Історія справи

Постанова ККС ВП від 23.05.2023 року у справі №759/12034/20
Постанова ККС ВП від 23.05.2023 року у справі №759/12034/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2023 року

м. Київ

справа № 759/12034/20

провадження № 51- 3406 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

виправданого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

перекладача ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100080001669, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Батумі, Грузія, громадянина Ізраїлю, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні у суді апеляційної інстанцій, на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 вересня 2022 рокущодо ОСОБА_6 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2021 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та призначено покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на два роки.

На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком два роки.

Відповідно до ст. 76 КК ОСОБА_6 зобов`язано періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Вироком також вирішене питання щодо стягнення процесуальних витрат та щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 11 березня 2020 року, приблизно о 14:20, керуючи технічно-справним автомобілем марки «Jaguar XJ8» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по крайній лівій смузі руху проїзної частини проспекту Палладіна зі сторони проспекту Перемоги в напрямку бульвару Вернадського в м. Києві, зі швидкістю приблизно 40-50 км/год., не вибрав безпечної швидкості та дистанції, проявив неуважність, відволікся та відповідно не відреагував на зміну дорожньої обстановки, чим порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (б), 12.1, 13.1 Правил безпеки дорожнього руху (далі - ПДР) та скоїв зіткнення з автомобілем «Renault Master», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_9 , який рухався попереду, внаслідок чого пасажиру автомобіля «Renault Master», д.н.з. НОМЕР_2 - ОСОБА_10 були заподіяні тілесні ушкодження, а саме закрита травма шиї: перелом тіла хребця 2 шийного хребця зліва (без зміщення уламків), що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року вирок місцевого суду скасовано, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх доводів прокурор посилається на те, що:

- твердження суду апеляційної інстанції про відсутність постанови про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 та визнання у зв`язку із цим всіх доказів недопустимими як таких, що зібрані особою, яка не мала на те законних повноважень та під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора, який не мав на те законних повноважень, є безпідставними та необґрунтованими;

- стороною обвинувачення долучено до судового провадження належним чином завірену копію постанови від 26 березня 2020 року та надано суду апеляційної інстанції оригінал цієї постанови, яка безпосередньо досліджувалась цим судом. Твердження апеляційного суду про неодноразове витребовування у прокурора оригіналу постанови від 26 березня 2020 року не є слушними, оскільки саме прокурором було подано до суду її оригінал. Зазначена постанова виготовлена на офіційному бланку, підписана службовою особою, яка прийняла це рішення, тощо, та прийнята з дотриманням вимог КПК. Зворотня сторінка постанови містить підпис начальника слідчого відділу Святошинського УП ГУНП у місті Києві про отримання її копії, що також, на думку прокурора, свідчить про її автентичність;

- суд апеляційної інстанції залишив поза увагою та не надав оцінки у відповідності до вимог ст. 94 КПК частині доказів, що були зібрані до винесення зазначеної постанови, на предмет їх допустимості належності та сукупності цих доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 , а саме протоколу огляду місця ДТП від 11 березня 2020 року, схеми ДТП від 11 березня 2020 року, відеозапису, на якому зафіксовано ДТП, тощо;

- суд апеляційної інстанції також не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, що, на думку прокурора, є порушенням принципу змагальності, обмеженням прав сторони обвинувачення, та свідчить про упередженість та необ`єктивність суду. Суд апеляційної інстанції безпідставно в порушення вимог ст. 94 КПК, не оцінив належним чином ці докази обвинувачення;

- суд апеляційної інстанції не мав підстав посилатися на висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, який викладено у постанові від 22 лютого 2021 року (справа № 754/7061/15), оскільки у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 є постанова про призначення групи прокурорів;

- визнаючи недопустимими докази, надані стороною обвинувачення, суд апеляційної інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та не зазначив, які саме допущено істотні порушення кримінального процесуального закону органами досудового розслідування при наявності постанови про призначення групи прокурорів від 26 березня 2022 року та наявності доказів зібраних під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора, який мав на це законні повноваження;

- суд апеляційної інстанції не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора в частині призначеного покарання та доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого в частині визнання недопустимим доказом висновку судово-медичної експертизи № 042-812-2020 від 17 червня 2020 року та усупереч положень ст. 419 КПК не надав на ці доводи відповіді, чим, на думку прокурора, допустив істотні порушення вимог КПК.

На переконання прокурора, допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону стали наслідком неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема незастосуванням судом закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 286 КК), у зв`язку із чим ОСОБА_6 не поніс справедливого покарання за вчинене.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- прокурор підтримав вимоги касаційної скарги;

- захисник та виправданий заперечували щодо задоволення касаційної скарги, просили ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Частиною 2 ст. 438 КПК передбачено, що при вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.

За частиною 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 419 КПК у мотивувальній частиніухвали суду апеляційної мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

Визнаючи ОСОБА_6 винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, суд першої інстанції послався на показання:

- самого обвинуваченого, який визнав факт зіткнення автомобілів;

- потерпілого ОСОБА_10 , про те, що коли автомобіль, в якому він перебував, докочувався до світлофору, ззаду відбувся сильний удар, він відчув сильний біль у шиї та йому стало погано, надалі він перебував на стаціонарному лікуванні;

- свідка ОСОБА_9 про те, що з перед світлофором автомобіль під його керуванням помалу «котився», та в цей час ззаду відбувся дуже сильний удар. Видимість була хороша, йшов невеликий дощ. Зіткнення з автомобілем під його керуванням здійснив автомобіль «Jaguar XJ8», під керуванням обвинуваченого, який рухався зі швидкістю приблизно 70 км/год. Удар прийшовся рівно в задню частину його автомобіля та приблизно 5-7 метрів обвинувачений своїм автомобілем протягнув його автомобіль. Після ДТП обвинувачений відразу вийшов з автомобіля та запропонував від`їхати, щоб вирішити питання щодо ДТП, але він сказав, що буде викликати поліцію;

Дослідив суд першої інстанції і інші зібрані докази, а саме дані;

- протоколу огляду місця ДТП та схеми ДТП від 11 березня 2020 року,

- відеозапису на DVD-R диску, на якому зафіксовано ДТП, що відбулась 11 березня 2020 року;

- протоколу огляду (перегляду відео) від 17 липня 2020 року;

- висновку експерта від 30 червня 2020 року № 12-1/1524, з ілюстративною таблицею до нього, згідно з яким, на момент огляду автомобіля «Jaguar XJ8», д.н.з. НОМЕР_1 гальмівна система та система рульового керування була в працездатному стані;

- висновку експерта від 17 червня 2020 року № 042-812-2020, відповідно до якого під час звернення 11 березня 2020 року о 15:40 (час госпіталізації до стаціонару) за медичною допомогою у ОСОБА_10 (з урахуванням проведених у подальшому клініко-інструментальних досліджень/обстежень) клінічними лікарями було виявлено закриту травму шиї: перелом тіла хребця 2 шийного хребця зліва (без зміщення уламків). Характер та морфологія виявленого тілесного ушкодження, відомі часові дані та обставини події, дозволяли стверджувати про те, що вказане тілесне ушкодження утворилося за рахунок ударної дії тупого/тупих предмету/предметів у строк, вказаний у описовій частині постанови, внаслідок автомобільної травми - травма пасажира у салоні автомобіля (який рухався). Виявлене тілесне ушкодження, відноситься до тяжкого тілесного ушкодження.

При перегляді кримінального провадження щодо ОСОБА_6 в апеляційному порядку за апеляційними скаргами захисника та прокурора, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого суду та зазначив, що в матеріалах кримінального провадження відсутня постанова про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні, а тому, на переконання цього суду, зібрані у цьому кримінальному провадженні докази є недопустимими, як такі, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурорів, які не мали на те законних повноважень.

Своє рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що:

- під час апеляційного розгляду стороною обвинувачення було надано оригінал постанови про призначення групи прокурорів від 26 березня 2020 року, яка відрізняється за змістом від тієї копії, яка знаходиться в матеріалах справи;

- сторона обвинувачення не змогла пояснити, де перебуває оригінал постанови, копія якої знаходиться в матеріалах справи, чому вона не була надана суду та чому постанови різні за змістом;

- відсутність постанови про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні підтверджується також реєстром матеріалів досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні.

При цьому суд апеляційної інстанції послався на правову позицію, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 лютого 2021 року (справа № 754/7061/15), згідно з якою відсутність постанови про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, в матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.

У касаційній скарзі прокурор посилається на те, що сторона обвинувачення надала суду апеляційної інстанції оригінал постанови про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 .

Водночас згідно з висновком про застосування норми права, який викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 лютого 2022 року (справа № 477/426/17, провадження № 51-4963 кмо 20) постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами. Якщо в суді першої інстанції це питання не ставилось, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах.

З огляду на вищенаведене, посилаючись в ухвалі на те, що постанова про призначення групи прокурорів відсутня у матеріалах кримінального провадження, суд апеляційної інстанції належним чином не мотивував своє рішення, щодо того, чому не бере до уваги надання стороною обвинувачення суду апеляційної інстанції оригіналу зазначеної постанови.

Водночас згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Згідно з практикою ЄСПЛ не у всіх випадках, коли мають місце певні дефекти реалізації кримінально-правових механізмів, рішення, прийняте саме на основі процесуальних підстав, може відповідати загальним стандартам справедливого судового рішення.

Так у справі «R.B. проти Естонії» (заява № 22597/16) було констатовано порушення позитивних зобов`язань держави щодо статей 3 і 8 Конвенції у зв`язку з тим, що спосіб у який кримінально-правові механізми в цілому були реалізовані у цій справі були дефектними, що призвело до вирішення справи на основі процесуальних підстав.

Відповідно до ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.

Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.

На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з частиною першою цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Частинами другою і третьою цієї статті передбачено безальтернативний обов`язок суду констатувати істотне порушення прав людини і основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані: в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування; з порушенням права особи на захист; з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право; з порушенням права на перехресний допит; з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення даної слідчої дії не було допущено адвоката.

З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).

Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.

З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Виходячи з наведеного суд може визнати дані докази недопустимими лише за умови, якщо призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної у кримінальному провадженні слідчої групи призвела до порушення прав і свобод людини, гарантованих Конвенцією або Конституцією України. У разі визнання даних висновку експерта недопустимими доказами у зв`язку з призначенням експертизи таким слідчим, суд у кожному випадку повинен аргументувати, які саме конвенційні чи конституційні права і свободи підозрюваного, обвинуваченого або інших осіб були знівельовані, звужені чи обмежені та в чому це виразилося.

У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 суд першої інстанції поклав в основу вироку показання обвинуваченого, потерпілого та свідка, які досліджував безпосередньо, а також ряд доказів, які були зібрані до порушення кримінального провадження (протоколи огляду місця події та схеми до нього), на що посилається і сторона обвинувачення у касаційній скарзі.

Крім вищенаведеного, місцевий суд на обґрунтування доведеності винуватості послався на висновок експертизи від 17 червня 2020 року № 042-812-2020, якою встановлена тяжкість заподіяних внаслідок ДТП тілесних ушкоджень. Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2022 року (провадження № 13-3кс22, справа № 756/10060/17) у випадку призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної у кримінальному провадженні слідчої групи суд, вирішуючи питання про допустимість даних висновку експерта як доказів, повинен у межах доводів сторін перевірити, чи призвів спосіб призначення експертизи до порушення тих чи інших прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України. У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося. Оцінюючи докази на предмет допустимості відповідно до критеріїв, встановлених кримінальним процесуальним законом, суд виходить з обставин конкретної справи і також повинен вмотивувати своє рішення.

Як убачається з ухвали суду апеляційної інстанції, цей суд, визнаючи всі зібрані у кримінальному провадженні докази недопустимими, з огляду на вищезазначені норми КПК та судову практику ЄСПЛ таке своє рішення належним чином не мотивував і дійшов передчасного висновку про необхідність закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати.

За таких обставин судом апеляційної інстанції допущено порушення положень ст. 419 КПК, яке є істотним (ч. 1 ст. 412 КПК), оскільки зазначене перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, в тому числі в частині правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК), що відповідно до положень пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування такого рішення з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК, надати оцінку всім доводам апеляційних скарг та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 369, 412, 413, 419, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні у суді апеляційної інстанції, задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 29 вересня 2022 рокущодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3