Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.12.2024 року у справі №521/10661/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 521/10661/19

провадження № 61-12785св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «СТІКОН», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ;

третя особа - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЖК Люксембург»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_9 - адвоката Григор`єва Віктора Вікторовича на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 13 травня 2021 року у складі судді Граніна В. Л., ухвалу та постанову Одеського апеляційного суду від 21 червня 2023 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., а також - касаційні скарги ОСОБА_2 , представника ОСОБА_6 - адвоката Багно Віталія Сергійовича на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 13 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 червня 2023 року

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «СТІКОН» (далі - ТОВ «СТІКОН»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , третя особа - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЖК Люксембург» (далі - ОСББ «ЖК Люксембург»), про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав, договору купівлі-продажу, договору дарування, скасування реєстрації права власності.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є членом ОСББ «ЖК Люксембург», що розташований за адресою: АДРЕСА_11, а також за вказаною адресою йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 та машиномісце № НОМЕР_1 в будинку № НОМЕР_2 , корпус 1.

Зазначений багатоквартирний будинок будувався будівельною компанією - ТОВ «СТІКОН». В 2015 році замовником в особі директора ПП «Главбитпром», представників підрядника-інвестора ТОВ «СТІКОН» та представників ОСББ «ЖК Люксембург» було проведено обстеження завершеної будівництвом підземної автостоянки групи житлових будинків з громадсько-медичними установами і підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_2 , за результатами якого складено акт передачі до експлуатації підземної автостоянки групи житлових будинків з громадсько-медичними установами й підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_3, який передається ОСББ «ЖК Люксембург» до експлуатації. Відповідно до загальних відомостей зазначеного акта передачі до експлуатації: рік введення об`єкта до експлуатації - 2014, загальна площа машиномісць автостоянки - 65 місць.

В подальшому позивачу стало відомо, що в 2018 році ТОВ «СТІКОН» уклало з відповідачами договори купівлі-продажу майнових прав щодо придбання останніми майнових прав на машиномісця №№ НОМЕР_12, НОМЕР_11, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, які зареєстрували право власності на вказані машиномісця в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та почали залишати (паркувати) свої автомобілі у підземному паркінгу на таких місцях, що не передбачені схематичним планом підземного паркінгу.

Позивач також зазначає, що розташування (паркування) відповідачами автомобілів у підземному паркінгу на місцях, не передбачених схематичним планом підземного паркінгу (машиномісця №№ НОМЕР_12, НОМЕР_11, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10), не відповідає протипожежним вимогам та вимогам будівельних норм та правил, адже паркування деяких з автомобілів на таких машиномісцях перекривають системи протипожежного захисту (пожежні щити), перекривають парадні виходи у житловий комплекс деяких секцій та фактично закривають доступ до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, в яких, зокрема, розташовані комунікації житлового будинку, та вказані обставини підтверджуються висновком будівельно-технічної експертизи від 20 червня 2019 року № 70/19, проведеної судовим експертом Сікорською О. А.

ТОВ «СТІКОН» не мало права на укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу об`єктів нерухомості у багатоквартирному житловому комплексі та підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки в серпні 2015 року передало в експлуатацію ОСББ «ЖК Люксембург» підземну автостоянку з підземним паркінгом на 65 машиномісць за актом передачі в експлуатацію та саме останньому перейшло право управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку, в тому числі підземного паркінгу (автостоянки).

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

- визнати недійсним укладений 19 лютого 2018 року між ТОВ «СТІКОН» та ОСОБА_7 договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-083738 на машиномісце НОМЕР_3 (колишній будівельний НОМЕР_3), загальною площею 16,3 кв. м, в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 ) та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер рішення: 41014004 від 10 травня 2018 року;

- визнати недійсним укладений 19 лютого 2018 року між ТОВ «СТІКОН» та ОСОБА_8 договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-083739 на машиномісце НОМЕР_4 (колишній будівельний НОМЕР_4), загальною площею 15,0 кв. м, в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 ) та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), номер запису: 26379086 від 25 травня 2018 року;

- визнати недійсним укладений 19 лютого 2018 року між ТОВ «СТІКОН» та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-083747 на машиномісце № НОМЕР_10 (колишній будівельний № НОМЕР_10), загальною площею 16,3 кв. м, в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 ) та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер рішення: 41343592 від 30 травня 2018 року;

- визнати недійсним укладений 19 лютого 2018 року між ТОВ «СТІКОН» та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-083740 на машиномісце № НОМЕР_8 (колишній будівельний № НОМЕР_8), загальною площею 15.0 кв. м, в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 ) та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) номер запису: 26376408 від 25 травня 2018 року;

- визнати недійсним укладений 19 лютого 2018 року між ТОВ «СТІКОН» та ОСОБА_6 договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-085788 на машиномісце № НОМЕР_9, загальною площею 12,7 кв. м, в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 ) та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер рішення: 42592051 від 17 серпня 2018 року;

- визнати недійсним укладений 19 лютого 2018 року між ТОВ «СТІКОН» та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-086001 на машиномісце № НОМЕР_11 (колишній будівельний № НОМЕР_11), загальною площею 12,7 кв. м, в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер рішення: 42846142 від 05 вересня 2018 року;

- визнати недійсним укладений 26 липня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір дарування машиномісця № НОМЕР_8 за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 15 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Щукіною Л. С., зареєстрований в реєстрі за № 182, та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 42247664 від 26 липня 2018 року;

- визнати недійсним укладений 20 червня 2018 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 договір купівлі-продажу машиномісця НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 15 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Щукіною Л. С., зареєстрований в реєстрі за № 112, та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 41703743 від 20 червня 2018 року.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 13 травня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним укладений 19 лютого 2018 року між ТОВ «СТІКОН» та ОСОБА_7 договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-083738 на машиномісце НОМЕР_3 (колишній будівельний НОМЕР_3), загальною площею 16,3 кв. м, в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 ) та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер рішення: 41014004 від 10 травня 2018 року.

Визнано недійсним укладений 19 лютого 2018 року між ТОВ «СТІКОН» та ОСОБА_8 договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-083739 на машиномісце НОМЕР_4 (колишній будівельний НОМЕР_4), загальною площею 15,0 кв. м, в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 ) та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), номер запису: 26379086 від 25 травня 2018 року.

Визнано недійсним укладений 19 лютого 2018 року між ТОВ «СТІКОН» та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-083747 на машиномісце № НОМЕР_10 (колишній будівельний № НОМЕР_5), загальною площею 16,3 кв. м, в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 ) та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер рішення: 41343592 від 30 травня 2018 року.

Визнано недійсним укладений 19 лютого 2018 року між ТОВ «СТІКОН» та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-083740 на машиномісце № НОМЕР_8 (колишній будівельний № НОМЕР_8), загальною площею 15.0 кв. м, в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 ) та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) номер запису: 26376408 від 25 травня 2018 року.

Визнано недійсним укладений 19 лютого 2018 року між ТОВ «СТІКОН» та ОСОБА_6 договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-085788 на машиномісце № НОМЕР_9, загальною площею 12,7 кв. м, в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 ) та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер рішення: 42592051 від 17 серпня 2018 року.

Визнано недійсним укладений 19 лютого 2018 року між ТОВ «СТІКОН» та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-086001 на машиномісце № НОМЕР_11 (колишній будівельний № НОМЕР_11), загальною площею 12,7 кв. м, в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер рішення: 42846142 від 05 вересня 2018 року.

Визнано недійсним укладений 26 липня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір дарування машиномісця № НОМЕР_8 за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 15 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Щукіною Л. С., зареєстрований в реєстрі за № 182, та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 42247664 від 26 липня 2018 року.

Визнано недійсним укладений 20 червня 2018 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 договір купівлі-продажу машиномісця НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 15 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Щукіною Л. С., зареєстрований в реєстрі за № 112, та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 41703743 від 20 червня 2018 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 09 липня 2019 року, знявши арешт з:

- машиномісця № НОМЕР_8, загальною площею 15 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 та належить на праві власності ОСОБА_2 ;

- машиномісця № НОМЕР_9, загальною площею 12,7 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 та належить на праві власності ОСОБА_6 ;

- машиномісця № НОМЕР_10, загальною площею 16,3 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 та належить на праві власності ОСОБА_5 ;

- машиномісця НОМЕР_3, загальною площею 16,3 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 та належить на праві власності ОСОБА_7 ;

- машиномісця № НОМЕР_11, загальною площею 12,7 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 та належить на праві власності ОСОБА_4;

- машиномісця НОМЕР_4, загальною площею 15 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 та належить на праві власності ОСОБА_14.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, щозамовник будівництва ПП «Главбитпром» (підрядник ТОВ «СТІКОН») отримав документи, якими підтверджується прийняття об`єкта завершеного будівництва (введення в експлуатацію) у червні 2014 року, а створення нових об`єктів нерухомого майна - машиномісць №№ НОМЕР_8, НОМЕР_9,НОМЕР_10, НОМЕР_12, НОМЕР_11, НОМЕР_7 відбулося згідно оспорюваних договорів купівлі-продажу майнових прав в 2016 році. Крім того, відчуження майнових прав на зазначені машиномісця відбулося лише в 2018 році, тобто вже після прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкта (група жилих будинків з громадсько-медичними установками та підземним паркінгом; за адресою: АДРЕСА_3 ).

Відтак, зазначені машиномісця не були введені в експлуатацію або були введені в експлуатацію з порушеннями чинних норм, а об`єкт завершеного будівництва, в якому знаходяться ці машиномісця, не відповідає тим документам, на підставі яких його було введено в експлуатацію.

Отже, відчужені за оспорюваними договорами майнові права на машиномісця фактично були правами на машиномісця, які були створені в порушення чинного законодавства України, без відповідних дозвільних документів, адже об`єкт було введено до експлуатації в 2014 році, а машиномісця добудовувалися в 2016 році без відповідних дозволів та внесення змін до проєктної документації.

В подальшому машиномісця не були прийнятими до експлуатації в установленому законом порядку, оскільки не подавалася декларація про готовність до експлуатації цих машиномісць, а відповідно експлуатація об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачене законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Оскільки машиномісця №№ НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_12, НОМЕР_11, НОМЕР_7 не прийняті в експлуатацію належним чином, то відчужити майнові права на них та оформити в подальшому право власності без порушення законодавства неможливо, у зв`язку з чим майнові права на машиномісця не могли бути річчю (майном), що знаходиться у вільному цивільному обороті.

Більш того, судом враховано, що в пунктах 1.3 оскаржуваних договорах купівлі-продажу майнових прав зазначено, що строк введення об`єкта капітального будівництва в експлуатацію - 3 квартал 2016 року, проте оскаржувані договори купівлі-продажу майнових прав були укладені лише у 2018 році.

Оскільки позивач є власником машиномісця у підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_3 , то облаштування машиномісць в порушення чинних норм законодавства, в тому числі протипожежних вимог, за рахунок спільного майна співвласників (допоміжних приміщень, евакуаційних виходів тощо), призначеного для обслуговування паркомісць, введених в експлуатацію в 2014 році, порушує його права як співвласника будинку.

Викладене свідчить про наявність підстав для визнання недійсними укладених між ТОВ «СТІКОН» та відповідачами ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 договорів купівлі-продажу майнових прав на машиномісця №№ НОМЕР_8, НОМЕР_9,НОМЕР_10, НОМЕР_12, НОМЕР_11, НОМЕР_7.

У зв`язку із визнанням недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав на машиномісця № НОМЕР_8 та НОМЕР_7, підлягають визнанню недійсними договір дарування від 26 липня 2018 року, реєстровий номер 182, щодо машиномісця № НОМЕР_8 за адресою: АДРЕСА_3 , належне ОСОБА_2 та договір купівлі-продажу від 20 червня 2018 року, реєстровий номер 110, щодо машиномісця АДРЕСА_5 , належне ОСОБА_9 .

Не погодившись з рішенням місцевого суду, ОСББ «ЖК Люксембург», ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та ТОВ «СТІКОН» оскаржили його в апеляційному порядку.

12 квітня 2023 року до Одеського апеляційного суду надійшла заява ОСББ «ЖК Люксембург» про відмову від апеляційної скарги на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 13 травня 2021 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 червня 2023 року заяву ОСББ «ЖК Люксембург» про відмову від апеляційної скарги на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 13 травня 2021 року задоволено. Прийнято відмову ОСББ «ЖК Люксембург» від апеляційної скарги на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 13 травня 2021 року. Апеляційне провадження закрито. Роз`яснено, що повторне оскарження цього рішення з цих самих підстав не допускається.

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 червня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та ТОВ «СТІКОН» залишено без задоволення, а рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 13 травня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

27 серпня 2023 року представник ОСОБА_9 - адвокат Григор`єв В. В. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 13 травня 2021 року, ухвалу та постанову Одеського апеляційного суду від 21 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «СТІКОН», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про:

- визнання недійсним укладеного 19 лютого 2018 року між ТОВ «СТІКОН» та ОСОБА_8 договору купівлі-продажу майнових прав № КПИП-083739 на машиномісце НОМЕР_4 (колишній будівельний НОМЕР_4), загальною площею 15,0 кв. м, в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 ) та скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), номер запису: 26379086 від 25 травня 2018 року;

- визнання недійсним укладеного 20 червня 2018 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 договору купівлі-продажу машиномісця НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 15 кв. м, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Щукіною Л. С., зареєстрованого в реєстрі за № 112, та скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 41703743 від 20 червня 2018 року.

Касаційна скарга представника ОСОБА_9 - адвоката Григор`єва В. В. на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 13 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 червня 2023 року подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 676/90/17, від 25 травня 2020 року у справі № 475/793/17 тощо, не дослідили зібрані у справі докази, натомість ухвалили судові рішенні на підставі неналежного, недопустимого, недостовірного доказу, безпідставно відхиливши клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Касаційна скарга представника ОСОБА_9 - адвоката Григор`єва В. В. на ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 червня 2023 року подана на підставі абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що апеляційним судом порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення.

31 серпня 2023 року ОСОБА_2 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 13 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.

Касаційна скарга ОСОБА_2 подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених впостанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14, постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16, від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

14 вересня 2023 року представник ОСОБА_6 - адвокат Багно В. С. також подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 13 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Касаційна скарга представника ОСОБА_6 - адвоката Багна В. С. подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 905/1562/20, від 31 серпня 2023 року у справі № 450/453/23 тощо, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Малиновського районного суду міста Одеси.

10 січня 2024 року справа № 521/10661/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційні скарги представника ОСОБА_9 - адвоката Григор`єва В. В., ОСОБА_2 , представника ОСОБА_6 - адвоката Багна В. С. мотивовані тим, що відповідачі є добросовісними набувачами спірних машиномісць, а висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову зроблені з порушенням принципу пропорційності втручання у право на мирне володіння майном, призводять до порушення справедливого балансу та покладають на відповідачів надмірний індивідуальний тягар, що свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Позивач не є стороною оспорюваних правочинів і матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ці правочини порушують його законні права та інтереси.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав, суди не звернули увагу на те, що в цій справі позивач не заявляв вимог щодо застосування наслідків недійсності правочину у вигляді односторонньої або двосторонньої реституції, відповідно до якої сторони мають повернути один одному все, що ними було отримано в результаті вчиненого правочину.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що розташування спірних машиномісць не відповідає протипожежним вимогам та нормативно-правовим актам в галузі будівництва зроблений з посиланням на висновок судової будівельної-технічної експертизи від 20 червня 2019 року № 70/19, який є неналежним та недопустимим доказом, оскільки складений судовим експертом Сікорською О. А., яка не була попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, а також судовий експерт Сікорська О. А. не має свідоцтва на права здійснення пожежно-технічної експертизи за індексом 10.8, тобто у неї відсутні спеціальні знання для проведення такого виду експертизи, і висновок складений без дослідження проєктної документації паркінгу.

Також представник ОСОБА_9 - адвокат Григор`єв В. В. в касаційній скарзі послався на те, що ОСОБА_9 набув право власності на об`єкт нерухомого майна: машиномісце НОМЕР_4, загальною площею 15 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 20 червня 2018 року № 110, який укладений в письмовій формі, нотаріально посвідчений, і особи, які вчинили правочин, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 мали необхідні обсяги цивільної дієздатності, що перевірено приватним нотаріусом, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, що прямо вказано в договорі купівлі-продажу. Цей правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме на передачу ОСОБА_9 права власності на об`єкт нерухомого майна, що підтверджується подальшою реєстрацією права приватної власності на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_9 , невідповідність змісту вказаного правочину вимогам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) або іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам судами не встановлено. Тобто, ОСОБА_9 є добросовісним набувачем, однак суди попередніх інстанцій не вказали будь-яких правових підстав для позбавлення ОСОБА_9 як добросовісного набувача права власності на об`єкт нерухомого майна, а також не встановили жодної підстави, яка передбачена статтею 215 ЦК України, для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 червня 2018 року № 110, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , натомість послалися на підстави недійсності попереднього правочину, а саме договору, укладеного між ТОВ «СТІКОН» та ОСОБА_8 , від 19 лютого 2018 року № КПИП-083739 щодо купівлі-продажу майнових прав на машиномісце НОМЕР_4 (колишній будівельний НОМЕР_4).

Враховуючи, що вищевказаний висновок експертизи, яка проведена на замовлення позивача, є неналежним, недопустимим, недостовірним доказом у справі, представником ТОВ «СТІКОН» було заявлено клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, яке було задоволено судом першої інстанції, однак експертиза не була проведена у зв`язку з ненаданням ПП «Главбитпром» проєкту будівництва паркінгу, експертного звіту по проєкту, акта готовності об`єкта до експлуатації, технічного паспорту. При цьому суди необґрунтовано відхилили клопотання представника ТОВ «СТІКОН» про встановлення обставин на підставі, зокрема, висновку щодо технічної можливості використання машиномісця НОМЕР_4, складеного 30 серпня 2018 року експертом Демчук М. Р. ТОВ «Архекспертбуд», згідно з яким це машиномісце за своїми технічними та планувальними характеристиками відповідає вимогам для машиномісць.

Також представник ОСОБА_9 - адвокат Григор`єв В. В. в касаційній скарзі зазначив, щоперед судовим засіданням 20 червня 2023 року ТОВ «СТІКОН» заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з розірванням договору на правову допомогу, однак це клопотання проігноровано судом апеляційної інстанції.

Більше того, апеляційний суд розглянув заяву ОСББ «ЖК Люксембург» про відмову від апеляційної скарги на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 13 травня 2021 року без з`ясування думки учасників справи, після розгляду справи та видалення до нарадчої кімнати для прийняття судового рішення по суті усіх заявлених скарг.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

04 січня 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційні скарги представника ОСОБА_9 - адвоката Григор`єва В. В. та представника ОСОБА_6 - адвоката Багна В. С., в якому підтримав доводи та вимоги цих касаційних скарг і не заперечував проти їх задоволення.

29 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бочевар М. П. також подав до Верховного Суду відзив на касаційні скарги відповідачів, в якому просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарг.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 листопада 2013 року співвласниками житлових та нежитлових приміщень у житловому комплексі «Люксембург» було створено ОСББ «ЖК Люксембург».

Позивач ОСОБА_1 є членом ОСББ «ЖК Люксембург», що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Середня, буд. 24, корпус 3.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13 жовтня 2014 року ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , а також на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 23 серпня 2012 року № К/С-ст/м, додаткової угоди до договору від 14 серпня 2015 року, укладених з ТОВ «СТІКОН», та акта приймання-передачі нерухомого майна від 17 серпня 2015 року - машиномісце АДРЕСА_6 .

17 серпня 2015 року замовником в особі директора ПП «Главбитпром», представників підрядника-інвестора ТОВ «СТІКОН» та представників ОСББ «ЖК Люксембург» було проведено обстеження завершеної будівництвом підземної автостоянки групи житлових будинків з громадсько-медичними установами і підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_2 , за результатами якого складено акт передачі до експлуатації підземної автостоянки групи житлових будинків з громадсько-медичними установами й підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_3, який передається ОСББ «ЖК Люксембург» до експлуатації.

Відповідно до відомостей зазначеного акта передачі до експлуатації: рік введення об`єкта до експлуатації - 2014, загальний будівельний об`єм автостоянки - 14 869,87 куб. м, загальна площа автостоянки - 3 091,2 кв. м, загальна кількість машиномісць автостоянки - 65 місць.

За умовами акта передачі до експлуатації ТОВ «СТІКОН» передало, а ОСББ «ЖК Люксембург» прийняло в експлуатацію підземну автостоянку групи житлових будинків з громадсько-медичними установами й підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_3 , а також проєктну та виконавчу документацію згідно Додатку № 1 до даного акту.

В 2018 році ТОВ «СТІКОН» уклало низку договорів, а саме:

- 19 лютого 2018 року з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-083738 щодо придбання останнім майнових прав на машиномісце НОМЕР_3 (колишній будівельний НОМЕР_3), загальною площею 16,3 кв. м, в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 );

- 19 лютого 2018 року з ОСОБА_8 договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-083739 щодо придбання останнім майнових прав на машиномісце НОМЕР_4 (колишній будівельний НОМЕР_4), загальною площею 15,0 кв. м, в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 );

- 19 лютого 2018 року з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-083747 щодо придбання останнім майнових прав на машиномісце № НОМЕР_10 (колишній будівельний № НОМЕР_5), загальною площею 16,3 кв. м, в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 );

- 19 лютого 2018 року з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-083740 щодо придбання останнім майнових прав на машиномісце № НОМЕР_8 (колишній будівельний № НОМЕР_8), загальною площею 15.0 кв. м, в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 );

- 01 серпня 2018 року зі ОСОБА_6 договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-085788 щодо придбання останнім майнових прав на машиномісце № НОМЕР_9, загальною площею 12,7 кв. м, в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 );

- 29 серпня 2018 року з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу майнових прав № КПИП-086001 щодо придбання останнім майнових прав на машиномісце № НОМЕР_11 (колишній будівельний № НОМЕР_11), загальною площею 12,7 кв. м, в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 ;

У вищевказаних договорах купівлі-продажу майнових прав на машиномісця зазначено строк введення об`єктів до експлуатації - 3 квартал 2016 року.

Після придбання за договорами купівлі-продажу майнових прав у власність машиномісць та підписання з ТОВ «СТІКОН» актів приймання-передачі таких машиномісць, відповідачі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 зареєстрували їх в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В подальшому, за нотаріально посвідченим договором дарування від 26 липня 2018 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 належне йому машиномісце № НОМЕР_8 за адресою: АДРЕСА_3 .

Також, за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 20 червня 2018 року ОСОБА_8 продав ОСОБА_9 належне йому машиномісце НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № 70/19, складеного 20 червня 2019 року експертом Сікорською О. А. за заявою позивача, розташування машиномісць № НОМЕР_8, № НОМЕР_9, № НОМЕР_10, НОМЕР_3, № НОМЕР_11 та НОМЕР_4 - юридична адреса об`єктів нерухомого майна: АДРЕСА_3 , які знаходяться на території підземної автостоянки групи житлових будинків з громадсько-медичними установами й підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_2 не відповідає вимогам нормативно-правовим актам в галузі будівництва за наступними параметрами:

ДБН В.2.3-15:2007 «Споруди транспорту. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів»:

- 6.3 Мінімальні розміри місць зберігання автомобілів у гаражах потрібно приймати: довжина місця стоянки - 5,0 м;

- 6.4 Уздовж стін, до яких встановлюються автомобілі торцевою та поздовжньою боками, повинні передбачатися колесовідбійні пристрої заввишки не менше ніж 0,12 м;

- 8.45 Світильники, які вказують напрямок руху, встановлюються біля поворотів, у місцях зміни схилів, на рампах, в`їздах на поверхи, входах і виходах з поверхів і в сходових клітках;

- Покажчики напрямку руху встановлюються на висоті 2,5 м від підлоги в межах прямої видимості з будь-якої точки на шляхах евакуації та проїздів для автомобілів;

- 8.50 Установками автоматичного пожежогасіння повинні бути обладнані приміщення для зберігання, ТО і ТР (крім постів миття) автомобілів, які розміщені: Додаток Є (обов`язковий), Таблиця Є.1, габаритні наближення автомобілів в приміщеннях їхнього зберігання.

ДБН В.1.1-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва»:

- 7.1.3 евакуація людей у разі пожежі повинна передбачатися по шляхах евакуації через евакуаційні виходи, евакуаційні сходи та сходові клітки;

- 7.2.1. Виходи відносяться до евакуаційних, якщо вони ведуть із приміщень: цокольного, підвального, підземного поверхів - назовні безпосередньо, через сходи, сходову клітку, які мають вихід назовні безпосередньо, або через коридор, який веде до таких сходів, сходової клітки.

Згідно ДБН В.2.5-56:2014 «Системи протипожежного захисту»:

- 11.9 Приміщення для зберігання автомототранспорту, які розташовані у підземних, підвальних та цокольних поверхах будинків необхідно обладнати СПС та АСПГ не залежно від площі;

- Г. 2.11.2 Розрахункова величина зони, що захищається системою локального пожежогасіння об`ємним способом, визначається як добуток площі основи та висоти агрегату або технологічної установки, що підлягає захисту. При цьому всі габаритні розміри (довжина, ширина, висота) збільшуються щодо фактичних на 15 % кожний;

- Г. 2.12. Розпилювачі повинні розміщатися так, щоб забезпечувалось зрощення зовнішньої поверхні обладнання, що захищається.

В мотивувальній частині висновку експерта на аркуші 4 зазначено, що припарковані авто на новоутворених машиномісцях загороджують доступ до підсобного приміщення, обмежують доступ до дверей, які ведуть до під`їздів житлових будинків та які є евакуаційними шляхами, на аркуші 8 та 9 зазначено, що розташування автомобілів на нововідведених машиномісцях не відповідають нормативній відстані між автомобілями та елементами будівельних конструкцій будинків та споруд, на аркуші 12 зазначено, що оскільки над новоутвореними машиномісцями №№ НОМЕР_12, НОМЕР_11, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10 відсутні системи пожежогасіння, а існуюча система пожежогасіння розташована виключно над місцями, які розмежовувалися виключно згідно проєкту, то в разі виникнення пожежі на ділянках, де не встановлені протипожежні пристрої, але припарковані автомобілі, полум`я може розповсюджуватися на інші автомобілі та приміщення, що може загрожувати життю та майну власників таких приміщень, на аркуші 13 зазначено, що автомобілі, які паркуються на нововідведених паркомісцях №№ НОМЕР_9, НОМЕР_8, НОМЕР_12 та НОМЕР_11 розташовані на шляхах евакуації, що чинить перешкоду у вільному доступі до дверей евакуаційного виходу.

Не погоджуючись з висновком судового експерта Сікорської О. А. , представник відповідача ТОВ «СТІКОН» подав до суду першої інстанції клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, виконання якої просив доручити експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, яке ухвалою суду від 25 лютого 2020 року було задоволено.

25 березня 2020 року судовий експерт Рагулін А. В. подав до місцевого суду клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання судової експертизи, а саме проєкт будівництва паркінгу, експертний звіт по проєкту будівництва паркінгу, акт готовності об`єкта чи прийняття до експлуатації, технічний паспорт підземного паркінгу за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідачем ТОВ «СТІКОН» вказане клопотання експерта не було виконане та витребувані експертом матеріали не були надані з посиланням на те, що зазначені документи знаходяться у замовника будівництва - ПП «Главбитпром».

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 05 серпня 2020 року було витребувано у ПП «Главбитпром», розташованого за адресою: м. Одеса. вул. Розкидайлівська, буд. 2, копії документів, необхідних для виконання судової експертизи.

Однак, повідомлення про вручення поштового відправлення ПП «Главбитпром», а саме супровідного листа та ухвали суду про витребування доказів були повернуті з відміткою «не знаходиться за вказаною адресою».

На підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28 вересня 2020 року, судом першої інстанції встановлено, що єдиним засновником ПП «Главбитпром» є саме відповідач ТОВ «СТІКОН», юридична адреса підприємства співпадає з юридичною адресою відповідача ТОВ «СТІКОН»: м. Одеса, вулиця Розкидайлівська, буд. 2.

У зв`язку із ненаданням на клопотання судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Рагуліна А. В. додаткових документів, необхідних для виконання експертизи, матеріали справи були повернуті до суду без виконання.

Отже, враховуючи положення статті 109 ЦПК України, місцевий суд оцінив дії відповідача як ухилення від своїх обов`язків, що унеможливлює проведення експертизи, у зв`язку з чим не взяв до уваги посилання представника відповідача ТОВ «СТІКОН» на те, що висновок судового експерта Сікорської О. А. не може братися судом до уваги та є неналежним та недопустимим доказом, оскільки експертом не досліджувалася проєктно-технічна документація на паркінг.

Крім того, відхиляючи доводи представника відповідача ТОВ «СТІКОН» про те, що наданий до суду висновок експерта не може братися судом до уваги та є неналежним та недопустимим доказом, оскільки складений з порушенням вимог Закону України «Про судову експертизу» та вимог ЦПК України, адже у висновку на місці повідомлення експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок відсутній підпис експерта, і не додано кваліфікаційний сертифікат на підтвердження його кваліфікаційних знань та повноважень експерта здійснювати експертні дослідження саме такого виду, а також оскільки експертом не досліджувалася проєктно-технічна документація на паркінг, місцевий суд зазначив таке.

Будь-яких вимог щодо необхідності надання експертом до свого висновку кваліфікаційного сертифікату на підтвердження його кваліфікаційних знань повноважень здійснювати експертні дослідження саме такого виду, чинним законодавством України не передбачено.

При цьому, судом першої інстанції враховано, що експертизу, надану на замовлення позивача виконував судовий експерт, відомості щодо якого містяться у відкритих джерелах в реєстрі атестованих судових експертів, згідно яких судовий експерт Сікорська О. А. отримала свідоцтво експерта № 1763 (клас та вид експертизи інженерно-технічна експертиза, будівельно-технічна), строк дії якого до 30 листопада 2021 року.

Щодо того, що експертом не досліджувалася проєктно-технічна документація на паркінг, то судовий експерт Сікорська О. А. була викликана до суду та допитана місцевим судом у судовому засіданні, де надала суду вичерпні пояснення та відповіді на питання з приводу виконаної експертизи, повністю підтримала викладені у ній висновки, зазначила, що для проведення експертизи їй було достатньо візуального огляду об`єктів дослідження, аби встановити відповідність побудованих об`єктів дослідження вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва та протипожежних вимог, а також зазначила про те, що відсутність підпису у висновку на місці повідомлення експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок її підпису пов`язано виключно з технічною помилкою, яка жодним чином не впливає на надані нею висновки.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Абзацом 6 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Касаційні скарги представника ОСОБА_9 - адвоката Григор`єва В. В., ОСОБА_2 , представника ОСОБА_6 - адвоката Багна В. С. не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Майнові права на нерухомість - об`єкт будівництва (інвестування) не вважаються речовими правами на чуже майно, оскільки об`єктом цих прав є не чуже майно, а також не вважаються правом власності, оскільки об`єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття у майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Майновими визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 та від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від яких не відступила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19).

Згідно із частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Частиною другою статті 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179 182 ЦК України, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-ІV від 01 липня 2004 року дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стаття 18 Закону України «Про основи містобудування» № 2780-ХІІ від 16 листопада 1992 року передбачає, що реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проєктуванні та будівництві об`єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій.

Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів здійснюється шляхом видачі сертифіката відповідності, що видається відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю, або шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката. Експлуатація об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачене законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2019 року у справі № 182/1786/17 (провадження № 61-37721св18).

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, судам необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Аналізуючи наведені правові норми, слід зазначити, що нікчемними правочинами (недійсними в силу закону), є правочини про нікчемність яких вказано у відповідних нормах закону. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність в силу закону.

Тлумачення статей 215 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій було встановлено, що підземна автостоянка групи житлових будинків з громадсько-медичними установами й підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_3 була введена в експлуатацію в 2014 році, а машиномісця №№ НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_12, НОМЕР_11, НОМЕР_7 добудовувалися в 2016 році без відповідних дозволів та внесення змін до проєктної документації, відповідно й не були прийняті в експлуатацію належним чином, тому відчуження ТОВ «СТІКОН» майнових прав на ці машиномісця та оформлення відповідачами в подальшому права власності на них відбулося з порушенням вимог законодавства.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

ОСОБА_1 не є стороною оспорюваних правочинів, однак як власник квартири АДРЕСА_1 , а також - машиномісця № НОМЕР_1 в буд. АДРЕСА_3 , є співвласником будинку, тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що вказаними правочинамипорушуються його права та законні інтереси, у зв`язку з чим наявні підстави, передбачені статтею 215 ЦК України, для визнання цих правочинів недійсними.

У зв`язку із визнанням недійсним договорів купівлі-продажу майнових прав на машиномісця № НОМЕР_8 та НОМЕР_4, підлягають визнанню недійсними також укладені в подальшому, а саме 26 липня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір дарування машиномісця № НОМЕР_8, та 20 червня 2018 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 договір купівлі-продажу машиномісця НОМЕР_4.

Частиною третьою статті 26 Закону № 1952-IV в редакції, чинній з 16 січня 2020 року, яка діяла на час ухвалення оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції, визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

У справі, яка переглядається, скасування судом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно має наслідком повернення у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, на що й спрямований позов ОСОБА_1 . Тому,у зв`язку з визнанням недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав на машиномісця №№ НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_12, НОМЕР_11, НОМЕР_7, а також укладених в подальшому договору дарування від 26 липня 2018 року та договору купівлі-продажу від 20 червня 2018 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про скасування проведеної на підставі цих договорів державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявників в касаційних скаргах на те, що відповідачі є добросовісними набувачами спірних машиномісць, а висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову зроблені з порушенням принципу пропорційності втручання у право на мирне володіння майном, призводять до порушення справедливого балансу та покладають на відповідачів надмірний індивідуальний тягар, що свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачі можуть захистити свої права на отримання сплачених ними за договорами купівлі-продажу грошових коштів шляхом пред`явлення відповідних позовів до ТОВ «СТІКОН», яке було продавцем майнових прав на спірні машиномісця.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 727/6606/16, зазначено, що відповідно до статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. Згідно з частиною другою статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 523/2420/16-ц, вказано, що згідно з частинами першою, п`ятою та шостою статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Можливість складання висновку за зверненням учасника справи передбачена з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності відповідними змінами до ЦПК України.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року у справі № 523/7567/20 наведено правовий висновок про те, що судова експертиза - це експертиза проведена експертом (фахівцем) щодо дослідження процесів, явищ, предметів тощо, які є або будуть предметом судового розгляду, а не тільки експертиза, яка призначена судом.

Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не взяв до уваги наданий представником відповідача ТОВ «СТІКОН» висновок експерта Демчук М. Р. від 30 серпня 2018 року щодо технічної можливості використання приміщень, розташованих в будинку АДРЕСА_3 в якості машиномісць №№ НОМЕР_12, НОМЕР_11, АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , виходячи із того, що копій технічних паспортів на машиномісця №№ НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10 були виготовлені експертом Демчуком М. Р. до проведення їх обстеження та надання звітів щодо технічної можливості їх використання в якості машиномісць, що в такому разі є порушенням вимог Порядку проведення обстеження прийнятих в експлуатацію об`єктів будівництва, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 257 від 12 квітня 2017 року (в редакції станом на 2018 рік).

Крім того, місцевий суд виходив з того, що викладені у висновках експерта Демчук М. Р. від 30 серпня 2018 року відомості щодо технічної можливості використання приміщень, розташованих в будинку АДРЕСА_3 в якості машиномісць №№ НОМЕР_12, НОМЕР_11, АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , НОМЕР_9, НОМЕР_10, не заслуговують на увагу, оскільки машиномісце це не приміщення, а площа, необхідна для встановлення одного автомобіля, що складається із площі горизонтальної проєкції нерухомого екіпажа з додаванням розривів наближення (ДБН В.2.3.-15:2007 «Споруди транспорту. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів»).

Також суд першої інстанції критично оцінив зазначені у висновках експерта Демчук М. Р. відомості про те, що вхід-вихід приміщення ізольований, а основні несучі та огороджувальні будівельні конструкції машиномісць не мають деформації та знаходяться в задовільному стані, так як з наявних у висновку судової будівельно-технічної експертизи, складеної 20 червня 2019 року експертом Сікорською О. А. , фотокарток паркінгу та машиномісць вбачається, що машиномісця №№ НОМЕР_12, НОМЕР_11, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10 взагалі не мають відокремлених (ізольованих) входів-виходів до приміщень та не мають жодних огороджувальних будівельних конструкцій. При цьому експерт Демчук М. Р. не зазначив яким саме вимогам ДБН та СНиП відповідають вказані місця.

Враховуючи викладене, оскільки суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог процесуального закону оцінили висновок судової будівельно-технічної експертизи № 70/19, складений 20 червня 2019 року експертом Сікорською О. А. за заявою позивача, а також надані представником відповідача ТОВ «СТІКОН» висновки експерта Демчук М. Р. від 30 серпня 2018 року, в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, однак виходили з того, що спірні машиномісця №№ НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_12, НОМЕР_11, НОМЕР_7 добудовувалися в 2016 році без відповідних дозволів та внесення змін до проєктної документації, відповідно й не були прийняті в експлуатацію належним чином, у зв`язку з чим не могли бути відчуженні відчужені відповідачам як об`єкти нерухомого майна, то доводи касаційних скарг про те, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, посилаючись на вищевказаний висновок судової будівельно-технічної експертизи № 70/19, складений 20 червня 2019 року експертом Сікорською О. А., натомість необґрунтовано відхилили клопотання представника ТОВ «СТІКОН» про встановлення обставин на підставі висновку щодо технічної можливості використання машиномісця НОМЕР_4, складеного 30 серпня 2018 року експертом Демчук М. Р. ТОВ «Архекспертбуд», є необґрунтованими.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги.

Згідно з частиною четвертою статті 364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження. За відмови від апеляційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження. Визнання апеляційної скарги іншою стороною враховується судом апеляційної інстанції у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи.

У частині шостій статті 364 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції має право не приймати відмову від скарги або її відкликання з підстав, визначених у частині п`ятій статті 206 цього Кодексу.

Так, апеляційним судом встановлено, що 12 квітня 2023 року ОСББ «ЖК Люксембург» подало заяву, в якій просило закрити апеляційне провадження за його апеляційною скаргою у зв`язку з відмовою від апеляційної скарги на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 13 травня 2021 року та розглядати справу за відсутності представника ОСББ «ЖК Люксембург» (т.5 а.с.56).

Заява від імені ОСББ «ЖК Люксембург» сформована, підписана та подана до суду через підсистему «Електронний суд» представником ОСОБА_13 , повноваження якої підтверджуються доданими до заяви наказами ОСББ «ЖК Люксембург» від 30січня 2023 року № 1-А та № 2-А. Крім того, в заяві вказано, що ОСББ «ЖК Люксембург» зрозумілі положення частини п`ятої статті 364 ЦПК України, згідно з якою у разі закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою від апеляційної скарги на судове рішення повторне оскарження цього рішення особою, що відмовилася від скарги, не допускається.

Вказане свідчить, що приймаючи відмову ОСББ «ЖК Люксембург» від апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість заяви про відмову від апеляційної скарги та наявність підстав для закриття апеляційного провадження у справі.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_9 - адвоката Григор`єва В. В. про те, що апеляційний суд розглянув заяву ОСББ «ЖК Люксембург» про відмову від апеляційної скарги на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 13 травня 2021 року без з`ясування думки учасників справи, після розгляду справи та видалення до нарадчої кімнати для прийняття судового рішення по суті усіх заявлених скарг, є неспроможними, так як не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій по суті спору, а також висновок апеляційного суду про прийняття відмови ОСББ «ЖК Люксембург» від апеляційної скарги на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 13 травня 2021 року та закриття апеляційного провадження за цією апеляційною скаргою.

Крім того, ОСББ «ЖК Люксембург» не оскаржувало судових рішень в цій справі в касаційному порядку.

Тому наведені в касаційній скарзі представника ОСОБА_9 - адвоката Григор`єва В. В. недоліки при вирішенні вищевказаної заяви ОСББ «ЖК Люксембург» не можуть бути підставою для скасування правильних по суті і законних судових рішень з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявників в касаційних скаргах на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14, в постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16, від 01 квітня 2020 року у справі № 676/90/17, від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16, від 25 травня 2020 року у справі № 475/793/17, від 07 липня 2021 року у справі № 905/1562/20, від 31 серпня 2023 року у справі № 450/453/23 тощо, є безпідставними, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційних скарг фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_9 - адвоката Григор`єва Віктора Вікторовича, ОСОБА_2 , представника ОСОБА_6 - адвоката Багно Віталія Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 13 травня 2021 року, ухвалу та постанову Одеського апеляційного суду від 21 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович