Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.08.2019 року у справі №295/9304/18

Постанова

Іменем України

28 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 295/9304/18

провадження № 61-14881св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 15 липня 2019 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Борисюка Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 і визнання права власності на квартиру за нею.

Позов мотивований тим, що згідно рішення суду квартира є спільною сумісною власністю подружжя, за нею визнано право на 1/2 частину. Відповідач у спірній квартирі не проживає, комунальні послуги не сплачує. Домовленості про користування власністю не досягнуто, між сторонами існують неприязні стосунки, в зв'язку з чим спільне проживання в однокімнатній квартирі є неможливим. Поділ квартири технічно неможливий.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 03 квітня 2019 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку даної квартири з виплатою з депозитного рахунку Богунського районного суду м. Житомира на його користь грошової компенсації за 1/2 частини квартири у сумі 235 400,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що припинення права відповідача на частину спірного житла не завдасть істотної шкоди його інтересам.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 15 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Повернуто ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 235 400 грн, внесені на депозитний рахунок Богунського районного суду м. Житомира.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 3 220,13 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вважаючи на принцип справедливості, добросовісності та розумності, з урахуванням прав та інтересів сторін, враховуючи рівний розмір часток сторін, висновок суду першої інстанції про можливість припинення права відповідача на частку у спільному майні без завдання істотної шкоди його інтересам не відповідає обставинам справи. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 не має на праві власності іншої нерухомості, ніж 1/2 частина спірної квартири, тому висновок суду першої інстанції про те, що припинення його права на частину спірного житла не завдасть істотної шкоди його інтересам, не відповідає обставинам справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 15 липня 2019 року, а рішення Богунського районного суду від 03 квітня 2019 року залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відкрив апеляційне провадження без оплати судового збору, вийшов за межі апеляційної скарги, оскільки відповідач просив залишити позов без розгляду, не звернув уваги на зміст рішення Богунського районного суду міста Житомира від 17 квітня 2018 року (справа № 295/5659/17), яким встановлено, що відповідач ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_2 та йому належить 1/4 частина вказаного приміщення. Крім того, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що відповідач не заперечував проти виплати йому вартості частини однокімнатної квартири, він лише не погоджувався з визначеним розміром вартості належної йому частки.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 квітня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 липня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив мотивований тим, що однокімнатна квартира АДРЕСА_1 була придбана відповідачем за кредитним договором з банком ТОВ "БМ-Банк" за № 2/7/010208 від 01 лютого 2008 року. Того ж дня укладено договір іпотеки № 2/7/010208/S-1, предметом договору була спірна квартира. До цього часу квартира перебуває в іпотеці, на будь-які дії щодо відчуження квартири накладено заборону. Суд першої інстанції безпідставно не залучив до участі у справі банк ТОВ "БМ-Банк" та його правонаступників. При поділі майна подружжя відповідно до частини 4 статті 65 СК України враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язанням, що виникли в інтересах сім'ї. Проте, в даному випадку боргові зобов'язання перед банком несе тільки відповідач.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У жовтні 2019 року матеріали цивільної справи № 295/9304/18 надійшли до Верховного Суду та 07 жовтня 2019 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі до 02 липня 2013 року.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 11 березня 2014 року квартиру АДРЕСА_1 визнано спільною власністю подружжя, за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частини вказаної квартири і це право зареєстровано. Квартира є однокімнатною, розташована на четвертому поверсі дев'ятиповерхового будинку, тобто неподільна.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 841/12.18 від 12 грудня 2018 року дійсна ринкова вартість квартири АДРЕСА_1, станом на грудень 2018 року становить 470 800 грн.

05 лютого 2019 року на депозитний рахунок Богунського районного суду позивачкою внесені кошти у сумі 235 400,00 грн.

ОСОБА_2 не має на праві власності іншої нерухомості, ніж 1/2 частина спірної квартири.

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що "відсутність конструкції ("за наявності одночасно") в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3).

Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини 1 статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 1 статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) зазначено, що: "висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Та обставина, що відповідач та її діти зареєстровані в іншому житловому приміщенні само по собі не є підставою для висновку про те, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, оскільки доказами по справі підтверджено, що таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам її сім'ї".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 4 частини 1 статті 365 ЦК України та вказано, що "припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім'ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім'ї.

Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку".

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Апеляційний суд встановив, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 не має на праві власності іншої нерухомості, ніж 1/2 частина спірної квартири та припинення права на частку завдасть істотної шкоди інтересам іншого співвласника.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що суд не звернув уваги на зміст рішення Богунського районного суду міста Житомира від 17 квітня 2018 року (справа № 295/5659/17), яким встановлено, що відповідач ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_2 та йому належить 1/4 частина вказаного приміщення, необґрунтовані.

В тексті рішення Богунського районного суду міста Житомира від 17 квітня 2018 року, дійсно, зі слів ОСОБА_3 зазначено, що він проживає в АДРЕСА_2 та йому належить 1/4 вказаного помешкання. Проте такі обставини мали місце під час розгляду справи № 295/5659/17 - в квітні 2018 року, а станом на момент розгляду даної справи відповіднаінформація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня.

За таких обставин, апеляційний суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не заперечував проти виплати йому вартості частини однокімнатної квартири спростовуються змістом апеляційної скарги, оскільки ОСОБА_2 просив скасувати рішення суду першої інстанції (а. с.215-218).

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв апеляційну скаргу без сплати судового збору необґрунтовані.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_4 посилався на те, що він є учасником бойових дій.

В постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, "вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказіву справі, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 15 липня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат