Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2019 року у справі №711/3293/17

Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 711/3293/17

провадження № 61-28832св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: комунальне підприємство "Служба утримання будинків "Митниця" Черкаської міської ради, Черкаська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси в складі судді Степаненко О.

М. від 20 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області в складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Василенко Л. І., Карпенко О. В. від 05 вересня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КП "Служба утримання будинків "Митниця" Черкаської міської ради, Черкаської міської ради про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації частини заробітної плати, відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що вона працювала двірником у КП "СУБ "Митниця".10 листопада 2016 року ОСОБА_1 звільнилася за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. У день звільнення позивач отримала копію наказу про звільнення та трудову книжку. На день звільнення ОСОБА_1 була нарахована, але не виплачена заробітна плата в сумі 1 572,16 грн так як директор КП "СУБ "Митниця" обґрунтував невиплату заробітної плати відсутністю на підприємстві коштів. У подальшому, ОСОБА_1 та інші колишні працівники підприємства зверталися до директора КП та до власника КП - Черкаської міської ради з питань виплати заборгованості по заробітній платі, але їм повідомлялось про наявність рішення Черкаської міської ради від 28 жовтня 2016 року № 1412 "Про внесення змін до рішення виконкому Черкаської міської ради від 21 жовтня 2007 року "Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг населенню м. Черкаси", за яким КП "СУБ Митниця" більше не обслуговує населення м. Черкаси, господарської діяльності не веде, а тому не має джерел виплати заборгованості по заробітній платі, оскільки кошти на рахунках підприємства відсутні. Позивач зазначає, що колишні працівники підприємства зверталися неодноразово до міського голови м.

Черкаси та директора департаменту щодо невиплати заробітної плати, на що було отримано відповідь, за якої повідомлено про те, що департаментом розроблено проект рішення щодо надання КП "СУБ Митниця" фінансової підтримки для виплати заборгованості по заробітній платі, який винесено на розгляд Черкаської міської ради. Згідно даних довідки КП "СУБ Митниця" середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 204,59 грн. Період невиплати заробітної плати становить з 10 листопада 2016 року по 27 квітня 2017 року - 145 днів, тобто середній заробіток за весь час затримки розрахунку складає: 204,59 грн х 145 =29 665,55 грн. За період часу з 10 листопада 201 року по 27 квітня 2017 року сума компенсації частини заробітної плати (інфляційні втрати) становить 106,47 грн.

Також ОСОБА_1 посилається, що внаслідок дій відповідачів їй завдано моральної шкоди, оскільки не отримання зарплати призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, які вимагають у неї додаткових зусиль для організації свого життя.

ОСОБА_1 просила суд стягнути солідарно з Черкаської міської ради та КП "Служба утримання будинків "Митниця" на користь ОСОБА_1 суму нарахованого та невиплаченого доходу за листопад 2016 року (заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку) в сумі 1 572,16 грн; середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 29 665,55 грн; компенсацію частини заробітної плати (інфляційні втрати) в сумі 106,47 грн, моральну шкоду в сумі 1
000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 липня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з КП "Служба утримання будинків "Митниця" Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 нараховану та невиплачену заробітну плату в розмірі 1 572,16 грн з відрахуванням обов'язкових платежів. Стягнуто з КП "Служба утримання будинків "Митниця" Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 42

963,90 грн. Вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення грошових коштів за час невиплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції в розмірі 106,47 грн залишено без розгляду. Стягнуто з КП "Служба утримання будинків "Митниця" Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди грошові кошти в розмірі 500 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги в частині стягнення виплат із КП "СУБ "Митниця" є обґрунтованими і законними. При цьому, посилаючись на частину 1 статті 176 ЦК України, яка виключає відповідальність територіальних громад за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, суд першої інстанції відхилив позовні вимоги до Черкаської міської ради.

Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 05 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 липня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до КП СУБ "Митниця", Черкаської міської ради про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації частини заробітної плати, відшкодування моральної шкоди залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, посилаючись на те, що Черкаська міська рада не є роботодавцем, з яким позивач перебував у трудових відносинах, суми, які належать позивачу при звільненні, повинно сплатити підприємство.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 05 вересня 2017 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що необхідність застосування саме солідарної відповідальності викликана тим, що внаслідок дій свого власника КП "СУБ Митниця" Черкаської міської ради формально існує (не виключене з Єдиного державного реєстру підприємств), а отже, Черкаська міська рада як власник може виплатити заборгованість працівнику підприємства як безпосередньо, так і шляхом здійснення організаційно-господарських повноважень по відношенню до належного їй комунального підприємства.

У жовтні 2018 року на адресу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли додаткові пояснення ОСОБА_1 до касаційної скарги, у яких заявник зазначає, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано зазначену цивільну справу № 711/3293/17 з Придніпровського районного суду м. Черкаси

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Указана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року зупинено провадження у вказаній справі до закінчення розгляду в касаційному порядку Об'єднаною Палатою Верховного Суду справи № 711/3288/17-ц.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 працювала на посаді двірника КП "СУБ Митниця" Черкаської міської ради до 10 листопада 2016 року.

Наказом відповідача № 320-К від 10 листопада 2016 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи з 10 листопада 2016 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, що підтверджується записом в трудовій книжці позивача.

У той же день позивачу ОСОБА_1 була видана копія наказу про звільнення та трудова книжка. Однак на день звільнення позивача їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата в сумі 1 572,18 грн, що підтверджується довідкою відповідача - КП "СУБ Митниця" від 15 грудня 2016 року.

Судом також установлено, що період невиплати позивачу ОСОБА_1 заробітної плати становить з 10 листопада 2016 року по 27 квітня 2017 року - 145 робочих днів.

Отже, середньоденний заробіток, визначений на підставі постанови КМУ № 100 становить 29 665,55 грн.

Станом на час розгляду справи КП "СУБ Митниця" Черкаської міської ради не ліквідовано, що підтверджується даними довідки з єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 наполягала на солідарному стягненні з відповідачів Черкаської міської ради та КП "СУБ Митниця" Черкаської міської ради на її користь визначених рішенням суду виплат, оскільки вважає, що лише Черкаська міська рада як власник КП "СУБ Митниця" Черкаської міської ради зможе виконати рішення суду та виплатити їй як і іншим працівникам КП "СУБ Митниця" належні їм кошти, які вчасно не були виплачені із-за відсутності коштів на підприємстві.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 05 вересня 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 176 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Нормами ЦК України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин - можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Водночас територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, а юридичні особи, створені територіальними громадами, у свою чергу, не відповідають за зобов'язаннями відповідно територіальних громад.

Підстави та умови субсидіарної відповідальності визначено у статті 619 ЦК України.

За загальним змістом цієї норми субсидіарна відповідальність повинна бути передбачена договором або законом, така відповідальність настає за умови пред'явлення вимоги до основного боржника та його відмовою від задоволення вимог кредитора або не надсилання відповіді у розумний строк про задоволення вимоги.

Тобто, виходячи зі змісту вказаної норми, підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких юридичних осіб має бути виключно пряма Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" або договору.

Така відповідальність передбачена, зокрема Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції на час виникнення спірних правовідносин, та статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Основною метою такої субсидіарної відповідальності є притягнення винних осіб у доведенні до банкрутства до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18) за заявою Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості до комунального підприємства "Комбінат комунальних підприємств" Лозівської міської ради Харківської області (далі - КП "Комбінат комунальних підприємств", боржник, банкрут) про визнання банкрутом зазначила, що у низці випадків Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі "Михайленки та інші проти України", пункт 45, рішення від 04 квітня 2006 року у справі "Лисянський проти України", пункт 19, рішення від 03 квітня 2007 року у справі "Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови", пункти 18,19, рішення від 12 квітня 2007 року у справі "Григор'єв та Какаурова проти Російської Федерації", пункт 35, рішення від 15 січня 2008 року у справі "Р. Качапор та інші проти Сербії". Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.

Крім того, при визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що зазначені особи (засновники, учасники, акціонери) можуть бути притягнуті до такої відповідальності лише в тих випадках, коли неспроможність (банкрутство) викликана їх вказівками або іншими винними діями.

При зверненні до суду з відповідною вимогою, у тому числі при здійсненні ліквідаційної процедури, має бути доведено, що особа чи орган, що контролює юридичну особу, своїми діями довела боржника до стану, що не дозволяє йому задовольнити вимоги кредиторів.

Відповідно до положень статей 77 та 78 ГК України в Україні можуть створюватись казенні державні та комерційні і некомерційні комунальні унітарні підприємства.

Згідно з положеннями статті 76 ГК України казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється.

Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління. Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

Крім того, ГК України визначає також правовий статус державного комерційного підприємства (статті 74, 75 ГК України), яке за змістом цих норм відповідає за своїми зобов'язаннями самостійно.

Разом з тим у статті 78 ГК України зазначено, що комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.

Зазначені норми права також містять положення щодо відповідальності цих підприємств по боргам. Зокрема, казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства (частина 7 статті 77 ГК України).

У нормах частини 7 статті 77 ГК України не міститься будь-якого обмеженого кола зобов'язань, за якими орган управління несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства. Отже, до таких зобов'язань можуть належати і вимоги щодо заробітної плати.

Щодо відповідальності комунального унітарного підприємства за своїм зобов'язанням, то ГК України чітких положень не містить. Однак згідно з частиною 10 статті 78 ГК України особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених частиною 10 статті 78 ГК України щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.

Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що правовий режим відповідальності комунального унітарного комерційного або некомерційного підприємства визначається відповідно до вимог правового режиму відповідальності державного комерційного або казенного підприємства.

Стаття 77 ГК України прямо не встановлює повну субсидіарну відповідальність територіальної громади за зобов'язаннями створеного нею комунального унітарного підприємства, оскільки нею врегульовані питання особливостей здійснення господарської діяльності, а не питання підстав та меж відповідальності за усіма зобов'язаннями підприємства.

Проте враховуючи її зміст у поєднанні зі змістом положень статті 78 ГК України, можна зробити висновок, що відповідальність комунального унітарного підприємства за своїми боргами за господарськими зобов'язаннями визначається залежно від його виду: некомерційного або комерційного підприємства.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за такими підприємствами на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство) (частина 3 статті 78 ГК України).

Зміст права оперативного управління визначений статтею 137 ГК України та є найбільш обмеженим правовим титулом, який не дозволяє підприємству розпоряджатись належним йому майном.

При цьому, комунальне комерційне підприємство отримує майно передане йому громадою на праві господарського відання, та обмеження у його використання визначаються статутними документами цього підприємства.

Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених статтею 137 ГК України та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника (стаття 136 ГК України).

Системне тлумачення статей 74, 75 ГК України дозволяє зробити висновок, що комунальне комерційне підприємство володіє своїм майном на праві повного господарського відання та є самостійним у здійсненні господарської діяльності, в тому числі, із заробітної плати, за рахунок майна, закріпленого за таким підприємством на праві господарського відання, якщо інше не встановлено статутними документами цього товариства. У разі незаконності дій власника щодо належного такому підприємству майна, воно має право на захист своїх речових прав на майно від дій власника.

Отже, аналізуючи зазначені норми права у їх сукупності, слід дійти висновку, що за загальним правилом у разі недостатності коштів у комунального унітарного комерційного підприємства для відповідальності за своїм зобов'язанням пов'язаним, із господарською діяльністю, орган, до сфери управління якого входить підприємство, не несе повну субсидіарну відповідальність за господарськими зобов'язаннями цього підприємства.

Комерційні комунальні підприємства за своїми зобов'язаннями відповідають самостійно.

Отже, субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов'язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.

Судами встановлено, що КП "СУБ "Митниця" є комерційним унітарним підприємством, та володіє майном на праві повного господарського відання.

Судами не встановлено, що саме діями засновника було спричинена неплатоспроможність або банкрутство підприємства.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна палата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься у статті 1 Закону України "Про оплату праці".

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в частини 1 статті 47 КЗпП України.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі нормами Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 692), підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок) затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

З огляду на викладене, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 117 КЗпП України, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із КП "СУБ "Митниця ". Наказом директора КП "СУБ "Митниця" від 10 листопада 2016 року № 320-к звільнена з роботи з 10 листопада 2016 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

ОСОБА_1 нарахована та не виплачена заробітна плата у розмірі 1 572,18 грн.

Відповідно до Статуту КП "СУБ "Митниця", затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 16 грудня 2010 року № 2-31, підприємство є правонаступником частини "Виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного управління № 1" і є самостійним суб'єктом господарювання.

Пунктами 1.5,1.6 Статуту передбачено, що підприємство є комерційним, діє з метою отримання прибутку, здійснює свою діяльність на принципах господарського розрахунку, власного комерційного ризику, бюджетного фінансування цільових програм з правом найму працівників.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, вважав, що саме КП "СУБ "Митниця" несе відповідальність за невиплату колишньому працівникові ОСОБА_1 заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації частини заробітної плати, відшкодування моральної шкоди.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог про стягнення належних сум солідарно з КП "СУБ "Митниця" та Черкаської міської ради, суди обґрунтовано зазначили, що трудовим законодавством солідарна відповідальність у трудових спорах за вимогами, визначеними позивачем до відповідачів, не передбачена. Черкаська міська рада не є роботодавцем, з яким позивач перебувала у трудових відносинах, оскільки міською радою, в межах повноважень визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", виконувались владні функції, що характеризуються наданням різноманітних управлінських послуг вказаному підприємству та справлянням на нього владного впливу в рамках публічно-правових відносин.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, та вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 пред'явлені до Черкаської міської ради безпідставні, оскільки відповідно до частини 1 статті 176 ЦК України територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб у трудових правовідносинах. При цьому КП "СУБ "Митниця" не ліквідоване і самостійно проводить свою господарську діяльність.

Посилання ОСОБА_1 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року в справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18) та на рішення ЄСПЛ, зокрема у справі "Єршова проти Російської Федерації" від 08 квітня 2010 року, є безпідставними, оскільки в зазначених справах встановлено інші, ніж у вказаній справі обставини, зокрема, що діями територіальної громади створене ним комунальне підприємство доведено до банкрутства, що відповідно до норм чинного законодавства є підставою для субсидіарної відповідальності міської ради за зобов'язаннями цього підприємства в межах ліквідаційної процедури.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду, на яку посилається ОСОБА_1, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що здійснення господарської діяльності комунальним некомерційним підприємством без мети одержання прибутку, на основі матеріальної бази, яка не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі банкрутства такого підприємства, зумовлює для законодавця необхідність регулювання спірних відносин у такий спосіб, який би дозволив захистити інтереси можливих кредиторів суб'єкта некомерційної господарської діяльності.

Тобто для вирішення питання про субсидіарну відповідальність підприємства (роботодавця) та органу місцевого самоврядування (як учасника та засновника такої юридичної особи) необхідно встановлення наявності чи відсутності підстав та умов покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями створеного нею комунального підприємства, зокрема, мету здійснення господарської діяльності підприємства, його сферу діяльності та факт банкрутства. У справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18) КП "Комбінат комунальних підприємств" володіло майном на праві оперативного відання, що унеможливлює передачу такого майна до ліквідаційної маси підприємства у разі визнання його банкрутом.

Судами встановлено, що відповідно до способу утворення КП "СУБ "Митниця" є унітарним, комерційним підприємством та діє з метою отримання прибутку і на момент розгляду справи не є ліквідованим.

Згідно з пунктом 1.8 Статуту підприємство має статус юридичної особи з моменту державної реєстрації, має самостійний баланс, а відповідно до пункту 1.6 Статуту підприємство здійснює свою діяльність на принципах господарського розрахунку, власного комерційного ризику, бюджетного фінансування цільових програм, прийнятих Черкаською міською радою, з правом найму працівників. Джерелом коштів на оплату праці працівників підприємства є частина доходу, одержаного в результаті його господарської діяльності.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Таким чином, встановивши відсутність підстав та умов покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування за зобов'язаннями створеного нею комунального комерційного підприємства, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про покладання обов'язку із виплати грошових зобов'язань, що виникли на підставі трудових правовідносин, саме на КП "СУБ "Митниця" як роботодавця.

Верховний Суд зазначає, що не має підстав для застосування до указаних правовідносин рішень ЄСПЛ у справах "Михайленки та інші проти України" від 30 листопада 2004 року та "Єршова проти Російської Федерації" від 08 квітня 2010 року, оскільки ЄСПЛ, вважаючи, що держава несе відповідальність за несплату позивачеві стягнутих рішеннями національних судів коштів, виходив із відповідальності держави за фінансування казенних підприємств та положень частини 7 статті 77 ГК України, що не суперечить правовій позиції, висловленій у цій справі.

Не можна застосувати до цих правовідносин також й позицію, висловлену ЄСПЛ у справі "Єршова проти Російської Федерації" від 08 квітня 2010 року, оскільки суд виходив із того, що заявники звернулись до працедавця з вимогами, отримали судові рішення на свою користь, однак судові рішення не були виконані у зв'язку з діями засновника комунальних підприємств. Така позиція відповідає змісту статті 619 ЦК України, яка передбачає як умову для покладення субсидіарної відповідальності звернення до відповідальної особи та її неспроможність задовольнити вимоги кредитора. Крім того, визнаючи відповідальність муніципального органу за боргами утвореного ним комунального підприємства, ЄСПЛ виходив зі встановлених судами фактичних обставин справи, що муніципальне підприємство визнано банкрутом, заявниця внесена у перелік кредиторів. Унітарне підприємство, до якого було подано позов колишнім працівником, перебувало у процедурі банкрутства і було оголошено банкрутом ще до того, як позивач пред'явила до виконання виконавчий документ. Крім того, було встановлено публічний характер діяльності підприємства. У вказаній справі було встановлено, що комунальне унітарне підприємство на праві господарського відання було доведено до банкрутства саме діями його засновників.

ОСОБА_1 з позовними вимогами про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації частини заробітної плати, відшкодування моральної шкоди звернулася до безпосереднього роботодавця і суди дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення її вимог. Факт неспроможності роботодавця виконати рішення суду може бути встановлений лише за результатами виконання цього судового рішення або у процедурі банкрутства.

Доводи касаційної скарги про те, що КП "СУБ "Митниця" існує формально, не здійснює діяльності, а тому Черкаська міська рада повинна нести солідарну відповідальність за борги із заробітної плати разом зі створеним нею підприємством, не ґрунтуються на законі.

Отже, субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов'язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника)- органу місцевого самоврядування. Така відповідальність не може бути покладена на орган місцевого самоврядування у трудових правовідносинах без встановлення того, що сама юридична особа неможе виконати свої зобов'язання в межах трудових правовідносинах у процедурі виконання судових рішень або банкрутства.

Указаний висновок відповідає правовій позиції висловленій у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 711/3288/17-ц (провадження № 61-25288 сво 18) за позовом ОСОБА_2 до Черкаської міської ради, КП "СУБ "Митниця" Черкаської міської ради про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої та апеляційної інстанцій захистили порушені трудові права ОСОБА_1, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 05 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун