Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 381/2154/20

провадження № 51-1406км24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 липня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року укримінальному провадженні № 12020110310000739 від 04 червня 2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Радошівка Ізяславського р-ну Хмельницької обл., жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 липня 2023 року обвинуваченого ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020110310000739 від 04 червня 2020 року щодо ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, закрито.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з урахуванням доповнень, викладених у мотивувальній частині цієї ухвали.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_7 посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвали судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення, яким кримінальне провадження щодо нього закрити на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України. Зазначає, що суд безпідставно застосував ч. 3 ст. 12 КК України у редакції Закону України від 05 квітня 2001 року № 2341-ІІІ, відповідно до якого, враховуючи санкцію ст. 128 КК України, інкриміноване йому діяння є нетяжким злочином. 01 липня 2020 року з набранням чинності Закону України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» (далі - Закон України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII) було запроваджено інститут кримінальних проступків, відповідно до якого діяння, за вчинення якого санкцією статті не передбачено покарання, пов`язане з позбавленням волі, має кваліфікуватися виключно, як кримінальний проступок, здійснення дізнання за яким та повідомлення про підозру має відбуватися у відповідності до Глави 25 КПК України. Вважає, що за наявності підстав для закриття судом провадження у кримінальній справі, його не було закрито ще на стадії підготовчого судового засідання. Стверджує, що ним було подано до суду першої інстанції два клопотання від 22 лютого та від 07 червня 2023 року про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, а у разі відмови - звільнити від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України. Однак, указані клопотання місцевим судом розглянуто не було, натомість суд удався до розгляду пізніше поданого (у липні 2023 року) клопотання сторони обвинувачення, незаконно постановивши оскаржувану ухвалу. Вказує на порушення органом досудового розслідування правил підслідності через здійснення всіх процесуальних дій неуповноваженими на те особами, оскільки з 01 липня 2020 року (із набранням чинності Закону України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII) у цьому кримінальному провадженні досудове розслідування не могло здійснюватися слідчим у формі досудового слідства, процесуальні повноваження відповідно до цього Закону мав здійснювати лише дізнавач або інша особа, уповноважена на здійснення досудового розслідування кримінальних проступків у формі дізнання, внаслідок чого вважає усі зібрані в цьому кримінальному провадженні докази недопустимими. Також зазначає, що обвинувальний акт у цьому провадженні переданий прокурором до суду поза межами визначеного КПК України строку досудового розслідування кримінального проступку. Так, приписами ч. 3 ст. 219 КПК України передбачено, що з дня повідомлення особі про підозру, досудове розслідування повинно бути закінчене протягом сімдесяти двох годин - у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку. ОСОБА_7 стверджує, що повідомлення йому про підозру відбулося 19 серпня 2020 року, а відтак з цього часу обчислюється строк досудового розслідування. Зазначає, що відповідно до частин 1 та 2 ст. 301 КПК України дізнавач зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше 72 год подати прокурору всі зібрані матеріали дізнання разом з повідомленням про підозру, про що невідкладно письмово повідомляє підозрюваного, його захисника та потерпілого, а прокурор зобов`язаний не пізніше трьох днів після отримання матеріалів дізнання разом з повідомленням про підозру звернутися до суду з обвинувальним актом. У разі прийняття прокурором рішення про звернення до суду з обвинувальним актом, прокурор зобов`язаний у межах строків, визначених ч. 2 цієї статті, забезпечити надання особі, яка вчинила кримінальний проступок або її захиснику, потерпілому копій матеріалів дізнання шляхом їх вручення, проте цих вимог закону під час проведення досудового розслідування не було дотримано. Разом з тим, обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні було складено слідчим та затверджено прокурором. До суду цей обвинувальний акт надійшов та його було зареєстровано 25 серпня 2020 року. Вважає, що зазначене кримінальне провадження щодо нього мало бути закрито на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України. Про вказані порушення було зазначено в його апеляційній скарзі, проте суд апеляційної інстанції формально розглянув наведені ним доводи, переважну більшість залишив поза увагою, не спростувавши їх належним чином у своєму рішенні, внаслідок чого постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Учасникамкримінальногопровадженнябулоналежнимчиномповідомленопродату, частамісцекасаційногорозгляду, клопотаньпройоговідкладеннядосудукасаційноїінстанціїненадходило.

Позиції учасників судового провадження

ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги та просила зазначені судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , міркування прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження та твердження, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має право досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 438 КПК України при здійсненні касаційного провадження Суд не уповноважений скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а при формуванні своєї позиції виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.

Натомість указані обставини належать до предмету перевірки суду апеляційної інстанції у межах вимог апеляційної скарги. Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2 та 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому із додержанням усіх вимог чинного законодавства вирішенні поданих апеляційних скарг.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Одночасно ст. 419 КПК України містить вимоги до ухвали апеляційного суду, в якій має бути зазначено: короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу і узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження, встановлені судом першої інстанції обставини, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановлені ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Проте, переглянувши ухвалу місцевого суду щодо ОСОБА_7 в апеляційному порядку, зазначених вимог закону апеляційний суд не дотримався.

Як убачається з матеріалів справи, не погоджуючись з ухвалою місцевого суду, ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу.

У цій скарзі він стверджував про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та зазначав крім іншого і вимогу про скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нової ухвали, якою закрити кримінальне провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України або ж призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог указував на безпідставне застосування місцевим судом ч. 3 ст. 12 КК України в редакції Закону України від 05 квітня 2001 року № 2341-ІІІ, відповідно до якого, враховуючи санкцію ст. 128 КК України, інкриміноване йому діяння, є нетяжким злочином. З 01 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» було запроваджено інститут кримінальних проступків, відповідно до якого діяння, за вчинення якого санкцією статті не передбачено покарання, пов`язане з позбавленням волі має бути кваліфіковано виключно як кримінальний проступок, здійснення дізнання за яким та повідомлення про підозру має відбуватися у відповідності до Глави 25 КПК України. Стверджував, що звертався до місцевого суду з клопотаннями від 22 лютого та від 07 червня 2023 року 2023 року про закриття цього провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, а у разі відмови - звільнити від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України. Втім, указані клопотання місцевим судом не було розглянуто, натомість цей суд удався до розгляду пізніше поданого клопотання сторони обвинувачення, незаконно постановивши оскаржувану ухвалу. Вказував на порушення органом досудового розслідування правил підслідності через здійснення всіх процесуальних дій неуповноваженими на те особами. Так, з 01 липня 2020 року (із набранням чинності Закону України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII) у цьому кримінальному провадженні досудове розслідування не могло здійснюватися слідчим у формі досудового слідства, оскільки повноваження у цьому провадженні міг мати лише дізнавач або інша особа, уповноважена на здійснення досудового розслідування кримінальних проступків у формі дізнання, внаслідок чого вважає всі зібрані в кримінальному провадженні докази недопустимими. Наголошував, що з цього часу слідчий не вправі був здійснювати досудове розслідування. Прокурор не був визначений для здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні у формі дізнання, не було застосовано для цього належної правової процедури. Повідомлення йому про підозру складено та повідомлено неуповноваженими на те особами. Також зазначав, що обвинувальний акт у цьому провадженні, у порушення вимог ст. 301 КПК України, було складено слідчим, а не прокурором. Крім того вважає, що цей обвинувальний акт було передано прокурором до суду поза межами визначеного КПК України строку досудового розслідування кримінального проступку.

Зматеріалів кримінальногопровадження вбачається, що у судовому засіданнісуду апеляційної інстанціїобвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали апеляційну скаргу.

Разом з тим, апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК України, не зазначив усіх вагомих і доречних доводів, наведених в апеляційній скарзі, не пересвідчився в їх необґрунтованості і не спростував їх належним чином, попри те, що є судом факту та повинен був перевірити твердження щодо незаконності ухвали стосовно ОСОБА_7 , наведені в апеляційній скарзі.

Не зважаючи на те, що апеляційна скарга містила значну кількість мотивованих аргументів, які ставили під сумнів законність ухвали місцевого суду, апеляційний суд надав відповідь на частину з них, зосередившись при цьому виключно на висновках, викладених у вироку, попри те, що більша частина доводів сторони захисту залишилась неперевіреною і їм належної оцінки не дано.

Одночасно, залишаючи апеляційну скаргу обвинуваченого без задоволення, апеляційний суд належним чином не вмотивував своїх висновків щодо безпідставності тих доводів обвинуваченого, на які він надав відповіді.

Так, апеляційний суд із вказівкою на матеріали провадження не спростував доводи ОСОБА_7 про те, що обвинувальний акт у цьому провадженні переданий прокурором до суду поза межами визначеного КПК України строку досудового розслідування кримінального проступку, а тому провадження мало бути закрито на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, про що ним двічі 22 лютого та 07 червня 2023 року подавалися клопотання до місцевого суду.

Без належної перевірки апеляційного суду залишилось і твердження ОСОБА_7 про порушення органом досудового розслідування правил підслідності через здійснення усіх процесуальних дій не уповноваженими на те особами, оскільки з 01 липня 2020 року (набрання чинності Закону України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII) у цьому кримінальному провадженні досудове розслідування не могло здійснюватися слідчим у формі досудового слідства.

Так само не надано оцінки в ухвалі апеляційного суду і доводам скаржника про те, що обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні було передано прокурором до суду з порушенням процесуальних та матеріальних норм права, відповідно до якого ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ст. 128 КК України, тоді як редакція ст. 128 КК України, яка діяла на момент вчинення кримінального правопорушення, з огляду на приписи ст. 12 КК України в редакції Закону від 22 листопада 2018 року, відносилося до кримінального проступку.

Приписи закону щодо права на справедливий судовий розгляд означають, зокрема, що якщо апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією в реалізації цього права особи, тоді, очевидно, в апеляційній процедурі не допускаються спрощення, а стандарти доказування мають бути найвищими.

Однак згадані аргументи обвинуваченого щодо недопустимості певних доказів залишилися без ретельної перевірки та відповідного їх спростування. По суті їх не було розглянуто за правилами апеляційної процедури, на них не було надано конкретних належних відповідей і не наведено детального обґрунтування їх відхилення, що є неприпустимим, суперечить завданням та загальним засадам кримінального провадження.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційний розгляд скарги обвинуваченого у цьому провадженні, за наслідками якого постановлено оспорювану ухвалу, було здійснено формально, з порушенням ст. 2 КПК України. Отже, висновок апеляційного суду про законність ухвали суду першої інстанції є передчасним.

Допущені порушення перешкоджають суду касаційної інстанції дійти безспірного висновку щодо правильності класифікації інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення та підстави для закриття кримінального провадження, ці питання мають бути предметом перевірки за правилами глави 31 КПК України.

Оскільки оскаржену ухвалу апеляційного суду було постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, вона підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи апеляційної скарги обвинуваченого, за необхідності й наявності відповідних підстав повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, та з дотриманням положень глави 31 КПК України ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

З огляду на наведене, касаційну скаргу обвинуваченого слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3