Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.04.2018 року у справі №2/2218
Ухвала КЦС ВП від 01.04.2018 року у справі №2/2218
Ухвала КЦС ВП від 25.04.2018 року у справі №2/2218

Постанова

Іменем України

05 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 2/2218/5165/11

провадження № 61-28464 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4;

відповідач - ОСОБА_5;

представник відповідача - ОСОБА_6;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 червня 2017 року у складі судді Продана Б. Г. та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 18 липня 2017 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П'єнти І. В., Талалай О. І.,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1. У квартирі з його згоди 25 березня 1999 року була зареєстрована його дружина - ОСОБА_5, яка проживала за вказаною адресою до вересня 2010 року. З вересня 2010 року відповідач в квартирі не проживає, комунальні послуги не сплачує, житло не утримує, він їй перешкоди проживанню не вчиняв.

Ураховуючи викладене, посилаючись на статтю 71 ЖК УРСР, позивач просив суд визнати ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки вона не проживає у квартирі більше шести місяців та не бажає зніматися з реєстрації.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 22 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 25 травня 2017 року, позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права спільної сумісної власності, визнання права власності на частку квартири задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1спільною сумісною власністю ОСОБА_5 таОСОБА_4Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину вказаної квартири. Отже, відповідач є співвласником спірної квартири, а тому не може бути позбавлена права користування нею.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 18 липня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішенням суду, що набрало законної сили, за ОСОБА_5 визнано право власності на 1/2 частину спірної квартири, а тому у силу статті 317 ЦК України вона як власник квартири не може бути позбавлена права користування нею.

У липні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні судових рішень судами не враховано, що рішення Хмельницького міськрайонного суду від 22 березня 2017 року, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 25 травня 2017 року, оскаржується ним в касаційному порядку. При цьому посилався на пункт 4 частини першої статті 201 ЦПК України 2004 року, згідно з яким суд зобов'язаний зупинити провадження по справі у неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

Проте судами вимоги пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України 2004 року щодо обов'язкового зупинення провадження не були виконані.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У статті 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).

У частині першій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Вирішуючи спір, суди належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, вірно застосувавши наведені вище норми права, дійшли вірного висновку про те, що рішенням суду, що набрало законної сили, за ОСОБА_5 визнано право власності на 1/2 частину спірної квартири, а тому у силу статті 317 ЦК України вона як власник квартири не може бути позбавлена права користування нею.

Посилання касаційної скарги на те, що судові рішення, якими визнано за відповідачем право власності на 1/2 частини спірної квартири, позивачем оскаржуються в касаційному порядку і суди мали б зупинити провадження по справі на підставі пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України 2004 року, є безпідставними, оскільки позивачем такого клопотання заявлено не було. Крім того, оскарження рішення суду в касаційному порядку не є підставою для зупинення провадження у цій справі, так як після апеляційного перегляду судове рішення набрало законної сили.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк