Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.10.2024 року у справі №338/1297/22
Постанова КЦС ВП від 20.08.2025 року у справі №338/1297/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 338/1297/22

провадження № 61-3520св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка не брала участі в розгляді справи, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення дії земельного сервітуту

за касаційною скаргою адвоката Захаріїва Богдана Дмитровича як представника ОСОБА_3 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року у складі колегії суддів:Баркова В. М., Мальцевої Є. Є., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила припинити дію земельного сервітуту щодо частини земельної ділянки площею 0,0147 га, кадастровий номер 2620488602:01:001:0134, встановленого рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2019 року.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що рішенням Богородчанського районного суду від 31 липня 2019 року встановлено постійний безоплатний земельний сервітут частини земельної ділянки площею 0,0147 га з довжинами між точками «А», «Б», «В», «Г» 3,50 м, 17,72 м, 9,16 м, 12,57 м, 9,56 м, 4,68 м, 5,63 м, 9,28м, 17,67 м, що розташована на АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_3 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 20 жовтня 2006 року серії ЯД № 866311, кадастровий номер 2620488602:01:001:0134, у вигляді права пішого проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до земельної ділянки та житлового будинку ОСОБА_2 , розташованих на АДРЕСА_2 .

Вказані межі земельного сервітуту прокладено у спосіб, зображений на схемі, що є додатком 8 до висновку експертного дослідження від 15 лютого 2019 року № 007/02-19 судового експерта Максимчина А. Д .

Позивач вважає, що дію земельного сервітуту частини земельної ділянки встановленого рішенням Богородчанського районного суду від 31 липня 2019 року слід припинитивідповідно до частини третьої статті 406 ЦК України, пункту 6 частини другої статті 102, частин другої, третьої статті 152 ЗК України.

Спірну земельну ділянку ОСОБА_5 придбав на підставі договору купівлі-продажу від 11 листопада 2005 року № 2460, під час перебування у шлюбі з позивачем, тому вона є спільною сумісною власністю подружжя, яке використовувало її за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 27 квітня 2023 року в задоволенні позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати за надання правничої допомоги в розмірі 4 850,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач як співвласник земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, не надала доказів несення нею надмірного тягаря через неможливість використання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. ОСОБА_1 фактично не згодна з рішенням суду про встановлення земельного сервітуту від 31 липня 2019 року у справі № 338/158/19, яке за скаргами ОСОБА_3 і ОСОБА_1 були предметом перегляду в судах апеляційної і касаційної інстанції.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 09 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат за надання правничої допомоги в розмірі 4 850,00 грн скасував. В іншій частині рішення суду залишив без змін. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивованазаконністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції в частині вирішення справи по суті заявлених вимог та наявністю підстав для зменшення розміру понесених відповідачем витрат на правничу допомогу.

ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Богородчанського районного суду від 27 квітня 2023 року.

Короткий зміст ухвали апеляційного суду

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 01 лютого 2024 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Богородчанського районного суду від 27 квітня 2023 року. Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати за надання правової допомоги в сумі 2 800,00 грн.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, не вирішував питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_3 . Стягуючи витрати на правничу допомогу, суд вказав на доведеність таких витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Захаріїв Б. Д. як представник ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 642/6127/18, від 13 липня 2022 року у справі № 521/4328/16-ц; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.

На обґрунтування вимог касаційної скарги адвокат зазначає про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд розглянув справу 01 лютого 2024 року, не повідомивши ОСОБА_3 належним чином про дату, час і місце судового засідання, розгляд справи не відклав, причин неотримання заявником повідомлення не з`ясував, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

Крім цього, стягуючи витрати на правничу допомогу, апеляційний суд позбавив заявника процесуального права на надання заперечень щодо заявленого розміру таких витрат та їх обґрунтованості, адже як клопотання, так і докази таких витрат не були надіслані заявнику заздалегідь.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

19 червня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 є власником домоволодіння та земельної ділянки площею 0,1540 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2620488602:01:001:0100, на АДРЕСА_1 .

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 20 жовтня 2006 року серії ЯД № 866311 ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 0,1507 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2620488602:01:001:0134, яка розташована на АДРЕСА_1 .

Земельну ділянку ОСОБА_3 придбав згідно з договором купівлі-продажу від 04 листопада 2005 року.

Позивач ОСОБА_1 перебуває з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі.

Спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з приводу користування ОСОБА_2 заїздом до свого господарства триває з травня 2018 року.

Рішенням Богородчанського районного суду від 31 липня 2019 року, ухваленим у справі № 338/158/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення земельного сервітуту, встановлено постійний безоплатний земельний сервітут щодо частини земельної ділянки площею 0,0147 га, що розташована на АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, яка належить на праві власності як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_1 , відповідно до статті 60 СК України.

Згідно з висновком експерта Максимчина А. Д. від 15 лютого 2019 року № 007/02-19 та висновком експерта від 22 травня 2020 року № 1952/19-28/1148-1151/20-28 за результатами земельно-технічної експертизи, проведеної згідно з ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року, облаштування проходу та під`їзду до земельної ділянки ОСОБА_2 можливе тільки шляхом встановлення земельного сервітуту. Більш доцільним і належним є встановлення земельного сервітуту через земельну ділянку ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 .

Рішення Богородчанського районного суду від 31 липня 2019 року, яке залишене без змін після перегляду в апеляційному та касаційному порядку, набрало законної сили.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Щодо закриття апеляційного провадження

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

У статті 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої цієї статті).

Вказана конституційна норма конкретизована у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення згаданим Законом ставиться в залежність від процесуального закону.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Суди встановили, спірна земельна ділянка придбана ОСОБА_3 у період шлюбу з позивачем, тому вона належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_1 , вважаючи свої права як співвласника земельної ділянки порушеними, звернулася до суду з цим позовом.

З огляду на це та з урахуванням змісту спору, вирішеного у цій справі рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2023 року, ОСОБА_3 не може вважатись особою, права чи законні інтереси якої вирішено цим рішенням.

Врахувавши, що ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу у справі, в якій він не брав участі, на судове рішення, яким не вирішувалось питання про його права та обов`язки, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги щодо розгляду справи апеляційним судом 01 лютого 2024 року за відсутності ОСОБА_3 , належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, спростовуються матеріалами справи.

Доводи касаційної скарги правильність висновку суду апеляційної інстанції в частині закриття апеляційного провадження не спростовують, оскільки заявник не довів, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про його права, інтереси та (або) обов`язки, що є очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Щодо вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюються судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, додані відповідачем до заяви про долучення до матеріалів справи доказів, які підтверджують розмір судових витрат, які вона планує понести в апеляційному провадженні, є доказами витрат відповідача на правничу допомогу на стадії апеляційного провадження.

Тому застосуванню підлягають норми статті 83 ЦПК України, яка регулює порядок подання доказів.

Відповідно до частини дев`ятої статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Оскільки склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, підлягає доведенню, порушення заявником свого процесуального обов`язку та ненаправлення іншій стороні копій доказів на підтвердження дійсності понесення витрат на правничу допомогу призводить до порушення принципу змагальності, неможливості іншим учасникам судового розгляду ознайомитись із їхнім змістом, позбавляє можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку.

У разі недотримання заявником вимог щодо належного направлення відповідних копій документів іншій стороні, а також у разі ненадання суду доказів підтвердження факту такого надсилання, суд не може брати до уваги докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду відповідної заяви, адже немає підстав для задоволення заяви відповідача про відшкодуванні витрат на правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення з цього питання.

Наведені висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/14138/18, від 24 березня 2021 року у справі № 756/2399/18.

Проте змістом вказаних постанов підтверджується, що положення частини дев`ятої статті 83 ЦПК України не можуть бути (у випадку їх недотримання) безумовною підставою відмови у розподілі витрат на правову допомогу, якщо іншій стороні надано можливість спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

У процедурі розгляду заяви сторони про розподіл судових витрат, у тому числі на правову допомогу, суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони (висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22)).

При розгляді цієї заяви суд повинен забезпечити сторонам дотримання принципів змагальності, рівності в судочинстві, реалізацію права сторони «бути вислуханою» як передумови того, що вона була «почута», що є складовою права на справедливий суд (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін проти України», заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року).

Зі змісту ухвали апеляційного суду від 01 лютого 2024 року та матеріалів справи відомо, що заяву від 01 лютого 2024 року і докази понесення відповідачем витрат на правничу допомогу адвокат Гордим М. М. як представник ОСОБА_2 надав у судовому засіданні 01 лютого 2024 року в яке ОСОБА_3 , який був належним чином повідомлений через його електронний кабінет в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, не з`явився.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд всупереч ЦПК України не перевірив та не встановив направлення вказаних доказів заявнику та не забезпечив ОСОБА_3 можливість спростувати ймовірну неспівмірність витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

З огляду на викладене ухвала апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в розмірі 2 800,00 грн підлягає скасуванню, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 400 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Захаріїва Богдана Дмитровича як представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року в частині вирішення питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до апеляційного суду.

В іншій частині ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов