Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №633/182/17

Постанова

Іменем України

02 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 633/182/17

провадження № 61-40599ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Печенізький районний суд Харківської області, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 02 квітня 2018 року у складі судді Стеганцова С. М. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2018 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Колтунової А. І., Пилипчук Н. П., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Печенізького районного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про встановлення факту порушення права на справедливий суд та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Печенізького районного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про встановлення факту порушення права на справедливий суд та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 03 лютого 2016 року до Печенізького районного суду Харківської області надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Чугуївського міського суду Харківської області, Державної казначейської служби України про встановлення факту порушення на справедливий суд, відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Печенізького районного суду Харківської області від 28 березня 2016 року, залишеною буз змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2016 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Чугуївського міського суду Харківської області, Державної казначейської служби України про встановлення факту порушення на справедливий суд, відшкодування моральної шкоди закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року ухвалу Печенізького районного суду Харківської області від 28 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2016 року скасовано, справу направлено до Печенізького районного суду Харківської області для продовження розгляду.

Позивачі вважають, що Печенізький районний суд Харківської області відмовляється від розгляду позову, так як після заявленого відводу суддею даного суду Танасевич О. В., позивачі протягом більше, ніж чотирьох місяців, жодного разу не були повідомлені про призначення та розгляд справи по суті, справа протягом більше, ніж 16 місяців, не розглянута по суті.

Таким чином, Печенізький районний суд Харківської області своїми неправомірними діями спричинив їм моральну шкоду, яка виражається в неодноразових порушеннях передбаченого статтями 8, 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) права на доступ до суду, розгляд справи в розумний строк, неупередженим судом.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд визнати факт порушення Печенізьким районним судом Харківської області їх прав, передбачених статтею 6 Конвенції при розгляді цивільної справи; стягнути з Печенізького районного суду Харківської області компенсацію моральної шкоди у розмірі 200 000 грн кожному; зобов`язати Державну казначейську службу України здійснити заходи до безспірного списання коштів з відповідного рахунка державного бюджету на відшкодування позивачам моральної шкоди кожному, завдану незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю Печенізького районного суду Харківської області та їх працівниками, в трьохмісячний термін з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 02 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що справа розглянута судом у розумний строк, відкладення її розгляду були обґрунтованими, позивачами не представлено жодних доказів того, що внаслідок дій Печенізького районного суду Харківської області для них настали втрати немайнового характеру, що зумовлені приниженням їх честі, гідності, престижу або ділової репутації, порушення нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми та рідними, та не надано жодного рішення суду чи іншого акта, передбаченого законодавством України, якими б визнавалась незаконність дій суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відхилено, рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 02 квітня 2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції постановив, що позивачами не наведено обставини на обґрунтування позову та не надано доказів на підтвердження моральної шкоди, завданої їм судовими органами та їх працівниками.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 02 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи порушили вимоги статей 1, 6, 13, 41 Конвенції, статей 1, 3, 8, 9, 19, 55, 56, 68, 124, 129 Конституції України, статей 16, 23, 1167, 1173, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункти 1, 2, 22, 12 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення в цивільній справі» та статей 1 - 3, 36, 81, 263, 265, 367, 382 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з чим дійшли до передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 02 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2018 року і витребувано із Шевченківського районного суду Харківської області цивільну справу № 633/182/17.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують.

Фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 03 лютого 2016 року до Печенізького районного суду Харківської області надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Чугуївського міського суду Харківської області, Державної казначейської служби України про встановлення факту порушення на справедливий суд, відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Печенізького районного суду Харківської області від 28 березня 2016 року, залишеною буз змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2016 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Чугуївського міського суду Харківської області, Державної казначейської служби України про встановлення факту порушення на справедливий суд, відшкодування моральної шкоди закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року ухвалу Печенізького районного суду Харківської області від 28 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2016 року скасовано, справу направлено до Печенізького районного суду Харківської області для продовження розгляду.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно із статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз`яснено, що у розумінні положень частини першої статті 1, статті 2, пунктів 1, 7, 9 частини першої статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Зазначені роз`яснення є відтворенням положень статей 62, 126, 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

У зв`язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили та дали оцінку поданим сторонами доказам, врахували всі обставини справи і дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачами не надано доказів на підтвердження моральної шкоди, завданої їм судовими органами та їх працівниками. Зокрема, не наведено: в чому саме полягає моральна шкода; якими неправомірними діями чи бездіяльністю її завдано позивачам; з яких міркувань позивачі виходили, визначаючи розмір суми відшкодування моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а фактично зводяться до переоцінки доказів, що на стадії перегляду справи у касаційному порядку нормами чинного ЦПК України не передбачено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 02 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець