Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.09.2022 року у справі №127/7906/18

Постанова

Іменем України

02 вересня 2022 року

м. Київ

Справа № 127/7906/18

провадження № 61-13983св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєла Оксана Миколаївна, Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Замостянський відділ державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), Фірма «ІВО+КГ» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю,

третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Вохмінової О. С., та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої Оксани Миколаївни (далі - приватний нотаріус ВМНО Бєлая О. М.), Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), Замостянського відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (далі - Замостянський ВДВС у м. Вінниця), Фірми «ІВО+КГ» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Фірма «ІВО+КГ»), третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про визнання недійсними акту державного виконавця, свідоцтва про право власності.

Позовну заяву мотивувала тим, що 30 серпня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ФОП ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 08/07-099 про відкриття поновлювальної кредитної лінії із лімітом - 160 000 доларів США, із сплатою процентів - 13,6% річних. Строк повернення кредиту - 25 серпня 2010 року. На забезпечення виконання вказаного кредиту, у цей же день, укладений договір іпотеки між АТ КБ «ПриватБанк» (іпотекодержатель) та Фірмою «ІВО+КГ» (іпотекодавець) (із подальшими змінами), згідно з яким іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно - цілу частку магазину з прибудовами, загальною площею 194,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 07 травня 2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки з публічних торгів та встановлено початкову ціну реалізації предмета іпотеки - 1 310 088,00 грн.

Позивач вказувала, що майно було передано на торги, але, через відсутність зареєстрованих учасників торгів, стягувач АТ КБ «ПриватБанк» виявив бажання залишити за собою предмет іпотеки, про що державний виконавець 17 квітня 2015 року склав акт про передачу нереалізованого майна АТ КБ «ПриватБанк».

24 квітня 2015 року представник АТ КБ «ПриватБанк» отримав свідоцтво про право власності на майно, посвідчене приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М.

Позивач стверджувала, що має право на майно, яке належало Фірмі «ІВО+КГ», а саме на цілу частку магазину, розташованого по АДРЕСА_1 , оскільки вона інвестувала свої кошти у капітальний ремонт цього магазину. Крім того, будівля магазину розташована на належній їй земельній ділянці, яка не була предметом іпотеки. Однак державний виконавець не повідомив її про торги. Торги відбулися за простроченою оцінкою, проведеною у 2013 році, а магазин реалізовано за заниженою ціною. Крім того, на магазин ухвалою суду від 20 квітня 2015 року накладено арешт, тому нотаріус не міг видати банку свідоцтво про право власності.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним пакет документів, наданий державним виконавцем Замостянського ВДВС м. Вінниці на електронні торги;

- визнати недійсним акт державного виконавця про передачу заставного майна від 17 квітня 2015 року;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на будівлю магазину, площею 194,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що видане 24 квітня 2015 року приватним нотаріусом ВМНО Бєлою О. М. і зареєстроване у реєстрі за № 471.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судовий збір залишено за рахунок позивача.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2021 року залишено без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, залишено за нею.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не була стороною виконавчого провадження, кредитного договору, стороною договору іпотеки, власником іпотечного майна, на яке було звернуто стягнення, тому дійшов висновку про те, що її право не порушене і не підлягає захисту в обраний нею спосіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2021 року, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

30 серпня 2021 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час для усунення її недоліків.

22 вересня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Вінницького міського суду Вінницької області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

18 жовтня 2021 року ухвалою Верховного Суду визнано необґрунтованою заяву Фірми «ІВО+КГ» про відвід судді Верховного Суду Гулька Б. І. Заяву Фірми «ІВО+КГ» про відвід судді Верховного Суду Гулька Б. І., у порядку статті 40 ЦПК України, передано для вирішення зазначеного питання іншому судді.

21 жовтня 2021 року ухвалою Верховного Суду у задоволенні заяви Фірми «ІВО+КГ» про відвід судді Верховного Суду Гулька Б. І. відмовлено.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Доводи касаційної скарги в цілому зводяться до того, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили характер правовідносин між сторонами, неправильно засотували норми матеріального права, неповно дослідили матеріали справи та надали неправильну оцінку зібраним доказам, унаслідок чого дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 08 травня 2018 року у справі № 341/551/16-ц (провадження № 14-109цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 362/1038/17 (провадження № 11-1021апп18), від 12 грудня 2018 року у справі № 308/5051/17 (провадження № 14-417цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 815/8551/13-а (провадження № 11-1288апп180 та у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 344/7799/15-ц (провадження № 61-8527св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 207/5030/15-ц (провадження № 61-11800св18), від 12 вересня 2018 року у справі № 755/13471/15-ц (провадження № 61-22798св18).

Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не мав можливості та волі бути об`єктивним, доброчесним та неупередженим, тому допустив порушення норм процесуального права. Так, представнику заявника - адвокату Лисенку В. М. не дали можливості виступити судді Якименко М. М. та Панасюк О. С., а представника фірми «ІВО+КГ» - генерального директора ОСОБА_2 видалили із зали судових засідань, за те, що він заступився за її представника. При цьому судовий розгляд провели за п`ять хвилин, із урахуванням часу, який колегія суддів перебувала у нарадчій кімнаті.

Крім того, заявник стверджує, що матеріали справи не містять її апеляційної скарги від 08 квітня 2021 року та 27 додатків до неї, про що заявник дізналася після ознайомлення з матеріалами справи 13 серпня 2021 року.

ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції не мав права посилатися на злочинне рішення апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2016 року у справі № 127/20446/15, за яким за АТ КБ «ПриватБанк» зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,08 га із земельної ділянки 0,1636 га, власником якої є позивач та на якій розташовано спірна будівля, на які (земельну ділянку та будівлю) накладено арешт судовими рішеннями.

Суди не надали оцінку тому, що обґрунтовуючи позовні вимоги, заявник зазначала, що пакет документів, наданих державним виконавцем на електронні торги 05 листопада 2014 року, акт державного виконавця від 17 квітня 2015 року, свідоцтво про право власності від 24 квітня 2015 року порушують її права.

Інших доводів по суті спору касаційна скарга не містить.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2021 року залишити без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

У жовтні 2021 року Другий відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2021 року - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 серпня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ФОП ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 08/07-099 про надання кредиту у виді відкриття поновлювальної кредитної лінії із лімітом - 160 000 доларів США, зі сплатою процентів - 13,6% річних, дата сплати кредиту - 5 число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання договору. Строк повернення кредиту - 25 серпня 2010 року.

30 серпня 2007 року, у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 30 серпня 2007 року № 08/07-099, між АТ КБ «ПриватБанк» (іпотекодержатель), Фірмою «ІВО+КГ» (іпотекодавець), ФОП ОСОБА_2 (позичальник) укладений та нотаріально посвідчений договір іпотеки, із наступними змінами, згідно з умовами якого іпотекодавець передав у іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - цілу частку магазину з прибудовами загальною площею 194,6 кв. м, що складається із: тамбуру - 1, площею 2,9 кв. м; кімнати чергового - 2, площею 2,8 кв. м; торговельного залу - 3, площею 115,6 кв. м; бухгалтерії - 4, площею 4,9 кв. м; вбиральні - 5, площею 1,5 кв. м; коридору - 6, площею 10,2 кв. м; складу - 7, площею 19,1 кв. м; складу - 8, площею 13,2 кв. м; підсобного приміщення - 9, площею 3,3 кв. м; кабінету - 10, площею 21,1 кв. м; розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 07 травня 2013 року № 9/156-10 у рахунок погашення заборгованості ФОП ОСОБА_2 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 30 серпня 2007 року № 08/07-099 у розмірі 205 755,11 доларів США (1 624 066,20 грн.) звернуто стягнення на предмет іпотеки - цілу частку магазину з прибудовою загальною площею 194,6 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу предмету іпотеки з публічних торгів, встановивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у сумі 1 310 088 грн. Це рішення набуло чинності та було звернуто до примусового виконання.

Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, площею 0,1636 га, що належала на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 червня 2013 року.

17 квітня 2015 року державним виконавцем Замостянського відділу ДВС м. Вінниці під час примусового виконання рішення Господарського суду Вінницької області № 9/156-10 про звернення стягнення на предмет іпотеки, нереалізоване на електронних торгах майно - магазин з прибудовами загальною площею 194, 6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 передано стягувачу згідно з актом державного виконавця.

Встановлено, що належним чином завірена копія цього акта державного виконавця, яка повинна була бути затверджена начальником відділу ДВС, та постанова державного виконавця про передачу нереалізованого майна стягувачу у матеріалах справи відсутні. Клопотання про витребування цих документів учасниками справи не заявлялось.

24 квітня 2015 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. видане свідоцтво, яким посвідчено, що АТ КБ «ПриватБанк» належить на праві власності нерухоме майно - магазин з прибудовами (одноповерхова будівля) загальною площею 194,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , що належав боржнику - Фірмі «ІВО+КГ», оскільки майно не реалізоване/торги не відбулися і стягувач - АТ КБ «ПриватБанк» виявив бажання залишити його за собою.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 11 листопада 2015 року у справі № 127/12626/15-ц встановлено, що між ОСОБА_1 та Фірмою «ІВО+КГ» 30 травня 2007 року укладений договір позики, за умовами якого позикодавець ОСОБА_1 передала грошові кошти у сумі 38 000 доларів США, що еквівалентно 191 900 грн, а позичальник - фірма «ІВО+КГ» зобов`язалась повернути цю суму у порядку і на умовах, обумовлених договором: позика надана під 2 % місячних безстроково, підлягає поверненню за першою вимогою позичальника, але не раніше трьох років з моменту надання. Цим же судовим рішенням встановлено, що 30 квітня 2015 року позикодавець направила позичальнику письмову вимогу про повернення позики у строк до 30 травня 2015 року, проте її вимоги задоволені не були, саме це стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 11 листопада 2015 року стягнуто з Фірми «ІВО+КГ» на користь ОСОБА_1 2 319 360,80 грн боргу. Рішення набрало законної сили.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2016 року у справі № 127/20446/15-ц, яке ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року залишено без змін, припинено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,08 га із земельної ділянки кадастровий номер 0510136300:0160496007, розташованої по АДРЕСА_1 , яка необхідна для розміщення, обслуговування та використання за цільовим призначенням магазину з прибудовами, що належить на праві власності АТ КБ «ПриватБанк». Визнано за АТ КБ «ПриватБанк» право власності на земельну ділянку, площею 0,08 га із земельної ділянки кадастровий номер 0510136300:0160496007, розташованої по АДРЕСА_1 , яка необхідна для розміщення, обслуговування та використання за цільовим призначенням магазину з прибудовами, що належить АТ «ПриватБанк».

21 липня 2020 року приватним нотаріусом Бєлою О. М. замість втраченого оригіналу виданий дублікат свідоцтва від 24 квітня 2015 року № 471 про право власності АТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно - магазин з прибудовами (одноповерхова будівля) загальною площею 194,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , в якому міститься виправлення, вручну дописано: «вартістю 1 310 088 грн».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною другою статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями статей 386 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Відповідно до статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до положень статей 12 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з приписами статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди попередніх інстанцій встановили, що станом на 17 квітня 2015 року (дату складення державним виконавцем акта про передачу нереалізованого майна АТ КБ «ПриватБанк») позивач була власником земельної ділянки, на якій розташовано нерухоме майно - магазин по АДРЕСА_1 , який був реалізований як предмет іпотеки на підставі судового рішення, однак ОСОБА_1 не була співвласником цього магазину.

Встановивши, що Закон України «Про іпотеку» та Тимчасовий порядок реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 16 квітня 2014 року № 656/5 (на момент реалізації іпотечного майна) не закріплювали за власником земельної ділянки, на якій розташована будівля, передана в іпотеку, переважного права на купівлю такого майна, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що право позивача як власника земельної ділянки, на якій розташоване іпотечне майно, яке підлягало реалізації на електронних торгах, не порушено.

При цьому, встановивши, що між позивачем та Фірмою «ІВО+КГ» існують правовідносини як між кредитором та боржником, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ці правовідносини регулюються іншими нормами ЦК України. ОСОБА_1 захистила своє право на повернення коштів, наданих у позику Фірмі «ІВО+КГ», звернувшись до суду з позовом про стягнення боргу.

Отже, доводи ОСОБА_1 про те, що вона є власником будівлі і у зв`язку з її реалізацією втратила можливість повернути свої кошти, не підтверджуються матеріалами справи.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, встановили, що ОСОБА_1 не була ні стороною виконавчого провадження, ні стороною кредитного договору чи договору іпотеки, ні власником іпотечного майна, на яке було звернуто стягнення, тому дійшли обґрунтованого висновку, що її права, свободи та інтереси не порушені, а відтак і не підлягають захисту.

При цьому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, здійснив аналіз статей 38, 39 48 Закону України «Про іпотеку», статті 82 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на дату виникнення правовідносин - квітень 2015 року, дійшов правильного висновку про те, що право оскаржити дії державного виконавця, процедуру проведення торгів, оцінку майна, оформлення результатів торгів та виданого на їх підставі свідоцтва мають учасники виконавчого провадження: боржник, іпотекодавець, іпотекодержатель, учасники торгів, констатувавши, що ніхто з цих осіб таким правом не скористався.

Твердження заявника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема визначених пунктами 2 та 3 частини першої статті 43 ЦПК України, спростовуються протоколом судового засідання від 15 липня 2021 року (том 4, а. с.134-136).

Також матеріалами справи спростовуються твердження заявника про відсутність у матеріалах справи апеляційної скарги від 08 квітня 2021 року із долученням 27 додатків (том 3, а. с. 234-289).

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам позову і апеляційної скарги позивача, яким суди надали належну оцінку та їх спростували, з посиланням на зібрані у справі докази та сформулювали обґрунтовані висновки у прийнятих судових рішеннях, зводяться до незгоди з ними і необхідності переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6955/15 (провадження № К/800/522/17), у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 344/7799/15-ц (провадження № 61-8527св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 207/5030/15-ц (провадження № 61-11800св18), від 12 вересня 2018 року у справі № 755/13471/15-ц (провадження № 61-22798св18), не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 не довела, що внаслідок реалізації предмета іпотеки - магазину, розташованого по АДРЕСА_1 були порушені її права, свободи та інтереси.

Отже, суди попередніх інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник