Історія справи

Постанова

Іменем України

05 червня 2019 року

м. Київ

справа № 554/7642/17

провадження № 61-44656св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Національної поліції в Полтавській області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави, у складі судді Тімошенко Н. В., від 07 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області, у складі колегії суддів: Прядкіна О. В., Бутенко С. Б., Хіль Л. М., від 27 серпня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - ГУНП в Полтавській області), Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що01 жовтня 2016 року через державну установу «Урядовий контактний центр» Національної системи опрацювання звернень до органів виконавчої влади направив звернення до Прем`єр-міністра України щодо приведення до реального виконання норми, передбаченої статтею 1177 ЦК України. Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області 31 жовтня 2016 року за вих. № Ф-115 ОСОБА_1 було надано відповідь про надходження вказаної заяви до ГУНП в Полтавській області, однак зазначено, що порушені в зазначеному зверненні питання не відносяться до компетенції Національної поліції України. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Полтавській області щодо не пересилання за належністю відповідному органу чи посадовій особі звернення ОСОБА_1 від 01 жовтня 2016 року.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позовом задовольнити, стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь матеріальну шкоду у сумі 806 208, 96 грн та компенсацію спричиненої моральної шкоди у розмірі 5 000 000, 00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 червня 2018 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факту заподіяння йому матеріальної шкоди, її розмір, наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та такою шкодою та наявність вини відповідача, а тому позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди не підлягають задоволенню. Позовні вимоги по відшкодуванню моральної шкоди визнані безпідставними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 27 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 червня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач у порядку, визначеному статтею 81 ЦПК України, не довів спричинення йому шкоди саме внаслідок винних дій відповідача. Посилання позивача, як на підставу відшкодування шкоди, на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року, якою визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Полтавській області, не є підставою для задоволення позовних вимог про відшкодування шкоди, оскільки вказаним судовим рішення встановлено факт процедурного порушення з боку відповідача, що є достатньою сатисфакцією.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 27 серпня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору судами не враховано практику Європейського суду з прав людини, на яку позивач посилався під час розгляду справи. Позивач стверджує, що бездіяльністю відповідача, протиправність якої встановлена постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року, йому завдано моральної шкоди. Матеріальні збитки полягають у неможливості у зв`язку із бездіяльністю Національної поліції України відшкодувати завдану внаслідок кримінального правопорушення шкоду у порядку статті 1177 ЦК України. Особи, які здійснили крадіжу майна позивача поліцією так і не знайдені.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ГУНП в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 лютого 2015 року невідомими особами було скоєно крадіжку з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в якій мешкає позивач з родиною, у результаті якої викрадено грошові кошти у сумі 5 000 грн, 31 340 доларів США, ноутбук «Lenovo В570е», чим спричинено позивачу матеріальної шкоди на загальну суму 535 751, 00 грн.

За вказаним фактом СВ Київського РВ ПМУ в Полтавській області порушено кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170020000227 від 01 лютого 2015 року, за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України. У кримінальному провадженні ОСОБА_1 визнано потерпілим.

Враховуючи положення статті 93 Конституції України щодо законодавчої ініціативи у Кабінету Міністрів України, позивач звернувся до останнього з відповідним зверненням від 01 жовтня 2016 року, в якому просив Кабінет Міністрів України привести до реального виконання норми статті 1177 ЦК України, шляхом використання законодавчої ініціативи, наданої йому Конституцією України, щодо винесення для прийняття Верховною Радою України відповідного закону, який би регулював порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, про який йде мова у статті 1177 ЦК України. Заявник просив не перенаправляти дане звернення до різних інстанцій, а вирішити викладені питання виключно Кабінетом Міністрів України.

Вказане звернення урядовим контактним центром направлено до Національної поліції України за вх. № 30282 від 12 жовтня 2016 року.

17 жовтня 2016 року Національною поліцією України звернення позивача направлено до ГУНП в Полтавській області для розгляду, проведення перевірки викладеної інформації та вжиття заходів реагування відповідно до вимог чинного законодавства, а також інформування автора звернення у встановлений законом строк про вжиті заходи.

Позивач отримав від ГУНП в Полтавській області відповідь за № Ф-115 від 31 жовтня 2016 року щодо відсутності компетенції у Національної поліції України з розгляду порушених позивачем у зазначеному зверненні питань.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року, визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Полтавській області щодо не пересилання за належністю відповідному органу чи посадовій особі звернення ОСОБА_1 від 01 жовтня 2016 року.

Визнано протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо не пересилання за належністю відповідному органу чи посадовій особі звернення ОСОБА_1 від 01 жовтня 2016 року.

Визнано протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо не повідомлення ОСОБА_1 про пересилання ГУНП в Полтавській області звернення від 01 жовтня 2016 року.

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди: а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду на державу.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на бездіяльність посадових осіб органів державної влади, а також бездіяльність самих органів державної влади. Позивач вважає, що майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину та моральна шкода, яка задана протиправною бездіяльністю органів Національної поліції України, підлягає відшкодуванню державою за рахунок Державного бюджету України.

Статтями 1173, 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Положення цієї статті передбачають можливість компенсації шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок Державного бюджету України виключно у випадках та порядку, передбачених законом.

Проте на теперішній час у національному законодавстві відсутній відповідний нормативно-правовий акт, який визначає такий порядок відшкодування шкоди.

В ухвалі Європейського суду з прав людини від 30 вересня 2014 року у справі «Петро Якович Петльований проти України», заява № 54904/08, суд зауважив, що відповідно до ЦК України питання державної компенсації жертвам злочину врегульовано таким чином, що будь-яка вимога про таку компенсацію є умовною, і ці умови частково викладені у першому пункті статті 1177 ЦК України, який містить слова «якщо особа, яка вчинила злочин, не ідентифікована або неплатоспроможна». Подальші умови полягають у тому, що вони мають бути встановлені окремим законом, який не було прийнято до цього часу. Такий закон має також містити процедуру присудження та сплати компенсації. Ясно видно з цих застережень, що право на компенсацію з боку держави жертвам злочину, передбачене вищевказаною статтею ЦК України, ніколи не було призначене, щоб бути безумовним. Практика національних судів підтверджує, що за відсутності закону, який формулює такі положення, право на компенсацію не може виникнути згідно статті 1177 ЦК України, як окремо взятої.

Механізм відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України на сьогодні законодавчо визначений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Водночас цей Закон передбачає можливість реалізації норми цивільного законодавства про відшкодування шкоди, завданої правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України лише у випадку, коли правопорушення вчинено спеціальним суб`єктом (працівник правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою тощо.

Звертаючись до суду із цим позовом позивач в обґрунтування позову посилався на те, що майнова та моральна шкода була завдана йому внаслідок бездіяльності ГУНП в Полтавській області.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог не надано відповідних доказів спричинення майнової або моральної шкоди внаслідок винних дій ГУНП в Полтавській області та наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

ПостановоюПолтавського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року у справі № 816/2129/16 дійсно встановлено протиправність бездіяльності ГУНП в Полтавській області, яка полягала у не пересиланні за належністю звернення ОСОБА_1

Залишаючи без змін рішення районного суду, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, встановлення судом у адміністративній справі факту протиправності бездіяльності ГУНП в Полтавській області щодо не пересилання за належністю відповідному органу чи посадовій особі звернення позивача є достатньою справедливою сатисфакцією для позивача. Судами не встановлено завдання ОСОБА_1 внаслідок вказаної протиправної бездіяльності моральної шкоди, яка могла б підлягати компенсації у грошовому виразі. Така бездіяльність органу державної влади безпосередньо не пов`язана із визначенням законом порядку компенсації за рахунок держави потерпілому шкоди, завданої у результаті кримінального правопорушення.

Вказаний висновок узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою у рішенні по справі «Білуха проти України» від 09 лютого 2007 року, про те, що визнання судом порушення саме по собі становить за певних обставин достатню справедливу сатисфакцію.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків судів по суті спору.

Суди правильно застосували до правовідносин сторін норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого по суті спору висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із їх необґрунтованістю.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 27 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта