Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.11.2025 року у справі №465/9866/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 465/9866/23

провадження № 61-3385св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - П`ята Львівська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2024 року у складі судді Баєвої О.І. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року ускладі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - П'ята Львівськадержавна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

В обґрунтування позову посилалась на те, що вона є спадкоємцем за заповітом після смерті своєї бабусі - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_4 залишилося спадкове майно, зокрема, квартира, загальною площею 30,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з повномасштабним вторгненням військ російської федерації на територію України та оголошенням 24 лютого 2022 року на всій території України воєнного стану вона разом із неповнолітньою донькою була змушена виїхати з Житомирської області за межі України і з 27 лютого 2022 року перебуває у м. Гданськ, Республіка Польща.

У зв`язку із воєнним станом до чинного законодавства України були внесені певні зміни, які, зокрема, стосувалися вчинення нотаріальних дій.

Так, пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було встановлено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці.

Відтак, строк для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини, з урахуванням вказаних змін, мав становити 10 місяців.

У зв`язку з наведеним, позивачка стверджує, що вона виправдано очікувала, що строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спливав 02 жовтня 2023 року.

Проте, надіславши 29 липня 2023 року нотаріально посвідчену заяву про прийняття спадщини та нотаріально засвідчений переклад до неї на поштову адресу П`ятої Львівської державної нотаріальної контори, вона отримала відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з пропуском встановленого законом шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Вважає, що наведені нею обставини вимушеного від`їзду, суперечливість положень законодавства щодо перебігу строку для прийняття спадщини, а також незначне пропущення такого строку (менше двох місяців) є поважними причинами для поновлення їй встановленого законом строку для подання заяви до нотаріуса з метою оформлення своїх спадкових прав за заповітом, який склала за життя її бабуся.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд визначити їй додатковий строк тривалістю два місяці для подання до П`ятої Львівської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті її баби - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року, позов задоволено.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що вимушений виїзд позивачки з дитиною до Республіки Польща, зумовлений об`єктивними і непереборними обставинами - воєнним вторгненням військ рф на територію України, що є загальновідомим фактом, перебування в іншій державі, віддаленість від місця відкриття спадщини, створило для позивачки об`єктивні труднощі для своєчасного подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини після смерті спадкодавця. Також суди прийняли до уваги те, що на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 діяли суперечливі положення законодавства щодо перебігу строку для сприйняття спадщини.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10 березня 2025 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року.

У касаційній скарзі заявниця просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

24 квітня 2025 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

24 квітня 2025 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

30 вересня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим повторно 18 травня 2023 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 7379.

03 вересня 2019 року ОСОБА_4 складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Косаняк С. С., відповідно до якого, на випадок своєї смерті вона заповіла все належне їй майно, в тому числі, квартиру АДРЕСА_2 , своїм онукам: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках, кожній по 1/2 частці.

Таким чином, після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина, яка складається з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 3121 від 21 вересня 2004 року, в якій вона була зареєстрована і проживала до дня смерті.

Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 заведена 07 грудня 2022 року П`ятою Львівською державною нотаріальною конторою на підставі заяви ОСОБА_2

26 травня 2023 року до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 як спадкоємець за законом також звернулася ОСОБА_3 .

Зареєстрованим місцем проживання позивачки ОСОБА_1 є: АДРЕСА_3 .

25 липня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса за місцем перебування у м. Гданську (Республіка Польща) із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 .

29 липня 2023 року нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_1 та нотаріально засвідчений переклад до неї засобами поштового зв`язку скеровано до П`ятої Львівської державної нотаріальної контори.

Листом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори від 24 жовтня 2023 року позивачці ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 у зв`язку із пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини.

У вказаному листі позивачці нотаріусом роз`яснено, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24 червня 2022 року № 719 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату та державної реєстрації в умовах воєнного стану» були запроваджені зміни щодо строків оформлення спадщини під час воєнного стану (котрі діють від 29 червня 2022 року). Так, пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» передбачено, що перебіг строку для прийняття спадщини чи відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на 4 місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини. Поряд із цим, Верховний Суд у постанові в справі № 676/47/21 (провадження № 61-8014св22), надаючи оцінку пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 164, вважає, що вона суперечить статтям 1270 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню. Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 09 травня 2023 року № 469 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату, державної реєстрації та функціонування державних електронних інформаційних ресурсів в умовах воєнного стану» (набрала чинності 19 червня 2023 року) передбачені зміни щодо повернення шестимісячного строку для того, щоб прийняти або відмовитися від спадщини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частинами першою, другою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини;

3) ці обставини визнані судом поважними.

Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року

у справі № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі№ 766/14595/16,

від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі

№ 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.

Вирішуючи питання поважності причин пропуску позивачем визначеного статтею 1270 ЦК України шестимісячного строку для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Слід звернути увагу, що 28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (далі - постанова № 164 від 28 лютого 2022 року), яка постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2022 року № 209 доповнена пунктом 3, яким встановлено, що на час дії воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини зупиняється.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2022 року № 719 редакцію пункту 3 постанови № 164 від 28 лютого 2022 року змінено та викладено в наступній редакції: «Перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини».

Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року № 676/47/21 дійшов висновку, що пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.

На підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 469 від 09 травня 2023 року пункт 3 виключено із постанови № 164 від 28 лютого 2022 року.

Отже, в період із 06 березня 2022 року до 24 червня 2022 року позивачка керувалася тим, що перебіг визначеного частиною першою статті 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини зупинявся на час дії воєнного стану, а з 25 червня 2022 року - цей строк продовжений із шести до десяти місяців з часу відкриття спадщини.

Ураховуючи, що вимушений виїзд позивачки з дитиною до Республіки Польща, зумовлений об`єктивними і непереборними обставинами - воєнним вторгненням військ рф на територію України, що є загальновідомим фактом, перебування в іншій державі, віддаленість від місця відкриття спадщини, створило для позивачки об`єктивні труднощі для своєчасного подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини після смерті спадкодавця, а також прийнявши до уваги те, що на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , діяли суперечливі положення законодавства щодо перебігу строку для сприйняття спадщини, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов