Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2025року

м. Київ

справа № 306/897/23

провадження № 51-3232 км 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 березня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12022070000000322, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

смт. Міжгір`я Хустського району Закарпатської області, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 12 липня 2023 рокуОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки із покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 запобіжний захід ухвалено не обирати.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 березня 2025 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 18 листопада 2022 року, близько 13 год 35 хв., керуючи автомобілем марки «KIA» моделі «Sorento», реєстраційний номер Словацької республіки НОМЕР_1 , по автодорозі «М-06», зі сторони міста Мукачево у напрямку міста Міжгір`я, поблизу населеного пункту с. Ганьковиця Мукачівського району Закарпатської області, проявив неуважність до дорожньої обстановки, не забезпечив безпеку дорожнього руху, не обрав безпечну швидкість, не втримав керований ним автомобіль у межах своєї смуги руху та безпричинно перетнувши дорожню горизонтальну розмітку 1.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення із зустрічним автомобілем марки «ВАЗ» моделі «21130», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_7 , який, разом з пасажиром ОСОБА_8 , рухався у зустрічному для водія ОСОБА_6 напрямку, чим порушив вимоги п. 1.2., п. 1.3., п. 1.5., п. 1.10. з посиланням на термін «безпечна швидкість», «дорожні умови», «дорожня обстановка» та «безпечний інтервал», п.п. б), д) п. 2.3., п. 10.1., п. 11.2., п. 11.3., п. 12.1., п. 13.1. та п. 13.3 ПДР. В результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля марки «ВАЗ» моделі «21130» ОСОБА_7 та пасажир цього автомобіля ОСОБА_8 отримали тяжкі тілесні ушкодження, які знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням їх смерті.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286 КК України, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість.

В обґрунтування зазначає, що суд апеляційної інстанції, у порушення положень ст. 419 КПК України, фактично не надав належної оцінки всім доводам апеляційної скарги прокурорапро безпідставне застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України.

На переконання прокурора, тяжкість вчиненого та наслідки у виді смерті двох людей є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням матеріальної шкоди. Крім того, дані про особу засудженого, його каяття у вчиненому та відшкодування збитків є підставою для призначення ОСОБА_6 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 286 КК України, однак, з урахуванням наслідків, аж ніяк не для подальшого звільнення останнього від відбування цього покарання з випробуванням.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор доводи касаційної скарги підтримала.

Від засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_9 надійшли клопотання про проведення касаційного розгляду без їх участі.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286 КК України, а також вид та розмір призначеного основного покарання, у касаційній скарзі не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведено у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 438 КПК України передбачено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Однак оскаржувана ухвала апеляційного суду цим вимогам кримінального процесуального закону не відповідає.

Викладені в касаційній скарзі доводи колегія суддів розглядає в контексті того, що положення ст. 75 КК України підлягають застосуванню у взаємозв`язку з приписами статей 50, 65 цього Кодексу, що вимагає від суду переконливо вмотивувати наявність підстав для висновку про можливість досягнення цілей покарання в конкретному кримінальному провадженні.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини і захистом інтересів держави й суспільства.

Статтею 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Питання щодо призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який повинен з урахуванням усіх перелічених обставин ухвалити рішення, яким визначити вид і розмір покарання.

Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання та ухвалення рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409 413 414 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

На думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на положення закону, згідно з якими при вирішенні питання щодо застосування положень ст. 75 КК України, суд має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи, та враховувати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які необхідно послатися у рішенні.

Як правильно вказав прокурор у касаційній скарзі, апеляційний суд, погоджуючись із вироком суду щодо звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, не зважив на тяжкість злочину, конкретні обставини його вчинення, наслідки та характер й обсяг допущених обвинуваченим порушень ПДР, унаслідок яких загинуло двоє людей. Також поза належною увагою вказаного суду залишилося й те, що місцевий суд належним чином не врахував, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

До того ж, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції врахував відомості про волонтерську діяльність обвинуваченого ОСОБА_6 , спрямовану на допомогу Збройним Силам України, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, зокрема фотоматеріалами, проте не розкрив у чому саме така діяльність полягає і якими дослідженими в ході судового розгляду доказами вона підтверджується.

Щодо позиції потерпілих, то Верховний Суд неодноразово висловлював свою думку стосовно того, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК України, спрямовано проти безпеки руху, а тому їх позиція про вид і розмір покарання хоча й може враховуватися судом під час призначення покарання, однак не є визначальною, оскільки в цьому випадку питання покарання стосується інтересів не тільки потерпілих, а й усіх учасників дорожнього руху.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для застосування до засудженого ст. 75 КК України є необґрунтованим, зробленим без урахування особливостей правозастосування вказаної норми матеріального права, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Враховуючи викладене, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 2 частини 1 статті 438 КПК України у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та ухвалити законне, обґрунтоване й належним чином мотивоване судове рішення.

У разі підтвердження обсягу обвинувачення, за відсутності інших обставин, що пом`якшують покарання та можуть вплинути на його призначення, звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням відповідно до приписів ст. 75 КК України слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 березня 2025 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3