21898/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 року

м. Київ

Справа № 753/21898/20

Провадження № 61-16169св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Миролюбової Ольги Володимирівни на постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року в складі колегії суддів Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Головне територіальне управління юстиції в м. Києві, Перша Київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права власності на спільне майно, виключення спільного майна зі складу спадкового майна та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що 22 січня 2003 року вона познайомилася зі ОСОБА_3 і проживала разом з ним до його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Під час знайомства позивачка не перебувала в шлюбі, шлюб ОСОБА_3 з іншою жінкою був розірваний в 2002 році. Оскільки сімейні обставини не дозволяли ОСОБА_3 проживати в квартирі, в якій він був зареєстрований ( АДРЕСА_1 ), в ній проживали його колишня дружина, син, тесть та теща.

Із березня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 почали проживати разом у квартирі, яка належить їй на праві приватної власності за адресою: АДРЕСА_2 .

13 жовтня 2003 року вони разом назбирали грошові кошти і викупили квартиру АДРЕСА_3 .

Оскільки в цій квартирі раніше проживав ОСОБА_3 і був у ній зареєстрований, то і покупцем у договорі купівлі-продажу вказали нього. Продавцем квартири була колишня дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .

Після звільнення квартири колишніми власниками через кілька тижнів після підписання договору купівлі-продажу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 стали проживати в цій квартирі разом, під час ремонту проживали в квартирі ОСОБА_1 (періодично з 2003 до листопада 2005 року). Вели спільне господарство, разом проводили весь вільний час, їздили відпочивати. Після закінчення карантину вони мали наміри одружитися, про ці плани знали їх друзі і батьки ОСОБА_3 .

Також за час спільного проживання вона та ОСОБА_3 придбали: 15 червня 2016 року - автомобіль AUDI А6, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; 14 вересня 2006 року - нежитлове приміщення на АДРЕСА_4 .

До нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернувся його син - ОСОБА_2 .

Оскільки позивачка претендує на 1/2 частину майна, придбаного під час спільного проживання зі ОСОБА_3 , вважає, що ця частина майна не є спадковою масою і повинна бути виключена із складу спадкового майна.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд:

- встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з березня 2003 року і до часу його смерті - до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину спільного сумісного майна, набутого за час проживання зі ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу;

- витребувати у ОСОБА_2 правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_3 , нежитлове приміщення на АДРЕСА_4 та автомобіль марки AUDI А6, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .

- зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у м. Києві виключити 1/2 частину майна, набутого під час проживання однією сім`єю (1/2 частини квартири АДРЕСА_3 ; 1/2 частину нежитлового приміщення на АДРЕСА_4 ; 1/2 частину автомобіля марки AUDI А6, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ) зі складу спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

15 травня 2023 року рішенням Шевченківського районного суду м. Києва позов задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловіка та дружини з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спільного сумісного майна, а саме: нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 ;автомобіля марки «AUDI А6, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до дня смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджується належними та допустимими доказами, а тому майно, набуте ними за цей період, а саме: нежитлове приміщення на АДРЕСА_4 ; автомобіль марки AUDI А6, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї. Отже, позовні вимоги про визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину спільного сумісного майна, набутого під час проживання зі ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в цій частині, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

24 жовтня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що із наданих суду письмових доказів не можна беззаперечно встановити, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю з 2003 року, оскільки суду не надано документальних підтверджень придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі, доказів реєстрації місця проживання за однією адресою, доказів участі в утриманні майна один одного тощо.

На підставі наявних у матеріалах справи доказів, перевіривши пояснення сторін та покази свідків, суд встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були певні відносини, але вони не були такими, що притаманні чоловіку і жінці як подружжю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

03 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Миролюбова О. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року, в якій просить її скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах:

- Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року в справі № 308/3162/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17, від 21 листопада 2018 року в справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року в справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, від 20 листопада 2019 року в справі № 201/12877/16, від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17, від 05 травня 2020 року в справі № 554/8004/16-ц, від 19 травня 2020 року в справі № 263/17218/18, від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17, про те, що визначення предмета та підстав позову є правом позивача, тоді як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи;

- Верховного Суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22, від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21, про те, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. Водночас не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання;

- Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року в справі № 554/8023/15-ц, про те, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю;

- Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц, про те, що законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки;

- Верховного Суду від 15 серпня 2019 року в справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року в справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року в справі № 204/6931/20, від 30 червня 2020 року в справі № 694/1540/20, про те, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивача, самі собою, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю;

- Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року в справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року в справі № 199/3941/20, про те, що під час вирішення спору про поділ майна необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки;

- Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 643/6799/17, про те, що взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і в чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини;

- Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, про те, що певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Зазначила, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові не вказав, які саме докази він враховував чи досліджував, не навів конкретних мотивів їх відхилення, які саме докази та чому такі докази не підтверджують проживання позивачки з ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Доводи інших учасників справи

У січні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ліпатов І. А. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Послався на те, що позивачкою не надано документальних підтверджень придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі, доказів реєстрації місця проживання за однією адресою, доказів участі в утриманні майна один одного.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 жовтня 2003 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 148).

14 вересня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_5 від імені та в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 придбав нежитлові приміщення на АДРЕСА_5 (т. 1, а. с. 149).

15 червня 2016 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на автомобіль, як вбачається зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль марки AUDI А6, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 04 травня 2020 року (т.1, а. с. 140).

Із матеріалів спадкової справи № 411/20 вбачається, що із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулись його син ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 139) та ОСОБА_1 , яка вказала, що проживала зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу (т. 1, а. с. 160).

На підтвердження того, що ОСОБА_1 проживала зі ОСОБА_3 з 2003 року до дня його смерті, вона надала фотографії, заявила про допит свідків.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції суд допитав свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які підтвердили факт знайомства ОСОБА_1 зі ОСОБА_3 та пояснили суду, що бачили їх разом, вважали парою.

Не заперечували факт знайомства ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також існування між ними певних відносин та періодичного спілкування, і відповідач ОСОБА_2 та заявлені ним свідки.

Головою Житлового комплексу «Авіатор-18» ОСОБА_9 27 жовтня 2020 року підписано акт про підтвердження спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_3 з листопада 2005 року до дня смерті ОСОБА_3 . Акт підписано трьома сусідами (т. 1, а. с. 20).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Верховний Суд України в постанові від 23 вересня 2015 року в справі № 6-1026цс15, вирішуючи питання щодо режиму спірного майна з урахуванням статей 16-18 Закону України «Про власність» та статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), який був чинним до 01 січня 2004 року, зробив висновок про те, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб потрібно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, потрібно установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тільки в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 17 Закону України «Про власність» будуть застосовуватися правильно.

З набранням 01 січня 2004 року чинності Сімейним кодексом України (далі - СК України) КпШС України втратив чинність.

Згідно із частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Тобто і для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено.

Вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю позивачкою заявлена з певною правовою метою - визначення правового статусу нерухомого майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін.

Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц виснувала, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати в сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування в таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Такі правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23 січня 2024 року в справі 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду України в постанові від 23 вересня 2015 року в справі № 6-1026цс15, Верховного Суду від 29 січня 2025 року в справі № 175/1233/18 28 серпня 2024 року в справі № 756/5826/21 та ін.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2025 року в справі № 361/5996/19, від 18 грудня 2024 року в справі № 185/11061/21, від 18 жовтня 2023 рокув справі № 201/11673/20та ін.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі собою, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 30 червня 2022 року в справі № 694/1540/20, від 23 вересня 2021 року в справі № 204/6931/20 та ін.).

За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.

Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а першочергово їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Колегія суддів погоджується, що із наданих суду письмових доказів не можна беззаперечно встановити, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю в зазначений позивачкою період, оскільки суду не надано документальних підтверджень придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі, доказів реєстрації місця проживання за однією адресою, доказів участі в утриманні майна один одного тощо.

Із наданих позивачкою фотографій та показів свідків неможливо достеменно встановити, чи проживали ОСОБА_1 зі ОСОБА_3 як подружжя протягом усього заявленого позивачкою періоду.

На підставці наявних у матеріалах справи доказів, перевіривши пояснення сторін та покази свідків, суд встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були певні відносини, але вони не були такими, що притаманні чоловіку і жінці як подружжю.

Отже, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази в справі, зокрема й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, апеляційний суд обґрунтовано виснував, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факту її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_3 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю, до дня смерті ОСОБА_3 .

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірне майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як чоловіку та жінці, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.

Висновки апеляційного суду узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року в справі № 554/8023/15-ц, від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц, Верховного Суду від 15 серпня 2019 року в справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року в справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року в справі № 204/6931/20, від 30 червня 2020 року в справі № 694/1540/20, від 05 жовтня 2022 року в справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року в справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року в справі № 199/3941/20, від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, на які посилається заявниця в касаційній скарзі.

Колегія суддів звертає увагу, що саме собою посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах чи у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом апеляційної інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо посилання заявниці в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не врахував наведених нею інших постанов Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, є безпідставним, з огляду на таке.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Не можна вважати подібними обставинам справи, що переглядається, обставини справ № 523/9076/16-ц(про визнання дій засновників товариства незаконними, відміну статуту товариства та відшкодування моральної шкоди), № 308/3162/15-ц (про стягнення страхового відшкодування), № 569/96/17 (про відшкодування шкоди), № 127/93/17-ц (про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень), № 570/3439/16-ц (про відновлення державної реєстрації права власності), № 372/51/16-ц (про визнання незаконним і скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав), № 201/12877/16 (про відшкодування шкоди, грошових коштів та витрат), № 520/13067/17 (про визнання незаконною та скасування реєстрації права власності), № 554/8004/16-ц (про зняття арешту з майна), № 263/17218/18 (про визнання права власності та скасування податкової застави), № 147/66/17 (про відшкодування шкоди), № 501/1672/22 (про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу), № 441/1159/21 (про визначення додаткового строку для прийняття спадщини), № 129/1033/13-ц (про визнання недійсними рішень загальних зборів), на які посилається заявниця в касаційній скарзі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Миролюбової Ольги Володимирівни залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська