Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.11.2020 року у справі №641/5079/18

Постанова

Іменем України

03 червня 2021 року

м. Київ

справа № 641/5079/18

провадження № 61-16539св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: приватний нотаріус Гриб Надія Миколаївна, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 березня 2020 року у складі судді Фанда О. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Тичкової О.

Ю., Кругової С. С., Маміної О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Гриб Надія Миколаївна, ОСОБА_3, про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Гриб Н. М., ОСОБА_3, про визнання заповіту недійсним.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4. Після його смерті відкрилася спадщина. Він як спадкоємець першої черги звернувся з заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса, проте його було повідомлено, оскільки 02 квітня 2018 року, його батько склав заповіт за яким все своє майно заповідав своїй дружині ОСОБА_2. На час складення заповіту батько позивача перебував на лікуванні у Харківській міській клінічній багатопрофільній лікарні № 17 з діагнозом онкологія прямої кишки 4 стадії та знаходився у тяжкому стані після проведеного оперативного втручання, тому не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Крім того, у зв'язку із значними вадами зору та загальною фізичною слабкістю, ОСОБА_4 не міг без сторонньої допомоги прочитати та підписати складений заповіт.

Оскільки на момент складання заповіту спадкодавець був як фізично так і психічно не здоровий, внаслідок чого не міг усвідомлювати правильність та наслідки своїх дій, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним складений ОСОБА_4 заповіт від 02 квітня 2018 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_4 на час складання заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а також того, що він не міг власноручно підписати заповіт, або що заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми і посвідчення.

Постановою Харківського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 березня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в момент складання заповіту ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дій і міг керувати ними, а отже відсутні правові підстави, передбачені статтею 225 ЦК України для визнання складеного ним заповіту недійсним.

Доводи апеляційної скарги, що при ухваленні судового рішення судом та експертами під час проведення експертизи не враховано призначення ОСОБА_4 лікарських засобів які прямо впливали на його свідомість, є помилковими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій порушили норми статей 89, 90 ЦПК України, оскільки судами не враховано показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8. Також судами не враховані положення статей 102, 110 ЦПК України. Суди попередніх інстанцій не перевірили всі наявні обставини справи, не співвідносили дані медичної документації та проведеної експертизи та не надали оцінку діям нотаріуса. Крім того, судами проігноровано вимоги статей 225, 1257 ЦК України. Так, суди не врахували факти, які пов'язані з дійсним встановленням вільності волевиявлення та усвідомленості ОСОБА_4 своїх дій.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки викладені: у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 523/14606/17, від 06 березня 2018 року у справі № 1111/4895/12, відповідно до яких підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною 1 статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними; у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, згідно з яким встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У лютому 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що припущення в касаційній скарзі про те, що нібито показання свідків у справі не узгоджується із медичними документами не відповідає дійсності та спростовуються наявними матеріалами справи. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів підтверджуючих, що висновок експертизи суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумнів в його правильності.

Крім того, аналізуючи спірний заповіт і його зміст на предмет відповідності вимогам законодавства, слід дійти висновку про те, що він складений уповноваженою посадовою особою у письмовій формі, зареєстрований у встановленому законом порядку та особисто підписаний заповідачем, що не спростовано позивачем.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 січня 2021 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Комінтернівського районного суду м. Харкова.

10 березня 2021 року справа № 641/5079/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, видане Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Після його смерті відкрилася спадщина.

02 квітня 2018 року ОСОБА_4 склав заповіт, за яким все своє майно заповідав своїй дружині ОСОБА_2. Заповіт записаний приватним нотаріусом Гриб Н. М. зі слів ОСОБА_4 та до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_4 і власноручно ним підписаний в присутності нотаріуса. Особу ОСОБА_4 встановлено, дієздатність перевірено. У зв'язку з хворобою ОСОБА_4 заповіт посвідчено у лікарні за адресою: АДРЕСА_1.

Виїзд нотаріуса за викликом для вчинення нотаріальної дії поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса зафіксований у відповідному журналі приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гриб Н. М.

В судовому засіданні, при розгляді справи в суді першої інстанції, свідки ОСОБА_9, ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10 підтвердили, що у покійного було волевиявлення на складання заповіту на користь дружини та на час складання заповіту він не перебував у такому хворобливому стані, що міг мати наслідком складання заповіту поза його волею.

З відповіді Комунального некомерційного підприємства "Міська клінічна багатопрофільна лікарня № 17" від 26 жовтня 2018 року вбачається, що згідно реєстру медичної документації, що знаходиться у володінні лікувального закладу, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, дійсно проходив стаціонарне лікування у закладі, а саме: з 19 червня 2017 року по 28 липня 2017 року з діагнозом Са прямої кішки; з 05 лютого 2018 року по 12 лютого 2018 року з діагнозом Са прямої кішки; з 05 березня 2018 року по 14 березня 2018 року з діагнозом Са прямої кішки; з 20 березня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 з діагнозом Са прямої кішки.

Під час стаціонарного лікування хворого ОСОБА_1 в період з 19 червня 2017 року по 28 липня 2017 року була заведена медична картка стаціонарного хворого № 9955 ХМКБЛ № 17; в період з 05 лютого 2018 року по 12 лютого 2018 року була заведена медична картка стаціонарного хворого № 2050 ХМКБЛ № 17; в період з 05 березня 2018 року по 14 березня 2018 року була заведена медична картка стаціонарного хворого № 3781 ХМКБЛ № 17; в період з 20 березня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 була заведена медична картка стаціонарного хворого № 4673 ХМКБЛ № 17.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 січня 2019 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_11, про призначення експертизи. Призначено у справі судово-медичну експертизу, проведення якої доручено експертам Комунального закладу охорони здоров'я "Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи". Витребувано для надання експертам з Комунального некомерційного підприємства "Міська клінічна багатопрофільна лікарня № 17" медичну документацію відносно ОСОБА_4.

Відповідно до висновку експерта від 22 квітня 2019 року № 08-29/2019 комісійної судово-медичної експертизи, вказані у наданій медичній документації ОСОБА_4,1948 року народження, на підставі клініко-інструментальних та патогістологічних результатів досліджень у червні 2017 року вперше був встановлений діагноз онкологічного захворювання - рак (помірно диференційована аденокарцинома) ректо-сигмоїдного відділу товстого кишечника. У зв'язку з наявністю цієї онкопатології, яка мала схильність до прогресування, хворий ОСОБА_4 неодноразово знаходився на стаціонарному лікуванні у Комунальному закладі охорони здоров'я "Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня № 17". В останнє хворий поступив до лікарні 19 березня 2018 року, де 21 березня 2018 року йому була проведена операція - лапаротомія, відкриття та дренування порожнини абсцесу, а 30 березня 2018 року виконано повторне оперативне втручання - накладення трансверзостоми. На третю добу після операції, тобто 02 квітня 2018 року ОСОБА_4 був переведений із реанімаційного відділення до палати. Смерть ОСОБА_4 настала внаслідок наростання явищ поліорганної недостатності ІНФОРМАЦІЯ_1. При аналізі наданої медичної документації встановлено, що у хворого ОСОБА_4 були відсутні будь-які хронічні стійкі психічні розлади, в тому числі і на протязі березня - квітня 2018 року. Станом на день складення заповіту, тобто 02 квітня 2018 року в медичній картці стаціонарного хворого № 4673 зафіксовано, що хворий ОСОБА_4 мав ясну свідомість, будь-яких даних про порушення орієнтації у місці, часі, не зафіксовано, а також відсутні дані щодо будь-яких психічних розладів. В цей день, а також напередодні наркотичні препарати не застосовувалися, а ті медичні препарати, що вводилися хворому у терапевтичних дозах не могли впливати на стан його свідомості. На підставі викладеного експерти дійшли висновку, що на час складання заповіту 02 квітня 2018 року ОСОБА_4 знаходився у стані, який не перешкоджав йому розуміти і усвідомлювати свої дії (сприймати зміст тексту, оцінювати події - складання заповіту, знайомитися зі змістом документів, тощо).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов'язків, але до моменту смерті не створює їх у нього.

Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.

Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до Статтею 1247 ЦК України). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у Статтею 1247 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина 2 статті 1257 ЦК України).

Згідно з частиною 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У якості правової підстави для визнання заповіту від 02 квітня 2018 року недійсним, позивач посилається на те, що на час складання заповіту ОСОБА_4 не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними.

Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними визначенні статті 225 ЦК України. Частинами першої, другої цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов'язкове призначення судово-психіатричної експертизи.

У постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц; від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц; від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15 зазначається, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 січня 2019 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_11, про призначення експертизи. Призначено у справі судово-медичну експертизу, проведення якої доручено експертам Комунального закладу охорони здоров'я "Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи". Витребувано для надання експертам з Комунального некомерційного підприємства "Міська клінічна багатопрофільна лікарня № 17" медичну документацію відносно ОСОБА_4.

Відповідно до висновку експерта від 22 квітня 2019 року № 08-29/2019 комісійної судово-медичної експертизи, експерти дійшли висновку, що на час складання заповіту 02 квітня 2018 року ОСОБА_4 знаходився у стані, який не перешкоджав йому розуміти і усвідомлювати свої дії (сприймати зміст тексту, оцінювати події - складання заповіту, знайомитися зі змістом документів, тощо). З висновку експертизи вбачається, що судовими експертами досліджувались медичні картки амбулаторного хворого № 053450 19 міської поліклініки, стаціонарного хворого №№ 9955,2050,3781/ 538,4673 ХМКБЛ № 17.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що в момент складання заповіту ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дій і міг керувати ними, оспорюваний заповіт складено та посвідчено з дотриманням вимог законодавства, чинного на момент вчинення нотаріальної дії щодо його посвідчення, а позивачем не доведено належними доказами підстав нікчемності заповіту, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених статтею 225 ЦК України для визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_4 02 квітня 2018 року. Будь-які інші докази в обґрунтування заперечень на висновок експертизи позивачем суду надано не було.

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_4 не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг ними керувати, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи ґрунтуються на припущеннях та спростовані зібраними у справі доказами, зокрема висновком судово-медичної експертизи від 22 квітня 2019 року № 08-29/2019 та показами свідків, які були належним чином досліджені судами попередніх інстанцій.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 523/14606/17, від 06 березня 2018 року у справі № 1111/4895/12, від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц є безпідставними, оскільки висновки зроблені судами першої та апеляційної інстанцій у даній справі узгоджуються з вищенаведеними висновками Верховного Суду. Крім того слід зазначити, що при розгляді справ з подібними правовідносинами, суд виходить з наданих сторонами доказів та враховуючи, що в справі, яка переглядається, позивачем не доведено належними доказами підстав для визнання недійсним заповіту, суди попередніх інстанцій ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення.

Таким чином доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів попередніх інстанцій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький