Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.07.2018 року у справі №320/2617/17

Постанова

Іменем України

30 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 320/2617/17

провадження № 61-37380св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: Мелітопольська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Рій Катерина Юріївна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року у складі судді: Редько О. В., та постанову апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася із позовом до Мелітопольської міської ради Запорізької області про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про накладення стягнення на спадкове майно, що залишилося після смерті спадкодавця.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 грудня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2.

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулася із заявою про залишення її позовної заяви без розгляду. Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 квітня 2017 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду. Розгляд цивільної справи за позовними вимогами ОСОБА_1 про накладення стягнення на спадкове майно для погашення боргу спадкодавця продовжено.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву, у якій збільшив позовні вимоги, додавши вимоги про визнання договору дарування № 253 від 06 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, квартири АДРЕСА_1 недійсним та скасування реєстрації права власності на цю квартиру за ОСОБА_3

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 квітня 2017 року були роз'єднані у самостійні провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа - Мелітопольська державна нотаріальна контора та приватний нотаріус Рей Ю. М. про визнання правочину недійсним та позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про накладення стягнення на спадкове майно.

Позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування мотивовані тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики від 10 жовтня 2014 року, згідно умов якого ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 у позику ~money0~ під 10 % у місяць від суми позики за користування грошовими коштами. Грошові кошти за умовами договору позики боржник повинен був повернути до 18 січня 2015 року.

На виконання договору позики від 10 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у той же день було складено акт № 1 приймання-передачі, згідно з яким ОСОБА_4 підтвердив прийняття ним позики у повному об'ємі.

З метою забезпечення повернення коштів ОСОБА_4 надав ОСОБА_1 нотаріально завірену генеральну довіреність на розпорядження квартирою АДРЕСА_1, що перебувала у власності позичальника, та документи на зазначену квартиру, а також договори на грошові кошти, що зберігаються на депозитних рахунках в АТ "Ощадбанк" (ОПЧ ТВБВ №10007/092-ЗОУ АТ "Ощадбанк"): у гривні (UАН) № рахунку НОМЕР_1 (договір вкладу для фізичної особи № 7654307) та у доларах США (USD) № рахунку НОМЕР_2 (договір вкладу для фізичної особи № 7654807), які останній прийняв у якості спадщини після померлої матері.

У встановлений договором строк ОСОБА_4 не повернув кошти та не заперечував проти продажу його квартири з метою повернення коштів за договором позики, оскільки мав інше житлове приміщення.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є відповідач - ОСОБА_2

12 лютого 2016 року у встановлений законодавством шестимісячний строк ОСОБА_1 звернувся до Мелітопольської державної нотаріальної контори з письмовою вимогою до спадкоємців померлого ОСОБА_4 про повернення суми боргу за договором позики від 10 жовтня 2014 року, а 12 серпня 2016 року особисто направив поштою вимогу відповідачу про повернення боргу спадкодавця. 19 серпня 2016 року вказана письмова вимога отримана відповідачем ОСОБА_2, але не виконана, попри те, що їй було достовірно відомо про існування боргу, оскільки під час прийняття спадщини шляхом подання заяви до державного нотаріусу 09 червня 2016 року ОСОБА_2 підтвердила, що їй роз'яснено зміст статей 1218, 1268, 1273 ЦК України, та вона особисто завірила, що приймає спадщину з усіма правами та обов'язками, питання щодо оспорювання боргу не ставила.

ОСОБА_1 вказував, що 06 квітня 2017 року ОСОБА_2, знаючи про існування боргу та судового спору з приводу квартири АДРЕСА_1, отримавши у цей же день свідоцтво про право на спадщину, подарувала цю квартиру третій особі - своїй доньці ОСОБА_3 з метою уникнення виконання зобов'язань спадкодавця ОСОБА_4 Відповідачем було порушено процедуру отримання свідоцтва про право на спадщину, оскільки згідно пункту 4.13 глави 10 розділу II "Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" за обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулась до суду, та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

Крім того ОСОБА_2 при укладенні договору дарування зазначила як своєю особистою заявою до нотаріусу, так і в самому договорі дарування, що майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 не перебуває під арештом та у судовому спорі, а також щодо цієї квартири не мається прав у третіх осіб, достовірно знаючи, що ця інформація є неправдивою, але умисно її приховала. На момент укладення договору дарування квартири існувала ухвала суду про заборону відчуження цієї квартири від 06 квітня 2017 року, про яку відповідачу було відомо.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

визнати недійсним договір дарування № 253 від 06 квітня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, щодо квартири АДРЕСА_1;

скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на цю квартиру.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування № 253 від 06 квітня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо квартири АДРЕСА_1.

Скасовано реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1.

Застосовано як наслідок недійсності договору дарування від 06 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Рій К. Ю., реституцію, та повернуто у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_2 отримала позовну заяву ОСОБА_1, у якій предметом спору були боргові зобов'язання спадкодавця ОСОБА_4, приймала участь у судових засіданнях безпосередньо та користувалась правовою допомогою, була обізнана про існування права третьої особи на вказану квартиру, прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, уклала правочин з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна квартира не була вільною від претензій третіх осіб, як вона неправдиво сповістила нотаріусу під час укладення договору дарування, а тому не мала законних підстав для укладення договору дарування спірної квартири. Тому суди зробили висновок, що відчуження квартири за договором даруванням є таким, що порушує права ОСОБА_1

Аргумент апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не міг оспорювати правочин, стороною якого він не був апеляційний суд визнав безпідставним, оскільки відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушені вчиненням правочину.

Аргументи учасників справи

У червні 2018 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. При цьому посилається на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що її чоловік ОСОБА_4 не міг взяти у позику суму у розмірі ~money1~, а підпис на документах належить не її чоловіку. За цими фактами за заявою ОСОБА_2 проводиться досудове розслідування.

Суди розглянули справу із порушення правил підсудності, визначеної статтею 109 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи). ОСОБА_2 вказує, що арешт на спірну квартиру був накладений судом вже після її оформлення у спадщину та посвідчення договору дарування, та про це їй не було відомо, а нотаріусом був перевірений реєстр обтяжень, у якому відомості про арешт квартири були відсутні.

Зазначає, що позивач збільшив позовні вимоги, проте не сплатив судовий збір у належному розмірі.

У липні 2018 року ОСОБА_1 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відзив мотивований безпідставністю доводів касаційної скарги. Вказує, що ОСОБА_2 достовірно знала про існування боргу, оскільки при подачі заяви про прийняття спадщини нотаріус проінформував її про наявність боргу. 06 квітня 2017 року в день звернення із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 дізнавшись про це отримала свідоцтво про право на спадщину і вчинила договір дарування із своєю дочкою. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Тому звернення із штучним позовом про визнання права власності на спадкове майно та паралельне отримання свідоцтва про право на спадщину і в цей же день відчуження спірного майна свідчать про намагання ОСОБА_2 уникнути виконання зобов'язання після смерті спадкодавця ОСОБА_4.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 12 лютого 2016 року, на підставі статті 1282 ЦК України, звернувся до нотаріуса як кредитор померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 із претензією до спадкоємців щодо погашення боргу у розмірі ~money2~, а у подальшому з письмовою претензією від 12 серпня 2016 року до спадкоємця ОСОБА_2, яку вона отримала, але не виконала.

У зв'язку з невиконанням спадкоємцем ОСОБА_2 вимог статті 1282 ЦК України звернувся із позовом про накладення стягнення на спадкове майно, яким, серед іншого, є квартира АДРЕСА_1.

У листопаді 2016 року до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області звернулася ОСОБА_2 із позовними вимогами до Мелітопольської міської ради Запорізької області про визнання права власності у порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 - справа № 320/7360/16-ц.

27 грудня 2016 року ОСОБА_1 через канцелярію Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, подав позовну заяву до ОСОБА_2 про накладення стягнення на спадкове майно, що залишилося після смерті спадкодавця ОСОБА_4.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 грудня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Мелітопольська державна нотаріальна контора, про накладення стягнення на спадкове майно, що залишилося після смерті спадкодавця, об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2 до Мелітопольської міської ради Запорізької області, третя особа - ОСОБА_1, про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 квітня 2017 року у справі № 320/7360/16-ц заяву ОСОБА_1 про забезпечення позовних вимог по об'єднаній цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Мелітопольської міської ради Запорізької області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування та позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Мелітопольська державна нотаріальна контора про накладення стягнення на спадкове майно, що залишилося після смерті спадкодавця задоволено. Накладено арешт на спадкове майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1, яка зареєстрована за ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, померлою ІНФОРМАЦІЯ_3. Накладено арешт на спадкове майно, а саме: на грошові кошти, що зберігаються на депозитних рахунках в АТ "Ощадбанк" (ОПЧ ТВБВ №10007/092-ЗОУ АТ "Ощадбанк"): в гривні (UAH) № рахунку НОМЕР_1 (договір вкладу для фізичної особи №7654307) та в доларах США (USD) № рахунку НОМЕР_2 (договір вкладу для фізичної особи №7654807)

06 квітня 2017 року ОСОБА_2 було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1, що належить її померлому чоловіку ОСОБА_4, який прийняв її у спадщину після батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, але за життя не оформив своїх спадкових прав.

06 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування спірної квартири АДРЕСА_1, згідно якого право власності на вказану квартиру було зареєстровано за обдаровуваною ОСОБА_3

Суди встановили, що спадкоємцю ОСОБА_2 було відомо про претензію у спадковій справі, вона отримала і письмову претензію, спрямовану їй кредитором особисто, а також була обізнана про судовий спір щодо накладення стягнення на спадкове майно, але, отримавши свідоцтво про право на спадщину 06 квітня 2017 року у нотаріуса, у цей же день подарувала спірну квартиру, щодо якої існують вимоги кредитора, своїй дочці ОСОБА_3.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно частини 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду вад 05 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц (провадження № 14-149цс18) зроблено висновок, що: "забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження суд установлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). За таких обставин місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, з'ясувавши, що спірні договори ОСОБА_7 уклав з порушенням закону, оскільки об'єктами, відчуженими за цими договорами, було забезпечено позов ОСОБА_8 в іншій справі ( № 752/3612/13-ц), дійшов обґрунтованих висновків про визнання спірних договорів недійсними за позовом позивачки як заінтересованої особи права та законні інтереси якої порушено вчиненням оспорюваних правочинів, і скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, здійсненої на підставі їх укладення, як похідної вимоги позивачки, що є правовим наслідком недодержання сторонами під час вчинення правочину вимог закону, адже недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК України). Посилання заявника на те, що на момент укладення спірних договорів ухвала судді про забезпечення позову ще не перебувала на виконанні органів державної виконавчої та реєстраційної служб, не має правового значення, оскільки за змістом статті 153 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, ухвала про забезпечення позову виконується негайно, а її оскарження не зупиняє виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що "позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним".

За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про визнання недійсним договору дарування та скасування реєстрації права власності за ОСОБА_3 на спірну квартиру.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що суди розглянули справу із порушення правил підсудності, визначеної статтею 109 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції). Відповідно до пунктів 1 та частини першої статті 116 (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: до початку розгляду справи по суті задоволено клопотання відповідача, зареєстроване місце проживання або перебування якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування); 2) після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності. Аналіз матеріалів справи свідчить, що на момент роз'єднання у самостійні провадження позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа - Мелітопольська державна нотаріальна контора та приватний нотаріус Рей Ю. М. про визнання правочину недійсним та позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про накладення стягнення на спадкове майно ухвало Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 квітня 2017 року (Т. 1 а. с. 92-93), розгляд справи по суті розпочався.

Разом із тим колегія суддів не погоджується із висновком судів про наявність підстав для застосування як наслідку недійсності договору дарування від 06 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Рій К. Ю., реституції, та повернення у власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1.

У абзаці 2 частини 5 статті 216 ЦК України передбачено, що суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний ", "є недійсним".

Тлумачення абзацу 2 частини 5 статті 216 ЦК України свідчить, що суду надається можливість самостійно застосувати правові наслідки недійсності тільки нікчемного правочину.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 не просив застосувати наслідки недійсності оспорюваного договору дарування (Т. 2, а. с. 23-29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення у частині застосування як наслідку недійсності договору дарування від 06 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Рій К. Ю., реституції, та повернення у власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1, ухвалені без додержання норм матеріального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені рішення у цій частині скасувати. В іншій частині оскаржені рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року у частині застосування як наслідку недійсності договору дарування від 06 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Рій Катериною Юріївною, реституції, та повернення у власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1, скасувати.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи:

Мелітопольська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Рій Катерина Юріївна, про визнання недійсним договору дарування № 253 від 06 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, щодо квартири АДРЕСА_1 та скасування реєстрації права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року та постанова апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук