Історія справи

Постанова

Іменем України

12 лютого2020 року

м. Київ

справа № 208/2539/18

провадження № 51-3494км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої Вус С.М.,

суддів Єремейчука С.В., Чистика А.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Голубенко О.В.,

прокурора Піх Ю.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Черкавського Ю.С. на вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 серпня 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року стосовно ОСОБА_1 в кримінальному провадженні № 120170401200000052 за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, який зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 ), пенсіонера, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 серпня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України, та призначено йому покарання за цим законом у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700, 00 грн.

Застосовано спеціальну конфіскацію на підставі статей 96-1, 96-2 КК України.

Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь держави витрати, пов`язані з проведенням судово-економічної експертизи від 05 січня 2018 року № 12/11.1/1, у сумі 858 грн.

Прийнято рішення щодо заявленого у кримінальному провадженні цивільного позову.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а вирок Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 серпня 2018 року стосовно них - без змін.

За вироком суду, 17 листопада 2017 року близько 00:00 ОСОБА_1 , маючи умисел, спрямований на незаконне зайняття рибним добувним промислом, вступив у змову з ОСОБА_2 , після чого того ж дня близько 01:00, реалізуючи спільний умисел, за попередньою змовою групою осіб, взявши заборонене знаряддя лову - дев`ять жилкових рибальських сіток та рибальський човен «Казанка» з двигуном «Yamaha Enduro 40», який належить ОСОБА_1 , прибули на берег Кам`янського водосховища (водойми загального користування) в районі вул. Набережної у м. Кам`янському Дніпропетровської області, де за допомогою рибальського човна вийшли на воду. Відійшовши від берегу на деяку відстань, у вказаний день близько 01:30 вони незаконно встановили заборонене знаряддя лову та близько 08:00 зняли раніше встановлені ними дев`ять жилкових рибальських сіток, в яких вже знаходились водні живі біоресурси - риба різних видів загальною кількістю 714 одиниць, чим заподіяли істотну шкоду державі в особі Управління Державного агентства рибного господарства у Дніпропетровській області на загальну суму 96 645 грн.

Судові рішення стосовно ОСОБА_2 у касаційному порядку не оскаржено.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Зазначає, що цими судами належним чином не перевірені доводи щодо порушення права ОСОБА_1 на захист. Вказує, що оскільки останній не був обізнаним про відкрите стосовно нього кримінальне провадження, то не убачав потреби для залучення йому захисника. Крім того, зазначає про відсутність істотної шкоди, завданої інкримінованим ОСОБА_1 кримінальним правопорушенням, а отже, на думку захисника, в діях останнього наявний склад лише адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 85 КУпАП, у зв`язку із чим просить кримінальне провадження стосовно нього закрити.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Піх Ю.Г. у судовому засіданні касаційного суду заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Черкавського Ю.С. та просила залишити її без задоволення, а судові рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК України).

Таким чином, неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) не є підставою для перегляду судових рішень в касаційному порядку, чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено можливості скасування касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій з цих підстав. При перегляді судових рішень у касаційному порядку суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції.

Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ст. 370 КПК України).

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Колегія суддів вважає, що, ухвалюючи обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_1 , суд першої інстанції вищевказаних вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України, за яке його засуджено, ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Ухвалюючи обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що обґрунтованість пред`явленого йому обвинувачення не викликає сумнівів, а визнані ним встановлені фактичні обставини узгоджуються з наявними в матеріалах провадження доказами.

Мотивуючи висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, суд першої інстанції послався на фактичні дані, що містяться у: протоколі огляду місця події від 17 листопада 2017 року з фототаблицею до нього, яким зафіксовано огляд і вилучення у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 незаконно виловлених живих водних біоресурсів, заборонених знарядь лову - дев`яти жилкових рибальських сіток, човна «Казанка» з підвісним двигуном «Yamaha Enduro 40»; розрахунку суми збитків, спричинених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 внаслідок незаконного вилову водних живих біоресурсів, від 17 листопада 2017 року, складеному головним державним інспектором відділу охорони водних біоресурсів ОСОБА_3 , відповідно до якого незаконним виловом живих водних біоресурсів спричинені матеріальні збитки у розмірі 96 645 грн; висновку судово-економічної експертизи від 05 січня 2018 року за № 12/11.1/1, згідно з яким встановлено розмір збитків на загальну суму 96 645 грн; протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06 лютого 2018 року, за даними яких свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які були понятими під час огляду місця події 17 листопада 2017 року, впевнено впізнали ОСОБА_1 як особу, яка 17 листопада 2017 року на березі р. Дніпро поблизу вул. Набережної здійснювала вилов риби за допомогою сіток; судновому білеті НОМЕР_1, яким засвідчено право власності та право плавання судна під Державним прапором України, бортовий реєстраційний номер ДНП-1294 -К, дату державної реєстрації - 12 жовтня 2016 року, тип і призначення судна «самохідно-моторне, прогулянкове «Казанка», власника ОСОБА_1 ; протоколах проведення слідчого експерименту від 10 лютого 2018 року за участю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Крім того, суд першої інстанції у вироку, зокрема, зазначив, що згідно з протоколом слідчого експерименту від 10 лютого 2018 року, проведеного за участю ОСОБА_2 , останній разом із ОСОБА_1 17 листопада 2017 року вийшли на воду р. Дніпро Кам`янського водосховища на о. Кривець на рибальському човні «Казанка», взявши із собою дев`ять жилкових рибацьких сіток. Після встановлення вказаних сіток ці особи, зачекавши деякий час, зняли їх із виловленою рибою та намагалися доїхати до берега, однак були зупинені працівниками поліції; за протоколом проведення слідчого експерименту від 10 лютого 2018 року, проведеного за участю ОСОБА_1 , останній 17 листопада 2017 року приблизно о 00:00 на своєму човні «Казанка» приїхав на о. Кривець, де його чекав ОСОБА_2 , після цього вони направилися до Кам`янського водосховища в район вул. Набережної, взявши із собою дев`ять жилкових рибальських сіток. Встановлені сітки ці особи зняли через деякий час уже із виловленою рибою. Потім вони намагалися доїхати до берега, однак були зупинені працівниками поліції.

Не погодившись із вказаним вироком, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій наводив відповідні мотиви на спростування висновків суду першої інстанції щодо наявності у його діянні складу кримінального правопорушення, зокрема зазначав про ряд процесуальних порушень, допущених під час досудового розслідування, які залишились поза увагою місцевого суду.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 на вказаний вирок, належним чином перевірив доводи у ній щодо безпідставності притягнення його до кримінальної відповідальності та, погоджуючись із викладеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами прийнятого ним рішення, законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін, із чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.

При цьому суд апеляційної інстанції навів належні мотиви на спростування аргументів щодо відсутності істотної шкоди, завданої інкримінованим ОСОБА_1 кримінальним правопорушенням, та наявності у діянні останнього лише складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 85 КУпАП.

Так, апеляційний суд зазначив, що згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 року № 17, відповідальність за злочин, передбачений ст. 249 КК України, настає лише за умови, що діями винної особи заподіяно істотну шкоду. На те, що шкода є істотною, можуть вказувати, зокрема, такі дані: знищення неристовищ риби; вилов риби в період нересту, нечисленних її видів або таких, у відтворенні яких є труднощі; добування великої кількості риби, водних тварин чи рослин або риби чи тварин, вилов яких заборонено. Отже, апеляційний суд врахував велику кількість добутих незаконними діями обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 водних живих біоресурсів - 714 одиниць та належно встановив, що шкода, заподіяна державі в особі Управління Державного агентства рибного господарства у Дніпропетровській області на загальну суму 96 645 гривень, є істотною.

Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу саме кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 249 КК України.

Питання щодо невідповідності ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України касатором не порушується, а незгода з рішенням суду апеляційної інстанції фактично зводиться до іншої оцінки встановлених обставин та доказів обвинуваченим і захисником, порівняно з їх оцінкою, наданою апеляційним судом.

Доводи захисника про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не було розглянуто питання щодо порушення права ОСОБА_1 на захист, є необґрунтованими з огляду на таке.

Як убачається із журналу судового засідання від 25 червня 2018 року, обвинувачений ОСОБА_1 відмовився від захисника і зазначив, що захист своїх інтересів у суді буде здійснювати самостійно. При цьому йому було оголошено зміст обвинувального акта і встановлено, що останній розуміє суть пред`явленого обвинувачення, а отже, посилання ОСОБА_1 на необізнаність про здійснення стосовно нього кримінального провадження є неспроможними.

Разом із цим суд апеляційної інстанції доводи ОСОБА_1 щодо порушення його права на захист під час досудового розслідування відкинув, оскільки з протоколу роз`яснення ОСОБА_1 права на захист убачається, що останній відмовився від послуг захисника в цьому провадженні.

Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цьому кримінальному провадженні, колегією суддів не встановлено.

Однак, перевіряючи судові рішення у касаційному порядку, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції усупереч вимогам ч. 3 ст. 368 КПК України стягнув із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 процесуальні витрати в солідарному порядку, а не з кожного з них окремо.

Проте апеляційний суд не звернув уваги на вказані порушення процесуального закону під час розподілу процесуальних витрат, тому судові рішення в цій частині підлягають зміні у порядку ч. 2 ст. 433 КПК України.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Черкавського Ю.С. не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись ч. 2 ст. 433, статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає, що вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 серпня 2018 року та ухвала Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають зміні в частині стягнення процесуальних витрат.

З цих підстав Суд ухвалив:

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Черкавського Ю.С. залишити без задоволення.

У порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 серпня 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінити в частині стягнення процесуальних витрат.

Замість солідарного стягнення витрат, пов`язаних із залученням експерта для проведення судово-економічної експертизи №12/11.1/1 від 05 січня 2018 року, стягнути такі витрати у розмірі 429 грн із кожного з засуджених.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

С.М. Вус С.В. Єремейчук А.О. Чистик