Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.09.2019 року у справі №2-8267/2005

Постанова

Іменем України

29 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 2-8267/2005

провадження № 61-30452св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Штелик С. П.

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Тернопільської області в інтересах держави в особі виконавчого комітету Тернопільської міської ради,

позивач - Приватне підприємство "Світанок",

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - Приватне підприємство "Люкс",

особа, яка не брала участь у справі - Тернопільська міська рада,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу виконавчого комітету Тернопільської міської ради, до якої приєдналась Тернопільська міська рада на рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 07 листопада 2017 року, ухвалене у складі колегії суддів Міщія О. Я., Шевчук Г. М., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2005 року заступник прокурора Тернопільської області в інтересах держави в особі виконавчого комітету Тернопільської міської ради, приватного підприємства "Світанок" (далі - ПП "Світанок") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, і в обґрунтовування позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_1 не проживає у спірному помешканні з 1998 року, а ОСОБА_2 - з травня 2004 року, не оплачують квартплату та комунальні послуги, не навідуються до спірної квартири.

Враховуючи викладене, заступник прокурора Тернопільської області в інтересах держави в особі виконавчого комітету Тернопільської міської ради, ПП "Світанок" просив позов задовольнити, визнати відповідачів такими, що втратили право користування житлом на підставі статей 71, 72 ЖК України Української РСР.

Короткий зміст судових рішення судів.

Справа переглядалась судами неодноразово.

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 вересня 2005 року позов задоволено. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано такими, що втратили право користування жилим приміщенням - 37/100 частиною квартири АДРЕСА_1 - кімнатою, площею 11,2 кв. М, 1/2 кухні, 1/2 ванни, 1/2 туалету та 1/2 коридору. Зобов'язано відділ реєстраційної та міграційної роботи Тернопільського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області зняти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 26 травня 2016 року заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 вересня 2005 року скасовано в частині зобов'язання відділу реєстраційної та міграційної роботи Тернопільського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області зняти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_1. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 26 травня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 07 листопада 2017 року заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 вересня 2005 року скасовано.

Провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право на користування жилим приміщенням - закрито у зв'язку із смертю сторони.

Ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову заступника прокурора Тернопільської області в інтересах держави в особі виконавчого комітету Тернопільської міської ради, приватного підприємства "Світанок", третя особа приватне підприємство "Люкс" до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням - 37 /100 частини квартири по АДРЕСА_1, що складається з кімнати пл. 11,2 кв. м., 1/2 кухні, 1/2 ванни, 1/2 туалету та 1/2 коридору і про зобов'язання зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку у вказаному приміщенні.

Вирішено питання по судових витратах.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог мотивоване тим, що ОСОБА_1 не проживала у приміщенні у зв'язку з наявністю конфлікту з ОСОБА_3, а також у зв'язку з відсутністю у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б давали підстави для встановлення факту непроживання відповідачки у вказаному жилому приміщенні без поважних причин понад строк, передбачений статті 71 ЖК Української РСР. Рішення в частині зобов'язання зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку скасовано у зв'язку з тим, що дана вимога є похідною від вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до касаційної інстанції

Скаржник виконавчий комітет Тернопільської міської ради просив суд скасувати рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 07 листопада 2017 року та залишити в силі заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 вересня 2005 року.

Тернопільська міська рада, яка приєдналась до касаційної скарги, просила суд скасувати рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 07 листопада 2017 року та залишити в силі заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 вересня 2005 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2017 року виконавчий комітет Тернопільської міської ради подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 07 листопада 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 2-8267/05 з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справу № 2-8267/05 передано до Верховного Суду.

У серпні 2019 року Тернопільська міська рада, яка не брала участь у справі, подала до Верховного Суду заяву про приєднання до касаційної скарги виконавчого комітету Тернопільської міської ради на рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 07 листопада 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2019 року прийнято заяву Тернопільської міської ради про приєднання до касаційної скарги виконавчого комітету Тернопільської міської ради на рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 07 листопада 2017 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом не залучено до участі у справі Тернопільську міську раду та ОСОБА_3 не було залучено до участі у справі, а рішення суду впливає на їх права та інтереси.

Судом не було взято до уваги те, що у зв'язку з розшуком/порушенням кримінальної справи щодо ОСОБА_2, наявність конфліктів з мешканцями квартири, сім'я ОСОБА_1 покинула м. Тернопіль.

Факт відсутності ОСОБА_1 у спірному житлі підтверджений документально та показами свідків, окрім того, ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердила факт її не проживання в кімнаті тривалий час.

Заява про приєднання до касаційної скарги мотивована тим, що суд першої та апеляційної інстанцій ухвалою від 24 квітня 2019 року та постановою від 10 липня 2019 року змінили спосіб та порядок виконання оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, стягнувши судові витрати за рахунок коштів місцевого бюджету Тернопільської міської ради, однак Тернопільська міська рада не брала участі у справі, та не була залучена до неї, хоча повинна була бути залучено, оскільки вона є розпорядником і власником комунального майна (житлового фонду).

Вважає, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з підстав викладених у касаційній скарзі виконавчого комітету Тернопільської міської ради.

Інші учасники справи наданим їм правом на подачу відзиву не скористались.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 липня 1991 року двохкімнатна квартира АДРЕСА_1 розділена між ОСОБА_3, якому виділено кімнату, площею 18,2 кв. м, та ОСОБА_5 (колишня дружина ОСОБА_3), якій виділено кімнату, площею 11,2 кв. м, коридор кухня, ванна, туалет залишені у спільному користуванні. Зобов'язано ЖЕК-12 виділити ОСОБА_3 та ОСОБА_5 окремий розрахунковий рахунок (а. с.14).

22 жовтня 1991 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 проведено обмін квартир. В результаті якого ОСОБА_1 її донька та син зайняли квартиру АДРЕСА_1 (а. с.15).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 11 жовтня 1996 року ОСОБА_3 приватизував належну йому 63/100 частки вказаної вище квартири. Решта квартири знаходиться у власності виконкому Тернопільської міської ради, а її наймачем є ОСОБА_1 (а. с.19).

ОСОБА_1 не проживала у спірному житлі.

У спірній квартирі на час розгляду справи в суді першої інстанції зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 існували тривалі неприязні стосунки.

ОСОБА_1 не могла користуватись житлом постійно з поважних причин, оскільки ОСОБА_3 їй погрожував, вчиняв бійки, наносив тілесні ушкодження.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог по відношенню до ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не проживала у приміщенні у зв'язку з наявністю конфлікту з ОСОБА_3, а у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б давали підстави для встановлення факту непроживання відповідачки у вказаному жилому приміщенні без поважних причин понад строк, передбачений ст. 71 ЖК Української РСР відсутні. Рішення в частині зобов'язання зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку, скасовано у зв'язку з тим, що ця вимога є похідною від вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Згідно із частиною 4 статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила правокористування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

На підтвердження факту не проживання відповідача ОСОБА_1 у спірному житлі, позивачами було надано судам акти обстеження, проведені приватним підприємством "Світанок", яке здійснювало обслуговування будинку АДРЕСА_1, від 03 червня 2004 року, 15 лютого 2005 року, 24 червня 2005 року та 14 вересня 2005 року, покази свідка ОСОБА_3, який постійно проживає у спірній квартирі та є власником її 63/100 частин.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги вказані документи як належні, оскільки з них не вбачається, з якого саме моменту та протягом якого саме періоду ОСОБА_1 була відсутня за спірним місцем проживання.

Вичерпного переліку поважних причин не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v.
UKRAINE, № 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року).

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Згідно положень статті 212 ЦПК України (у редакції діючій до 15 грудня 2017 року) жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Суд апеляційної інстанції, урахувавши наведені норми матеріального та процесуального права, обставини справи, а саме, що позивачі не надали належних та допустимих доказів на підтвердження доводів позовної заяви, зокрема, що ОСОБА_1 без поважних причин більше шести місяців не проживала у спірному житловому приміщенні, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не могла користуватись житлом постійно з поважних причин через наявність конфлікту з ОСОБА_3, а тому сам факт не проживання ОСОБА_1 у спірному житлі не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним житлом.

Отже, враховуючи вищенаведене, доводи касаційної скарги відносно того, що судом не прийнято до уваги доведеності факту відсутності ОСОБА_1 документально та показами свідків, та показами ОСОБА_1 в судовому засіданні про факт її не проживання в кімнаті тривалий час не знайшов свого підтвердження, оскільки судом апеляційної інстанції було встановлено поважність причин не проживання ОСОБА_1 у вказаному приміщенні.

Доводи касаційної скарги відносно того, що судом не було взято до уваги те, що у зв'язку з розшуком/порушенням кримінальної справи відносно ОСОБА_2, наявність конфліктів з мешканцями квартири, сім'я ОСОБА_1 покинула м. Тернопіль також не заслуговують на увагу, оскільки наявність розшуку та порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2, який помер, не впливає на поважність причин відсутності у спірному житловому приміщенні ОСОБА_1, а наявність конфліктів з мешканцем квартири, зокрема ОСОБА_3 лише підтверджує поважність причин відсутності ОСОБА_1 у спірному житловому приміщенні.

Доводи касаційної скарги відносно того, що судом апеляційної інстанції не залучено до участі у справі Тернопільську міську раду та ОСОБА_3, а рішення суду впливає на їх права та інтереси, не заслуговують на увагу, оскільки Тернопільська міська рада та ОСОБА_3 не позбавлені права самостійно звернутись до суду за захистом свого порушеного права у порядку встановленому законом.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Посилання Тернопільської міської ради в заяві про приєднання до касаційної скарги про те, що судами було змінено спосіб та порядок виконання оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, стягнувши судові витрати за рахунок коштів місцевого бюджету Тернопільської міської ради, однак Тернопільська міська рада не брала участі у справі, та не була залучена до неї, не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу виконавчого комітету Тернопільської міської ради, до якої приєдналась Тернопільська міська рада залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 07 листопада 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

А. О. Лесько

С. П. Штелик