Історія справи

Постанова

Іменем України

03 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 158/2564/19

провадження № 61-14838св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради Волинської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання бездіяльності органу місцевого самоврядування незаконною, зобов`язання вчинити дії щодо виділення земельної ділянки, встановлення строку для вчинення дій, визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 18 березня 2021 року, ухвалене суддею Корецькою В. В., та постанову Волинського апеляційного суду від 22 липня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Луцької міської ради Волинської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання бездіяльності органу місцевого самоврядування незаконною, зобов`язання вчинити дії щодо виділення земельної ділянки, встановлення строку для вчинення дій, визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Позов обґрунтований тим, що за рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 грудня 2018 року за ОСОБА_1 у порядку спадкування визнано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 . 14 березня 2019 року зареєстровано її право власності на це нерухоме майно.

Маючи намір оформити право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться вищезазначений будинок, на її замовлення було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яку вона подала на погодження до Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області (далі - Жидичинська сільська рада). Проте головою Жидичинської сільської ради їй було відмовлено у підписанні цієї технічної документації з підстав того, що цю земельну ділянку позивачка може отримати лише на умовах оренди.

02 липня 2019 року вона звернулася із заявою до Жидичинської сільської ради і просила виділити їй у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га, на якій розташований успадкований будинок, на що отримала відповідь про необхідність подання до сільської ради технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку. Крім того, у відповіді зазначено, що після надання цих документів рішенням сесії Жидичинської сільської ради буде вирішено питання про надання їй земельної ділянки за вищезазначеною адресою на умовах оренди.

Позивачка зазначала, що для отримання витягу з Державного земельного кадастру необхідне погодження технічної документації із землеустрою органом місцевого самоврядування, але в такому погодженні їй було відмовлено.

ОСОБА_1 також зазначала, що при виготовленні технічної документації на спірну земельну ділянку було виявлено, що із 0,25 га земельної ділянки, яка знаходиться у її користуванні, яка не вилучалася і право на яку не припинялося, 0,07 га неправомірно було виділено ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства.

Зазначала, що такими діями Жидичинська сільська рада порушила її право на землю, яка необхідна для обслуговування житлового будинку, який вона успадкувала.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 просила суд визнати незаконною бездіяльність Жидичинської сільської ради та зобов`язати Луцьку міську раду виділити їй у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; встановити строк Луцькій міській раді для підписання (погодження) технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та прийняття рішення щодо виділення їй земельної ділянки у власність - 2 місяці з дня набрання рішенням законної сили; визнати недійсним та скасувати рішення сесії сьомого скликання Жидичинської сільської ради від 02 жовтня 2019 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність в межах населеного пункту с. Клепачів ОСОБА_2 ».

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 січня 2021 року замінено відповідача Жидичинську сільську раду Ківерцівського району Волинської області на її правонаступника - Луцьку міську раду Волинської області (далі - Луцька міська рада) (а. с. 49-50, т. 2).

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 18 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 22 липня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що встановлені у справі обставини та надані сторонами належні і допустимі докази свідчать про те, що до ОСОБА_1 не перейшло право власності на спірну земельну ділянку, а перейшло лише право користування нею, оскільки земельна ділянка не перебувала у власності осіб, право на житловий будинок після смерті яких, успадкувала позивачка. Розмір земельної ділянки, яку вона хоче отримати безоплатно у власність, перевищує норму безоплатної приватизації, передбаченої пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України, яка нею вже була реалізована раніше. Суди також дійшли висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 щодо порушення її прав оскаржуваним рішенням Жидичинської сільської ради від 02 жовтня 2019 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій вона просить скасувати рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 18 березня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 липня 2021 року і ухвалити нове рішення у справі про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Обставини справи та висновки за результатами розгляду справи, зроблені судами попередніх інстанцій

Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 грудня 2018 року за ОСОБА_1 у порядку спадкування визнано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 .

14 березня 2019 року право власності на це нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 18, т.1).

Рішенням Жидичинської сільської ради від 09 квітня 2019 року, з урахуванням внесених до нього змін рішенням від 02 жовтня 2019 року, позивачці надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,18 га в межах населеного пункту АДРЕСА_1 (а. с. 135, 138, т. 1).

Також встановлено, що на замовлення позивачки ФОП ОСОБА_3 було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25 га на АДРЕСА_1 (а. с.11-35, т.1).

02 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до голови Жидичинської сільської ради із заявою про виділення їй на підставі частин першої, п`ятої статті 120, пункту «г» частини першої статті 81 ЗК України у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , яка необхідна їй для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які вона успадкувала (а. с. 9, т. 1).

Як вбачається із відповіді Жидичинської сільської від 08 липня 2019 року, ОСОБА_1 повідомлено про те, що дана земельна ділянка, після подання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, рішенням сесії Жидичинської сільської ради буде надана їй на умовах оренди (а. с.10, т.1).

Визначаючись із спірними правовідносинами та нормами права, які підлягають застосуванню, суди обґрунтовано виходили із того, що правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України «Про землеустрій».

Так, згідно із пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду урегульовано статтями 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України.

Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни їх цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частинами першою, п`ятою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Судами встановлено, що до ОСОБА_1 не перейшло право власності на спірну земельну ділянку, а перейшло лише право користування нею, оскільки земельна ділянка не перебувала у власності осіб, право на житловий будинок після смерті яких, успадкувала позивачка.

Також суди звернули увагу на те, що відповідно до пункту «г» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Установлено, що ОСОБА_1 використала своє право, передбачене пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України, на безоплатну приватизацію земельної ділянки із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується державним актом серії ЯЛ № 614029 від 15 березня 2011 року про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1945 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 (а. с. 135, т. 2).

Відтак, суди вважали, що зазначені вище обставини спростовують посилання позивачки щодо набуття її права власності на спірну земельну ділянку на підставі прийняття спадщини, згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України.

Питання виділення громадянам земельної ділянки чи у приватну власність, чи у користування - є дискреційними повноваженнями органу місцевого самоврядування, прийняттю якого передує виготовлення технічної документації.

Суди дійшли висновку, що позивачка не надала належних та допустимих доказів про виготовлення технічної документації на той розмір площі земельної ділянки - 0,18 га, дозвіл на який було надано рішенням Жидичинської сільської ради від 09 квітня 2019 року, з урахуванням внесених у нього змін рішенням від 02 жовтня 2019 року.

Також ОСОБА_1 не довела наявності у неї підстав на набуття саме у власність спірної земельної ділянки у той спосіб, який вона зазначила у поданій 02 липня 2019 року заяві органу місцевого самоврядування, чим відповідно і не довела свого порушеного права при виділенні земельної ділянки ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що висновки судів про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав недоведеності заявлених нею позовних вимог, є обґрунтованими й такими, що зроблені на підставі всебічно, повно та об`єктивно наданій оцінці наявних у справі доказів в цілому, так і кожному окремому доказу. При цьому колегія суддів акцентує увагу на тому, що заявник не навела даних, котрі б могли посіяти сумнів у порушенні судами правил дослідження та оцінки доказів.

Твердження касаційної скарги ОСОБА_1 про відсутність правових висновків Верховного Суду з приводу правовідносин, що склалися у даній справі, а саме застосування частини першої статті 81 та статті 120 ЗК України, спростовуються висновками Верховного Суду у цілому ряді аналогічних справ, зокрема у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 498/645/15ц та від 06 червня 2018 року у справі № 615/779/17, і суди попередніх інстанцій переглянули справу відповідно до таких висновків.

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права і зводяться до власної переоцінки позивачем встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних помилок.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 18 березня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: О. С. Ткачук

А. А. Калараш

Є. В. Петров