Історія справи

Постанова КЦС ВП від 03.09.2019 року у справі №487/495/17

Постанова

Іменем України

29 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 487/495/17

провадження № 61-15095св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва в складі судді Біцюк А. В. від 06 червня 2017 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області в склад колегії суддів: Серебрякової Т. В., Галущенка О. І., Лисенка П. П. від 17 липня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з липня 2009 року ОСОБА_4 працювала продавцем продовольчих товарів в кіоску, який належить відповідачу. 19 травня 2016 року позивач написала заяву про звільнення за власним бажанням та оформила розірвання трудового договору у центрі зайнятості населення в присутності роботодавця. Проте, в день звільнення відповідачем з нею не було проведено повний розрахунок, а саме невиплачена заробітна плата за травень 2016 року у розмірі 4 140 грн та грошова компенсація за невикористані відпустки починаючи з 2009 року по 2016 рік. Посилаючись на викладені обставини та з урахуванням уточнених позовних вимог в частині розміру належних до виплати сум, позивач остаточно просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі за травень 2016 року в сумі 1 450 грн, грошову компенсацію за невикористані відпустки за період з 12 січня 2011 року по 19 травня 2016 року в розмірі 5 661 грн 50 коп. та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні за період з 19 травня 2016 року по 25 квітня 2017 року в сумі 13 154 грн. Крім того, просила суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на правову допомогу в розмірі 2 880 грн та судовий збір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсацію за невикористані відпустки в сумі 5 661 грн 50 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 178,79 грн. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу в сумі 804 грн 58 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вини відповідача в неотриманні ОСОБА_4 нарахованої заробітної плати за травень 2016 року немає, та виходячи з цього, не вбачається порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача на отримання заробітної плати, а тому у задоволенні позовних вимог стягнення середнього заробітку за час затримки у виплаті заробітної плати вважає за необхідне відмовити. Оскільки відповідачем не доведено факту надання позивачу щорічних відпусток за період з 12 січня 2011 року по 19 травня 2016 року, суд стягнув компенсацію за невикористані відпустки в межах заявлених позивачем вимог в розмірі 5 661 грн 50 коп.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 3 937 грн 30 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що з урахуванням обставин справи, розміру спірних сум, частки задоволених вимог, тривалості порушення прав позивача, підлягає стягненню на користь ОСОБА_4 середній заробіток в розмірі 3
937,20 грн.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2017 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила змінити зазначені судові рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та в цій частині постановити нове рішення, яким стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за травень 2016 року в сумі 643 грн 87 коп.

У решті вимог судові рішення до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є стаття (400 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд невірно встановив обставини в частині присутності ОСОБА_4 на роботі в день звільнення. Позивач довела належними та допустимими доказами, що в день звільнення вона була присутня на роботі. В свою чергу відповідач не довів належними та допустимими доказами, що в день звільнення він нарахував необхідні для виплати ОСОБА_4 суми. Таким чином, вимоги статті 116 КЗпП України носять зобов'язальний характер саме для роботодавця, а не працівника. А суди, невірно встановили обставини справи, порушивши вимоги цивільно-процесуального законодавства в частині оцінки доказів, поклавши цей обов'язок на працівника.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 487/495/17-ц з Заводського районного суду м.

Миколаєва.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Зазначену справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 12 січня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено трудовий договір № 14021100037, згідно якого працівник зобов'язаний виконувати роботу продавця продовольчих товарів, продавати товари і нести матеріальну відповідальність (пункт 2), місцем роботи визначено кіоск Нагірна, ріг вулиці Космонавтів. Відповідач зобов'язується оплачувати працю працівника у розмірі 950

грн, при цьому розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати (пункт 3).

Час виконання робіт установлюється з 8 до 17 години, перерва з 12-00 год. до 13-00 год.

Трудовий договір розірвано сторонами 19 травня 2016 року та ОСОБА_4 звільнена за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.

У позовній заяві позивачем визнано, що в день звільнення - 19 травня 2016 року вона не працювала.

В матеріалах справи міститься відомість на виплату грошей № НЗП-000006 за травень 2016 року, розрахунковий лист про нараховану заробітну плату позивачу та належну суму до виплати з урахуванням утриманих податків та зборів, що свідчить про здійснення усіх необхідних дій відповідачем для виплати повного розрахунку по заробітній платі позивачу.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Виплата заробітної плати працівнику гарантована статтею 43 Конституції України.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статей 115, 166 КЗпП України, статті 24 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективним органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, а при звільненні працівника всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в частини 1 статті 47 КЗпП України.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 60 ЦПК України.

Жодних доказів у розумінні статті 60 ЦПК України 2004 року нарахованої заробітної плати позивачу за травень 2016 року останньою до суду не надано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обгрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Оскільки оскаржені рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2017 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2017 року в частині позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун