Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.06.2025 року у справі №357/3370/23

text-justify-trim:punctuation'>

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 357/3370/23

провадження № 61-13795св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська»,

відповідачі: ОСОБА_1 , державний реєстратор Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області Кошовий В'ячеслав Петрович,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2024 року у складі судді Бебешко М. М. та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року у складі колегії суддів Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Кафідової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) Агрофірма «Білоцерківська» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області Кошового В. П., згідно з яким, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просило суд визнати поновленим договір оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2015 року, укладений між ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» і ОСОБА_1 на один рік до 21 жовтня 2023 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Агрофірма Білоцерківська» укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що розташована на території Білоцерківської міської територіальної громади (раніше - Шкарівської сільської ради) Київської області, загальною площею 1,5683 га, кадастровий номер 3220489500:02:008:0042.

Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, номер запису про інше речове право 12550658. Строк дії договору оренди землі - 7 років, до 21 жовтня 2022 року.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі мав би закінчитися 21 жовтня 2022 року, однак його було автоматично поновлено на один рік до 21 жовтня 2023 року відповідно до чинної на той час норми підпункту 1 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у редакції Закону України від 24 березня 2022 року № 2145-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану».

21 вереcня 2022 року ТОВ Агрофірма «Білоцерківська», користуючись наявним у нього переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, відповідно до приписів частин першої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та пункту 5 договору оренди надіслало відповідачці лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі разом із проєктом додаткової угоди. В листі-повідомленні орендодавця було повідомлено про автоматичне поновлення договору на один рік.

Однак у порушення вказаних положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їхобтяжень» державний реєстратор Маловільшанської сільської ради Кошовий В. П. 09 грудня 2022 року неправомірно прийняв рішення та вніс запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення іншого речового права (номер запису 12550658) про припинення права оренди землі за договором оренди від 21 жовтня 2015 року, укладеним між ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» і ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою, тому орендар до 23 жовтня 2023 року має право з дотриманням умов договору оренди самостійно господарювати на землі та отримувати продукцію і доходи з її використання.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 20 травня 2024 року у задоволенні позову відмовив.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції керувався тим, щодоговір від 21 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ Агрофірма «Білоцерківська», мав би закінчитися 21 жовтня 2022 року, але щодо поновлення договору підлягали застосуванню приписи підпункту 1 пункту 27 розділу «Перехідні положення» ЗК України, і його дію відповідно до цієї норми було автоматично поновлено на один рік до 21жовтня 2023.

Однак у період дії договору оренди за зверненням відповідачки 09 грудня 2022 року державний реєстратор Кошовий В. П. здійснив державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ Агрофірма «Білоцерківська», що порушує права позивача як орендаря земельної ділянки за договором оренди, який станом на 09 грудня 2022 року ще був чинним.

Водночас суд урахував, що на момент судового розгляду цивільної справи та ухвалення рішення закінчився строк дії договору оренди, укладений між сторонами у справі 21 жовтня 2015 року, який автоматично продовжувався до 21 жовтня 2023 року, тому дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з неможливістю визнати поновленим договір оренди, строк дії якого закінчився.

Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18-ц.

Колегія суддів апеляційного суду погодилась із висновком суду першої інстанції та зазначила, що суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновлений первинний договір оренди. В іншому випадку в позові необхідно відмовити.

Оскільки на час розгляду справи і ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення (20 травня 2024 року) строк дії договору оренди закінчився (21 жовтня 2023 року), а підстави його поновлення відсутні, то позивач вже не мав статусу орендаря, тому у нього було відсутнім право користування орендованою земельною ділянкою.

Апеляційний суд відхилив посилання позивача на те, що ухвалення судом першої інстанції рішення про відмову у задоволенні позовних вимог унеможливить його подальше звернення до суду за захистом своїх прав, зокрема з вимогою про відшкодування збитків у зв`язку з порушенням його права користування земельною ділянкою, оскільки позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом за наявності правових підстав, якщо вважає, що відповідач своїми діями завдала збитків позивачу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

За змістом доводів касаційної скарги заявника підставою касаційного оскарження судових рішень є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди помилково застосували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18-ц, обставини якої не є подібними до обставин справи, що переглядається.

Позивач обрав належний спосіб захисту порушеного права, водночас суди безпідставно відмовили у захисті порушеного права.

Суди не врахували, що у позивача є право на відшкодування збитків, завданих незаконними діями відповідачки.

Апеляційний суд у постанові від 26 лютого 2024 року у цій справі, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, зазначив, що закінчення дії договору оренди під час розгляду справи в суді першої інстанції не свідчить про відсутність неврегульованих питань між сторонами.

Доводи інших учасників справи

Відзив відповідачки на касаційну скаргу надіслано 06 грудня 2024 року.

У відзиві вона зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а посилання на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, не впливає на правильність судових рішень.

Рух справи в суді касаційної інстанції

У жовтні 2024 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року.

Верховний Суд ухвалою від 15 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи.

У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, що встановили суди

Земельна ділянка, площею 1,5683 га, кадастровий номер 3220489500:02:008:0042, яка розташована в межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, належить ОСОБА_1

21 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» укладено договір оренди землі, згідно з пунктом 1 якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області та належить орендодавцю на праві власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 11 вересня 2008 року серії ЯА, № 604210.

Згідно з пунктом 5 договору оренди землі, договір укладено на сім років. Після закінчення строку договору орендар, який має намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. Якщо орендодавець не має наміру укладати новий договір оренди з орендарем або продовжувати дію цього договору, він зобов'язаний за шість місяців до закінчення строку дії даного договору повідомити про це орендаря в письмовій формі, а також за свій рахунок відновити межі земельної ділянки в натурі.

Дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності у порядку встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря (пункт 31 договору оренди).

У пункті 37 договору оренди сторони визначили, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди.

Передавання земельної ділянки орендарю здійснюється у п'ятиденний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передавання (пункт 16 договору оренди).

Згідно з актом приймання-передавання земельної ділянки від 15 грудня 2015 року ОСОБА_1 передала, а ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» в особі директора Дабіжи М. М. прийняло у строкове платне користування на умовах оренди земельну ділянку, кадастровий номер 3220489500:02:008:0042, яка розташована в межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, загальною площею 1,5683 га, у тому числі рілля - 1,5683 га.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексний номер витягу 323426863, 15 грудня 2015 року о 18:02:09 державний реєстратор Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області Малькевич Л. В. зареєструвала право оренди землі, підстава реєстрації права - договір оренди землі від 21 жовтня 2015 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 грудня 2015 року, індексний номер 27125459; вид іншого речового права - право оренди земельної ділянки; зміст, характеристика іншого речового права - строкове платне користування земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строк дії - 7 років (т. 1, а. с. 7, 8).

18 липня 2022 року ОСОБА_1 направила директору ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» лист, в якому повідомила, що термін дії договору оренди закінчується 15 грудня 2022 року, що відповідно до пункту 31 договору є підставою для його припинення та відновлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості. Зазначила, що відповідно до пункту 5 договору не бажає укладати новий договір оренди з ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» або продовжувати дію цього договору, а має намір обробляти земельну ділянку самостійно і використовувати її для власних потреб на власний розсуд. Просила утриматись від вчинення дій, які б перешкоджали їй після закінчення строку дії договору використовувати належну їй земельну ділянку.

21 вересня 2022 року ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» направило лист-повідомлення № 01-3-140 (клопотання) про укладення договору оренди землі на новий строк, до якого долучено проєкт додаткової угоди.

22 жовтня 2022 року ОСОБА_1 направила ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» заперечення у поновленні договору оренди землі та вимогу про повернення земельної ділянки, в якому повідомила, що не бажає продовжувати будь-які договірні відносини з ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» щодо оренди належної їй земельної ділянки, а також про незгоду з умовами договору оренди та умовами додаткової угоди, запропонованої ТОВ Агрофірма «Білоцерківська».

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 09 грудня 2022 року державний реєстратор Маловільшанської сільської ради Київської області Кошовий В. П. здійснив державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ Агрофірма «Білоцерківська», підстави: накладна поштового відправлення від 18 липня 2022 року, серія та номер 0910300007755, видавник АТ «Укрпошта»; повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер 0910300007755, цінний лист, серія та номер 0910300007755, видано 18 липня 2022 року, видавник АТ «Укрпошта»; лист-повідомлення, видано 18 липня 2022 року, видавник ОСОБА_1 ; лист-повідомлення, серія та номер 87, видано 06 червня 2022 року, видавник ОСОБА_1 ; повідомлення про врученняпоштового відправлення, серія та номер 0910300017114, видано 19 жовтня 2022 року, видавник АТ «Укрпошта»; накладна поштового відправлення, серія та номер 0910300017214, видано 19 жовтня 2022 року, видавник АТ «Укрпошта»; опис вкладення поштового відправлення, серія та номер 0910300017114, видано 19 жовтня 2022 року, видавник АТ «Укрпошта»; лист-повідомлення про заперечення щодо поновлення договору оренди землі, видано 19 жовтня 2022 року, видавник ОСОБА_1 ; відомості з Державного земельного кадастру, серія та номер 59079364, видано 09 грудня 2022 року, видавник Державний земельний кадастр.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтував відмову у позові тим, що попри те, що відповідачка неправомірно здійснила скасування державної реєстрації права оренди позивача під час дії договору оренди (з урахуванням строку його автоматичної пролонгації відповідно до підпункту 1 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції Закону України від 24 березня 2022 року № 2145-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану»), немає підстав для поновлення договору оренди у судовому порядку, строк дії якого на час ухвалення рішення суду першої інстанції закінчився.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів у справі, що переглядається, з огляду на таке.

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Згідно зі статтею 1 Закону України від 06жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі Закон № 161-XIV) визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 161-XIV орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

У частині четвертій статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до статті 17 Закону № 161-XIV об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. При передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років (частини перша, третя статті 19 Закону № 161-XIV в редакції, чинній на час укладення договору оренди).

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, після 01 січня 2013 року договір оренди землі є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто за умови дотримання ними вимог статей 638, 759 і 792 ЦК України та статті 15 Закону 161-ХIV.

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду підтримала висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, у частині того, що договір оренди землі є укладеним з моменту досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов, а право оренди виникає з моменту його державної реєстрації, проте відступила від висновків, викладених у вказаній постанові Верховного Суду України, у частині того, що, виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125 126 ЗК України, договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Згідно з матеріалами справи, що переглядається, договір оренди між ОСОБА_1 і ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» підписано 21 жовтня 2015 року, строк дії - 7 років.

15 грудня 2015 року зареєстровано право оренди на земельну ділянку та передано її за актом приймання-передавання.

У пункті 37 договору оренди сторони визначили, що цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації права оренди.

Суди встановили, що договір укладено саме 21 жовтня 2015 року, що не заперечує ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» у касаційній скарзі.

Правові підстави укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) визначаються у статті 33 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV).

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону № 161-XIV, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (вирішення питання щодо укладення договору оренди на новий строк), після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору. При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відповідно до доповнених пунктів 27 і 28 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України Законом № 2145-IX під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: 1) вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення: а) державної, комунальної власності, невитребуваних, нерозподілених земельних ділянок, а також земельних ділянок, що залишилися у колективній власності і були передані в оренду органами місцевого самоврядування; б) приватної власності.

Законом України від 19 жовтня 2022 року № 2698-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» абзац перший підпункту 1 пункту 27 після слів «воєнного стану» доповнено словами «до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» (тобто цим Законом).

Аналіз наведених положень ЗК України дає підстави для висновку, що у період із 07 квітня до 19 листопада 2022 року договори оренди земельної ділянки були поновлені на один рік без волевиявлення сторін договору, строк яких сплив у цей проміжок часу.

Суди у справі встановили, що строк дії договору оренди закінчувався 21 жовтня 2022 року, але до нього підлягали застосуванню приписи підпункту 1 пункту 27 розділу «Перехідні положення» ЗК України і його дію відповідно до цієї норми було автоматично поновлено на один рік до 21жовтня 2023 року, з чим погоджується і заявник у касаційній скарзі.

09 грудня 2022 року державний реєстратор Маловільшанської сільської ради Кошовий В. П. здійснив державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» за заявою відповідачки як орендодавця.

З урахуванням наведеного суди дійшли висновку, що така реєстрація припинення права оренди позивача відбулася в період дії договору, тому відповідачка порушила права позивача як орендаря земельної ділянки за договором оренди, строк дії якого станом на 09 грудня 2022 року не закінчився.

Водночас суди відмовили у задоволенні позовної вимоги про поновлення договору оренди з огляду на те, що на час ухвалення рішення суду першої інстанції строк дії цього договору закінчився та договір не був поновленим.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів лише у частині того, що у судовому порядку не підлягає поновленню договір оренди землі, дія якого закінчилася на час розгляду справи в суді першої інстанції та до ухвалення рішення у справі.

Заявник на обґрунтування вказаних доводів посилається на те, що суди неправильно застосували висновки Великої Палати Верховного Суду, сформовані у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18-ц, та не застосували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

Верховний Суд вважає такі доводи безпідставними з огляду на таке.

У справі, що переглядається, 28 березня 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про поновлення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права оренди позивача.

Позовну вимогу обґрунтував тим, що відповідачка в порушення норм законодавства, що регулює автоматичне, без згоди орендодавця, поновлення договорів оренди землі (строк користування яких закінчився до 19 листопада 2022 року) на один рік, протягом цього року безпідставно припинила право оренди позивача.

ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» зазначило, що 21 вереcня 2022 року, користуючись наявним у нього переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, надіслало відповідачці лист-повідомлення про подовження договору оренди землі разом із проєктом додаткової угоди (строком на 14 років).

У вказаному листі позивач повідомив відповідачку про автоматичне поновлення договору на один рік.

01 червня 2023 року позивач змінив предмет позову, заявивши вимогу про поновлення договору оренди землі на один рік до 23 жовтня 2023 року.

Суди у справі встановили, що відповідачка заперечує можливість поновлення договору оренди з позивачем, оскільки після закінчення дії договору самостійно обробляє свою земельну ділянку та волевиявлення на подальше передання її в оренду не має (т. 1, а. с. 61, 95, 104, 108, 132).

Так, 18 липня 2022 року ОСОБА_1 направила ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» лист, в якому повідомила, зокрема, що не бажає укладати новий договір оренди з ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» або продовжувати дію цього договору, а має намір обробляти земельну ділянку самостійно і використовувати її для власних потреб на власний розсуд.

22 жовтня 2022 року ОСОБА_1 направила ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» відповідь на лист ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» від 21 вересня 2022 року, у якому заперечила проти поновлення договору оренди землі та повідомила, що не бажає продовжувати будь-які договірні відносини з ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» щодо оренди належної їй земельної ділянки, а також про незгоду з умовами договору оренди та умовами додаткової угоди, запропонованої ТОВ Агрофірма «Білоцерківська».

Колегія суддів бере до уваги, що ні у позовній заяві, ні у касаційній скарзі позивач не посилається на порушення ОСОБА_1 його переважного права на укладення договору оренди на новий строк, передбаченого статтею 33 Закону № 161-XIV, та після зміни предмета позову не просив про визнання договору оренди укладеним на новий строк після 23 жовтня 2023 року.

Верховний Суд зазначає, що підстава поновлення договору оренди землі, передбачена підпунктом 1 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, та підстава укладення договору оренди землі на новий строк, передбачена статтею 33 Закону № 161-XIV, визначають різні наслідки для сторін цього договору, зокрема:

поновлення договору оренди землі, передбачене підпунктом 1 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, на один рік, є імперативним для орендодавця та не потребує його волевиявлення і погодження нових умов договору;

поновлення договору оренди землі, шляхом його укладення на новий строк, передбачене статтею 33 Закону № 161-XIV, є диспозитивним для орендодавця та потребує його волевиявлення і погодження умов договору, зокрема і нового строку його дії.

З урахуванням вказаного суди у межах уточненої позовної вимоги, зазначивши, що позивачка порушила імперативні приписи підпункту 1 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18-ц, правильно виснували, що на час розгляду справи й ухвалення судом першої інстанції рішення від 20 травня 2024 року строк дії договору оренди, автоматично продовжений в силу закону, закінчився, а тому не може бути поновлений у судовому порядку на один рік до 23 жовтня 2023 року.

Колегія суддів відхиляє доводи заявника, що суди помилково застосували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18-ц, з огляду на таке.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

У справі № 610/1030/18-ц Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання захисту прав первинного орендаря, який, звернувшись із позовом за два тижні до закінчення строку дії первинних договорів оренди та не реалізувавши переважне право на продовження строку їх дії у передбачений ними строк, заявив вимогипро визнання недійсними договорів оренди землі, укладених під час дії первинного договору оренди, та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок за новим орендарем.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вказані позовні вимоги за наведених обставин не могли забезпечити поновлення права первісного орендаря на користування відповідними земельними ділянками.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити.

Вказані висновки є застосовними у справі, що переглядається, оскільки правовідносини за своїм змістом є подібними.

З урахуванням наведеного суди дійшли правильного висновку про відсутність у позивача на час ухвалення рішення місцевим судом права користування земельною ділянкою та відмову у задоволенні позову.

Водночас відмова у задоволенні позовної вимоги з указаних підстав не перешкоджає позивачу звернутися до суду за захистом своїх прав, якщо він вважатиме, що відповідачка, припинивши 09 грудня 2022 року (протягом річного імперативно продовженого строку дії договору) право оренди позивача на земельну ділянку, загальною площею 1,5683 га, кадастровий номер 3220489500:02:008:0042, завдала йому збитків, про що правильно зазначив апеляційний суд.

Стосовно доводів касаційної скарги про те, що суди не застосували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, необхідно зазначити таке.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Посилання заявника на загальні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), щодо визначення підстав для відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що суди неправильно застосували норми матеріального права чи порушили норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваних рішень, оскільки ці висновки не суперечать висновкам судів щодо обрання тієї підстави для відмови у позові, яка застосована у справі, яка переглядається.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновків, які обґрунтовано викладено у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника із висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк