Історія справи

Постанова

Іменем України

20 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 759/8450/18

провадження № 51-5724км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Марчука О.П.,

суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Волевач О.В.,

прокурора Браїла І.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського апеляційного суду від 20 серпня

2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100080002339, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 , проживаючого у

АДРЕСА_2 ), раніше судимого, 19 квітня 2012 року вироком Розівського районного суду Запорізької області за: ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 187, ч. 1

ст. 263, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186, ст. 70, ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 1 місяць,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Святошинського районного суду м. Києва від

25 липня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК УкраїниОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 22 березня 2018 приблизно о 11:47, перебуваючи в стані алкогольного та наркотичного сп`яніння, будучи позбавленим права керування транспортними засобами, не маючи реєстраційних документів на транспортний засіб та полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ-2172» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по б-р Академіка Вернадського зі сторони просп. Перемоги в напрямку просп. Палладіна в м. Києві за автомобілем «Mitsubishi Lancer» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , який в цей час рухався в попутному напрямку по б-р Академіка Вернадського в м. Києві та який наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу по б-р Академіка Вернадського, 32-34 в м. Києві, почав зупинятись, пропускаючи пішохода ОСОБА_3 , що розпочала переходити проїзну частину бульвару зліва на право по ходу руху автомобілів, не вибравши безпечної швидкості та дистанції, проявив неуважність, відповідно не відреагував на зміну дорожньої обстановки, внаслідок чого вчинив зіткнення з автомобілем ОСОБА_2 , а той, ставши некерованим, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , після чого

ОСОБА_1 з місця події зник. Своїми діями ОСОБА_1 порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме не виконав вимоги п. 1.5, п. 2.1 (а, б, в), п. 2.3 (б), п. 2.9 (а), п. 2.10 (а, б, в, г, д, е, є), п. 12.1, п. 13.1 Правил дорожнього руху.

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди потерпілій ОСОБА_3 були заподіянні тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Вироком Київського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року рішення місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасовано. Постановлено свій вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, зокрема не застосування положень ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі через суворість.

Засуджений стверджує, що апеляційний суд порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначив йому занадто суворе покарання. Свої доводи мотивує тим, що суд не врахував конкретних обставин справи, даних про його особу, обставин його тяжкого матеріального становища та те, що він є єдиним годувальником у сім`ї, що в сукупності давало суду, на його думку, підстави застосувати ст. 75 КК України при призначенні покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу засудженого прокурор просить залишити її без задоволення як безпідставну.

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в касаційній скарзі засудженого не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведений в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Доводи засудженого щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та щодо суворості покарання, яке йому призначено без застосування положень ст. 75 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим

та вмотивованим. Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Доводи касаційної скарги засудженого про неправильне врахування апеляційним судом при ухваленні вироку обставин, які пом`якшують покарання та позитивно характеризують його особу, обґрунтованими визнати не можна.

Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції при визначенні виду та розміру покарання правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до злочину невеликої тяжкості, дані про особу винного, зокрема те, що засуджений раніше судимий за вчинення умисних тяжких злочинів та маючи незняту і непогашену в установленому законом порядку судимість вчинив новий злочин. Завдану потерпілій матеріальну та моральну шкоду не відшкодував.

Крім цього, суд урахував характер дій засудженого, який порушив Правила дорожнього руху, без права керування транспортними засобами, не мав реєстраційних документів на транспортний засіб та у стані алкогольного і наркотичного сп`яніння допустив зіткнення з автомобілем «Mitsubishi Lancer» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 у результаті чого даним автомобілем був скоєний наїзд на пішохода. Після того як було збито потерпілу ОСОБА_3 , ОСОБА_1 втік з місця події. Також судом враховані наслідки діяння, зокрема спричинення потерпілій тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості. Крім цього, суд зважив на наявність обставини, що пом`якшує покарання та на обставину, що його обтяжує - вчинення злочину у стані алкогольного та наркотичного сп`янінні. Крім того, судом враховано позицію потерпілої щодо визначення засудженому покарання. На підставі наведених даних апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання, яке він має відбувати реально без застосування положень ст. 75 КК України.

Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість не вбачається та перевіркою матеріалі провадження не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Керуючись цією нормою закону про кримінальну відповідальність суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що наведені вище дані про особу винного, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, конкретних обставин скоєння злочину, характер, спосіб та наслідки вчиненого не свідчать про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства.

Разом з цим, посилання засудженого у касаційній скарзі на його тяжке матеріальне становище та на те, що він є єдиним годувальником у сім`ї як на обставини для його звільнення від відбування основного покарання з випробуванням, то на думку колегії суддів це не є підставами, які б свідчили про те, що засуджений може бути виправлений без ізоляції від суспільства.

Таким чином, рішення апеляційного суду відповідає вимогам кримінального закону, підстави для застосування до засудженого положень ст. 75 КК України відсутні.

Колегія суддів вважає, щопризначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу засудженого має бути залишено без задоволення, а вирок апеляційного суду

- без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

постановив:

Вирок Київського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Марчук В.В.Наставний С.В.Яковлєва