Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.04.2019 року у справі №408/1622/17

Постанова

Іменем України

25 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 408/1622/17

провадження № 61-7177св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Біловодська районна державна нотаріальна контора, Нижньобараниківська сільська рада Біловодського району Луганської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 06 грудня 2018 року у складі судді

Рукаса М. С. та постанову Луганського апеляційного суду від 04 березня 2019 рокуу складі колегії суддів: Коновалової В. А., Коротенка Є. В., Луганської В.

М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2, третя особи: Біловодська районна державна нотаріальна контора, Нижньобараниківська сільська рада Біловодського району Луганської області, про визнання заповіту недійсним та встановлення факту прийняття спадщини.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_3, після смерті якої він успадкував 1/3 частки земельної ділянки площею 5,9200 га, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та знаходиться на території Бараниківської сільської ради Біловодського району Луганської області.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_4, після смерті якого позивач дізнався, що будинок, який знаходиться в

АДРЕСА_1, та був у власності батька та матері, земельні ділянки для будівництва та ведення особистого господарства, які знаходяться за зазначеною адресою, успадковує його брат відповідач по справі за заповітом. Отримати копію заповіту із Біловодської державної нотаріальної контори він не зміг, він не бачив самого тексту, про його існування йому стало відомо зі слів брата.

Позивач вважає, що його батько не складав такого заповіту. У нього з батьком були добрі відносини, він був обізнаний щодо життя родини та сім'ї, ні про які заповіти мова не йшла.

Після смерті батька позивачем була подана заява до нотаріальної контори про прийняття спадщини, що підтверджує його намір прийняти спадок після смерті батька.

ОСОБА_1 просив визнати заповіт складений ОСОБА_4 в Нижньобараниківській сільській раді на користь ОСОБА_2 на будинок за адресою: АДРЕСА_1, та земельні ділянки для ведення товарного виробництва недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 06 грудня

2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що судовим розглядом не встановлено обставин, передбачених статтею 1257 ЦК України, для визнання заповіту недійсним. Заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача. Фактів підробки підпису у заповіті також в судовому засіданні встановлено не було, хоча суд намагався провести почеркознавчу експертизу, але це не надалося можливим через недостатність піддослідного матеріалу та через несплату послуг експерта позивачем.

Постановою Луганського апеляційного суду від 04 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Біловодського районного суду Луганської області від 06 грудня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

06 квітня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Біловодського районного суду Луганської області від 06 грудня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 04 березня 2019 року та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що після смерті матері позивач, його брат відповідач по справі та батько ОСОБА_4 успадкували по 1/3 частці земельної ділянки площею 5,9200 га. Жодної відмови від спадщини у вигляді житлового будинку, який знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1, позивач не подавав до нотаріальної контори та навпаки для оформлення його частки в спадщині він надав довіреність відповідачеві. Позивач зазначив, що не зрозуміло як його батько прийняв спадщину у вигляді всього житлового будинку.

Він був переконаний, що окрім 1/3 частини земельної ділянки він успадкував і 1/3 частину житлового будинку. Заявник вказує, що підпис у спірному заповіті його батько на вчиняв.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Біловодського районного суду Луганської області.

20 травня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 06 грудня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 04 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4, що підтверджується копією повторного свідоцтва про смерть, виданого 15 серпня 2016 року Сумським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області.

ОСОБА_4 є батьком позивача.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 жовтня 2012 року ОСОБА_1 успадкував після смерті ОСОБА_3 1/3 частку земельної ділянки площею 5,9200 га, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та знаходиться на території Бараниківської сільської ради Біловодського району Луганської області. Свідоцтво про право на спадщину на 2/3 частки земельної ділянки видано ОСОБА_2 та ОСОБА_4 27 лютого 2004 року.

ОСОБА_1 успадкував після смерті ОСОБА_4 1/4 частку житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/4 частки житлового будинку ще не видано, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 грудня 2016 року.

За повідомленням КЗ "Біловодська ЦРЛ" № 715 від 30 травня 2017 року ОСОБА_4 за психіатричною та наркологічною допомогою до КЗ "Біловодська ЦРЛ" не звертався.

На диспансерному обліку у лікаря-психіатра і нарколога не знаходився, даних про звернення за психіатричною та наркологічною допомогою немає.

Заповітом, складеним 20 березня 2008 року, ОСОБА_4 все його майно де б воно не було і взагалі все те, що йому буде належати на день його смерті і на що він за законом матиме право, заповідав ОСОБА_2.

Відповідно до повідомлення Біловодської селищної ради Біловодського району Луганської області від 31 травня 2018 року, в журналі реєстрації нотаріальних дій Нижньобараниківської сільської ради за № 8 від 2008 року ведення секретарем сільської ради ОСОБА_5 20 березня 2008 року було зареєстровано заповіт ОСОБА_4.

Як на підставу для визнання заповіту від 20 березня 2008 року, складеного ОСОБА_4, недійсним позивач посилається лише на те, що він вважає, що його батько не складав такого заповіту, підпис та рукописний текст на заповіті виконано не ОСОБА_4.

Ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 14 серпня 2018 року у справі призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертній установі Луганське НДЕКЦ МВС України, та на вирішення експерта поставлено питання: чи виконано підпис в графі "Підпис" та рукописний текст над зазначеною графою зі змістом "Заповіт прочитано мною вголос" в двох оригіналах заповіту, посвідченого 20 березня 2008 року реєстр № 7 Нижньобараниківською сільською радою Біловодського району Луганської області особисто ОСОБА_4

22 серпня 2018 року та 13 вересня 2018 року Луганським НДЕКЦ МВС України на адресу суду направлялися клопотання експерта про надання матеріалів та уточнюючих даних, необхідних для проведення експертизи.

04 вересня 2018 року Біловодським районним судом Луганської області у розпорядження експерта направлялися реєстр та другий примірник оригіналу заповіту, складеного ОСОБА_4. Одночасно судом зазначалося, що відібрати та надати експериментальні зразки підпису не можливо через смерть ОСОБА_4.

На виконання клопотання експерта Біловодським районним судом Луганської області 21 вересня 2018 року у розпорядження експерта надана архівна пенсійна справа ОСОБА_4, в якій містяться вільні зразки підпису та почерку із зазначенням аркушів справи, які підлягають дослідженню.

У повідомленні Луганського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 17 жовтня 2018 року про неможливість проведення судової експертизи зазначається, що наданого порівняльного матеріалу недостатньо для проведення повното та об'єктивного дослідження та відповіді на поставлене запитання.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити статті 202 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 215 ЦК України.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 12 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених статті 81 ЦПК України.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши відсутність обставин, передбачених статтею 1257 ЦК України, для визнання заповіту недійсним, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача. Фактів підробки підпису у заповіті судами не встановлено, хоча суд намагався провести почеркознавчу експертизу, але це не надалося можливим через недостатність піддослідного матеріалу та через несплату послуг експерта позивачем.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня

1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня

2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Біловодського районного суду Луганської області від 06 грудня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 04 березня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Біловодського районного суду Луганської області від 06 грудня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 04 березня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська