П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Лященко Н.П., розглянувши на засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» про визнання права власності на об'єкти нерухомості та зобов'язання вчинити певні дії за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» про перегляд рішення Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року й ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2013 року ОСОБА_9 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 21 лютого 2011 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» (далі - ТОВ «Аверс-Сіті») укладено договори купівлі-продажу майнових прав, за якими відповідач продав, а він купив майнові права на об'єкти нерухомості - складову та невід'ємну частину об'єкта капітального будівництва, а саме квартиру АДРЕСА_1; квартири під будівельними номерами НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1.

Вважаючи, що відповідач порушив його права, оскільки він повністю оплатив вартість майнових прав, будинок введено в експлуатацію, але відповідач не підписує акти приймання-передачі майнових прав на квартири, тобто ухиляється від передачі йому документів і майна для оформлення права власності, позивач просив визнати за ним право власності на квартири та зобов'язати ТОВ «Аверс-Сіті» передати йому технічну документацію (технічні паспорти) на них.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 липня

2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено в повному обсязі; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

19 березня 2014 року рішення апеляційного суду скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції.

Постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року зазначену ухвалу суду касаційної інстанції скасовано та направлено справу на новий касаційний розгляд.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

11 лютого 2015 року вказане рішення апеляційного суду залишено без змін.

У заяві ТОВ «Аверс-Сіті» про перегляд судових рішень порушується питання про скасування рішення апеляційного суду й ухвали суду касаційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 331, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви

ТОВ «Аверс-Сіті» посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року у справі за позовом

ОСОБА_10 до ТОВ «Аверс-Сіті» про визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії (№ 6-20093св14) і від 30 жовтня 2014 року у справі за позовом ТОВ «Аверс-Сіті» до ОСОБА_11 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та за зустрічним позовом ОСОБА_11 до

ТОВ «Аверс-Сіті» про визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії (№ 6-30032св14).

Так, за результатами розгляду касаційних скарг у справах № 6-20093св14 і № 6-30032св14 суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії. При цьому суд виходив з того, що позов про визнання права власності може подати лише власник майна, а не особа, яка володіє майновими правами; за договором купівлі-продажу майнових прав покупець набув право на набуття права власності на нерухоме майно, а не саме право власності.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, залишивши без змін рішення апеляційного суду про задоволення позову щодо визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії, виходив з того, що на підставі статей 331, 392 ЦК України можна визнати за позивачем право власності на спірні об'єкти ще до отримання документів, які посвідчують це право.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норм матеріального права (статей 331, 392 ЦК України), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в указаних для прикладу судових рішеннях.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 21 лютого

2011 року між ОСОБА_9 і ТОВ «Аверс-Сіті» укладено договори купівлі-продажу майнових прав, за якими відповідач продав, а позивач купив майнові права на об'єкти нерухомості - складову та невід'ємну частину об'єкта капітального будівництва, а саме квартиру загальною площею 104,8 кв. м під АДРЕСА_1 (вартістю 144 тис. 100 грн); квартири загальною площею 110,5 кв.м, 110,8 кв. м, 110,59 кв.м, 110,3 кв. м та 110,3 кв. м під будівельними номерами НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 (вартістю 151 тис. 937 грн 50 коп., 152 тис. 350 грн 50 коп.,

152 тис. 61 грн 25 коп., 151 тис. 662 грн 50 коп. і 151 тис. 662 грн 50 коп. відповідно).

Згідно з пунктом 1.4 зазначених договорів майнові права - це всі права на об'єкти нерухомості, що полягають у праві покупця набути право власності на об'єкти нерухомості після введення об'єктів капітального будівництва в експлуатацію та оформлення відповідних правовстановлюючих документів.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2, 3.6 зазначених договорів майнові права на об'єкти нерухомості передаються продавцем покупцю шляхом підписання акта прийому-передачі майнових прав. Акт підписується сторонами не пізніше 20 робочих днів з дати настання останньої з таких подій: здійснення покупцем оплати 100 % вартості майнових прав; уведення відповідної частини об'єкта капітального будівництва в експлуатацію та здійснення розрахунків. Право власності на майнові права переходить від продавця покупцю після підписання акта. Одночасно з підписанням зазначеного акта продавець надає покупцю документи, необхідні для оформлення покупцем права власності на об'єкт нерухомості, а саме: завірену копію акта вводу в експлуатацію відповідної частини об'єкта капітального будівництва, технічний паспорт на об'єкт нерухомості.

Згідно з пунктами 5.2.2, 5.2.5 зазначених договорів ТОВ «Аверс-Сіті» зобов'язалось після введення відповідної частини об'єкта капітального будівництва в експлуатацію та оформлення відповідних документів протягом п'яти робочих днів надіслати покупцю повідомлення про необхідність з'явитися для підписання актів; передати покупцю майнові права в порядку, установленому зазначеними договорами.

ОСОБА_9 свої зобов'язання за договорами виконав у повному обсязі, про що свідчить довідка ТОВ «Аверс-Сіті» від 22 лютого 2011 року (без номера) за підписом директора цього товариства (а.с. 41).

Будинки, складовою частиною яких є спірні квартири, було введено в експлуатацію 16 вересня 2011 року, про що свідчать сертифікати відповідності від 16 вересня та 10 березня 2011 року.

Акт (акти) прийому-передачі майнових прав позивачу відповідачем підписано не було, у зв'язку з чим і було подано до суду позовну заяву до

ТОВ «Аверс-Сіті».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статей 526, 527, 530 - 532 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Майном як особливим об'єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Разом з тим частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Крім того, на час укладення сторонами договорів про купівлю-продаж майнових прав правовідносини щодо залучення коштів фізичних осіб з метою фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулювалися законами України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та від 18 вересня 1991 року № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закони).

Виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення зазначеними нормами та нормою статті 331 ЦК України не передбачено.

Указаними Законами визначено порядок оформлення права власності (здійснення державної реєстрації права власності) на об'єкт інвестування після прийняття такого об'єкта до експлуатації.

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі

№ 6-244цс14.

У справі, яка переглядається, позивач виконав свої грошові зобов'язання за договорами купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість, установлену вказаними договорами, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва.

У зв'язку з цим згідно з висновком у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року у цій справі малась на увазі необхідність захисту майнових прав позивача, а не права власності, яке ще не виникло.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що в позивача не виникло право власності на спірні квартири. За змістом пункту 1.4 договорів купівлі-продажу майнових прав позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Такий висновок суду є законним.

Суд першої інстанції також визначив, що решту позовних вимог, крім вимоги про визнання права власності, направлено на захист прав позивача як власника квартир, а не на захист права, порушеного невиконанням зобов'язання за договорами.

Відповідно до частини першої статті 11, підпункту "б" пункту 2 частини другої статті 360-4 ЦПК України та враховуючи викладене вище, а також те, що позивач у позовній заяві вимог про зобов'язання підписати акти прийому-передачі не заявляв, а документи, необхідні для оформлення права власності на об'єкти нерухомості, відповідно до порядку, передбаченого Законами та умовами договорів про купівлю-продаж майнових прав, повинні бути передані позивачу після підписання зазначених актів, то судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, які неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, необхідно скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 Цивільного процесуального кодексу України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року й ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

11 лютого 2015 року скасувати, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 липня 2013 року залишити в силі.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Судді Верховного Суду України:А.Г. Ярема

Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко