Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.11.2020 року у справі №523/1057/17

Постанова

Іменем України

02 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 523/1057/17

провадження № 61-21800св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовська Наталія Юріївна,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Наталії Юріївни на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2018 року у складі судді Сувертак І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Н. Ю. про визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу квартири, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу).

Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2003 року ОСОБА_3 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 та в подальшому квартира вибула із його власності на підставі договору купівлі-продажу від 12 березня 2011 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області

від 17 січня 2018 року, договір купівлі-продажу від 12 березня 2011 року визнано недійсним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, а позивач, як спадкоємець за заповітом, своєчасно прийняв спадщину, звернувшись до Четвертої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Під час оформлення спадщини ОСОБА_1 дізнався про отримання ОСОБА_2 дубліката договору купівлі-продажу, який був визнаний судом недійсним, та реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2. Наявність цього дубліката перешкоджає позивачу оформити свідоцтво про право на спадщину.

Посилаючись на зазначене, з урахуванням уточненої позовної заяви

(а. с. 165-167, т. 1), просив суд:

- визнати недійсним дублікат договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, вчиненого між особою, яка представилася ОСОБА_3, та ОСОБА_2, та посвідченого

12 березня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., зареєстрованого у реєстрі № 634, та виданого ОСОБА_2 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. 02 листопада 2016 року,

- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32234053

від 05 листопада 2016 року на квартиру

АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. 05 листопада 2016 року, та запис про право власності № 17292794.

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення коштів.

Зустрічний позов мотивовано тим, що 12 березня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу (реєстровий № 634), посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., ОСОБА_2 придбав квартиру

АДРЕСА_1. За умовами пункту 2 договору продаж квартири вчинено за 145 200,00
грн, що в еквіваленті становить

18 150,00 доларів США, які продавець одержав від покупця повністю до підписання договору, а продавець підтвердив факт повного розрахунку за продану квартиру і відсутність щодо покупця будь-яких претензій фінансового характеру.

У зв'язку з визнанням у судовому порядку вказаного договору недійсним, на підставі статті 216 ЦК України, просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь сплачені за договором купівлі-продажу від 12 березня 2011 року 18 150,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день пред'явлення позову становить 485 512,50
грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним дублікат договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, вчиненого між особою, яка представилася ОСОБА_3, і ОСОБА_2, посвідченого

12 березня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., зареєстрований у реєстрі № 634, та виданого ОСОБА_2 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. 02 листопада 2016 року.

Визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32234053

від 05 листопада 2016 року на квартиру

АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю.

05 листопада 2016 року, та запис про право власності № 17292794.

Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із того, що звернення ОСОБА_2 до нотаріуса із заявою про видачу йому дубліката договору купівлі-продажу та його отримання за умови невирішеного судом спору є передчасним та безпідставним, а тому дублікат договору купівлі-продажу повинен бути визнаний недійсним як такий, що не відповідає вимогам статті 53 Закону України "Про нотаріат", статей 6, 13 ЦК України на момент його видачі.

Крім того, оскільки дублікат договору не змінює правовідносин, які виникли між сторонами на підставі оригіналу договору, що його уклали, а тому проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно з відкриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі дубліката договору можливе тільки у випадку, якщо на об'єкт нерухомого майна право власності заявлено вперше, тобто до видачі дубліката договору реєстрація такого права на підставі оригіналу договору не здійснювалася.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2018 року в частині визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову у цій частині.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу, апеляційний суд, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 14 листопада 2018 року у справі №14-321цс18, вважав, що оспорюваний дублікат договору, який повністю відповідає оригіналу, не має самостійного значення і сили правочину, оскільки його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов'язків, а є документом, який лише дублює, відтворює зміст договору, та не може порушувати права позивача, а тому правові підстави для визнання недійсним дубліката договору відсутні.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо визнання незаконною та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, апеляційний суд вважав, що видаючи дублікат ОСОБА_2, приватний нотаріус повинна перенести до Державного реєстру речових прав та Реєстру прав власності на нерухоме майно записи про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірний об'єкт нерухомості та підстави його вчинення, без прийняття нового рішення про державну реєстрацію права власності.

Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 16 січня

2020 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовська Н. Ю. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, підписану представником Губським А. В., на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2018 року та на постанову Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року, в якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення в частині визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовська Н. Ю. оскаржує судові рішення лише в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1.

У частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції не переглядалося апеляційним судом та не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У лютому 2020 року справу № 523/1057/17 передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права, оскільки спір у цій справі є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, щодо незаконності дій приватного нотаріуса Чужовської Н. Ю. як державного реєстратора суперечить чинному законодавству, зокрема, Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяження", яким прямо передбачено можливість проведення державної реєстрації на підставі дубліката договору, укладеного в установленому порядку.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договору купівлі-продажу (реєстровий № 6301), посвідченого

25 грудня 2003 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Русских С. Б., квартира

АДРЕСА_1 належала на праві власності

ОСОБА_3 (а. с. 13, т. 1)

ОСОБА_3 зробив розпорядження на випадок своєї смерті, відповідно до змісту якого заповів ОСОБА_1 усе майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що на день смерті буде йому належати та на що він за законом матиме право, що підтверджується заповітом (реєстраційний № 3-2731), посвідченим 22 листопада 2004 року державним нотаріусом Восьмої одеської державної нотаріальної контори Толстих Н. М. (а. с. 5, т. 1)

12 березня 2011 року приватний нотаріус Одеського міського округу Чужовська Н.

Ю. посвідчила договір купівлі-продажу (реєстровий № 634), укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а. с. 14-15, т. 1)

23 червня 2011 року на підставі договору купівлі продажу від 12 березня 2011 року право власності на квартиру

АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення, прийнятого комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації", запис в книзі: 746пр-127, номер запису 441. (а. с. 16, т. 1)

У справі № 523/4734/13-ц заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 березня 2014 року, яке набрало законної сили 07 квітня

2014 року, задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, та зазначений договір купівлі-продажу був визнаний недійсним. (а. с. 7-10, т. 1)

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 02 січня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції (актовий запис 78). (а. с. 4, т. 1)

Після смерті ОСОБА_3 ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про скасування заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси

від 25 березня 2014 року у справі № 523/12616/16-ц.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2016 року заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 березня

2014 року було скасовано, а справа призначена до розгляду.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2016 року позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним залишена без розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 березня 2017 року задоволена апеляційна скарга ОСОБА_1, ухвала Суворовського районного суду м. Одеса від 11 жовтня 2016 року скасована, а справа направлена для продовження розгляду.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2017 року ОСОБА_1 залучений до участі у справі як правонаступник ОСОБА_3 у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12 березня 2011 року.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2017 року у справі № 523/12616/16-ц, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 17 січня 2018 року, та постановою Верховного Суду

від 30 січня 2019 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу (реєстровий № 634) квартири

АДРЕСА_1, посвідчений 12 березня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю.

Зазначеними рішеннями був встановлений факт, що оскаржуваний договір ОСОБА_3 не підписувався та був вчинений особою, яка не була власником цієї квартири і представилася ОСОБА_3.

Встановлено також, що у справі № 523/8780/16-ц заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2016 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 23 червня 2011 року на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, прийняте комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації", запис в книзі: 746пр-127, номер запису 441. (а. с. 11-12, т. 1)

Незважаючи на вказані судові рішення, 02 листопада 2016 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовська Н. Ю. видала ОСОБА_2 дублікат договору купівлі-продажу (реєстровий № 634), квартири АДРЕСА_1, посвідченого 12 березня 2011 року.

Згідно з інформаційною довідкою № 77346671, сформованою приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О. М.

28 грудня 2016 року, дублікат договору купівлі-продажу, виданий приватним нотаріусом ОМНО Чужовською Н. Ю. ОСОБА_2 02 листопада 2016 року, був визнаний нею підставою для виникнення права власності на спірну квартиру у ОСОБА_2, на підставі якого вона прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32234053 від 05 листопада 2016 року на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, та зробила запис про право власності 17292794. (а. с. 17-19, т. 1)

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо юрисдикції спору

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення до суду): суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено й у частині 1 статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 КАС України у вказаній редакції).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом із тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 161/3245/15-ц (провадження № 14-321цс18) Велика Палата Верховного Суду вважала правильним вирішення судами попередніх інстанцій вимог щодо здійсненої державної реєстрації права власності на нерухоме майно в порядку цивільного судочинства, оскільки їх предметом у цьому випадку є не перевірка адміністративно-розпорядчих дій державного реєстратора чи встановлення законності (незаконності) його дій, а скасування рішень стосовно державної реєстрації права власності особи на підставі дубліката договору купівлі-продажу, що безпосередньо пов'язано зі спором про захист речового (цивільного) права на це майно позивача.

Таким чином, спір про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого на підставі дубліката договору купівлі-продажу, пов'язаний зі спором про захист речового (цивільного) права на це майно позивача, а тому є приватноправовим та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з чим колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.

Щодо визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу

Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (частина 1 статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом, та статей 15, 16 ЦК України).

Суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, з-поміж яким є, зокрема, визнання права, визнання правочину недійсним.

За змістом частин 2 , 3 статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Нормами цивільного законодавства передбачений спосіб захисту цивільних прав та інтересів, зокрема й шляхом визнання правочину недійсним, правові засади для застосування якого врегульовані приписами статей 215, 216, 217, 218, 219, 220, 221, 222, 223, 224, 225, 226, 227, 228, 229, 230, 231, 232, 233, 234, 235, 236 ЦК України.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

За положеннями частин 1 , 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частин 1 , 3 статті 215 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що недійсним можна визнати лише договір як правочин, і така вимога може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Договір як документ, а також дублікат чи копії такого документу не можуть бути визнані недійсними.

Згідно зі статтею 53 Закону України "Про нотаріат" у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, за письмовою заявою осіб, перелічених у першому реченні статтею 53 Закону України "Про нотаріат", видається дублікат втраченого документа. Видача дубліката втраченого або зіпсованого документа здійснюється державним нотаріальним архівом. До передачі в архів примірників документів, посвідчених або зданих нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, дублікат втраченого або зіпсованого документа видається відповідно нотаріусом чи посадовою особою виконавчого комітету за місцем його зберігання.

Аналогічні положення містяться і в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (пункт 1.1. глави 22), затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, чинному на момент виникнення спірних правовідносин.

Отже, дублікатом є другий примірник документа, що повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа, а його видача полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин.

Таким чином, спірний дублікат договору, який повністю відповідає оригіналу, не має самостійного значення і сили правочину, оскільки його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов'язків, а є документом, який лише дублює, відтворює зміст договору, та не може порушувати права позивача. Тому можливості визнання його судом недійсним у зв'язку з недотриманням приватним нотаріусом встановленої процедури його видачі визначеної статтею 53 Закону України "Про нотаріат" та Порядком жодним законом не передбачено.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 161/3245/15-ц (провадження № 14-321цс18), у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 643/13545/16-ц (провадження № 61-35951св18), від 23 вересня 2020 року у справі № 454/587/17 (провадження № 61-21309св19).

З огляду на вказане, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу, оскільки, як зазначено вище, дублікат договору, який відповідає оригіналу, не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов'язків його сторін, а є документом, який відтворює (дублює) зміст договору, а отже, не порушує права позивача.

Щодо скасування державної реєстрації права власності

Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою не тільки фактів виникнення, а і переходу або припинення прав на нерухоме майно, а також обтяжень таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилався, зокрема, на те, що він, як спадкоємець за заповітом, не може оформити своє право власності, оскільки приватним нотаріусом проведено державну реєстрацію на підставі дубліката договору купівлі-продажу, який визнаний недійсним у судовому порядку.

Оскільки у справі № 523/12616/16-ц рішенням Суворовського районного суду м.

Одеси від 11 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 17 січня 2018 року, та постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу (реєстровий № 634) квартири

АДРЕСА_1, посвідчений 12 березня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., на підставі якого і видано дублікат та проведено державну реєстрацію, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для застосування наслідків недійсності правочину шляхом скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно від 05 листопада 2016 року за ОСОБА_2.

Державна реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 є такою, що прямо порушує майнові права ОСОБА_1, як спадкоємця за заповітом, а отже, наявні підстави для її скасування.

Обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги про помилковість висновку судів щодо незаконності дій приватного нотаріуса Чужовської Н. Ю. як державного реєстратора, оскільки такі посилання зводяться до незгоди заявника з висновками судів по суті спору та власного тлумачення норм права. Крім того, у справі, що переглядається, предметом спору є не дії приватного нотаріуса, встановлення законності (незаконності) його дій, а скасування рішень стосовно державної реєстрації права власності особи на підставі дубліката договору купівлі-продажу, що безпосередньо пов'язано зі спором про захист речового (цивільного) права на це майно позивача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій у оскаржуваній частині.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації").

Наведені в касаційній скарзі доводи загалом аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судами, та, переважно, спрямовані на переоцінку доказів у справі, не спростовують висновків суду першої інстанції в залишеній без змін частині та апеляційної інстанції, не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в залишеній без змін частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Наталії Юріївни залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2018 року у не скасованій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

С. П. Штелик